Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009

Інтермедіальна теорія жанру М. Кагана
Основні жанрові тенденції в радянській та пострадянському літературознавстві

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Каган Мойсей Самойлович (1921-2006), почав свою творчу діяльність в умовах підвищеного інтересу до категорії жанру та від початку розглядав жанр у міждисциплінарному річищі, прагнучи продемонструвати універсальність та незамінність даної категорії. Росіяни називають його класифікацію жанрів чотирибічною.

Одну з найцікавіших теорій жанру радянської доби подав М. Каган. Вперше виклад цієї концепції зустрічаємо у книзі «Морфологія мистецтва». Він чи не першим зазначив, що актуальність жанрового поділу підсилюється у зв'язку з розвитком інших видів мистецтва. Словесні мистецтва можуть іноді ігнорувати жанрову приналежність твору, проте в телевізійному, журналістському мистецтві та радіо навряд чи такий підхід може бути плідним. Таке тлумачення жанру можна назвати інтермедіальним. Починається жанрологічний розділ «Морфології мистецтва» з розподібнення жанру та роду: «Головна відмінність категорії "жанру" від категорії "роду" полягає втому, що якщо друга характеризує модифікацію структури одного виду мистецтва під впливом іншого, то перша позначає модифікації структури виду, покликані внутрішніми причинами, хоча причини ці у всіх видах мистецтва подібні»³⁷². М. Каган запропонував спосіб перехресного окреслення жанру: 1) тематичний, 2) аксіологічний, 3) когнітивний та 4) за типом моделей. Зважте, що при цьому жанр розглядався ще й на перехресті різних видів мистецтва.

За його визначенням, жанр - це вияв вибірковості художньої творчості, яка невідворотно впливає на утворення змісту мистецтва, побудову необхідної для цього змісту обраної форми. Жанрове членування залежить від конкретної спрямованості художнього пізнання, тож перший ряд жанрового поділу (перший ряд вичленування жанрів) - це історичний жанр, науково-фантастичний, пригодницький, любовно-психологічний, соціально-аналітичний, житійний, лицарський та ін. Жанрова диференціація залежить і від обсягу пізнання, масштабу життєвого матеріалу, залученого до твору (другий ряд вичленування жанрів). Звідси розмежування новели, повісті, роману; вірша, віршованого циклу, поеми та ін. Жанрові диференціації виникають також внаслідок конкретизації ціннісного боку художньої творчості.

³⁷² Каган М.С. Жанр как морфологическая категория // Морфология искусства. - Л.: «Искусство», 1972. - С. 410.

Наприклад, поетичний пафос мистецтва може виразитися в утвердженні певних цінностей, або в їхньому викритті, або у сполученні обох цих аксіологічних позицій. Жанрова диференціація літератури залежить також від варіаційної здатності творчого боку художньої структури. Тобто здатність художньої свідомості до творчого моделювання (від портретного способу відтворення життя до його казково-фантастичного перетворення). Цей діапазон і сприяє жанровій структуризації. М. Каган наголошував, що жанр має тлумачитися як загальна категорія морфології мистецтва, багатозначність і різноплановість змісту якої глибоко закономірні, оскільки породжуються багатогранністю структури самого мистецтва.

М. Каган поставив завдання простежити, як «тематичне членування жанрів характеризує декотрі особливості змісту творів даного жанру та особливості їх форми, що цим мотивуються»³⁷³. Тематичний, чи сюжетно-тематичний поділ жанрів дослідник мав за провідний принцип членування, яким, фактично, всі користуються, не залежно від обраного виду мистецтва. Ми говоримо історико-революційний фільм, науково-фантастичний роман, любовна лірика тощо, здійснюючи акт «жанрового самовизначення». Створити реєстр таких визначень - марна справа. Їх легіон і вони постійно примножуються. Треба спостерегти закономірність подібних визначень, а значить, залежність наповнення художнього твору від реалій буття. Ця залежність переконує нас, що певний предмет художнього пізнання зумовлює й відповідні засоби його відтворення.

Наприклад, історичний жанр передбачає наявність утворі водночас реальних історичних постатей та подій вигаданих, а у науково-фантастичному вигадка абсолютна. Тут же дослідник зазначає, що знайти в літературі чисті жанри дуже важко, зазвичай вони «не піддаються тематично однозначній жанровій характеристиці».

Диференціація жанрів за їх пізнавальним обсягом, на думку М. Кагана, привела до утворення, наприклад, роману, повісті, оповідання, новели. Він твердить, що кожному жанру властива міра обсягу, яка й породжує типові особливості його будови (епізодичність, багатоплановість, психологічний діалог між персонажами, розгорненість).

³⁷³ Там само. - С. 413.

Аксіологічна площина диференціації жанрів базується на врахуванні міри цінності художнього твору. Декларація певних цінностей - обов'язкова складова художнього твору; твір може писатисяз метою возвеличення, або знищення, захоплення чи зневаги, що також впливає на жанр. М. Каган вважав, що «якщо ми почнемо розглядати цю площину жанрових поділів ще більш детально, то побачимо, що тут складається певний жанровий спектр, в якому можна виділити ступеневий рух від одного аксіологічного полюсу до іншого. На одному полюсі знаходяться жанри, що втілюють максимальний ступінь позитивної оцінки явищ життя - жанри славословні: такими є гімн, ода, пам'ятник, дифірамб, героїчна поема, героїчна опера, храм; на іншому полюсі - жанри найбільш різкого заперечення, сатиричні»³⁷⁴. Крім того, між цими двома крайніми точками, полюсами, розташовуються ще й проміжні жанрові серії. Прикладом такої серії у М. Кагана наведено «скорботу за втраченими цінностями», «гумористичну серію» тощо. При цьому він пропонує також враховувати специфіку кожного виду мистецтва.

Диференціація жанрів за типом створюваних мистецтвом образних моделей передбачає ідентифікацію побудови внутрішньої на зовнішньої форми мистецтва, тобто «способи художньо- образного моделювання дійсності та способи конструювання цих образних моделей»³⁷⁵. М. Каган наголошує, що така диференціація в суто типологічною й пропонує оперувати діалектикою одиничного й загального при аналізі жанрів у цій площині. Він наводить кілька поширених у мистецтві форм співіснування одиничного та загального: 1) одиничне в художньому образі відверто й безумовно домінує над загальним; 2) рівновага одиничного й загального; 3) перевага загального над одиничним в художньому образі;

4) символічний надмір загального в образі; 5) фактичне зникнення зв'язку одиничного й загального в образі (алегоричність).

Важливий висновок, до якого підводить дослідник, - це твердження, що жанри не є породженням хаотичного руху художньої форми, а представляють собою гнучку систему, засновану на взаємодії та взаємопроникненні. Для М. Кагана характерним було бачення жанрів як певної системи взаємозумовлених елементів. Поза системністю жанр втрачає сенс.

³⁷⁴ Каган М.С. Жанр как морфологическая категория // Морфология искусства. - Л.: «Искусство», 1972. - С. 417.

³⁷⁵ Там само. - С. 418.

Втім, провідним законом жанру М. Каган сформулював закон нерівномірного розвитку жанру, причому простеживши цей нерівномірний розвиток у всіх видах мистецтва. Він навіть висловився за необхідність нерівномірного розвитку жанрів, вважаючи цей закон єдиним, що об'єктивно проступає у всіх видах мистецтва та у всі епохи³⁷⁶.

У спадку М. Кагана є й кілька цікавих розвідок з приводу окремих жанрів. Наприклад, жанр анекдоту розглядався ним як унікальна форма словесного мистецтва, що яскраво презентує національну психологію. Врешті, він робить висновок щодо жанру анекдот: «При всій розмаїтості існує якась інваріантна структура жанру, яка дозволяє відрізнити його від інших жанрових утворень словесного мистецтва, а в його межах - гарний анекдот від посереднього або й зовсім поганого»³⁷⁷. Жанровими ознаками анекдоту дослідник назвав: стислість; його сюжетна структура повинна чітко проявляти класичну трикомпонентну структуру (експозиція - розвиток дії - розв'язка) та розв'язка повинна бути неочікуваною; комічне вирішення закладеної в анекдоті дилеми. Займався він також і музичними жанрами.

Врешті, він наводить власне визначення жанру: «...Жанр є загальна категорія морфології мистецтва... його багатозначність і різноплановість глибоко закономірні, оскільки породжені багатогранністю структури мистецтва»³⁷⁸. У наведеному визначенні жанру яскраво проглядає інтермедіальна орієнтація автора, його прагнення поширити поняття «жанру» на всю сферу мистецтва, зробити цю категорію наскрізною. Проте у цій концепції специфіка саме літературного жанру залишилась поза увагою. Наведені Каганом диференціації стосуються лише найбільш загальних моментів мистецтва, при їх конкретизації відразу виникають проблеми дефініцій.

³⁷⁶ Див.: Каган М.С. Неравномерность развития жанров искусства // Лекции по марксистко-ленинской эстетике. — Л.: ЛГУ, 1971. - С. 702-708.

³⁷⁷ Каган М.С. Анекдот как феномен культуры // Материалы круглого стола 16 ноября 2002 г. - СПб.: Санкт-Петербургское философское общество. 2002.-С. 16.

³⁷⁸ Каган М.С. Жанр как морфологическая категория // Морфология искусства. - Л.: «Искусство», 1972. - С. 424.

Література

Каган М.С. Анекдот как феномен культуры. Материалы круглого стола 16 ноября 2002 г. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2002. - С. 5-16.

Каган М.С. Жанр как морфологическая категория // Морфология искусства. - Л.: «Искусство», 1972. - С. 410-424.

Каган М.С. Жанр как категория художественной морфологии //Лекции по марксистко-ленинской этике и эстетике. - Л., 1971. - С. 407-410.

Каган М.С. Естетика как философская наука. - СПБ., 1998.

Каган М.С. Философия культуры. - СПб., 1996.