Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009

Соціологічна інтерпретація жанру
Основні жанрові тенденції в радянській та пострадянському літературознавстві

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Традицією ідеологічного тлумачення жанру в колишньому СРСР насамперед завдячуємо Георгію Валентиновичу Плеханову (1856-1918). Виходячи з тези, що свідомість людей визначається їх буттям, вчений запропонував соціологічну схему жанрового поділу. Аналіз французької драматичної поезії та живопису він розпочинає з'ясуванням суспільного життя на той момент, класової ситуації у Франції та соціальної ролі театру.

Автор зазначає, що «французька трагедія не мала нічого спільного з поглядами, прагненнями та невдоволенням народної маси. Вона представляла собою породження аристократії і виражала погляди, смаки та устремління вищої верстви»⁴²². Для соціологічного підходу, зокрема на ранньому етапі, характерне було прямолінійне перенесення наслідувальних рухів у сферу мистецтва, як от: «...Пісні часто супроводяться танком, що представляє собою відтворення тих рухів, які здійснюють землероби при обробці цих рослин»⁴²³. Аристократичне походження французької трагедії видається Г. Плеханову настільки об'єктивним, що на цій думці він виструнчує всі наступні умовиводи.

Зокрема, дослідник звертає увагу, що верствова пристойність стає критерієм при оцінці художніх творів. «Слізну» комедію він називає портретом французької буржуазії та її породженням. Г. Плеханов трактує появу тих чи інших жанрів у французькій літературі, напряму пов'язуючи їх із політичними рухами тієї доби. Жанри ніби виходять із вогнища політичної боротьби.

⁴²² Плеханов Г.В. Французская драматическая литература и французская живопись XVIII века и точки зрения социологии // Избранные философские сочинения. - М: Издательство социально-экономической литературы, 1958. -С. 411.

⁴²³ Там само. - С. 411.

Павло Микитович Сакулін (1868-1930) - один із яскравих представників російської соціологічної школи літературознавства. В «основах класичної поетики» П. Сакулін зосереджує увагу на розподібненні прози та поезії. Він пропонує шукати в текстах віршовані конструкції і на підставі їх наявності чи відсутності й визначати ці тексти чи то як прозу, чи то як поезію. Вчений зазначав також, що проза може писатися поезією. Появу тих чи інших жанрів Сакулін мотивував культурним середовищем, яке їх і формує. Зокрема, він не вважав народну творчість виключно здобутком «низів» суспільства, пропагуючи усну народну творчість як явище великого соціального кола людей, різних груп та прошарків. Він писав: «Багато жанрів виникали виключно у привілейованому, вищому середовищі. Історична доля культури була, однак, такою, що з плином часу творчість верхів опустилась у соціальні низи і олонецький селянин опинився спадкоємцем всієї усної поезії, її охоронцем та продовжувачем»⁴²⁴. Зважаючи на те, що категорії жанру та стилю у соціологічному літературознавстві відігравали роль декоративну і другорядну, то цілісної системи жанрів чи мотиваційної бази жанрів утворено не було.

Надзвичайного розвитку в колишньому СРСР набув метод вульгарно-соціологічний, яскравими представниками якого стали В. Фріче, А. Цейтлін та ін. Так, жанр в інтерпретації О.Г. Цейтліна постає у дисонансах класової боротьби та діалектики різноманітних протистоянь. Марксистський період теорії жанру він визнає за винятковий та плідний та протиставляє соціологічний підхід у теорії жанрів всім попереднім методам, визнаючи їх віджилими.

Соціологічний підхід бачить жанр способом закріплення тієї чи іншої ідеології. Про це свідчать праці Плеханова, Фріче, Цейтліна. Зокрема, Фріче вважав жанр «центральною проблемою марксистської поетики» та приділив їй виняткову увагу в статті «Трансформація літературних жанрів» (1929). Провідна ідея цієї статті полягає втому, що нібито в західній літературі спостерігається «відмирання» індивідуалістичних жанрів та поява натомість позаособових жанрів. Фріче проголосив роман центральним жанром пролетарської літератури та тлумачив жанр через категорії марксистсько-ленінської діалектики, вважаючи їх найбільш загальними законами жанру.

⁴²⁴ Сакулин. Литературная старина (под знаком византийской культуры). - С. 30.

А. Цейтлін оптимістично заявляє, що сімена, кинуті у ґрунт літературознавства Г. Плехановим та В. Фріче обов'язково зійдуть та дадуть багатий урожай.

При аналізі жанру байки в російській літературі А. Цейтлін спочатку з'ясовує соціальне походження її авторів. О. Сумароков, І. Крилов, Дем'ян Бєдний, - всі вони представники різних соціальних прошарків та представляють різну ідеологію, яка й відбивається у моралізаторській частині байки, морфологічні особливості конструкції байки покликаються до життя кожного разу «її класовим психоідеологічним началом»⁴²⁵. А. Цейтлін, услід за П. Сакуліним, розглядав жанр як явище стилю, при чому підпорядкування жанру стилю він проголосив метою марксистського літературознавства.

Організуючим началом жанру вчений проголосив класову психоідеологію. Він переконаний, що «завжди жанр виникає у відповідь на стійкі запити впливової соціальної групи, завжди жанр є засобом пропаганди класом свого ставлення до соціальної дійсності, завжди жанр представляє собою той чи інший бік соціальної практики класу, яка здійснює своє цілісне вираження у стилі»⁴²⁶. На підтвердженні цієї думки він навіть наводить приклади соціальної обумовленості жанру. Динаміка жанру також обумовлювалась динамікою класу, який його породив. Навіть творчість О. Пушкіна розглядалась А. Цейтліном як приклад погодженості класом.

А. Цейтлін сформулював кілька законів розвитку жанру, наприклад, закон взаємних запозичень, закон відштовхування антагоністичних жанрів, закон діалектичного розвитку жанру. Визнавалась також жанрова трансформація та асиміляція. Одним із напрямів трансформації жанру названий перехід із одного стилю в інший.

Вчений вважав, що жанр треба розглядати в історичній ретроспективі. Тому, йдучи поетапно епоха за епохою, він захоплював величезний історичний матеріал настільки, що сама категорія жанру тонула в цьому розмаїтті суспільних рухів, сутичок, боротьби та змагань. Особливо сміхотворними нині сприймаються його спостереження над літературою початку XX ст., яка бачите, не так розвивається, як хоче бачити соціологізуючий літературознавець.

⁴²⁵ Цейтлин А. Жанры. — С. 121. // hup://www.nal-soul.ru/?set=lib-hud&mc=50&pag=0&page=1

⁴²⁶ Там само.-С. 124.

У сучасному світі соціологічна жанрологія, фактично, не знайшла прихильників і описані мною явища уже сприймаються як пам'ятка про якесь дивне минуле. Поки що соціологізація жанру визнана за тупиковий шлях теоретизувань. Хто знає, може в якомусь майбутньому вона знову стане актуальною.

Література

Плеханов Г.В. Французская драматическая литература и французская живопись ХУІІІ века в точки зрения социологии //Изранные философские произведения. - М.: Издательство социально-экономической литературы, 1958. - Т.5. - С. 408-434.

Сакулин П.Н. Социологический метод в литературоведении. - М., 1925.

Полянский В. Социологический метод проф. Сакулина // Полянский В. Вопросы современной критики. - М.; Л., 1927. - С.102-121.

Фриче В.М. Трансформация литературных жанров // Проблеми искусствоведения. - М., 1930.

Фриче В. К вопросу о повествовательных жанрах пролетлитературы // Печать и революция. - 1929, IX.

Цейтлин А. К социологии литературного жанра // Русский язык в советской школе. - 1929, IV.

Цейтлин А. Время в романах Достоевского (к социологии композиционного приёма) // Родной язык в школе. - М., 1927, кн. V.

Цейтлин А. Марксисты и "формальный метод"// Леф. 1923. N? 3. С. 114-131.

Цейтлин А. Жанры // http://www.nat-soul.ru/?set=lib-hud&mc=50&pag=0&page=1

Цейтлин А. Г. Сюжетика антинигилистического романа //Литература и марксизм. - 1929. - Вып. 2. - С. 33-74.

Юнович М. Проблема жанра в социологической поэтике // Русский язык в советской школе. - 1929, VI.