Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009
Система жанрів Г. Поспєлова
Авторитетні жанрові теорії пострадянського простору
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Приступаючи до аналізу теоретичних здобутків жанрології пострадянського простору, хочеться одразу наголосити, що вона болісно відривалася від субстанціонального тлумачення жанру, впровадженого ще за часів Аристотеля. Передусім це пов'язано з реабілітацією постаті М. Бахтіна, тобто поверненням йому належного місця серед представників творчого літературознавства. Наведені в цьому розділі теоретичні концепції ілюструють важкий шлях радянської та пострадянської жанрології від таксометричного визначення жанрів на основі тривких ознак (Г. Поспелов, Д. Ліхачов) до спроб подати динамічну версію жанру на основі ознак плинних (М. Бахтін). Врешті, певного узгодження жанрологічні дискусії здобувають у теорії Н. Тамарченка, який сполучає таксометричний і динамічний принципи жанрового виділення.
Поспелов Геннадій Миколайович (1899-1992) - російський вчений, плідно працював у галузі теоретичної та історичної поетики, жанрології. Його жанрова концепція мала схвальний "ідеологічний гриф" і була рекомендована до впровадження у вищі та середні школи як взірець класифікації. Нині ім'я Г. Поспєлова оповито іронічним неприйняттям сучасників, оскільки він був провідником ленінської теорії відображення, як і всі теоретики літератури радянського часу. Утім, він - один із найяскравіших теоретиків минулої доби, які попри несприятливі умови нашого літературознавчого зростання змогли внести щось нове у розуміння окремих категорій літературознавства.
Жанрова теорія Г. Поспелова трималася на чітких принципах висвітлення: етичному, історичному та змістовно-морфологічному. Етичний принцип зумовлює толерантний підхід до дослідження творчої спадщини будь-якого вченого. Його суть полягає в граничній пошані до чужої позиції, в прагненні зрозуміти і пояснити її, уникаючи щонайменшої частки упередженості і суб'єктивізму, акцентуючи на позитивних моментах цієї концепції. Шукати в ній треба передусім те, що збагатило науку або сприяло її руху вперед. Це, звичайно, не означає, що помилки потрібно замовчувати. Про них треба говорити, але не затуляти ними те, що гідне позитивної оцінки. Історичний принцип зобов'язує нас у розмові про певну систему знань враховувати стан сучасної їй наукової думки. Змістовно-морфологічний принцип дає змогу ґрунтовно описати структуру компонентів художнього твору.
Система естетичних поглядів Г. Поспєлова складалася в добу панування офіційного марксистсько-ленінського загального літературознавства. Уявлення про суть і призначення поетичної творчості будувалося тоді головним чином не через виокремлення ознак мистецтва слова на основі об'єктивного аналізу художньої практики, а через накладання на літературу положень діалектичного й історичного матеріалізму. Онтологічна картина літератури, що пояснювала їхню природу, виводилася з ленінської теорії відображення, а марксистське тлумачення художньої творчості вважалося єдиним і абсолютно науковим. Теорія літератури, яку таким чином конструювали, мала гордий титул істинної і не допускала інших, "ненаукових" поглядів. Поступово жанрологія втратила творчий підхід, самостійні пошуки каталогізації та систематизації заступалися марксистсько-ленінськими кліше, наука загалом набула великою мірою догматичного і цитатного характеру.
Він демонстрував, що теорія може створюватися не тільки державою або спільнотою вчених, які стоять на єдиних методологічних, філософських і політичних позиціях, а й одним дослідником, який має і відстоює право на особистий погляд. Науку, ідеї, поняття творять вчені зі своїм баченням об'єкта - ось що було пафосом його діяльності. Справжнім вченим є лише той, хто говорить у науці своє, не позичене слово, - заявляв Г. Поспєлов кожною новою публікацією. Він, таким чином, заперечував колективістський, артільний, хоровий спосіб наукової практики, який був властивий радянському літературознавству, коли різні дослідники писали одне й те саме на спільній для всіх мові. Усі виступи Г. Поспєлова - і друкарські, і усні - завжди мали особистісний характер, висловлювали його власну думку.
У його концепції художньої творчості була ідея, яка принципово протистояла офіційно прийнятому трактуванню мистецтва та її головній філософській опорі. Мистецтво було для Г. Поспєлова втіленням, як він висловлювався, "світобачення художника". Це означало відмову в поясненні природи художньої творчості від основи основ ленінської теорії відображення, на якій трималася вся естетика. І, мабуть, Г. Поспєлов залишався в 40-50-і роки (окрім тих, хто майже не брав участі в науковому житті - М. Бахтіна та О. Лосева) теоретиком мистецтва, який по суті справи не визнавав за теорією відображення здатності розкривати суть художньої творчості. Художня творчість, згідно з переконанням Г. Поспєлова, - це узагальнене й емоційне усвідомлення життя письменником.
Примітною межею наукової діяльності Г. Поспєлова було прагнення точно визначати і розмежовувати поняття. На важливість цієї сторони його робіт вказав В. Халізєв. Проте до неї, як бачиться, варто повернутися. Адже в 40-60-і роки XX ст. термінологічне «вчення» нашої науки про поетичну творчість знаходилося у дещо занедбаному стані. Майже всі поняття використовувалися довільно, відповідно до суб'єктивного бачення їх змісту тим або іншим ученим. Це нікого не турбувало. Оскільки цензуру турбувала тільки відповідність описуваного марксистсько-ленініській естетиці. Г. Поспєлов же спеціально займався визначенням понять і встановленням їх співвідношень. Він дійсно створював систему понять, без чого неможливий розвиток будь-якої науки. Він, проте, усвідомлював, що побудова теорії пов'язана не тільки з розмежуванням понять, але і з встановленням їх взаємостосунків. Тому і він сам і його учні займалися вивченням взаємозв'язку методу і напряму, жанру і стилю, стилю і манери тощо.
Іншим принципом критичного аналізу будь-якої системи теоретичних переконань на поетичну творчість служить облік багатошаровості, багатоповерховості складових її знань. Так, С. Кормілов спробував реконструювати теорію ученого як ціле в логічному взаємозв'язку понять. У теорії літератури історично склалися, принаймні, чотири розділи: вчення про загальні властивості мистецтва слова, так би мовити, «філософія літератури»; теорія словесно-художнього твору; вчення про літературні роди, види і жанри; нарешті, теорія літературного процесу. Очевидно, що кожний з цих розділів вимагає при його аналізі особливого підходу відповідно до специфіки тієї сторони поетичної творчості, яка в ньому описується. Тут важлива повнота того або іншого розділу, наявність у ньому нових понять, їх відповідність тощо. Облік такого різновиду теорії і можна позначити як її морфологічний аналіз.
Поглянемо, беручи до уваги наведені критерії, на різні розділи літературної теорії Г. Поспєлова (без цього неможливо зрозуміти жанрову теорію). Мистецтво виступає перед нами у працях Г. Поспєлова в декількох ликах: як ідеологічне, творче, естетичне явище і як сфера духовної культури одночасно. Такий розгляд мистецтва співзвучний сьогоденню, одержав поширення і нагадує перехід наукового мислення до принципу поліфундаменталізму, згідно з яким об'єкти дійсності володіють різною і рівноправною суттю, звідки в них важко виділити якесь одне загальне начало. Можливе саме під дією цього концепту, у жанровій теорії Г. Поспєлова ви не знайдете субстанціонального визначення самої категорії жанру.
Найбільш чітку і розчленовану систему понять Г. Поспєлов розробив для опису і аналізу літературного твору. Сюди входять поняття тематики, проблематики, пафосу, наочної зображальності, композиції, художньої мови, роду, жанру, методу, стилю. Він розвивав змістовно-формальну концепцію твору, в якій утримував багато чого з попередньої думки літературознавства (наприклад, проведене російськими формалістами розмежування сюжету і фабули). У цій концепції багато конструктивного, враховані майже всі основні характеристики твору, хоча вона вимагає уточнення і приведення значення її понять у відповідність із сталими в науці тлумаченнями.
У своїй морфології літератури Г. Поспєлов застосовує як дедуктивний, логічний, так індуктивний, поетологічний підходи. На основі першого визначається предмет кожного літературного роду і саме кількість родів, на основі чого дається їх детальна характеристика. Розрізнення родів Г. Поспєлов тлумачив таким чином: «Наративність тексту твору приймається за показник його епічності, медитативність тексту - за показник його ліричності, діалогічність твору - за приналежність його до драматургічного роду»489. При визначенні родів літератури вчений спирається і на здобутки попередників, зокрема, нагадує аристотелівське бачення драми як твору написаного для постановки на сцені та гегелівську схему еволюції провідних наративних форм: епос - героїчний епос - роман.
489 Поспелов Г.Н. Типология литературных родов и жанров // Вестник МГУ. - Филология. - 1978. - №4. - С. 12.
І якщо трактування предмету літературних родів (буття - для епосу і драми і свідомість - для лірики) уразливе, то опис структурних особливостей кожного з них у працях Поспелова достатньо повний і переконливий. Так, характеристика епосу полягає в наступному. На першому плані в ньому знаходяться персонажі та їх дії, що відбуваються десь і колись. Останні створюють сюжетність епічних творів. Про сюжет потрібно розповісти, тому епосу властиві оповідні форми. Оповідати про сюжет можна різними способами, зміна яких й утворює його композицію. Щоб детально зобразити персонажів і обставини їх життя, письменник широко використовує деталі зображальності, які складають головну сторону форми епічних творів. Через вказані поетичні особливості епосу в ньому переважають оповідна, описова і діалогічна мова. Ми бачимо, що опис поетики епічного роду здійснений по-справжньому системно і відповідає реальному стану речей, реальним ознакам оповідних творів. Так само конкретно характеризуються й інші роди літератури.
Оскільки Г. Поспєлов визнавав існування як мінімум трьох категорій жанрового рівня - рід, вид, жанр - то він прагнув теоретично їх розмежувати. Він писав: «...Жанр - це не вид якогось окремого роду, жанрові та родові властивості лежать в різних площинах змісту твору і ... поділяти твори на роди та жанри можна лише перехресно», «і родові, і жанрові властивості творів - це не властивості їхньої форми, що виражає зміст, це - типологічні властивості самого їхнього художнього змісту»490. Як бачимо з наведеного уривку, дослідник прагнув чітко креслити кожну літературознавчу категорію та відповідне поле її функціональності. Неумисне Г. Поспелов використовував структуралістський підхід до систематизації жанрових категорій, інтуїтивно відчуваючи, що саме він може дати мотивації до утворення жанрових систем.
490 Поспелов Г.Н. Типология литературных родов и жанров // Вестник МГУ. - Филология. - 1978. - №4. - С. 14.
Г. Поспєлов вперше дав нестандартне для радянської науки визначення жанру як певної значеннєвої групи творів, не намагаючись пристосувати конкретність кожного художнього твору до жанрових абстракцій: «Виходячи із спільності типологічного аспекту їхнього змісту, жанри поєднуються у великі групи; кожна з таких жанрових груп виникає на певній стадії розвитку національних суспільств та у визначеній закономірній послідовності: «міфологічна» група, «національно-історична», «етологічна», романтична; в межах кожної групи жанри відрізняються один від одного ступенем своєї епічності або ліро-епічності, своїм тематичним обсягом та своїми жанровими композиційно-стильовими формами»491. Звертаємо увагу на три фактори, що впливають на жанр за Г. Поспєловим: тематичний обсяг, композиційно-стильові форми та ліро-епічність. Саме на них він наголосив як на провідних жанрових ознаках цих великих жанрових груп творів, виділених на основі змісту.
Не втратили, як нам здається, свого значення і деякі положення поспєловської теорії жанрів, хоча в ній систематика явно переважає над історичним підходом до проблеми. Насамперед слід зазначити проведене ученим розмежування жанрового змісту і жанрової форми. Здається, що його думка про наявність у кожного жанру своїх змістовних особливостей сьогодні ні у кого заперечень не викликає, вона лежить у річищі традиційного осмислення природи жанру. А ось з поняттям жанрової форми все виявилося складніше. Дійсно, майже кожен літературний жанр (епопея, ідилія, утопія, детектив тощо) володіє своїм не тільки змістовними, але і структурними ознаками. Але під жанровою формою Г. Поспєлов розумів не структурні ознаки, а ті, що завжди і звично називалися літературними видами (оповідання, повість, поема). Він по суті справи позбавив жанр особливої структурної визначеності, пов'язаної з властивим йому змістом. Але і тут не все просто. Інтуїтивно учений відчув, що жанр співвідноситься саме з літературним видом, що жанрова характеристика твору включає дві ознаки. Першою є вказівка на власне жанр, другою - на літературний вид, в якому цей жанр конкретно виявився. Г. Поспелов вважав за можливе говорити і про романне оповідання, романну повість і поему, про моральну розповідь тощо. Якщо осмислити наведене тут співвідношення жанру і виду у філософських категоріях, то вони співвідносяться як форма і матеріал в аристотелівському тлумаченні цих понять.
491 Поспєлов Г.Н. Проблемы исторического развития литературы. М.: - «Просвещение», 1972. - С. 209.
Давньогрецький мислитель вважав, що всі речі виникають з того або іншого матеріалу через надання їм певної форми. Так, мідь - це матеріал, з якого можуть бути виготовлені статуя, куля, щит, посудина тощо. Це досягається шляхом додання матеріалу кожного разу особливої форми. Вона відбивається на матеріалі, створюючи з нього різні предмети. Якщо будується, наприклад, дім, то матеріалом може бути камінь, дерево тощо, а формою виступає його задум або план. Щось схоже спостерігається і у взаємозв'язках жанру і літературних видів за Г. Поспєловим. Останні служать як би матеріалом, по відношенню до якого жанри стають формою, яка зумовлює його змістовно-структурну визначеність. Тому до одного жанру можуть належати твори різних літературних видів, а один і той же вид може входити в різні жанри. Так, повість може бути за жанром епічною («Тарас Бульба» М. Гоголя), романною («Ася» І. Тургенєва), детективною («Білий кінь» А. Крісті), фантастичною («Вогненна Піраміда» А. Мейкена). Цю діалектику співвідношення жанру і виду й ухопив Г. Поспелов, але теоретично її до кінця так і не довів, що особливо позначилось на його розумінні роману. Він вважав його лише жанровою морфологічною категорією і не визнавав роман також і літературним видом, що стоїть в одному ряду з повістю і оповіданням.
Для Г. Поспєлова жанр і стиль ніколи не були змішувані, в «Проблемах літературного стилю» він писав: «Щодо жанру твору, то навряд чи можна погодитись з включенням його в компоненти стилю, як це робить Я. Ельсберг. Жанр - це не частка форми, а спільна історично повторювана частина змісту твору, яка, у єдності з іншими, історично конкретними його частками - з обраним письменником соціальним характером (тематикою твору), ідеологічним осмисленням (проблематикою твору), емоційною оцінкою (пафосом твору) - виражається у всіх складниках його форми»492.
Перевагою його теорії жанрів було уміння побачити їхній розвиток, саморух, еволюцію. Дослідник писав: «Жанри літературних творів як історично повторювана частина їхнього змісту по-своєму співвідносяться з їх проблематикою, але інакше, ніж роди творів з їх тематикою»493. Жанр для нього існував у двох іпостасях - форми й змісту, тож і вся система жанрів у нього виявилась залежного від такого усвідомлення жанру: «Можна говорити про жанрові форми літературних творів - таких, як казка, епічна пісня і епопея, оповідання і повість (у широкому сенсі слова), поема, лірична медитація, ліричний пейзаж, балада, байка, драматична п'єса тощо. Але не треба їх плутати з різновидами жанрового змісту, який історично виникає, повторюючись, і існує в різних національних літературах і в різних їхніх течіях.
493 Поспелов Г.М. Проблемы литературного стиля. - М: МГУ, 1970. - С. 46 Там само. - С. 65.
Різновиди жарового змісту творів - це деякі спільні, історично зумовлені повторювані особливості їх проблематики (не тематики!), очевидно можна вирізнити такі загальні різновиди жанрового змісту: міфологічний, національно-історичний, етологічний (нравоописовий) та романтичний.... Кожен різновид жанрового змісту може виражатися в різних жарових формах»494. Саме ця концепція жанру буде ним відтворюватись у кількох книгах.
Третій розділ книги «Проблеми історичного розвитку літератури» весь присвячений жанру. «Спираючись на спільність типологічного аспекту їх змісту, жанри поєднуються у великі групи; кожна з таких жанрових груп виникає на певній стадії розвитку національних суспільств і в певній закономірній послідовності: міфологічна група, національно-історична, етологічна, романтична; в межах кожної групи жанри відрізняються один від одного ступенем своєї епічності або ліро-епічності, своїм тематичним обсягом і своїми жанровими композиційно-стилістичними формами»495. Найбільш послідовно поспєловська теорія жанрів викладена у підручнику «Теорія літератури», на якому навчалось не одне покоління радянських студентів. На якомусь етапі саме поспєловська теорія жанрів домінує у системі нашої освіти.
Розглянемо провідні тези Г. Поспєлова щодо категорії жанру. «Жанр - явище не історично конкретне, а типологічне»496. Таким чином він поставив жанр у особливе місце щодо літературного процесу, синтез ознак якого можливий лише за умови ознайомлення з історичними формами розвитку літератури. Жанр витлумачуваний як тривкий компонент світового літературного процесу - ця характерна думка неодноразово буде ним наголошуватись.
«Особливості того чи іншого жанру не варто шукати лише в особливостях форми літературного твору. Форма творів у всіх своїх конкретних особливостях безперервно історично змінюється разом із змінами конкретних особливостей їхнього ідейного змісту, які вона виражає, і якими вона створюється»497. Повторювану жанрову спільність слід шукати в межах змісту. Творчо використавши історичну поетику О. Веселовського, Г. Поспелов обґрунтовує трансформації жанру, саме виходячи з її засад. Отже, жанр - категорія плинна, схильна до розвитку, зумовлена розвитком.
494 Там само, - С. 65.
495 Поспелов Г.М, Проблемы исторического развития литературы. - М.: «Просвещение», 1972. - С. 209.
496 Поспелов Г.М. Теория литературы. - М: «Высшая школа», 1978. - С. 233.
497 Там само. - С. 233.
У підручнику більш ретельно прояснені змістовні характеристики жанрів. Взагалі то проблемі жанрового змісту Г. Поспєлов приділив досить багато уваги у різних своїх працях. Зокрема, він наполягав, що жанр складається із жанрового змісту і жанрової форми. Жанровий зміст Г. Поспелов звів до 4 понять: національно-історичний, романтичний, міфологічний та етологічний. Жанрові форми більш чисельні: казка, повість, новела, оповідання, ода, панегірик тощо. Жанр - це своєрідне перехрестя жанрового змісту та жанрової форми, треба тільки визначити конкретне наповнення у кожному випадку аналізу, вважав дослідник. Тобто за схемою Поспєлова жанровий аналіз твору - це встановлення жанрової форми та жанрового змісту, бажано в історичній тяглості і перше, і друге. Розглянемо услід за автором різновиди жанрового змісту:
1. «...Міфологічна словесність... була лише «передмистецтвом» у розвитку духової культури народів. Тому міфологічна група жанрів при переході народів на більш високий рівень суспільного життя не одержала подальшого розвитку»498.
2. Про розвиток національно-історичних жанрів: «Інша група жанрів, яка вирізнялась пізнавальним аспектом свого ідейного змісту, стала виникати на тій стадії історичного життя народів, яку Гегель назвав «добою героїв»499. І тут Поспелов застосовував класову теорію для прояснення естетичних явищ. Він твердив, що ця нова доба в історії людства і є породженням раннього ступеня розвитку класового суспільства. «Твори національно-історичні за жанром відтворюють зазвичай події, які є реальними, і які колись насправді відбулись. І головні персонажі таких творів завжди відіграють ту чи іншу провідну роль в ході подій, що одноразово відбулись. Вони часто створюють або спрямовують розвиток цих подій своїми діями, що витікають з особливостей їх соціально-історичних характерів»500. Метою цих творів є звернення до проблем становлення національних суспільств. Вони ніколи не відкидають історію. Конкретно-Історичний підхід для них найбільш характерний.
498 Там само. - С. 243.
499 Там само. - С. 243.
500 Там само. - С. 248.
3. На відміну від цього, твори «етологічні» за своїм жанровим змістом цікавляться зображуваними соціальними характерами насамперед з боку їх постійно повторюваних моральних властивостей - негативних чи позитивних або тих та інших у їхні суперечливій єдності. Поспелов писав: «Якщо твори національно- історичного жанрового змісту пізнають життя в аспекті становлення національних суспільств, якщо твори романтичні осмислюють становлення окремих характерів у приватних відношеннях, то твори етологічного жанрового змісту розкривають стан національного суспільства або якоїсь його частини»501. На його думку, сюди належать майже всі жанри античності. Зокрема, сатира, утопія.
4. Романтичні жанри відзначились особливим розвитком в епосі. Тож в цій групі переважає роман. «Для того, щоб в літературі з'явився новий, романтичний зміст, необхідно було, щоб у людей, захоплених художньою творчістю, прокинулись нові ідейні інтереси - інтереси до «особистісного» начала і в собі, і в оточуючому суспільстві»502. На його думку, це трапилось лише у добу Відродження. Щодо конкретних жанрових аналізів, здійснений Г. Поспєловим, то можна навести за приклад його інтерпретацію пасторалі. Подаючи цей жанр в аспекті історичної поетики, дослідник повсякчас наголошує на конкретно-історичній «прив'язаності» даного жанру. Суттєвими ознаками пасторалі як жанру Г. Поспєлов називає: «Отже, говорячи про жанровий вигляд пасторалі, дослідники виділяють, як правило, наступні стійкі змістовно- структурні компоненти: діючі особи - пастух і пастушка, основні мотиви - закоханість та співи, характерний (ідилічний) хронотоп, протиставлення пасторальних і не пасторальних цінностей та способу життя, орієнтація на Золотий вік із його гармонією та природною рівністю»503. Структурні підходи проступають у творчості Г. Поспєлова лише тоді, коли йдеться про визначення абстрактно-логічних категорій, у всіх інших випадках його характеристики мають швидше описовий констатаційний характер. Він жодним чином не прагне дати структуру тієї ж пасторалі, оскільки за його уявленням, ця структура загадана на рівні жанрового змісту та жанрової форми, її лише треба описати.
501 Поспєлов Г.Н. Типология литературных родов и жанров // Вестник МГУ. - Филология. - 1978. - № 4. - С. 15.
502 Поспелов Г.Н. Теория литературы. - М.: «Высшая школа», 1978. - С. 255.
503 Поспелов Г.Н. Историческая поэтика пасторали! Вопросы филологии. -2001.-№2 (8).-С. 76.
Особливого розбору вимагає також і поспєловська теорія літературного процесу, яка практично реалізована ученим по відношенню до російської і європейської літератур. У ній також разом з підпорядкуванням руху літератури ідеологічним чинникам можна знайти багато точних теоретичних зауважень. Це розрізнення хронологічних періодів в історії національних літератур і стадій їх розвитку, встановлення різнорідності підстав, за якими виділялися такі історико-літературні утворення, як літератури античності, середніх віків, Відродження, Просвітництва, з одного боку, і класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм тощо, з іншого, виявлення величезної ролі в художньому процесі естетичних програм і багато чого іншого. Проте жодним чином осмислення літературного процесу не вплинуло на розуміння ним жанру, він ніби відсікає жанр від ідеологічної та суспільної зумовленості, позбавляє його права бути активно функціональним у літературному процесі.
Г. Поспєлов побудував доволі складну схему родо-видо-жанрових відношень, яка попри всі її негаразди, все-таки користувалась авторитетом, адже на той час це була одна із найбільш переконливих жанрових теорій, що обіцяла виструнчити художні твори за певними принципами і передбачала рухливість жанру всередині своєї групи. Більшість же радянських жанрових теорій не могла похизуватися ані повнотою запропонованих схем, ані передбаченням у тих схемах жанрового руху, розвитку.
Він мав багато послідовників. Його теорія до цього часу посідає досить велике місце у російській жанрології. На підтвердження цієї думки варто навести живий приклад. Зокрема, Н. Кашина вибудувала свою теорію цілком у дусі Поспєлова, зберігаючи запропоновані ним категорії жанрового змісту (міфологічний, національно-історичний, романтичний та етологічний)504.
504 Кашина H.B. Жанр как эстетическая категория. — М.: «Знание», 1984. - 62 с.
Література
Поспелов Г.Н. К вопросу о поэтических жанрах // Докл. и сообщ. филол. ф-та МГУ. - 1948. - Вып. 5. - С. 58-64.
Поспелов Г.Н. О жанрах в драматургии // Bulletin ruskeho jazyka a literaturу XIX. Univerzita Karlova. - Praha. XIX. 1975. - C. 19-27.
Поспелов Г.Н. Лирика среди литературных родов. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. - 208 с.
Поспелов Г.Н. Типология литературных родов и жанров // Вести. Моcк. ун-та. Сер. 9. Филология. - 1978. - № 4. - С. 12-18.
Поспелов Г.Н. Проблемы исторического развития литературы. - М.: «Просвещение», 1972. - 270 с.
Поспелов Г.Н. Теория литературы. - М.: «Высшая школа», 1978. - 343 с.
Поспелов Г.Н. Историческая поэтика пасторали // Вопросы филологии. - 2001. - № 2 (8). - С. 69-72.
Поспелов Г.Н. Стадиальное развитие европейских литератур, - М.: «Художественная литература», 1988. - 197 с.
Поспелов Г.Н. Проблемы литературного стиля. - М.: МГУ, 1970. - 329 с.
Курилов В.В. Теоретико-литературная концепция Г.Н. Поспелова с исторической и морфологической точки зрения// Живая мысль. К 100-летию со дня рождения Г.Н. Поспелова. - М., 1999. http://www.philol.msu.ru/~tlit/zhm/zhm.htm
