Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009
Когнітивістика і жанрологія
Когнітивна модель жанру
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Тривалий час літературознавство займалось переважно усталеними характеристиками жанру, прагнучи утворити якусь схему цих виділених різними способами ознак, проте сьогодні стало очевидним, що обертання у жанрологічних схемах одних лише усталених ознак не вичерпує зміст самої категорії жанру. Спочатку в жанрології почали з'являтися праці, в яких увага зосереджувалась більше на трансформації жанру (М. Бахтін, А. Фаулер), ніж на стійких властивостях, канонах тощо. З появою та розвитком когнітивної науки картина жанрів істотно змінюється, оскільки тепер жанрологія здобуває не тільки право на констатацію плинних ознак як істотних в окресленні того чи іншого жанру, а й теоретичне підґрунтя мотивації цих плинних проте часом визначальних ознак.
Когнітивність, за Ф. Тайсон та Р. Тайсоном, - це межовий термін, який відсилає нас до будь-яких процесів, за допомогою яких ми здобуваємо знання. Вони запропонували такими процесами розглядати: відчуття, впізнання, уявлення, символізування, судження, згадування, навчання, осмислення, розмисли тощо. Ж. Піаже вважав, що існує закон осмисленого зростання логічності мислення: сенсомоторна фаза - символізація - латентний період - операціональний синтез. Довіряючи йому, зауважимо, що вся система літературознавства є тому чудовою ілюстрацією. Когнітивна психологія спирається на уявлення про первісний (безсвідомий за З. Фрейдом) та вторинний (осмислений, усвідомлюваний Его) психічний процес, які в галузі жанрології не можуть застосовуватися, оскільки всі її категорії є породженням вторинного процесу. Психоаналітики запропонували розрізняти когнітивність і мотивацію. Дж. Арлоу і Ч. Бреннер виключали задоволення прагнень із сфери когнітивістики. Всіляко оперуючи поняттями первісного та вторинного психологічного процесу, психоаналітики різних шкіл прагнули конкретизувати їх когнітивне наповнення. Зокрема, Ш. Ференці й Е. Джонс представили цікаву схему розподібнення символічної еквівалентності та символічної репрезентації.
Когнітивне літературознавство використовує концепції і поняття когнітивної науки, яка почала укладатися в 50-60 рр. XX ст. Власне когнітивний підхід - виявлення когнітивної авторської системи твору. Для цього підходу характерний необмежений плюралізм точок зору. Проте, щоб "знайти автора" в творі, тобто виявити його когнітивну систему, необхідно дотримуватися певних методик, чому сприяє когнітивно-дискурсивний підхід. Ця методологічна концепція відображає головні проблеми літературознавства, представлені в межах бінарних опозицій, які в першу чергу потрапили у поле дослідження: "особа/соціум", "свідоме/безсвідоме", "час/простір", "земне/небесне", "смертне/безсмертне", "текст/метатекст". Останнім часом жанр/метажанр/архіжанр, жанр/вид/рід, жанр/модифікація /трансформація стають дедалі актуалізованішими категоріями сучасного літературного аналізу. На зміну бінарним опозиціям приходять тріадичні мікросистемні членування, що засвідчує світоглядні зміни, а отже й зміни методологічного плану в літературознавстві та жанрології.
В аспекті когнітивного літературознавства жанрологічна парадигматика розпочинає нове існування. Хоча, слід зазначити, що витоки когнітивного підходу до жанру треба, мабуть, рахувати від російських формалістів. Дуже важливою якістю нового дослідницького поля, що відкривається у наш час, є - в сенсі кунівської "зміни гештальта" - його неочевидна раніше наочність, елементарність і базисний характер відмітних ознак твору мистецтва - відчутності, виразності (на противагу елементам повсякденної дійсності). Саме Т. Кун у книзі «Структура наукових революцій» (М., 1975, а перше оригінальне видання припало на 1962) подав оригінальну схему розвитку знання, запропонувавши терміни допарадигмального та парадигмального розвитку науки. Зокрема, вчений твердив, що гештальт - це ядро наукової революції, зміна якого відбувається не раптово, їй передує накопичення альтернативного знання. Крім того, він надавав перевагу дослідженням, які мають виразну функцію впорядкування та систематизації. "Гештальт - слово німецького походження, термін психоаналітичної науки, який означає інтегроване ціле, функціональну структуру, що впорядковує, узгоджуючи з притаманними їй законами, різноманіття окремих явищ; завершена сутність (зокрема, організм), значима та організована більше, ніж проста сума складових її частин"690. Отже, нова жанрологія народжується на межі переродження допарадигмальної системи науки - на парадигмальну. Процес цього переродження започаткований був російськими формалістами.
Р. Уітлі показав, що когнітивна інституціалізація припускає існування елементарних рольових очікувань у сфері отримання і демонстрації знання; чим вищий ступінь узгодження подібних установок, тим більше відповідає дисципліна критерію «парадигмальності». Погоджуючись із ним, ми можемотвердити, що для перетворення літературної теорії серед інших детермінант розвитку характерна перевага саме соціальних чинників над когнітивними (правило, сформульоване для дисциплін з високим ступенем когнітивної невизначеності). Когнітивний підхід приходить у літературознавство в ситуації протидії деконструктивного /феміністичного/постструктурного розпадання аналітичних категорій та синергетично-містичної їх синкретизації, хоча в обох випадках категоріальні систематизації потребують вдосконалення, сама по собі ця ситуація наштовхувала на подолання методологічної дихотомії. Весною 2001 р. на круглому столі за участю М. Холквіста в Йельському університеті відомий літературознавець, фахівець із В. Набокова В. Александров заявив, що значення літературознавства стрімко падає, і наполегливо рекомендував славістам шукати вихід у взаємодії з "точнішими" науками насамперед тими, які досліджують проблему пізнання. Вчені дійшли думки, що тільки когнітивна революція в галузі літературознавства може його порятувати від абсолютного та остаточного занепаду.
690 Зеленский В. Толковый словарь по аналитической психологии. - СПб., 2000. - С. 67
А. Річардсон зайняв достатньо жорстку позицію відносно перспектив когнітивного літературознавства у своїй рецензії на книгу відомого літературознавця-когнітівіста М. Тернера "Літературна свідомість" (Див.: Mark Turner "The Literary Mind"): «Коли буде написана історія думки останніх десятиліть XX століття, англомовна теорія літератури і літературна критика, ймовірно, будуть згадані лише в одних-двох іронічних примітках. Учених майбутнього напевно потішать численні викладачі англійської мови і літератури, які билися над загадками людського чинника, конструювання суб'єкта, отримання мови і свідомості, ледве підозрюючи або взагалі не відаючи про фантастичний прогрес психології, лінгвістики, філософії свідомості і нейрології - наук, чиї досягнення і складають справжню історію англоамериканського інтелектуального життя з 1950-х рр. до цього дня. Ці області знання, рухаючись до об'єднання (разом із наукою про штучний інтелект) під загальною назвою "когнітивістіка" або "когнітивні нейродісципліни", відмовилися майже від всіх положень соссюрівських і фрейдівських уявлень про мову і свідомість. Тим часом літературознавці часто будують свої дослідження на основі цих застарілих уявлень. А тим часом у дисциплінах, звідки ці уявлення колись були запозичені, склався новий, абсолютно інший комплекс орієнтацій і парадигм, породжений прогресом нейрології та інформатики, - наук, існування яких ще півстоліття назад навіть уявити було важко. Когнітивістські нейродісципліни стали найбільш вражаючим міждисциплінарним проектом нашого часу, що стрімко розвивається, але на кафедрах літературознавства про нього мало хто чув. Таке неуцтво ганебне сьогодні і буде ще ганебнішим завтра»681. Безумовно, це крайня позиція, проте вона зосереджує нас на проблемі впливу новітніх аналітичних методик, які приходять не з літературної галузі, та на проблемі їх вагомості/шкідливості щодо застосування у літературознавстві.
Останніми роками розгорнулась справжня кампанія по об'єднанню зусиль літературознавства і когнітивістики або хоча б зближенню їх. Створюються центри дослідження літератури із застосуванням когнітивного підходу, проводяться спеціальні пленарні засідання на великих конференціях міжнаціонального рівня, відповідні теми все частіше піднімаються у найавторитетніших виданнях англомовного літературознавчого співтовариства. Журнал "Poetics Today" ще з 1991 р. охоче публікує роботи з когнітивістики і навіть випустив спеціальний номер на тему "Література і когнітивістська революція". У 2003 році з'явився спеціальний номер журналу "Style" - "Мова метафор у світлі когнітивістських підходів", що включає статті з такими назвами, як "Когнітивне картографування при аналізі літературного твору", "Зібрання просторів: концептуальна структура алегорії" тощо. Починаючи з 1996 року цю тенденцію відображає і журнал "Poetics" - на його сторінках щорічно з'являється дві-три роботи, засновані на когнітивному підході. З 2003 року в Римі видається «Журнал когнітивної філології».
691 Richardson Alan. Brains, Minds, and Texts // Review. 2001. № 20. - S. 39.
На думку американського психолога Л. Фєстінгєра, одним із головних чинників, керуючих поведінкою людини, є когнітивний дисонанс - суперечності в знаннях, які породжують внутрішню тривогу і спонукають людину до дій, покликаних усунути цю суперечність. Сучасне літературознавство явно переживає такий дисонанс. Вся історія науки свідчить про те, що на ранніх стадіях становлення нової парадигми спостерігається створення альтернативних теорій. Як зауважував Т. Кун, "філософи науки часто демонстрували, що на одному й тому самому наборі даних можна звести більше ніж один теоретичний конструкт"692. Найпоширенішим виходом із ситуації жанрової кризи в сучасному літературознавстві було визнання існування певних аномалій жанру та прагнення ввести категорії, які б охоплювали кільканадцять попередньо відпрацьованих у літературному процесі жанрових структур (метажанр, метанарація). Отже, поява нової теорії починається із усвідомлення аномалії: стара парадигма більше не сприймається універсальною, деякі явища не поміщаються в її систему, цих явищ стає дедалі більше. Криза жанрології призвела до часткового заперечення її як галузі літературознавства (Б. Кроче, М. Бланшо). Отже, якщо під науковою революцією розуміти, за Т. Куном, зміну понятійної сітки, то ми стоїмо на межі утворення нової понятійної сітки, засвідчуючи процес цієї зміни. Старі правила та стандарти виділення жанрів (жанрова парадигма) більше не задовольняють дослідників, відбувається «переключення гештальту». Специфікою сьогочасного існування теорії жанрів є її неусвідомлюваність, адже вона переважно не інтерпретується та не раціоналізується вченими, тобто становить неусвідомлюваний фактор наукової діяльності. Вчені відштовхуються від уявлень, одержаних в процесі навчання та послідовного викладу їх у галузевій літературі. Жанрологія втратила актуальність, відійшла на периферію науки. Проте когнітивна жанрологія має великі шанси вижити.
Ситуацію у жанрології можна охарактеризувати за допомогою фестінгерівського терміна "когнітивного дисонансу". Ситуацію когнітивного дисонансу характеризує зіткнення у свідомості суперечливих знань та переконань. Адже частина дослідників сучасності відмовилась від використання терміна "жанр", а частина продовжує розробляти всі жанрологічні категорії. Зітнулись до розуміння жанру: 1) як омертвілої категорії, яка вже не може характеризувати літературний процес та 2) як категорії перспективної, яка потребує оновлення у відповідності до розвитку сучасної теорії.
692 Кун Т. Структура научных революций. - М.: Прогресе, 1975. - С. 105.
Якщо когнітивна психологія виникла в 50-60-х роках XX ст., то когнітивне літературознавство щойно почало свій розвиток. З позицій когнітивістики будь-яка інтерпретація в літературознавстві і є когнітивним процесом, не виключаючи й жанрологічну. Проте специфіка даного підходу ще сформована та усвідомлена не до кінця. Когнітивна інституціалізація галузей дослідження пов'язана з чіткістю і строгістю проведення меж проблемних ситуацій, з існуванням організуючого принципу, що структурує діяльність учених (певний інструментарій, методика і методи дослідження, дослідницька програма, наявність моделі досліджуваного об'єкту тощо).
Лише в теорії метафори когнітивістика посіла чільне місце, щодо жанрології - вона ще не була застосована. Когнітивна теорія метафори сьогодні є однією з найбільш актуальних у літературознавстві. Її суть можна викласти таким чином: метафора має когнітивну, смислотворчу, номінативну та художню функції; когнітивна метафора виникає внаслідок порушення предиктаних значень слів та створює полісемію; метафора є подвійною семантичною когнітивною моделлю; метафора і є когнітивною моделлю у ході наукового дискурсу; генералізуюча метафора є кінцевим результатом розвитку і в ній проступають предикати найбільш загального сенсу. "Словник тендерних термінів" твердить: «Згідно когнітивної теорії, що вивчає способи зберігання і обробки інформації в свідомості людини, метафора - один з основних способів пізнання світу, коли ми думаємо про одну сферу в термінах іншої, здійснюючи таким чином класифікацію реальності. Оскільки першою сферою людського досвіду є власне тіло, в психіці присутні образно-схематичні поняття, які усвідомлюються як деякі зрозумілі і Добре знайомі структури, виходячи з тілесного досвіду. Потім вони застосовуються до абстрактних понять. Окреслення таких абстрактних сфер і відбувається за допомогою тілесної метафори, яка грає роль відсилання до знайомого...»693. Створено кілька класифікацій когнітивних метафор Дж. Лакоффом, Г. Стіном, Я. Ласло, В. Москвіним та ін.
693 Кирилина А.В. Телесная метафора // Словарь гендерных терминов. - М.: «Информация - XXI век», 2002. - С. 214.
Активно розвивається нині така галузь як когнітивна семантика, заторкуючи лінгвістику та теорію метафори. Здобутки когнітивної лінгвістики сьогодні можна назвати значними, адже вона напрацьована систему когнітивних категорій аналізу, навіть з цього приводу упорядкований "Короткий словник когнітивних термінів" (199 7)694. Народження когнітивної лінгвістики відносять до 1989 року, коли відбувся симпозіум у Дуйсбурзі.
За визначенням Р. Шепарда, когнітивістика - це наука про системи презентації знання та одержання інформації. Вона досліджує найбільш загальні принципи, які керують ментальними процесами. Звернімося до характерної термінології когнітивістики. В типологічній когнітивній граматиці часто вживаються терміни «концептуалізація» та «категоризація». Концептуалізація означає фіксацію в свідомості людини певних сенсів, вона є осмисленим конструктом предметів, явищ, які відтворюють світ як уявлення про нього, у вигляді концептів. Категоризація - це дещо зворотній процес, оскільки означає поділ світу на категорії, виявлення в його структурі класів, груп, категорій різних об'єктів та подій. Концепт також може бути категорією. У пізнавальному аспекті категоризація - це ще й процес співвіднесення об'єкта чи події з певною категорією.
Основою когнітивістики служить концепт. Саме на його основі формуються класи та категорії. М. Болдирьов зазначав, що "концепти служать ніби еталоном порівняння та категоризації щойно пізнаних предметів та явищ, які внаслідок такого порівняння ідентифікуються як представники певного класу або категорії або як елементи інших категорій"695. Концепти можуть бути вербалізованими і невербалізованими. Когнітивістика подарувала уявлення про структуру концепту. Ядро концепту складають конкретно-образні характеристики, які є результатом чуттєвого сприйняття світу, його буденного аспекту. Абстрактні ознаки є похідними стосовно конкретно-образних. Зміст концепту зазнає певної «стандартизації» на загальнонаціональному чи колективному рівні. Отже концептуальний аналіз передбачає звернення до сенсів, які можуть фокусуватися як окремими словами, так і словосполученнями, типовими пропозиціями, конкретними висловлюваннями, окремими текстами і навіть циклами текстів.
694 Див.: Кубрякова Е.С., Демьянков В. З., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.П Краткий словарь когнитивных терминов. - М.: МГУ, 1997.
695 Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика. - Тамбов: ТГУ, 2000. - С. 27.
Певним здобутком когнітивної семантики стали теорія прототипів (Е. Рош), теорія когнітивних моделей (Ж. Фоконьє) та теорія фреймів (Ч. Філлмора). Прототип у когнітивістиці - це категоріальний концепт, який прояснює наше уявлення про типовий член якоїсь категорії. Оскільки когнітивістика спирається на гештальт, то потрактування концепту може бути таким: концепт - це складова системи, яка утворює гештальт. Гештальт поєднує всі типи концептів, не залежно від того, на якому етапі понятійного акту той чи інший концепт виділився, актуалізуючи свій образний, схематичний та фреймовий рівні. Гештальт передбачає й різні комбінації цих концептуальних сутностей.
Е. Рош сформулювала основні постулати прототипного підходу ще у 70-х роках минулого століття, а саме:
• Реальний світ не хаотичний, а структурований певним чином; існуюча система понятійних категорій його відображає;
• Окремі елементи цих категорій рівнозначні; проте існують більш типові - прототипи, та менш типові;
• Все групується навколо прототипів;
• Приналежність об'єкта до категорії визначається його подібністю до прототипу;
• Градація прототипних характеристик зумовлює градацію елементів категорії, які можуть утворювати безперервний континуум;
• Внутрішня структура категорії визначається різноманіттям характеристик, що організовані за принципом «родової спільності»;
• Прототипові елементи одних категорій максимально відрізняються від прототипних елементів інших категорій.
Фреймом називають великий за обсягом багатокомпонентний концепт. Наприклад, «театр» є фреймом, або ж - концептом, який вміщає поняття «зала», «каса», «партер» тощо. Фрейм охоплює знання про стереотипну ситуацію. Ч. Феллімор переконував, що "фрейми інтерпретації можуть бути введені в процес опанування текстом внаслідок їх активації інтерпретатором або самим текстом. Фрейм активізується, коли інтерпретатор, намагаючись виявити сенс фрагменту тексту, виявляється здатним приписати йому інтерпретацію, розмістивши зміст цього фрагменту в модель, яка відома незалежно від тексту"696. Застосуванням методики фреймового аналізу вчений намагався систематизувати площину смислопородження, так з'явилась фреймова семантика, яка поділяється на Р-семантику та І-семантику, тобто: семантику розуміння та семантику істини. Сам фрейм одержав доволі чітке теоретичне наповнення. Він є (1) одиницею знання навколо концепту, (2) структурою даних для відтворення стереотипної ситуації, (3) типом когнітивної моделі, (4) структурою знання навколо певної форми. Фактично, фреймова семантика вийшла за межі мовознавства, прагнути дати пояснення, яким чином здійснюється взаємодія семантичного простору мови та простору знання, розуміння.
696 Филлмор Ч. Фреймы и семантика понимания // Новое в зарубежной лингвистике. - М: Прогресс, 1988,- Вып. XXIII. - С. 65.
Можна також доволі чітко визначитися і з типом фреймової структури. Виділяють 5 таких типів: 1) предметноцентричний фрейм - система препозицій, де до одного й того ж логічного суб'єкта стосуються кілька логічних предикатів; 2) акціональний фрейм - констітуентами є декілька предметів; 3) патронімічний фрейм - виключає предметні сутності, демонструє взаємовідношення ціле - частина; 4) гіпонімічний фрейм - демонструє родо-видові взаємовідношення предметних сутностей, екзистенцію видових відмінностей; 5) асоціативний фрейм - відношення подібності. Віділяючи фреймові взаємовідношення на рівні жанру можна стабілізувати всю систему та створити «зріз» будь-яких її станів.
Теорія когнітивних моделей Ж. Фоконьє та Дж. Лакоффа базується на уявленні про існування ментальних просторів, які структуруються когнітивними моделями. Під ментальним простором при цьому розуміється певний простір людського мислення, де здійснюється концептуалізація, що охоплює наші уявлення про реальні ситуації та події минулого або й майбутнього (гіпотетичний синтез). Ментальний простір має суто когнітивне значення. Він не існує поза людським мисленням. Дж. Лакофф наголошував: "Основна відмінність ментальних просторів полягає в тому, що вони за своєю суттю концептуальні. Простори, які не наділені онтологічним статусом поза мисленням, очевидно, не відіграють ніякої ролі в об'єктивістській семантиці. Ментальний простір на відміну від ситуацій або ймовірних світів не належить до числа таких сутностей, яким за зразок служить реальний світ чи його частина"697. Чисельність когнітивних моделей, як їх визначив Дж. Лакофф, обмежена: 1) образно-семантичні, 2) пропозиціональні, 3) метафоричні, 4) метонімічні, 5) символічні. Когнітивні моделі набувають великої ваги завдяки здатності органічно вплітатися в межі доконцептуальної структури. Іншими словами, породжені в наш час когнітивні моделі спрацьовують на матеріалі, щодо якого вони не конструювалися, а отже, вони мають всезагальний сенс як певні логіко-ментальні структури.
697 Лакофф Дж. Когнитивное моделирование // Язык и интеллект. - М.: Прогресс, 1995.-С. 173.
Центральною ідеєю когнітивістики стало уявлення про те, що наші знання організуються за допомогою певних структур - когнітивних моделей. Фрейм, прототип, категорія - це лише наслідки такої структури нашого мислення. Ця ідея проступає в теоріях метафори Дж. Лакоффа й М. Джонсона, в когнітивній граматиці Р. Ленекера, в теорії ментальних просторів Ж. Фоконьє, в теорії протитопів Е. Рош та ін. Тож будь-яка категоризація світу, у будь-якій галузі науки здійснюється за допомогою когнітивних моделей та схем. Такий підхід у жанрології може дати не просто нову систему жанрів, а систему жанрів із когнітивною мотивацією, яка має універсальний сенс. Універсальність у даному випадку гарантується всезагальністю людського мислення та стійкістю його ментальних схем.
Утворення своєрідного жанрологічного конструкту літератури на засадах когнітивістики передбачає створення когнітивної моделі, що буде складатися з категорій та концептів жанрологічного плану, виділених на основі здобутків допарадигмального періоду існування жанрології (теоретичні джерела) та спостережень, наприклад, над сьогоднішнім романом у синхронії (художні джерела постмодернізму). Сама по собі категорія жанру є наслідком когнітивної діяльності людини, адже вона не існує в природі, є абстрактно-логічною. Поява жанру в історії літературознавства зумовлена прагненням людини осмислити мистецький процес, ідентифікувати в ньому істину. Тож в жанрології простежуються закономірності і семантики пізнання, і семантики істини. Жанрологія як теоретична дисципліна належить до концептуальних, а отже - когнітивних. Когнітивний підхід до жанру від початку означає міждисциплінарний механізм аналізу, оскільки когнітивні конструкти є властивістю мислення взагалі, а не лише літературознавства. Побудована на такому підході схема жанрів має враховувати стійкі й плині властивості, а також повинна спрацьовувати на матеріалі пізніших епох літератури. Наголошую, що когнітивний підхід дає можливість врахувати плинні ознаки жанру, адже саме ними сповнені сучасні романи, проте це не означає, що ці плинні ознаки жанру не є повторюваними. Можемо гіпотетично передбачити, що плинні ознаки жанру також становлять його усталену схему відтворюються в історії літератури, проте з більш хронологічно тяглою послідовністю, яка може буди вичленована лише за умови введення концептів великого узагальнення.
Нарешті, слід зазначити, що когнітивна теорія жанру спирається на стійкі властивості «жанрового мислення», що пов'язане з уже існуючою концепцією того чи іншого жанру, навіть концепцією його еволюції. Тож передбачається, що жанри мають певну структуру, репродукуються за певних умов, мають насамперед понятійно-комунікативне спрямування, трансформуються за рахунок аглютинації/контамінації концептів, асимілюють.
Література
Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика. - Тамбов, 2000.
Зеленский В. Толковый словарь по аналитической психологии. - СПб., 2000.
Кубрякова Е.С., Демьянков В. З., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Краткий словарь когнитивных терминов. / Под общ. ред. Е.С. Кубряковой. - М., 1997.
Кун Т.С. Структура научных революций. - М., 1975.
Словарь гендерных терминов. - М., 2002.
Уитли Р. Когнитивная и социальная институализация научных специальностей и областей исследования / Пер, с англ. // Научная деятельность: структура и институты. - М., 1980. - С. 218-256.
Richardson Alan. Brains, Minds, and Texts // Review. 2001. - №20.
