Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009
Антропологічна мотивація відозмін жанру
Когнітивна модель жанру
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Суто антропологічними характеристиками жанру є креативність та пов'язані з нею численні трансформаційні властивості. Креативність жанру визначає спрямування його розвитку, якщо поглянути на нього як на когнітивне утворення, та становить непроминальну властивість, оскільки виявляє за допомогою патернів своєрідне "амплуа" жанрового коливання. Жанрова креативність є суто антропологічною властивістю, проте й саме існування жанру, скажімо роману, має антропологічну мотивацію. Жанр відображає процеси походження та психічного й соціального становлення людства. Суто антропологічними ознаками роману можна вважати його властивості та жанрові модифікації в окремі періоди існування людства (античність, середньовіччя, Відродження тощо). Креативність як когнітивна властивість людського розуму проступала в жанрі роману по-різному у різні періоди нашого становлення.
Об'єктом концептуального аналізу жанру є насамперед смисл, який передається на різних рівнях текстового узагальнення. Найбільш загальні властивості жанрового смислу мотивуються законами людського мислення, а саме: фрактальність, ієрархічність, циклізація/ритмізація, трансформація, анігіляція, кореляція. Тож ми сміливо можемо визначати ці властивості як провідні жанрові ознаки, притаманні будь-якому літературному жанру у будь-який період історії літератури. Антропологічний фактор жанротворення є абсолютним. Це означає, що закони когнітології спрацьовують на теорії жанрів так само, як і на інших сферах реалізації людського пізнання. Проаналізуємо це припущення.
Отже, фрактальність - це здатність до самоподібності, до утворення аналогій, низка яких ніколи не буває вичерпаною. Фрактальність актуалізується, наприклад в літературі романтизму, де жанр твориться за аналогією, а не за формальним наслідуванням. За допомогою закону фрактальності ми зіставляємо новий твір із уже існуючими та залучаємо його до тієї чи іншої жанрової групи. Яким би новим не видавався нам жанр, він не може не торкатися попередніх, передуючих його виникненню, форм. Отже, принцип аналогії, подібності завжди буде присутній. Наприклад, саме на ньому базуються структурні засади «Кобзаря» Т. Шевченка. Принцип виголошення «за аналогією» всупереч тенденції до дефініцій у західній літературній традиції спричинив «невичерпність» смислових текстових рівнів збірки, адже паралізуватися у «Кобзареві» може будь-що відносно будь-чого іншого, світ аналогій завжди більший, ніж світдефініцій.
Ієрархічність жанрової природи також представлена.
Найяскравіше - у літературі Середньовіччя. Відштовхуючись від існуючих теорій, можемо твердити з певністю, що ієрархізація жанрів притаманна була вже Аристотелю, який вбачав значні переваги у драмі, решту ж літературних родів розглядав як певну субпозицію щодо драми. У класицистичній теорії мистецтва вагомість драми, зокрема трагедії, була винятковою, а самі жанри чітко поділялись на високі та низькі. Тенденція до ієрархізації жанрів зберігається по сьогоднішній день, адже окремі жанри, як то видіння, легенда, молитва, проповідь, лист тощо можуть бути включеними в структури більших жанрів, тож мають певну й смислотворчу підпорядкованість. Вони поступаються перед жанрами, які не можуть бути включені в текст інших творів - перед романом, трагедією, епічною поемою. Думки Д. Ліхачова про існування "жанрів-сюзеренів" та "жанрів-васалів" не видаються таким вже застарілими. У давні часи четьї-мінеї, апостоли, патерики тощо мали точно таку законодавчу жанрову силу та не включалися в жодні інші текстові утворення, задаючи певний нахил всій оповіді. Жанр, будучи когнітивним утворенням, має тенденцію до впорядкування, а отже, систематизація та ієрархізація жанрів у нашу добу настільки ж актуальна, як і в часи давньоруські. Проте принципи цієї систематизації та ієрархізації дещо відрізняються від всіх, що історично склалися у попередні часи. Вирахування та окреслення цих принципів - одне із складних завдань сучасної жанрології, яку можна назвати романоцентричною.
Циклізація/ритмізація становлять усталену характеристику будь-якого жанру, оскільки задають йому завершеність дії і темпоральну визначеність. Відомо, що лише людина прагне часопросторової циклізації, періодизації та вимірювання описуваних подій. Антропологічне забарвлення жанру - це насамперед конкретність відчуття простору та часу. Циклізація жанру передбачає наявність у ньому повторюваних із тексту у текст ознак, які упізнаються при прочитанні. Законодавча функція циклізації/ритмізації проступає у літературі всіх напрямів Просвітництва, у реалізмі та натуралізмі. Нагадаю лише класицистичну вимогу трьох єдностей у драмі. Ритмізація подій на основі одного оберту сонця - в основі такої драми. Н. Фрай розглядав ритм як жанротворчу ознаку та прагнув простежити характерні ритми лірики, драми, прози, белетристики.
Анігіляція - вічна тенденція будь-якого жанру до зникнення. Таке жанрове зникнення починається як деформація провідних властивостей жанру, як втрата окремих характеристик, і нарешті, вивершується витісненням провідних жанрових властивостей та появою нових, більш продуктивних на даному етапі існування літератури. Антропологічна мотивація такого аспекту жанру пов'язана із об'єктивним занепадом певних реалій людини, які у даному жанрі відображались. Тенденцією до анігіляції жанру відзначається постмодернізм. Жанрова анігіляція не є свідченням повного й остаточного зникнення жанру, вона є скоріше процесом глобальних перетворень жанрової системи на межі зміни антропологічної картини світу. Анігіляція - процесуальна й тому можемо говорити про її різні стадії, які у жанрології відповідають процесам асиміляції та трансформації.
Кореляція - це тяжіння до сукупного жанрового функціонування. Таке тяжіння буває різних типів. Нинішня синергетика надзвичайно актуалізує корелятивні властивості жанру, адже синкретизм сутнісного в системі цієї філософії життя наголошений як всезагальний закон матерії та духу. Сучасний роман є яскравим прикладом кореляції різножанрових утворень та тенденцій. Жанр філософської меніппеї, який нині висунувся на чільне місце, насправді є кореляцією великої кількості жанрів та жанрових тенденцій включаючи й інші види мистецтва, власне, така суміш тільки й може мати дефініцію меніппеї. Жанрова кореляція давно стала наскрізним законом літератури.
Трансформативні властивості жанру є настільки важливими у наш час, що їм варто приділити більше аналітичного простору. Але відразу зазначу, що не варто думати, що глобальні жанрові трансформації притаманні лише нашому часу, натомість попередні літературні епохи також відзначалися ними, проте у межах тодішньої антропологічної картини світу, тобто, відрізніються нинішні трансформативні властивості жанру лише антропологічною картиною світу, яка покликає їх до життя, всередині якої вони виконують когнітивну роль розпізнання/представлення здобутого знання про смисл. З огляду на історію, скажімо, жанру притчі, можемо говорити про певну стадіальність її видозмін, основними етапами якої є дифузія, асиміляція, трансформація. Дифузія не є ані смертю, ані перетворенням жанру. Дифузний нахил є всезагальною властивістю жанру. Чистота жанру лишилась всього лише вимогою класицистичної теорії мистецтва. Реальна література ніколи не знала чистоти жанру. Найпримітивніша дифузія сприяє появі різних форм жанрових модифікацій. Зумовленість жанрових трансформацій також існує, проте не прямолінійна. Жанрова асиміляція існує як постійна загроза, але без неї розвиток жанрів був би утруднений. Жанрова смерть (анігіляція) та відродження - це тільки дві паралельні властивості явища асиміляції. Трансформаційні властивості жанрів проявлялися у всі епохи літератури.
Основні форми трансформації жанрів
|
Жанрова трансформація |
Характеристика |
|
1. За рахунок вставних жанрів |
Надлишок вставних жанрів може трансформувати жанрове визначення твору. Наприклад, в «Аврелії» Жерара де Нерваля так багато вставлених видінь, що це дає підставу весь твір визначати за домінантою вставлених жанрів - видінням. |
|
2. За рахунок тематичного розвитку |
Оновлення життя, поява нових об'єктів та нового мислення спричиняють й появу нової тематики. Зокрема, тема кіберлюдини (термінатора) стала можлива лише у XX столітті |
|
3. Зміна масштабу: макрологія та брахилогія |
Збільшення романного масштабу за рахунок злиття кількох творів у єдиний Е. Золя - утворився жанр роману-ріки. Зменшення масштабу проглядається в такому ряді: осанна - панегірик - ода - вірш-привітання - вітальна епіграма - святкова присвята. |
|
4. Зміна функції |
Приватне листування змінивши функцію утворило епістолярний роман. |
|
5. Жанр та контржанр - контраверсійна трансформація |
Наприклад, біблійний епос розвивається на противагу язичницькому; поезія уславлення - на противагу поезії глумління тощо. |
|
6. Родова суміш |
Зразком родової суміші можна розглядати роман Алессандро Барікко «Море-океан», в якому чіткі фрагменти епосу, драми та лірики складають структуру твору. |
|
7. Заголовок |
Зміна заголовку тягне зміну установки прочитання та впливає на визначення жанру. Ф. Гарсія Лорка часто називав романсами твори, які фактично не відповідали цій дефініції. |
|
8. Авторська позиція |
Зміна авторського позиціювання: в агіографії середньовічній автор присутній як свідок житія святого та обмежений канонами такого життя, в романі Дж. Джеймса «потоку свідомості» автор зникає. Для літератури постмодернізму характерним явищем стала «смерть автора», описана Р. Бартом |
|
9. Включення позалітературних текстів |
В. Пєлєвін у романі «Чапаєв і Пустота» включає в текст історію хвороби Петра Пустоти, яка не є жанром літератури а використовується у практиці психоаналітиків; там же переказуються передачі з телебачення, радіо. Дані включення не належать до «включених жанрів», бо не мають до літератури жодного стосунку. У даному випадку ці включення посприяли утворенню філософської меніппеї. |
|
10. Зміна міметичних спрямувань |
Романтики на початку XIX ст. відмовились від наслідування античності та природи й запропонували наслідування сакрального духу та наслідування народного духу, що у свою чергу потягло зміну цілої жанрової системи. Оновлення жанрової системи відбувалось переважно двома шляхами: жанрових запозичень із 1) Святого Письма та із 2) фольклору. |
|
11. Авторська установка на синтез нового жанру |
Сучасні письменники не прагнуть повторювати жанрові канони, намагаючтсь, відштовхуючись від існуючих канонів, синтезувати новий жанр. |
|
12. Темпоралізація сюжетних схем (де темпоральність - це членована послідовність часу, а не безперервний процес). |
Пов'язане із змінами у сприйнятті тексту, властивими кінцю XX століття, а саме: виділення наративних рівнів з притаманними їм хронотопами та темпоральними властивостями, членування часопросторової єдності на засадах неоміфу, де окремі сюжетні гілки випадають із загального часопросторового континууму твору. Якщо подібні внутрішньо структурні зміни стануть закономірністю, стара жанрова форма видозміниться. Приклад: у «Декамероні» Дж. Боккаччо час розпадается та утворею дві сюжетні площини 1) темпоральність групи людей, що збирається для розваг, 2) темпоральнітсь всередині кожної розповіді. |
|
13. Міжвидова синкретизація |
Явище сполучення різних видів мистецтва (музика, кіно, театр, скульптура тощо) у одному літературному творі. Методика інтермедіальності вивчає подібні сполучення: Ж. Делез «Кіно», Ю. Лотман «Семіотика кіно і проблеми кіноестетики». Наприклад, заміна традиційних прийомів композиції - принципами кіноматографічного монтажу призводить до трансформацій жанру. |
Кожна із окремих в таблиці форм трансформації може видозмінюватись внаслідок інверсії, переміщення та комбінування. Трансформативні властивості жанру є настільки важливими у наш час, що їм варто приділяти більше аналітичного простору. Проте глобальні жанрові трансформації притаманні не лише нашому часу, попередні літературні епохи також відзначалися ними, кількісно та якісно відрізняючись від нинішніх трансформативних властивостей жанру лише антропологічною картиною світу, всередині якої вони виконують когнітивну роль розпізнання/представлення здобутого знання про смисл. Трансформація є першою вказівкою на функціональність жанру, але не свідченням нового жанрового утворення. Трансформація втрачає свій сенс та осмислюється як нове жанрове утворення, якщо спостерігається повторюваність певних трансформацій всередині одного жанру. Слід відзначити, що найбільшу кількість трансформацій представив саме наш час, якщо лишень це не є наслідком аберації віддалення. В будь-якому випадку, наведена у таблиці кількість жанрових трансформацій сьогодні повністю вичерпує їх наявність у літературі.
