Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009
Класифікація як форма канолізації жанрів
Канонічна модель жанру
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Будь-яка класифікація представляє практичний результат типологічного дослідження та орієнтована на видобуття позачасових властивостей жанру. Класифікація - наслідок типології і поза нею - неможлива. Вона - продукт типології і фактична мета існування типології. Класифікації зазвичай враховують лише усталені ознаки жанру, а оскільки жанр продовжує розвиватися, то класифікації завжди фіксують те, чого вже немає в живому літературному процесі. Яка ж доцільність укладання класифікацій?
Щоб відповісти на це питання, треба поринути у саму природу людського мислення. Будь-яка класифікація жанрів є плодом аналітичного мислення. У той час, як сам жанр народжується письменником найчастіше інтуїтивно. Найбільш поширені форми класифікацій - дихотомічна (за принципом опозицій) та ієрархічна (пірамідальний принцип). Останнім часом став висуватись та утверджуватись новий тип класифікації, який можна умовно назвати ризоматичним, оскільки він не укорінений у традиційному літературному ґрунті, має нахил до неповноти конструкції та нетривкості.
Крім того, жанрові класифікації можуть бути багатовимірними та одновимірними тощо. Все залежить від того, який типологічний принцип покладений в основу. Початки класифікації жанрів заклав ще Аристотель, але мені хотілось би звернути увагу на працю В. Проппа «Принципи класифікації фольклорних жанрів»72 (1954).
71 Вайс Меир. Библия и современное литературоведение. Метод целостной интерпретации. - М.: «Мосты культуры»; Иерусалим: «Гешарим», 2001, - С. 74.
72 Див.: Пропп В. Я. Принципы классификации фольклорных жанров // В. Я. Пропп. Фольклор и действительность. - М., 1976,
Сформульовані в цій статі принципи жанрової класифікації хоча й стосуються фольклору, проте виділення ним кумулятивних та чарівних казок мало великий вплив на подальші класифікації всіх оповідних жанрів літератури. Його класифікація здійснювалась не за структурою, не за об'єктними поняттями, а за предикатними. Сюди він додав вирізнення ще й «мотивованих та випадкових ланцюгів» дії у казках. В теорії жанру такий підхід відбився на тому, що класифікація жанрів виструнчується вже не за усталеними класичними його ознаками, а за функціями чи формами трансформацій тощо. Проте таке спрямування більш характерне для західної науки, у нас же домінував вплив Гегеля.
Загальноприйнята традиція, що має гегельянське коріння, учить розглядати жанр як черговий ступінь класифікації усередині літературного роду. Проте при цьому залишаються неясними критерії, за якими здійснюється дана класифікація. Оскільки рід - категорія достатньо формальна, то можна припустити, що наступний, специфічно жанровий критерій повинен мати змістовний характер. Саме так міркував, зокрема, Г. Поспєлов, що наполягав на необхідності подвійного підходу до поняття жанру і, відповідно, введення як мінімум двох підстав жанрової класифікації. «Можна говорити про жанри як про системи поетичної виразності, що історично склалися. І можна розуміти їх як історично виникаючі принципи пізнавального трактування характерів»73. Жанровий зміст протиставлявся вченим "жанровим формам" - загальним особливостям побудови творів, їх передачі і виконання. Він вважав за потрібне шукати жанровий зміст у жанровій формі. Таким чином, жанр утворюється на стику його змісту та форми. Якщо форма, за певних умов, може бути позначена як родова приналежність твору, то питання про жанровий зміст залишається відкритим.
Один із перспективних підходів до відповіді на це складне питання міститься в теорії комунікативних стратегій наративу. Теорія ця має європейський "родовід": саме поняття стратегії тексту було введене Т.А. ван Дейком74. Проте і в російській науці вона має глибоке коріння, змістовно будучи пов'язаною з дослідженнями М. Бахтіна.
73 Поспелов Г.Н. К вопросу о поэтических жанрах И Доклады и сообщения филологического факультета МГУ, 1948. - Вып. V. - С.59.
74 Див.: Дейк Т.А. ван. Эпизодические модели в обработке дискурса // Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. - М., 1989.
На основі бахтінської теорії сьогодні зросло інше уявлення про класифікацію, також у ключі комунікативних стратегій, започаткованих у нас, власне Бахтіним. Типологія комунікативних стратегій, запропонована В. Тюпою, стосується наративного дискурсу. Згідно з нею, наративу в художньому тексті історично властиві три стратегії, які сходять до дохудожніх усних мовних жанрів оповіді, притчі й анекдоту і є специфічними моделями мовної поведінки, незмінно відтворюваними в процесі розвитку літератури. Різниця між трьома комунікативними стратегіями визначається характером прояву в них референтної, креативної і рецептивної компетенцій. Суб'єкт повідомлення, або креативна компетенція, може характеризуватися потрійно залежно від того, який статус він має, що повідомляється, що мається на увазі: статус знання, переконання або думки. Три компетенції співіснують нерозривно в єдності наративного дискурсу. Тріада компетенцій визначає тип протожанра, стосовно якого складаються три типи риторики. «Риторика оповіді - це риторика рольового, знеособленого, словникового слова. <...> Риторика притчі - авторитарна риторика імперативного, учительного, монологізованого слова. <...> Риторика анекдоту - курйозна риторика оказіонального, ситуативного, діалогізованого слова»75.
Жанр у широкому сенсі, побачений таким чином, зіставляється з тим феноменом, який Б. Гаспаров назвав "комунікативним контуром вислову", розуміючи під цим «цілісний прототипний образ, що безпосередньо впізнається суб'єктом мовлення як ескіз конкретних висловів, володіє конкретною ритмико-мелодійною конфігурацією, словесним потенціалом, комунікативною спрямованістю, стильовою і жанровою приналежністю»76. Природно, мова у даному випадку йде про жанри, що були визначені Ц. Тодоровим, в протилежність "історичним", як "теоретичні". Зв'язок комунікативної стратегії твору з його жанром має тим більше переконливий вигляд, що в літературознавстві вже були класифікації, що спиралися на подібні уявлення. Так, дослідження В. Сиповського, що стосувалися жанру роману, можна розглядати як пряме передбачення даної теорії. В. Сиповський бачив принципи типології різновидів роману так: «Класифікація видів романної творчості повинна бути проведена на двох підставах - а) по ознакам зовнішнім і - b) внутрішнім. До перших відношу я чисто літературні особливості... до других - ті філософські начала, які... покладені в основу розвитку різних романів (фаталізм, дуалізм, індивідуалізм)»77.
75 Тюпа В.И. Три стратегии нарративного дискурса // Дискурс. - 1997. - №3-4.-С. 108.
76 Гаспаров Б.М. Язык. Память. Образ. - М., 1996. - С. 192.
Як би там не складалось уявлення про сучасну класифікацію жанрів, а незаперечним лишається той факт, що старі класифікаційні підходи вже не можуть бути застосовані і поява новітніх, зокрема із залученням комунікативних стратегій, свідчить про необхідність утворення нової жанрової класифікації, яка б задовольняла потреби доби постмодернізму та початку XXI століття. Ми живемо в той час, коли укладається нова система жанрів, а отже й нова їх класифікація. Такі періоди глобальних змін в жанровій системі незворотні у літературному процесі, вони також становлять закономірність розвитку літератури.
Якщо немає головних жанрів, провідних дискурсів, метаоповідей - то виникає ситуація жанрового хаосу, змішення жанрів мову. Ситуація постмодерна. Художник мислить вже не жанром, а в хаосі жанрів. Поняття жанрової ієрархії давно відійшло у минуле. Будь-яке слово відчувається автором не просто як чуже слово, слово Іншого, а слово якогось конвенціонального світу, надіндивідуальна абревіатура дискурсу, фігура якогось жанру, архітексту. Жанровий хаос робить героєм твору нічию мову, перетворюючи його сюжет на пригоду в просторі означуваного.
