Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009
Провідні тенденції у західній жанрології
Спрямування жанрології у західному літературознавстві ХХ-ХХІ століть
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Сьогочасна жанрова теорія на Заході становить проблему проблем, оскільки більшість дослідників вважають категорію «жанру» настільки старомодною, що зовсім не вживають, а решта пропонує власне її тлумачення, яке настільки різниться від традиційного з часів Аристотеля, що швидше заважає розумінню та сприйняттю літературного твору, ніж допомагає прояснити його художню природу та родо-видо-жанрову класифікаційну приналежність. Л. Чернець писала: «Існує точка зору, згідно з якою в літературі XIX - XX ст. спостерігається атрофія жанрів: жорсткі регламентовані структури все рідше використовуються письменниками, сприймаються як анахронізм, і головними представниками епосу, лірики і драми стають гнучкі «синтетичн форми» роману (повісті, оповідання), вірша, п'єси, які важко віднести до якогось традиційного жанру»93. При цьому вона посилається на В. Кожинова, В. Сквознікова, М. Кургінян. До цього часу жанр слугував знаком літературної традиції, виконував вагомі класифікаційну роль, уявлення про жанр формували смаки читач (горизонт очікуваного). Доба постмодернізму похитнула всевладність «жанру» та спрямувала критиків на видобуття альтернативних критеріїв художності.
Проте виявилось, що винайдення альтернатив також невдячна праця. Тож західне літературознавство протягом століття коливалось між різнобічними тлумачення жанру (від заперечення до абсолютизації), утворивши великий реєстр різноманітних тенденцій, сума яких і є, на мій погляд, відповіддю на питання: що є жанр?
Провідними тенденціями інтерпретації жанру стали пробахтинська (Ц. Тодоров, К. Емерсон, Г.С. Морсон та ін.) типологічна, переважно з гегельянським підґрунтям (М. Адамс, Чернець Л.В. Литературные жанры. - М.: МГКУ, 1982. - С. 5. X. Дуброу та ін.), неоаристотелівська, формалістична за своею суттю (Е. Олсон, Чиказька школа, Ж. Женетт та ін.), психологічна, різноманітна у розгалуженнях (П. ван Тігем, П. Хернаді та ін.), структуралістська (Дж. Каллер, Р. Уеллек, О. Уоррен та ін.) тощо. Постмодернізм пройшов своєрідну еволюцію від повного неприйняття канонічності «жанру» до такої ж його повної реабілітації численними теоріями.
Перша половина XX століття ознаменувалась деяким занепадом цікавості до категорії «жанру» у західному літературознавстві. Теоретики цього часу не виходили за межі перегляду ґрунтовних засад жанрології, а саме: поділ на роди зберігався (епос, лірика, драма); використовувалось співвідношення внутрішньої та зовнішньої форми як критерій жанру; динаміка жанрового розвитку залишалась у центрі уваги дослідників тощо. Проблема співвідношення змісту й форми в літературному творі у зв'язку з окресленням жанру найбільш чітко пролунала у дослідженні Н. Пірсона «Літературні форми та типи, або захист Полонія»94. Наведене Н. Пірсоном визначення жанру пізніше активно використовувалось дослідниками. Воно дихотомічне за своєю природою, оскільки у визначенні жанру Н. Пірсон спирається на інституції, що мають соціальне й культурне наповнення, та форму, що має суто літературне походження. Тож жанр у нього проявляється на перетині матеріалу й форми.
Якщо Н. Пірсону не властиве було зацікавлення історією жанрів, він переносив акценти на формо-значеннєві ознаки жанру, то в теорії Е. Олсона основна увага приділялась саме тим ознакам жанру, які мають історію, становлять інваріант, знаменують традицію.
Психологічні теорії жанру виявили інтерес до ролі автора в процесі створення того чи іншого твору. Зокрема, П. ван Тігем ще у 1939 році почав говорити про «психологічне підґрунтя» жанру. Теорія «психологічного підґрунтя» Тігема мала великий вплив на подальший розвиток жанрології. Вона досягла апогею розвитку у творчості американського дослідника К. Берка, який вважав, що жанр виражає або «систему прийняття» або «систему неприйняття» світу у вигляді певного коду.
94 Див.: Pearson N. Н. Literary Forms and Types or a Defence of Polonius. - English Institute Annual, 1940, Reprinted: N.Y., 1965, vol.l.
Незважаючи на чисельність жанрових теорій у першій половині XX століття, все ж спостерігається певний занепад самої категорії «жанру». Поступово збільшується чисельність групових монографій, збірників, оглядів, що свідчить про намагання дослідників знайти вихід із скрутного становища з жанровою теорією. Акценти переходять в галузь жанрової типології. Підсумком розвитку теорії жанру до постмодерну стала книга П. Хернаді «Навколо жанру», в якій автор запропонував поділити всі жанрові теорії на групи: міметичні, експресивні, прагматичні та структурні. Більш перспективними дослідник вважав систематизації, засновані на поліцентризмі, зразки якого він знайшов у працях Е. Олсона й Е. Штайгера. П. Хернаді навіть запропонував ймовірні підходи до жанрових дефініцій. Наприклад, він дав поділ за предметом наслідування: за масштабом і за настроєм. Він також виділив три великі групи жанрів у літературі: концентричні (короткі ліричні твори), кінетичні (п'єси, анекдоти, оповідання) та екуменічні (що поєднують в собі кілька різних настроїв).
Пожвавлення інтересу до категорії «жанру» було викликане насамперед публікацією «Закон жанру» Ж. Дерріда у 1980 році. З цього часу істотно змінилась сама жанрологія. Якщо в 1950-х роках дослідники займались переважно виділенням параметрів для жанрової ідентифікації того чи іншого твору та упорядкуванням переліку жанрових ознак, структури жанрів та жанрових систем, то після виступу Ж. Дерріда теорія жанру зазнала певного переродження й звернулась більше до критеріїв родо-видо-жанровиділення, оперуючи вже усталеними жанровими ознаками, системами та структурами та залучаючи здобутки літературознавства в інших галузях дослідження тексту.
Наприклад, жанрова теорія К. Гамбургер передбачає виділення всього двох родів: функціонального й ліричного95. Література трактується дослідницею як сума висловлювань, характер яких й визначає приналежність до певного роду. Е. Штайгер запропонував до кожного традиційного роду додавати прикметник, наприклад, «лірична драма», а при цьому роди як категорії груп цілісних текстів (епос, лірика, драма) починають позначати якість тексту (епічний, ліричний, драматичний). На зміну аристотелівській родо-видо-жанровій схемі, що панувала в критиці до кінця XIX ст., наприкінці XX ст. прийшли теорії суперординарних конвенцій (М. Стайнманна), формальної седиментації (неомарксиста Ф. Джеймсона) тощо.
95 Див.: Hamburger К. Die Logik der Dichtung. - Sluttgart, 1968.
Особливим напрямом розвитку жанрології стали мовні жанри в системі лінгвістики, які активізувалися з 70-80-х років XX ст. Яскравим представником цього напряму на Заході є К. Міллер, яка визначила жанр як типізовану риторичну реакцію на подібні ситуації. Жанри не є втіленням попередньо розроблених форм, як і не є списками догм, але - констеляціями мовних прийомів, спрямованих на виконання повторюваних мовних дій посередництвом тексту.
Найбільш відомою працею з теорії жанру в 80-і роки XX ст. є, мабуть, «Літературні види» (1982) А. Фаулера, який розглядає жанри в функціональній перспективі. Він ввів поняття «родової аналогії» в теорію жанру. На його переконання, жанри набагато більше нагадують сім'ї, ніж класи. А. Большакова так прокоментувала цю концепцію: «Згідно даної поширеної теорії, жанр уподібнюється до сім'ї, а твори, що входять до її складу, - її членам, у яких немає жодних обов'язкових визначальних рис, а лише якась "родова подібність"...»96.
Постмодернізм зазнав своєрідної еволюції: від повного неприйняття канонічності "жанру" до такої ж його повної реабілітації численними теоріями. До того ж використовуються не тільки жанрові теорії, а й будь-які, наприклад, герменевтика П. Рікера, інтертекстуальність Ю. Крістевої, риторика Р. Барта, стратегії когнітивістики та ін. Жанрологи останнього десятиліття активно обживають теоретичні здобутки постмодернізму. Застосування методики діалогізму до жанрової теорії здійснили К. Веркенкоттер, Т. Н. Хукін, М. Джузвік. Соціологічне тлумачення жанру знаходимо в працях Т. Бібі, Ч. Базермана, Т. Дінса, Дж. Ф. Слевіна, К. Міллер та ін. Воно не має нічого спільного з неомарксизмом, засновується на різноманітних теоріях соціоніки, соціальної адаптації, соціальної особистості та ін. Цілком не властиве для нашого регіону - розгортання теорії жанру на засадах постмодерністського концепту риторики - представлене доволі численними варіаціями на Заході: М. Віллард-Трауб, Я. К. Блейк, Дж. Фенесток, А. Фрідман, П. Медвей та ін. К. М. Джеймісон інтерпретує жанр як риторичну парадигму, що змінюється в різні періоди людства, оскільки риторика також є явищем плинним. На Заході здійснено численні експерименти в галузі жанрології, наприклад, із залученням постмодерністської категорії "інтертекстуальності": М. Паретті, Е. Дж. Девітт. Найбільш вдалу з них - Дж. Фроу - докладно розглянемо. Новітні літературознавчі теорії миттєво відбивалися на жанрових концепціях, зокрема методика постколоніального аналізу також спричинила появу низки жанрологічних розвідок (зокрема Е. Б. Хатес). Найбільшу ж групу становлять автори, які пишуть із дидактичною метою, розтлумачуючи потребу в жанрах для школи й університету, наприклад, К. Хіменд, А. Фрідман, П. Медвей, Дж. Манфред, К. Бусс, Л. Карновські, Д. Найт та ін. З-поміж праць цієї групи найавторитетнішою нині є X. Дуброу, яка подає непогані систематизації, не прагнучи винайти новий оберт теоретичних міркувань щодо жанру.
Досі ніхто з дослідників не запропонував узагальнювальну жанрову класифікацію, яка охоплювала б усі можливі жанри. Зарубіжні жанрологи не прагнуть давати універсальні схеми жанрових ієрархій. Очевидно, побудова такої універсальної класифікаційної сітки на всі часи і для всіх народів неможлива, оскільки один твір у наш час може презентувати кілька жанрів, різну родової приналежність, міжвидову синкретизацію тощо.
96 Большакова А.Ю. Современные теории жанра в англо-американском литературоведении // Теория литературы. - Т. 3. Роды и жанры. - М.. ИМЛИ РАН, 2003. - С. 111.
