Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009
Еволюційна теорія жанрів
Спрямування жанрології у західному літературознавстві ХХ-ХХІ століть
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Фердинанд Брюнетьєр (1846-1906) представив оригінальну! концепцію розвитку літератури та ролі у цьому розвитку жанру, припустивши, що сфера мистецтва така ж природна, як і веся навколишній світ, і тому розвивається за тими ж законами, що і природа.
Теорія походження видів та рослин Ч. Дарвіна сприялаі утвердженню нового розуміння історизму та законів розвитку, що відбилось і на становленні жанрології. Еволюційні теорії на зламі XIX і XX ст. були надто популярними, їх розвивали Кюв'є, Ламарк97. Даниною захопленню дарвінізмом став трактат Ф. Брюнетьєра «Еволюція жанрів в історії літератури» (1890), в якому було проголошено тотожність природних і літературних явищ всупереч об'єктивній тенденції до аналогій. Крім того, поява «еволюційної теорії» була викликана до життя ще й нездатністю культурно-історичної школи І. Тена, яка на той час домінувала, пояснити, наприклад, появу та розвиток літературних напрямів, особливо, якщо вони розвивались в одну й ту саму епоху. Хоча Брюнетьєр вважав вершиною художності літературу XVII століття, ненавидів романтизм за невиразність форм, а натуралізм - за надмірну виразність, його концепція літературного розвитку мала стати всезагальною й універсальною, оскільки вона базувалась на природних законах розвитку форми.
97 Жан Батист Пьєр Антуан де Моне Ламарк (1744-1829) - французький біолог, який спробував побудувати цілісну теорію еволюції живого світу Георг Леопольд Кретьєн Фредерік Дагобер Кюв’є (1769-1832) - французький зоолог, який мав великі здобутки в ентомології.
Французький критик та прибічник «еволюційного методу» Ф. Брюнетьєр вніс у жанрологію Заходу нове бачення жанрів, спираючись на дарвінську теорію еволюції. Оскільки смак перестає втілювати стійкі принципи художнього сприйняття, він звертається до еволюційних та історичних принципів. Він уподібнив жанри до живих істот і розглядав саме існування жанрів як закономірність природного розвитку людства. Л. Чернець зазначала: «Брюнетьєра, у зв'язку з загальною методологічною орієнтацією, набагато більше цікавила еволюція, ніж стійкість жанрів. Уподібнення жанрів до живих істот не залишало місця для жанрової стійкості, адже "життя" жанру мислилось як "існування від однієї дати до іншої, існування індивідуальне, подібне до вашого, мого, з початком, серединою і кінцем"98. Як результат стеження за жанровими трансформаціями, зникав предмет дослідження - жанри як відносно стійкі утворення»99. Проте об'єктивно, Ф. Брюнетьєр не прагнув знищити категорію жанру, яка становила в його критиці складову літературного розвитку людства; стійкість жанру прирівнювалась ним до резистентних ознак біологічного виду. На думку української дослідниці Н. Копистянської, «Брюнетьєр, спираючись на відкриті Ч. Дарвіном закони природи, намагався науково обґрунтувати змінність жанру.
98 Циг. за: Brynetiere F. devolution des genres dans I’histoire de la literature. - Paris, 1890. - P. 12.
99 Чернец Л. В. Литературные жанры (Проблемы типологии и поэтики). - М.: Изд-во МГУ, 1982. - С. 49.
Він досліджував життя жанру в одній площині, як залежне виключно від внутрішнього розвитку, тотожного з розвитком живого організму і його боротьбою за виживання, де перемагає сильніший: зародження, дозрівання, розмноження, старіння, вмирання. Брюнетьєр дав поштовх для історичного вивчення жанру, але в його теорії не визнавалася наявність відворотних процесів, неможливих у природі, але закономірних і частих у розвитку жанру, ігнорувалася соціальна зумовленість жанрових явищ»100. Марксистська критика завжди дорікала Ф. Брюнетьєру за недостатність класових обґрунтувань жанрових утворень, проте сам дослідник не вважав за потрібне соціологізувати власну жанрову теорію.
Ф. Брюнетьєр насамперед проголосив подібність між всіма науками, а отже, між точними і гуманітарними на основі тотожності людського сприйняття, що мотивується походженням: «...Геометрія, фізика або хімія завжди дорівнюють самі собі в тому, що стосується природи речей, їх глибинної сутності й причинності, поза залежністю від "відносності пізнання"; вони залишаються внутрішньо зв’язаними системами, стосунки в яких існують незалежно від нас. Те саме з ще більшим обґрунтуванням може бути віднесено... до матеріалу критики»101. Суперечності в думках різних критиків дослідник узгоджував природознавчими аргументами. Фактично, Ф. Брюнетьєр прагнув поставити літературну критику на ґрунт дослідницького експерименту, пропагуючи основні напрями її розвитку у такий спосіб: «...Вона повинна встановити зв'язки окремого твору з загальною історією літератури, з законами, притаманними даному жанру, з середовищем, в якому він виник, і, нарешті, з його автором»102. Отже, вагомою складовою літературної критики взагалі Ф. Брюнетьєр бачив жанрову ідентифікацію. Він розглядав художній твір у його взаємозв'язках з попередніми творами такого ж жанру. В комедіях Детуша і Данкура103 він бачив «пам'ять про Мольєра». Літературний твір, за Брюнетьєром, пов'язаний не лише з суспільними рухами та авторським баченням, а й з розвитком певного жанру. Він становить момент, фазу у становлення конкретного жанру. Тому, для того, щоб дослідити даний твір, необхідно знати всі попередні форми існування жанру, в якому він перед нами постає. Отже, без вивчення комедії Мольєра не можна й говорити про Детуша й Данкура.
100 Копистянська Нонна. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. - Львів: Паїс, 2005. -С. 37.
101 Брюнетьєр Ф. Литературная критика // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ вв. - М.: МГУ, 1987. - С. 96.
102 Там само. - С.98.
103 Детуш (1680-1754) та Данкур (1661-1725) продовжили традиції французького театру Мольєра, зокрема Детуша вважають творцем “слізної комедії1’.
Постійно наголошуючи на аналогії між природознавчими науками та літературною критикою, Ф. Брюнетьєр твердив: «Якщо в літературі та мистецтві є природні групи, подібні до видів, - жанри, то ми услід за природознавцями, можемо поставити собі за мету виділяти їх»104. Для дослідника жанр - це природний напрям класифікації художніх творів. Для виділення та обґрунтування конкретного жанру та його місця в утворюваній критиком ієрархи Ф. Брюнетьєр запропонував застосовувати три принципи: науковий, моральний та естетичний. Критичний аналіз твору, за Ф. Брюнетьєром, включає насамперед три етапи: оцінити, класифікувати, пояснити. Актуальність жанру виринає саме при класифікації.
За розумінням Ф. Брюнетьєра, сфера літератури складається з драми, роману, поезії, критики й історії. Кожна з цих гілок має власну ієрархію, з поділом на високі й низькі жанри. Уявлення Ф. Брюнетьєр щодо низького жанру добре проявились в його трактаті «Література самовиливів» (1888), де він нападається на такий жанр, як щоденник, зокрема на щоденник М. Башкірцевої, про яку пише неприязно. Для Ф. Брюнетьєра щоденник - це низький жанр, «чтиво», потік життя, що протистоїть мистецтву, про який взагалі не варто судити, виходячи з критеріїв літератури. Глузуючи над Ф. Брюнетьєром, Ф. Лежен писав: «Брюнетьєр атакує автобіографію з обох флангів. Як історичний або психологічний документ вона для нього нічого не варта (плід людського само засліплення, амбіцій, банальності, близорукості); як витвір мистецтва вона здатна зіпсувати все або майже все»105. Отже, для Ф. Брюнетьєра поділ на високі та низькі жанри - природна закономірність розвитку літератури. Автобіографія, на його думку, належить до тих форм словесності, яку можна окреслити як «долітературні» або ембріональні за дарвіністською термінологією. Тут його теорія жанру максимально наближається до класицистичної, наприклад, у викладі Н. Буало або Ш. Баттьо.
104 Брюнетьєр Ф. Литературная критика // Зарубежная эстетика и теория литературы Х1Х-ХХ вв. - М.: МГУ, 1987. - С. 100.
105 Лежен Филипп. Можно я буду говорить себе «ты»? // Из книги «В защиту автобиографии». Опубліковано 02.03.2000 р. http://exlibris.ng.ru/kafedra/2000- 03-02/3_ selfcall.html
Хоча теорія Ф. Брюнетьєра становила вагомий внесок у розуміння, скажімо, походження жанрів, проте вона мала вразливі місця, як то: нехтування суто структурними ознаками жанру, що врешті, привело його прихильників та послідовників до повного заперечення жанру. А. Цейтлін зауважував: «Не можна піддавати сумніву вагомість поставлених Брюнетьєром проблем. Ним вперше сформульовані завдання, які й досі стоять перед літературознавством. Величезний кроком вперед від догматичної теорії Буало був здійснений. Але, поставивши проблему, Ф. Брюнетьєр не вирішив її. Апелюючи до природознавства, Ф. Брюнетьєр ігнорував специфічні особливості літератури...»106. Він захищав плюралістичну теорію факторів впливу, які ззовні формують літературні жанри. Динаміку видів розглядав в одній площині з динамікою жанрів, як тотожні процеси формотворення. У теорії Ф. Брюнетьєра формотворчі фактори не розподібнені на окремі «модифікатори».
Ф. Брюнетьєр дав теорію жанру, яка не просто базувалась на дарвінізмі, а й мала тенденцію до певної синкретизації в тлумаченні явищ сутнісного, що убезпечило їй тривалість побутування у науці. Зокрема, під впливом Ч. Дарвіна з'явилось багато подібних же еволюційних теорій у російському літературознавстві: «Літературна еволюція на Заході» (1886) М. Карєєва, «Основні принципи наукової теорії літератури» (1887) В. Плотнікова. Провідною прикметою еволюціоністських теорій жанру є намагання звести їх до законів природи, а значить, дати певну ієрархію, впорядкувати світ художнього слова. Синкретизація на засадах ієрархії - це те, що наприкінці XX - початку XXI ст. стане звабним для літературознавців і постать Ф. Брюнетьєра разом з його теорією жанрів, знову набуває актуальності.
106 Цейтлин A. Жaнp//http://vww.nat-oul.ru/?set=libhud&mc=50&pag=0&page=l
Література
Брюнетьєр Ф. Литературная критика // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ вв. - М.: МГУ, 1987. - С. 95-107.
Чернец Л.В. Литературные жанры. Проблемы типологии и поэтики. - М.: МГУ, 1982. - С. 49-50.
Brynetiere F. L'evolution des genres dans I'histoire de la litterature. - Paris, 1890.
