Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009

Проаристотелівська жанрологія на заході
Спрямування жанрології у західному літературознавстві ХХ-ХХІ століть

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Щодо виділення такої тенденції в західному літературознавстві, слід зазначити, що воно потребує значних уточнень. Зокрема, є підстави говорити про «штучні» та «природні» спроби навернення до аристотелівських схем. Зразками «штучного» звернення до Аристотеля багата Чиказька школа в США; «природне» ж, або традиційне оперування аристотелівськими здобутками послідовно представила в американському літературознавстві Р. Колі. Різниця цих підходів полягає в тому, що Р. Колі не прагла надолужити прогалини у жанрології і її теорія народилась при дослідженні самої суті та природи художності доби Ренесансу, у той час, як, наприклад, Е. Олсон зумисне повертає нас до аристотелівської схеми, вбачаючи в ній порятунок в умовах теоретичного занепаду категорії жанру у середині XX ст.

Розалі Колі (1924-1972) - американський професор, уславилась в галузі компаративістики та жанрології. її теорія жанру базувалась на літературі епохи Відродження. В США популярність жанрової теорії Р. Колі є величезною. Вплив Аристотеля на її жанрову теорію відчутний внаслідок того, що, вивчаючи літературу доби Відродження, вона помітила значний зв'язок теоретиків жанру того часу з традиціями «Поетики» Аристотеля, вона не могла оминути об'єктивний факт такого впливу. Проте швидше її дослідження має орієнтацію на рецепцію ідей Аристотеля в теорії жанру представників Відродження.

Р. Колі звертає увагу на актуальність теорії Аристотеля у добу Відродження. Ренесанс взагалі був спрямований на використання спадку античності і саме звернення до останньої посприяло інтелектуальній революції, якою так уславився Ренесанс. Колі звертає увагу на той факт, що інтерпретатори часто приписують попередникам ті думки, яких вони не висловлювали. Що особливо яскраво видно на матеріалах доби Відродження. Ми настільки призвичаїлись до триродової структури літератури (епос, лірика і драма), що іноді забуваємо про те, що в «Поетиці» Аристотеля лірика відсутня. Тенденція описувати явище за найбільш характерними ознаками призвело до того, що найпопулярнішими книгами про Ренесанс стали ті, що в м'якій обкладинці, наприклад, «Шість лекцій про ренесансну думку» чи «Ренесанс: аспекти культури» тощо. Проте такі книги не дають правильного й точного уявлення про теорію доби Відродження, жанри в них взагалі витісняються більш актуальними для авторів проблемами. Тож Р. Колі хотіла відновити справедливість відносно теоретичної думки доби Відродження.

Другою небезпекою у сприйнятті є традиція теоретизування, адже ми формуємось і вчимося на формах і формулах, запропонованих нашими попередниками, часто беручи на віру. Але ж сприйняття форми змінюється. Але може бути, наприклад, що музичні форми означають для нас те, що літературні - в добу Відродження. Жанр був чимось на зразок виклику до змагання, образна структура, що повинна надійти до дійсності107. Антична теорія ніби провокувала Ренесанс до дії. Ренесансний аристотелізм, особливо ідея мімесису багато важила в структурі тогочасного мислення. В ренесансній теорії активно використовувались Аристотелеві ідеї, зокрема, ідея мімесису (наслідування), яку він увів у соціальний обіг. Його літературні роди оповідь, драма та лірика були канонізовані в теоретичній думці Ренесансу, як і окремі жанри - епос, трагедія, комедія. Багато зусиль було докладено, щоб дотриматись ще одного закону виголошеного Аристотелем: стилі не повинні змішуватися, поява у трагедії комічного стилю є несмак тощо. Для того, щоб це правило було переборене, потрібні соціальні та естетичні передумови у сукупності. Р. Колі висловила припущення, що «хоча поняття мімесису й домінувало в теорії, проте, можливо, воно служило обмеженням для нововведень у літературі»108. Фактично, у Відродженні існувало два розуміння мімесису, одне з яких передбачало «імітацію формальних моделей», полишаючи місце для смислового образного експерименту.

Р. Колі не ставить перед собою завданням дати вичерпну характеристику жанровій системі літератури Відродження, а наголошує на прагненні простежити, як ідея жанру посприяла авторам того часу у створенні їхніх шедеврів. «Видається закономірним, - пише авторка, - що жанрова система пропонує набір інтерпретацій, "трафаретів", "правил", і що деякі ренесансні жанрові критики пробували уникнути цього утруднення, хоч це і не було магістральною лінією теоретичної думки...»109. Від Аристотеля пішла традиція ідентифікувати, чим не є поезія. Вона не є риторикою, історією, філософією. На цій підставі, для багатьох ренесансних критиків середньовічна поезія, сповнена історії, філософії та риторики, не сприймалась як поезія. Навіть «Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле не сприймався французами XVI ст. Навіть Сідней не вважав дотепним сплутувати трагедію й комедію, адже при цьому не будемо мати ані трагедії, ані комедії, ні короля, ні клоуна. Багато стародавніх віршів подобались ренесансним авторам просто їх ритмічним вирішенням, наприклад, елегія, ямбічний вірш тощо. За Аристотелевими канонами Емпедокл не піддавався класифікації, оскільки філософія не спирається на образну імітацію, хоча описує правдиво, історія ж просто констатує факт. Юлій Цезар Скалігер навпаки, дозволив Емпедоклу повернутися в межі канону, подавши більш узагальнене правило імітації. Об'єктивним фактом є те, що Аристотель дав гарну модель літературних дефініцій.

107 Colie Rosalie L. Genre-Systems and Functions of Literature // Modem Genre Theory. - Pearson Education Limited, United Kingdom & Associated Companies throughout the world, 2000. - P. 151.

108 Ibid.-P. 151.

109 Ibid.-P. 152.

Р. Колі звертається до постатей Петрарки та Боккаччо. Вона твердить, що обидва письменники дуже багато привнесли у розвиток жанрових уявлень Відродження, хоча й працювали у різних жанрах. Крім того, ідея жанру розвивалась також у іншій площині - її розвивали видатні бібліотекарі того часу, розставляючи книги за родами110. Звичайно, Олександрійська бібліотека тримала першість. До категорії філософської поезії в ній був включений Лукрецій.

У межах жанрової системи Відродження окремі жанри конкурували у плані акумулянтів уваги та вправності імітації. Характерні для Ренесансу змішані жанри у спадку Р. Колі посідають особливе місце, оскільки вона прагла дати мотивації таких змішувань. Зокрема, на її думку, пастораль містила безліч можливостей для змішування, оскільки активно зіставляла «імітацію» та «винахід», недосконалість з артистичністю. Наприкінці XVI ст. «пасторальний метод» охопив безліч ренесансних жанрів111. Вона писала у свій відомій книзі про В. Шекспіра: «Пастораль не може забезпечити задовільно працюючу модель життя, оскільки не прояснює життя чоловіків та жінок поза пасторальною парадигмою.

110 Див.: Colie Rosalie L. Genre-Systems and Functions of Literature // Modem Genre Theory. — Pearson Education Limited, United Kingdom & Associated Companies throughout the world, 2000. - P. 156.

111 Див.: Colie Rosalie L. Antony and Cleopatra: The Significance of Style // Shakespeare's Living Art. Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1974. -

P. 168-207.

Тому що пастораль представляє марним сам принцип інтерпретації людського життя, яке постає важливим в його оновлюючій силі та мріях про красу»112. Р. Колі бачила «жанри як маленьку субкультуру з її власними звичаями, структурою ідей та формами»113. Сенс жанрових норм в тому, щоб вести нас до наступного розгортання ідеї, спонукуючи співчуття або відразу, віддаляючи актуальність прочитаного та наближаючи значення того, чого ще не існує, що має прийти. Та й самі автори часто використовують жанрові норми лише для того, щоб порушити їх. Так доволі часто чинив В. Шекспір.

Великої ваги Р. Колі надавала парадоксу. Вона вважала, що парадокс має принцип пазлів, що складаються з іронічною метою114. Жанрова система Відродження, на її думку, укладалась саме так. Парадокс, як і іронія є «інтелектуальною гімнастикою», тому обидва надзвичайно корисні для становлення літератури. Парадокс та іронія сповнюють тексти другими планами, двозначностями, обманами, іронічним баченням. Для структури всіх парадоксів, писала вона, характерна експлуатація факту споріднених або конкуруючих систем понять. Парадокс завжди так чи інакше, але протистоїть будь-якій ортодоксальності. Він є гострою косою для критика, що полюбляє абсолютність форм.

Нова система літературних жанрів Відродження у ті часи була так само актуальною, як компас, порох чи відкриття Нового світу. Сила її жанрової концепції в тому, що вправно користуючись часто давно відомими фактами літературного процесу доби Відродження, дослідниця сама застосовувала принцип парадоксальності, заставляючи нас по-новому побачити літературну ситуацію, насамперед жанрову.

В ім'я об'єктивності розкриття теми впливу Аристотеля на американську жанрологію, треба зазначити, що Чиказька школа проявляла до нього набагато більшу схильність, ніж Р. Колі, яка була жінкою поміркованою, ніколи не впадала в крайнощі, в тому числі, й під впливи авторитетів дослідників минулих епох. Чиказька ж школа й уславилась насамперед реанімацією аристотелівської жанрової схеми, за що її представників стали називати «неоаристотелівцями». Яскравим представником її був Е. Олсон, який в книзі «Начерк поетичної теорії» (1957) навертав до Аристотеля, пропонуючи за основу жанрового поділу взяти його членування за принципом, способом та засобами наслідування.

112 Rosalie L. Colie. Shakespeare's Living Ап. - Princeton, Princeton University Press, 1974. - P. 41.

113 Ibid.-P. 116.

114 Colie Rosalie. Paradoxia Epidemical The Renaissance Tradition of Paradox. Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1966.

Література

Colie Rosalie L. Antony and Cleopatra: The Significance of Style // Shakespeare's Living Art. Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1974. - P. 168-207.

Colie Rosalie. Paradoxia Epidemica: The Renaissance Tradition of Paradox. Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1966.

Colie Rosalie. John Locke and the publication of the private / by Rosalie L. Colie. // Philological quarterly. - 45 (1966). - P. 24-45.

Colie Rosalie. The Resources of Kind: Genre-Theory in the Renaissance, ed. Barbara K. Lewalski. - Berkeley: University of California Press, 1973. - P. 2-31.

Rosalie L. Colie. Dean Wren’s Marginalia and Early Science at Oxford. - Bodleian Library Record, vol.5 (1954-6). - P. 541-551.

Colie Rosalie L. Genre-Systems and Functions of Literature // Modern Genre Theory. - Pearson Education Limited, United Kingdom & Associated Companies throughout the world, 2000. - P. 148-166,

Colie Rosalie L. Literary Paradox // Dictionary of History of Ideas. - The Electronic Text Center at the University of Virginia Library, 2003, Vollume 3, page 77-88. http://etext.virginia.edu/cgi- local/DHI/dhi.cgi?id=dv3-10#

Rosalie L. Colie. Perspectives on Pastoral: Romance, Comic, and Tragic // Shakespeare's Living Art. Princeton, Princeton University Press, 1974. - P. 244-251.

Colie Rosalie. 'My Echoing Song’: Andrew Marvell's Poetry of Criticism. - Prenceton, 1970. - P. 41.

Colie Rosalie. Reason and Need: King Lear and the 'Crisis' of the Aristocracy // Some Facets of King Lear. Eds. Colie Rosalie and F.T. Flahiff. Toronto, 1974. - P. 189-216.

Colie Rosalie L. The Social Language of John Locke: A Study in the History of Ideas, in: Journal of British Studies (JBS). - The University of Chicago Press 1965, №4/2, p, 29.