Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Повість «Страчене життя»
АРХИП ТЕСЛЕНКО (1882-1911)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Соціально-психологічна повість «Страчене життя» (1910) — один з найкращих творів української прози переджовтневих років. Написана на основі вірогідного життєвого матеріалу, повість Тесленка подає широкі соціальні узагальнення тогочасної дійсності, підкреслює непримиренність конфлікту нової людини з гнітючими соціальними умовами. Безперечно, в спадщині письменника цьому твору належить одне з найголовніших місць, оскільки в ньому поєдналися злободенні соціальні, філософські, морально-етичні питання. Написана в роки столипінської реакції, коли переслідувалося все живе, мисляче передове, повість А. Тесленка. незважаючи на травматичне розгортання подій, трагедійну розв’язку, наснажена історичним оптимізмом. Через увесь твір письменник проводить думку про те, що сили реакції не здатні задушили прагнення простої людини до світла, знань, вільного життя, зупинити вічний поступ добра, вічний порив мрії.

У центрі повісті — образ Оленки Панасенко, формування її характеру, трагічне зіткнення освіченої, інтелектуальної особистості як і ідіотизмом селянського дрібновласницького животіння, так і з ханжеством церковної моралі, великопанською погордою до «мужика» з боку дворянських псевдонародолюбців, егоїзмом і фарисейством тих, хто хоч і вийшов з простолюду, проте усіляко прагнув вибитися на вищий соціальний щабель.

Змалку допитлива і вразлива дівчина, глибше пізнавши життя, начитавшись книжок, усвідомивши — хай, може, й дещо в абстрактному плані — основи добра і зла, прагне жити по-новому. «Я, — було пише в щоденнику, з грязі вилізти хочу Я бажаю до чогось великого, гарного йти, бажаю людськості, правди в житті...» Але згодом, під впливом суспільно-політичних подій у країні поривання дівчини конкретизуються, соціально окреслюються, в її прагнення до кращого життя сподівання особистого щастя дедалі більше поступаються високим суспільним ідеалам служіння народові.

Письменник передусім розкривав духовне змужніння героїні. В дитинстві Оленка була, як і всі селянські діти, слухняною, працьовитою. під впливом богомільного батька була, може більше від своїх однолітків релігійною, що, звичайно, сподобалося протоієрею Полієвктові, який і допоміг послати дівчину до церковно-вчительської школи. Та разом із навчанням, з розширенням освітнього кругозору зростало розуміння Оленкою соціальної нерівності, усвідомлення почуття національної і людської гідності, чіткіше визначалися її соціальні симпатії та антипатії. Природничі праці Дарвіна та Фламмаріона сприяють виробленню в героїні критичного ставлення до тих релігійних «істин», які раніше сприймалися беззастережно як єдино правильні аксіоми.

Тесленко зовсім не ідеалізує своєї героїні. Оленка була і залишилася звичайною дівчиною, хоч, зрозуміло, освіта виділила її серед сільських ровесниць. Вона тонко відчуває красу природи, мріє про родинний затишок, прагне познайомитися і інтелігентними людьми. Вона мріє поділитися своїми знаннями з учнями, всю себе віддати улюбленій справі.

Ідейний зміст твору й полягає у показі зруйнування вимріяних сподівань дівчини. У повісті окреслюється кілька сюжетних колізій, кожна з яких ґрунтується на нерівному конфлікті між мріями і дійсністю. Під час навчання в місті сільське життя здавалося дівчині якоюсь ідилією, проте, після повернення додому вона опинилася в самому вирі щоденних сварок матері, гризні з родичами за смужку городу, відчула обтяжливість матеріальних нестатків. Під впливом прочитаних книжок в уяві Оденки виплекався ідеал коханої людини, однодумця, щирого працівника на освітній ниві, та не таким виявився Федір Грищенко — кар’єрист і підлабузник, бездумний, обмежений картяр. Але особливо болючим виявилося для Оленки розчарування в своєму «благодійникові». За небажання принижуватися перед попом, за обстоювання людської гідності дівчина була брутально відштовхнута, ображена до глибини душі. «Так он воно що! — про Полієвкта думає. — Ось яка любов до ближнього!.. Дбать у проповідях... а в житті... слова одні.. Значить, єсть любов тільки до честі од ближнього! І за неоддання її ви так одпихаєте од себе його!» Гіркої зневаги зазнає героїня і від земського діяча Кочури, у поведінці якого всюди виявляється панська погорда до людини з народу.

Усі ці страждання, зневіра, розчарування придушують мислячу особистість. Дівчина не може знайти виходу з цього становища, із зачарованого кола лицемірства, фальші, щоденної колотнечі у батьківській хаті. Написавши під тиском брехливу заяву на дядька, переступивши через власне сумління, героїня ставить себе над безоднею. Не знісши неймовірно тяжких випробувань, які гнітили її душу, Оленка закінчає життя самогубством, кинувши виклик силам соціального зла, що стояли на її шляху до людського щастя.

Цільний, психологічно переконливий образ Оленки є значним досягненням реалізму Тесленка. Проте і образ Оленки, й увесь твір свідчать, що позитивні ідеали героїні, зумовлені історично, окреслені невиразно. «Велике», про що мріяла дівчина, існує головним чином у її роздумах про майбутнє, в її мріях і «залишається нездійсненним через те, що «великому», «гарному» протистоїть зло, всесильне, розмаїте, розгалужене в усіх сферах тогочасного суспільного життя. Зло — реальність, конкретність, а «велике» лише «небо», якого треба ще досягти».

Тема пошуків моральних цінностей особистості, висвітлена з такою психологічною переконливістю, однак, є тільки одним із шарів повісті. Звичайно, ця тема провідна, адже письменник прагнув дослідити насамперед процес «виривання» обдарованої молодої людини з осоружної дійсності в інший — освічений, інтелектуальний світ. В органічному зв’язку з цією темою Тесленко порушує проблему «буття» і «небуття». Змальовуючи духовне зростання простої людини, шукання шляхів до кращою життя, письменник розумів усю складність долання перешкод, які поставати перед нею. Тому й проходить через його творчість тема «небуття» (п’єса «Не стоїть жить», оповідання «Поганяй до ями!», «Немає матусі!», «Прощай, життя!». «Да здравствует небитіє!», «Як же так?», зрештою, повість «Страчене життя»).

Філософське трактування смерті Тесленко подає переважно в дусі народних поглядів на етапи людського життя. Відомо, що письменник зазнав впливу творчості Г. Сковороди, який цю проблему порушував відносно часто, причому також відповідно до принципів народної моралі «Людина із народу — читаємо в одній з прань про Тесленка, — змушена відходити в «небуття» не тому, що вона не любить життя (у А. Тесленка всі герої, які кінчають з собою, безмежно люблять життя), а тому, що життя не для них, а для «товстошкурих», «тупих», вони коптять небо, обростають салом — нехай!». Незважаючи на посилення в останніх творах уваги до теми «небуття», змалювання самогубства, Архип Тесленко не є песимістом, занепадником, хоча у дожовтневій критиці були спроби зобразити письменника прихильником учення Шопенгауера.

Важливе ідейне навантаження має й інша тема, пов’язана з викриттям ворожого новій людині соціального середовища. Картини «хатнього пекла», спричинювані нестатками й бідністю, загострюються ще й сваволею, агресивністю матері, яка через освічену доньку хоче стати вищою від інших бідняків, зрівнятися з «панами». Такий аспект повороту теми є дещо незвичним, але саме він посилює соціальне спрямування твору.

Виразно звучать у повісті також мотиви ворожості панства до народної інтелігенції, хоч воно й прикривається ліберальними фразами. Тесленко викриває також лицемірство церковників, порушує теми міщанства, кар'єризму як чинників, породжуваних і підтримуваних владою. 3 життєвою вірогідністю показав письменник те багатолике соціальне зло, що навалилося на людину з трудових верств, на молоду недосвідчену дівчину. І, зрештою, вбило її. Такий аспект дослідження життя є також дуже важливим, політично злободенним, його можна назвати не лише одним із значних завоювань реалізму письменника, а й вагомим досягненням усієї української прози.

Повість написано в характерній для А. Тесленка художній манері й композиційно вона складається із сімнадцяти невеличких розділів, кожен з яких є художньо довершеним конкретним епізодом з життя героїні. У внутрішній структурі твору можна чітко виділити дві частини: першу, сповнену сподівань на нове життя в майбутньому, і другу (за принципом контрасту), яка передає гіркоту її розчарувань, спричинених зіткненням з реальною дійсністю визрівання думки про смерть.

Дослідження психологічного стану героїні здійснюється в повісті різноманітними прийомами, зокрема через реагування Оленки на події й явища життя, ставлення до інших персонажів, сприймання природи. Але особливо вагоме навантаження несуть у творі внутрішні монологи, з яких виразно постає багате внутрішнє життя героїні, розкривається її цільний характер.

Майстерність реалістичного узагальнення характерних граней тогочасної дійсності, виразно виписаний образ нової людини в українському селі, високий гуманістичний пафос, що ґрунтується не тільки на щирому уболіванні автора за долю героїні, а й на нищівному викрити соціального зла, надзвичайна сконденсованість письма, місткість і значущість художніх деталей поставили повість А. Тесленка серед найкращих творів української прози початку XX століття.

Тесленка називають найтрагічнішою постаттю в українській літературі. І не лише тому, що передчасно обірвалося життя письменника, що зазнав він фізичних і моральних страждань від переслідувань властей та глитаїв, а ще й тому, що в багатьох його твоpax зображено драматичну, а то й іронічну долю добрих, чесних, вразливих на будь-яке зло людей і народу, йдеться про нездійсненність їхніх найщиріших, найзаповітніших мрій. Ліричною схвильованістю пройняте слово письменника про безправних, знедолених трудвників, про безпросвітність їхнього існування в світі соціальної несправедливості. З його творчості постає гнівне обурення сильними того світу, що створили таке пекло на багатій, щедрій українській землі.

Творчість Тесленка народна не тільки ідейно-тематичним спрямуванням, соціально-психологічною проблематикою, типовими образами селянсько-наймитської маси, учасників революційної боротьби, народних інтелігентів, а й усім розмаїттям, усією неповторністю простої, щирої мови. У мові творів Тесленка природно звучать розмовні інтонації, в ній відчутний нахил то до пісенно співучості, то до драматично-напруженої схвильованості, вона наснажена уснопоетичною . Слово Тесленка, що стояло на сторожі знедолених, боролося проти старого світу, навічно увійшло до скарбниці духовних цінностей нашого народу.