Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Нація і жінка в рецепції публіцистів «Жіночої Долі»
«НОВІ СТЕЖКИ «МОЛОДОЇ УКРАЇНИ»
І. УКРАЇНСЬКЕ НАРОДОЗНАВСТВО КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ. В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ

Нація і жінка в рецепції публіцистів «Жіночої Долі»

У час політичного й ідеологічного розбрату пропаганда «за ідею, за віру, за своє переконання, за збереження етноментальної ідентичності» мала стати «не лише морально оправданою, але й унайвищій мірі конечною»1. Особливу роль у пропаганді національно-визвольних ідей відіграли жінки-публіцистки, що об’єднались навколо журналу «Жіноча Доля» (1925-1939). Незмінним редактором журналу була Олена Львівна Кисілевська-Сіменович (1869-1956) — блискуча журналістка, письменниця, громадсько-політична діячка; засновниця жіночих товариств у Станіславі, Коломиї, Львові; авторка новел «Каліка», «Огонь». «Лікарка». «В поштовім бюро», надрукованих у «Літературно-науковому віснику» (1903) під псевдонімом Калина, оповідань та етюдів («Море» (1906). «Нові чобітки» (1908), «Іваниха розповідає» (1911), «В горах» (1913), «Покутське село» (1924), «Осінньою порою» (1924) «Гей, там у зелених верхах» (1924) і подорожніх нарисів під псевдонімом Олена Галичанка в газеті «Діло» та його додатку «Жіноче Діло»; на сторінках популярних видань «Світ», «Ілюстрована Україна» «Молода Україна» «Український голос», «Нова хата» та ін.

Її пристрасні статті на актуальні теми, подорожні нариси, звернення, літературні листи, спогади, некрологи, літературні рецензії, поради, агітки, хроніки, реклами тощо навіяні

«сестриною турботою про національну свідомість, фізичне й моральне здоров’я, господарський добробут і громадянське вироблення» української жінки і бажанням сформувати «світогляд жінки в дусі всеукраїнського ідеалу»2.

Як редактор, О Кисілевська змінила, пожвавила, оновила чимало рубрик і загалом обличчя журналу, залучивши до співпраці культурних діячів, представників різних галузей науки, культури, літератури, етнографії, фольклору із Наддніпрянської України, Буковина Польщі, Чехії, Росії, Канади й Америки, Бразилії, Німеччини, Японії й Китаю. На новому етапі журнал глобалізував дискурсивним зміст жіночого руху як невід’ємну складову частину загального (а не суто жіночого) визвольного руху, знаменуючи собою, з одного боку, тяглість вітчизняної (альманахи Н. Кобринської «Перший вінок» (1887), три випуски «Наша Доля» (1893-1896) та європейської (польський «Kobeta w Swiecie і Domu», німецький «Frauenwarte», французький «La fam», швейцарським «Die Hausfrau») традиції, з другого ж, здійснював пропаганду «за ідею, за віру, за своє переконання, за збереження етноментальноі ідентичності».

Високий авторитет і популярність журналу забезпечували насамперед його співробітники. Серед них назвемо Наталю Чайковську. До праці в Коломийському журналі пані Наталя приступила загартованою досвідом громадської (голова Коломийського Жіночого гуртка, засновниця і почесний член т-ва «Будучність») і видавничої роботи (співпрацювала у видавництві «Батьківщина», газеті «Діло», редакторка «Бібліотеки найзнаменитіших повістей»). Зразкова мати і дружина (виховала четверо доньок і троє синів вона була добрим дорадником, щирим, але й строгим критиком своєму чоловікові-письменнику. Родина майже 30 років прожила на Бережанщині й «не було чесної національної роботи, до котрої б вони, обоє Чайковських, не приложили своїх трудящих рук». «Всі культурно-освітні організації Бережанщини з тих літ брали свій почин з дому панства Чайковських. Там же сходилася еліта українського громадянства, як старшого, так і молоді. Між іншим, враз із покійною Ф. Глібовицькою дала п. Чайковська почин заснування «Жіночої Громади» и посвятила їй багато-багато щирої праці,3

Публіцисти «Жіночої Долі» намагались зацікавити читачок життям свого народу, його історією, культурою, мовою, виховати патріотичний рух українки, поглибити, поширити, зміцнити, активізувати самосвідомість жінки, віру в свої сили, почуття відповідальності за долю народу й майбутнє України.

Загалом же, публіцистика «Жіночої Долі» — феноменальний материк, що відбиває тематичне, жанрове, характерологічне (втілення ідеалу української жінки-патріотки) і стилістичне (сугестія, узагальнювальні образи, мовні шари, раніше не «олітературнені») оновлення національної традиції, це «чудова школа гнучкості, швидкості, точної орієнтації в світі»4, самовіддане служіння на благо українського національного відродження.

Квінтесенцією національно-політичної й освітньо-культурницької програми журналу була теза про національні права українського народу, що мав свою територію, історію, культуру, літературу, мову й повинен мати всі умови для свого дальшого самостійного розвитку. Ця програма визначила характер статей, розвідок з історії України, етнографії, фольклору, мови, шкільної народної освіти та виховання, а також досить солідного публіцистичного, літературно-художнього та науково-критичного масиву. Громадянська позиція редакції журналу є зразком високого шляхетного патріотизму. Новим для публіцистики «Жіночої Долі», зокрема й О. Кисілевської, був сплав автобіографічного (переважна більшість публіцистичних праць — це рефлексі від побаченого, почутого, пережитого, враження від подорожей на Тернопілля, Буковину, Покуття, Гуцульщину, Бойківшину, Волинь, Причорномор’я, Лемківщину, Станіславщину, Львівщину; відвідин Чехії, Словаччини, Болгарії, Польщі, Австрії, Швейцарії, Канади, Англії, Америки, Бельгії, Румунії та лі ), громадсько- виховного (головним предметом публіцистичного діалогу був український жіночий рух в усіх його проявах — на Україні і за кордоном) й жанрово-пошукового (подорожні нариси, нотатки, новели, мініатюри; національно-політичні, дидактичні статті, послання, листи, спогади, літературно-критичні статті та огляди, філософські медитації, науково-господарські поради й реклами, політичні інвективи тощо). Праці О. Кисілевської, особливо про Швейцарію, кришка назвала дорогоцінним внеском в українську

«доволі бідну літературу подорожів та описів чужих країв. Книжка написана з великою пошаною та любов’ю до культурно-національних і соціально-політичних основ того краю, що його мешканці у вічній боротьбі з твердою природою зуміли виплекати в себе безпримірний героїзм і посвяту в обороні своєї волі, а рівночасно закріпили в себе високі принципи індивідуатьної та соціальної етики, яких і по нинішній день не стрічаємо в жадній європейській та позаєвропейській країні», —

писала «Нова Хати» і рекомендувала її всім, хто любить красу природи й працю людських рук, а особливо підростаючому поколінню, яке «своєю силою молодою — візьметься втілювати недосяжні мрії в дійсність»5.

Тверезий aналіз моральної та соціальної атмосфери у контекст, української дійсності га політичної перспективи, високий ідеалізм і незнищенний гуманізм редактора збагатили національну публіцистичну модель, визначили напрямок публіцистичних пошуків і в наступні десятилітня. Публіцистика Кисілевської охоплює складність і реальність українського життя, вникає в той індивідуалізм, ту орієнтацію на екзистенційні мотиви, що зростали в європейській культурі. мистецтві, літературі, філософії, зіставляючи їх зі споконвічним потягом до екзистенційного бачення, притаманного українській національній ментальності.

Під керівництвом Кисілевської журнал став трибуною вільною слова та думки: він відповідав європейським вимогам за змістом і став мостом єднання українського жіноцтва розчленованої імперіями України — за ідеологією. Не випадково праця О. Кисілевської як видавця і публіциста була високо оцінена сучасниками:

«Ви поклади на неї немало Ваших сил, Вашого широкого літературного досвіду — писали С. Русова, О. Галаган, О. Леонтович, М. Омельченко, М. Макаренко (Прага) — В дуже важких умовинах майже без всякої матеріяльної підтримки зовні. Ви поставили «Жіночу Долю» на певний громадський грунт зробили його органом культурної й моральної організованості українського жіноцтва. Ваш журнал збудив свідомість української жінки, покликав її до активної праці і в родинному, і в громадському житті на грунті національно-культурному Ваша невтомна праця допоможе українській жінці високо тримати свій національний прапор і свідомо працювати на щастя своїй Батьківщина6

Відрадно, що буквально з першого числа журналу редакція подбала про те, щоб «Жіноча Доля» як часопис набула рис всеукраїнського, а не локального, галицького характеру. Редактори намагались зробити зміст кожної книжки однаково цікавим для читачок усіх українських земель і української діаспори Європи та Америки.

Пробуджена суспільними катаклізмами XX ст., національна думка, з одного боку, викристалізувалась у систему ідей під впливом потужних визвольних змагань, з іншою поразка революції породила сумніви, розчарування, зневіру роз’єднаність національних політичних сил та принципову розбіжність у поглядах на майбутній розвиток суспільства, що негативно позначилося як на культурному житті галичан, так і на економічному їх становищі.

У цій ситуації одним із вагомих виявів самобутності української нації часопис, вважав українське слово. Воно зробило Україну об’єктом зацікавлення інших народів, зв’язало почуттям єдностірозділені українські землі, наближало інтелігенцію до простих народних мас, позбавлених державних, культурних і національних традицій. Рідне слово журнал розглядав у контексті всієї історичної еволюції народу. «Адже мова — частинка нашої душі, нашого людського я, — нагадує О. Кисілевська — Заміна цієї частинки на чужу приведе до повної деградації національної гордості і приналежності»7

Під впливом «Жіночої Долі» зросла й зміцнилася насамперед національна свідомість жінок-емігранток, примусово розкиданих по чужині, далеко від рідного краю, загострилось почуття національної єдності, зміцнилось інстинктивне прагнення до об’єднання.

Ця жага пекельна, шо мучила нас впродовж 15 років еміграції, туга за національним оточенням, за рідною культурою, була задоволена, насичена й створила внутрі нас духове свято, піднесений настрій від почуття тої духової соборности, що до неї ми завжди прагнули»8

У безмірних стражданнях формувався тип української вольової жінки мужньої, сильної і цільної особистості. Журнал розвивав національну свідомість, підвищував моральний і культурний рівень жінки, готуючи її до того, щоб «в ім’я доброї слави української родини, що має колись стати підвалиною будови всенародного краму навіть коштом власних невигід і жертв особистої свободи заміжньої жінки бути взірцевими матерями, спартанками й вірними дружинами», здатними вже «з свойого дому зробити твердиню здорової національної моралі»9

Серед першорядних і найважніших завдань жінки-матері є виховання дитини в українському національному дусі. Подолавши заскорузлість поняття про місце жінки на кухні, а не в політиці, жінка вийшла з тісного хатнього закутка і глянула на світ іншими, зрячими очима, а відтак гостріше відчула високе покликання матері у вихованні своїх дітей у патріотичному дусі. Проте виховати патріота може тільки мати-патріотка.

«Тільки вона пояснить своїм дітям, що там на Великій Україні завжди кипіла жива боротьба проти чужинців-москалів, переконає їх, що інстинкт свободи українців не приглушений червоним наїзником, і «що часи зриву Мазепи такі ще недалекі, такі недалекі, що вистане рукою сягнути, щоб їх дістати»10

Тільки мати-патріотка поведе їх на стрілецькі могили і розкаже, «що значить так любити свою Батьківщину, щоб аж життя свойого не пожаліти для неї»11.

Апелюючи до українського жіноцтва, редакція підкреслювала важливу духовну місію української жінки матері і громадянки — у збагаченні культурними цінностями свого Духу, введення в суспільне життя свого розуміння добра, краси і справедливості.

«Ми віримо — писала лідер Союзу українок, співробітниця «Жіночої Долі» Мілена Руднииька, — що почування, досліди і воля української жінки — це органічна складова частина скарбу народна душі та що її думка, її рада, її чин так само потрібні, так само необхідні і незаступні для розвитку і визволення нації, як сили мужеського духа»12

До таких моментів, на думку Кисілевської, належали не тільки «Базар», «Крути», «Свято полеглих», а й здобуття Арсеналу в Києві Головним Отаманом Петлюрою 4 лютого 1918 р. як перша перемога української зброї в боротьбі і червоною Москвою: здобуття Києва 31 серпня 1918 р., зимовий похід 6 грудня 1919 р 6 травня 1920 р. та ін. За рецепцією О Кисілевської, Україна форма ідеального демократичного, незалежного існування — «в кштальті козацького», її історія — реальний шлях становлення, в якому нація відкривала втілювала і удосконалювала себе. Нація, народ, вважала Кисілевська, це певна духовна цілість. Морально-розумова, психічна збірнота і водночас найбільш дійсна, реальна річ на світі.

До співпраці в журналі залучені творчі сили жіноцтва всієї України. О. Кобилянська, Ірина Вільде, Ольга Дучимінська, Софія Русова, Людмила Шевченко, Уляна Кравченко, Конст. Малицька, Катря Гриневичева, Марія Донцова, Кл. Попович-Боярська, Марія Крушельницька та ін.

Лист-подяка Кисілевської авторам двотижневика, датованого 1927 р , свідчить про дивовижно багате суцвіття інтелектуально-творчої автури та безпрецедентно широку географію її проживання. Щиру подяку висловлено й емігрантам:

«М. Омельченковій, Галі Мазуренко, З. Мірній, Д-рові В. Ганьківському, а також Марії Підгіряниі з Прикарпатської України. Окрема подяка нашим приятелям з-за далекого моря, а то Вп. П. Савелі Стечишин, Т Кройтор, Д-рові В. Сіменовичу, Д-рові В. Ю. Кисленському13.

Всі вони вірили у майбутнє України, її народу і її мови, підтверджуючи ту віру практичною діяльністю, що сприяла відродженню української нації та утвердженню її в європейській спільноті.

1 Чи справді баламуцтво? // Жіноча Доля — 1939 — Ч. 1-2 — С. 3-5.

2 Полотнюк Д. Особиста й родинна мораль жінки, як підстава громадської моралі (Реферат, прочитаний на У Ж К.) // Жіноча Доля —1934 — Ч. 19 — С. 5

3 Світлої пам’яті Наталії Чайковської // Жіноча Доля — 1938 — Ч. 23 — С. 2

4 Мы искали и нашли себя. Худ. публицистика М., 1984 — С. 128-129

5 «Hoвa xaтa» (про Швейцарію) // Жіноча Доля. — 1934 — Ч. 12-13 — С. 23

6 Від У. Ж .Н. Р.в Ч.С.Р // Жіноча Доля. — 1934 —Ч. 22 — С. 6

7 О. К. (Кисілевська О..) Рідна мова // Жіноча Доля —1932 — Ч. 24 —С. 3

8 Мірна 3. Вражіння з Українською Жіночого Конгресу в Станиславові // Жіноча Доля. — 1934. — Ч.15-16 — С. 3

9 Полотнюк Д. Особиста й родинна мораль жінки, як підстава громадської моралі (Реферат, прочитаний на У Ж К.) // Жіноча Доля —1934 — Ч. 19 — С. 5

10 Щоб туга за власним домом не розгублювалася // Жіноча Доля. 1934 —Ч. 21 — С. 2

11 Там само

12 Рудницька М. Жінка і нація // Жінка. — 1935 — Ч. 1 — С. 1

13 Сердечна подяка! // Жіноча Доля — 1927 — Ч. 21 — С. 3