Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

З думами про високе покликання жінки
ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА (1863—1942)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Інтелектуальна. горда і цільна натура, рівноправний і корисний член суспільства — не етичний ідеал Кобилянської. «Образовані і тонко відчуваючі жінки, - писала Кобилянська, - є для мене ідеалом, до котрого молюся я, але зате жіноцтво, котрого інтелігенція лежить лише в крою сукні, взагалі в самих шматах, є мені щось так утяжливого, що я сама собі в деяких хвилях кажу, що […] перед такою […] ніколи не створила би душу, ніколи» [5, 151].

Центральним образом переважної більшості творів Кобилянської є жінка — виходець із середньої верстви дрібномістечкової буржуазії, що піднімається над оточенням, протистоїть йому, стає Людиною — царівною своєї долі. Душевна чистота, розвинене почуття власної гідності, самопожертва заради кохання і мистецтва, прагнення жити «відповідно до законів розуму», високе почуття обов’язку перед людьми такі героїні Кобилянської, героїні нового европейського типу. Шлях до них був складним і болючим. Почався він із першого оповідання «Гортенза» (1880).

Обдарована, начитана дівчина з романтичними мріями і підкресленим почуттям свідомості, ворог манірності і лицемірства своїх подруг, Гортенза готує себе до боротьби та щастя. Та, власне, в чому полягає те щастя, яке воно, героїня не знає, фінал твору фактично, перекреслив усі її намагання стати вище міщанської моралі, згідно з якою єдиним призначенням жінки було створення сім’ї, а найвищим щастям — вигідний шлюб. Гортенза також знаходить щастя у заміжжі (хай навіть з високоосвіченою, порядною людиною, якою був професор Лорден), чим уподібнюється до загалу. Благородний намір не знайшов відповідної художньої реалізації насамперед тому, що естетичний і суспільний ідеал сімнадцятирічної авторки ґрунтувався на романтичних ідеях, почерпнутих не з життя а з книжок.

У кожний твір Кобилянська вкладала свою душу, свій настрій частину свого «я». Особливо це помітно в «Гортензі». Тут знаходимо і зовнішню схожість, і оточення, і навіть намір юної Кобилянської одружитися і професором, про що довідуємося з автобіографії. «Одної днини я написала лист до професора (філолог Вробель — Авт.) про своє життя, свої добрі і злі сторони, свої замилування, і остаточно і своє бажання вийти за нього заміж, сповняти всі обов’язки супроти нього, а за те бажала я, щоб він був помічним добувати студії і випровадити мене на найвищий щабель науки, знання, і відкрити широкий духовний світ» [5, 237].

Хоч лист цей нікому не був відісланий, але він характеризує жадобу Кобилянської, а згодом і її героїнь до знань, здобутих навіть такою високою ціною: Ядвіги («Доля, чи воля», 1883), жінки («Привид», 1883), Агнеси («Картини з життя Буковини», 1885) тощо.

Зазначені твори не були надруковані, але цікаві історику літератури як документ художньої й ідейної еволюції авторки; вони дають змогу простежити муки творчості письменниці, її намагання створити нові образи, переконати громадськість у тому, що «побіч доотеперішних Марусь, Ганусь і Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру, не спеціально галицько-руського» [5, 321-322]. "Нам треба не ляльок, а героїнь, героїнь в хатнім господарстві, у вихованні дітей, героїнь, що могли б в данім разі своїм дітям і батьків заступити; героїнь, що, покинуті своїми чоловіками, держались би на п’єдесталі чистоти, моралі і знали би одну ціль не себе, не своє вибагливе «я», а свої «діти»1 Такі жіночі типи, які «наперекір всьому окруженню, мають відвагу обороняти своє «я», голосити незалежність свою як жінок та кидати в вічі тому загалові його фарисейство і неправду»2, виведе Кобилянська у перших (друкованих) повістях «Людина» (1894) і «Царівна» (18%).

1 Цит. за Луців Л. Ольга Кобилянська (В сторіччя її наридин) Нью-Йорк — Джерсі Ситі, 1963 — С. 64

2 Євишан М. Ольга Кобилянська // Критика. Літературознавство. Естетика — К. 1998 — С. 290