Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Біографія: життя, діяльність, творчість
ЛЕСЯ УКРАЇНКА (1871—1913)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

«Глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм вв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню добу, ця творчість переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань, уясняла в їх світлі й зв’язувала з одвічними переживаннями людськості. Наше громадянство не встигало йти за цим захоплюючим, бурним потоком натхнення цею блискучою панорамою образів, що розверталася перед ним, цей високий рівень ідей, на який вела творчість покійної, був незвичайний для її ширших крупів. Смерть перервала цю путь у вселюдські простори».

М. Грушевський

Біографія: життя, діяльність, творчість

Леся Українка увійшла в історію вітчизняної літератури як геніальна поетеса і драматург, прозаїк, критик, публіцист і перекладач широкого діапазону нових неоромантичних підходів і творчих вимірів. Вона стала не тільки чільною постаттю свого літературного покоління, як зазначав М. Зеров, а й символом сміливого духовного новаторства — новаторства в змісті і формі, ідеях і засобах їх тонкого художнього втілення. «Тон певного свідомого новаторства був характерною внутрішньою рисою лірики»1 Лесі Українки, — і зазначала критика Цілком новаторським, неповторним явищем була її поетична та неоромантична драматургія

Лариса Петрівна Косач народилася 25 (13) лютого 1871 р. y м. Звягелі (нині Новоград-Волинський) у висококультурній дворянській родині, що з небагатьма іншими (Старицьких, Лисенків, Білозерських-Кулішів) становила основу інтелігентного українсько го громадянства свого часу.

Батько Петро Антонович Косач, юрист за освітою, випускник Київського університету ім. Св. Володимира, був людиною гострого розуму, широких прогресивних поглядів. Навчаючись в університеті, П. Косач увійшов до української Громади, працював у недільних школах, видавав популярні книжки-«метелики». Саме в цей час він близько зійшовся з М. Драгомановим, К. Михальчуком, В. Антоновичем. П. Житецьким, О. Левицьким, М. Лисенком, М. Старицьким та ін. Особливо близькі стосунки склалися у П. Косача з М. Лисенком, перший збірник пісень якого він видав своїм коштом у Ляйпцігу. «Тут, серед товариства української інтелігенції, яка відроджувала національну свідомість, культуру, мову зустрів Петро Антонович свою долю — майбутню дружину, сестру Михайла Драгоманова красуню Ольгу»2 . Русова дивувалась, що могло з’єднати гарну панночку з ним, чоловіком «скромної зверхності, тихої вдачі». «Аж пізніше, — пише вона я оцінила П. А. Косача. Це була людина таких міцних переконань, така прямолінійна і шляхетна в своїй громадській поведінці, така добра до людей, що мені стало зрозумілим, як розумна молода Драгоманівна вибрала саме його»3. Захистивши ступінь кандидата законодавства, Косач працює секретарем Київського «по крестьянским делам присутствия», а в 1866 р його відряджено до Новограда-Волинського.

Згодом Косачі переїжджають до Луцька, і, нарешті, оселяються в своєму домі у с. Колодяжному. Підростають діти. Всім своїм шістьом дітям Косачі дали вищу освіту: Леся одержала ґрунтовну приватну. Дбаючи про всебічний розвиток дітей, відповідне спілкування, батько не шкодує коштів на утримання великих літніх «колоній» молоді у своєму маєтку в Колодяжному, згодом у Зеленому Гаю. Особливо ніжно піклувався Петро Антонович про «милую мою Лесичку». Для неї, її творчого усамітнення побудував він маленький білий будиночок у Колодяжному. А восени 1908 р., за рік до смерти батько їде до Ялти востаннє побачитися з дочкою. Варто згадати ще один факт, характерний для родини Косачів: незадовго до поїздки Петро Антонович посилає молодому подружжю значну суму грошей, виручену від продажу землі. Та Леся і її чоловік Климент Васильович Квітка левову частку отриманої суми передають фольклористові Ф. Колессі — для видання українських народних дум і пісень. Леся боїться, що ці унікальні, безцінні пам’ятки культури можуть не зберегтися, зникнути.

Багато додають до розуміння ролі батьків, стосунків у родині Косачів, подальшої долі їхніх дітей видання останнього часу: згадане вже грунтовне дослідження І. Денисюка і Т. Скрипки, опублікування Празького архіву Косачів4, книга О. Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (Нью-Йорк, 1970, на жаль, ще не видана в Україні).

Мати. Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова (літературний псевдонім Олена Пчілка) письменниця, етнограф і фольклорист. мистецтвознавець, видавець, член-кореспондент АН УРСР. «3 неослабленою енергією, — зазначає М. Зеров — з 70-х рр. почавши і до смутної пам’яті літа 1914 р., служила вона українському письменству: перекладала повісті Гоголя, видавала двотижневик «Рідний край» і при цьому журнал для дітей «Молода Україна», підіймала бої за чистоту літературної мови, відкривала й підтримувала «молоді таланти», — досить сказати, що дехто з пізніших пан-футуристів дебютував на старосвітська затишних сторінках «Рідно го краю» […]. "У власній сім’ї виховання дітей О. П. взяла до своїх рук і […] повела його цілком по-українськи». Під впливом матері у великій мірі сформувалася і літературна мова Лесі Українки: саме зі школи О. Пчілки вона винесла цю уважність до народної фразеологіі і синтаксис, ці не зовсім звичайні для наших поетів лексичні скарби, це прагнення обходитися ресурсами народного словника, тільки полегшуючи, окриляючи його конкретність, цей такт і обережність в уживанні новотворів»5. Передалися Лесі і здібності матері в засвоєнні іноземних мов.

Великим був вплив на Лесю і її дядька Михайла Драгоманова — історика й публіциста, громадського і культурного діяча, що був змушений емігрувати з царської Росії до Болгарії, де він працював професором Софійського університету. Приїхавши в Софію на початку 1894 р., Леся прожила тут до смерті Михайла Петровича (червень, 1895). Л. М. Старицька-Черняхівська згадувала: «... Пробування у М. П. Драгоманова ще зміцнило Лесину освіту і поширило її світогляд. Взагалі вже й у ті молоді роки Леся була глибоко освіченою й щиро інтелігентною людиною. Та недовго користувалася Леся порадами й вказівками свого дядька. Смерть його тяжко вразила Лесю і лишила глибокий карбіж на її серці. Все життя своє Леся зберігала щиру любов і велику пошану до свого дядька і лишалася щирою заступницею його ідей»6. Проте висновки з науки свою «духовного батька» Леся вміла робити самостійні, на чому наголошував М. Зеров окреслюючи два типи «драгоманшців» таких, як Павлик, що «цілком зосталися в полоні його яскравої індивідуальності»7 і тих, хто засвоїв зерно драгоманівської науки, але зростив його по своєму. До останніх належала і Леся Українка.

Духовна аура, в якій зростала і формувалась поетеса, була надзвичайно багата і сприятлива для початку творчості. Серед друзів родини — М. Старицький і М. Лисенко, І. Франко, М Комаров та ін. Неабияке місце серед джерел впливу на особистість поетеси посідала і сповнена ніжної краси волинська природа, зелене Полісся, що так феєрично ожило згодом у «Лісовій пісні». Чарівний, фантастично-меланхолійний образ рідного краю супроводжуватиме поетесу протягом усього життя. Та найбільше значення мала для Лесі, мабуть, література, якою жила й дихала, яку засвоювала з ранніх років, і в міру опанування мовами — в оригіналах. Навіть дитячі забави молодих Косачів, як свідчили друзі й рідні, мали літературний характер.

Живила, формувала естетичні смаки молодої поетеси і музика. Маючи тонкий музичний слух, вона із захопленням вчиться грі на фортепіано, імпровізує власні музичні твори, мрії стати піаністкою.

Тож природним став ранній початок поетичної творчості — перший вірш «Надія» написаний у 9 років, а в 1884 р львівська «Зоря» опублікувала поезії «Конвалія» і «Сафо» під псевдонімом, шо стан справді-таки символічним — Леся Українка. Хоча виник він просто й природно: «Леся — зменшене ім’я, яким звали її в родинному крузі. Українка — територіальна вказівка, цілком природна й довільна в галицькому часописі»,8 —писав М. Зеров.

Та вже перші творчі кроки, літературний дебют молодої поетеси були потьмарені важкою недугою — взимку 1881 р Леся застудилася, в неї розпочався туберкульоз кісток, що згодом вразив і нирки — уперта і жорстока хвороба, що мучила Лесю все життя, з якою вела вона, як сама скаже згодом із гірким сумом, невщучаючу «тридцятилітню війну».

Вражає домашня освіта молодих Косачів, запроваджена матір’ю. Вона аж ніяк не нагадувала типове дворянське навчання «чему-нибудь и как-нибудь» (особливо щодо дівчат) — це було глибоке и систематизоване опанування знаннями. Про навчання дітей Олена Пчілка листовно розповідала професорові Львівського університету Омеляну Огоновському, акцентуючи окремі моменти суто національного виховання. «В дітей мені хотілося перелити всю душу й думки і з певністю можу сказати, що мені се удалося. Не знаю, чи стали б Леся і Мих[айло] українськими] літераторами, коли б не я. Власне, я «наважила» і завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалу пізнавали її якнайбільше»9

Живучи і навчаючись узимку в Києві, Леся, незважаючи на хворобу й лікування, бере дедалі активнішу участь у культурному та літературному житті міста, відвідує гурток творчої молоді «Плеяда», до якого належали її брат та сестра (псевдоніми Михайло Обачний і Олеся Зірка). У складі «Плеяди» близько 30 осіб, серед них В. Самійленко, Г. Григоренко, Л. Старицька, О. Романова, Є. Тимченко, І. Стешенко, М. Славинський, Д. Кримський та ін. поети, прозаїки, перекладачі. Саме для літературних конкурсів «Плеяди» Леся написала свої прозові твори — оповідання «Чашка», «Пізно», «Голосні струни», повість «Жаль». На зібраннях обдумуються та обговорюються плани перекладів зі світових літератур. Список (в оригіналах) понад ста кращих творів. Леся згодом надсилає в листі до брата з Колодяжного для перекладів українською мовою. Тут не було нічого випадкового, прохідного: це була серйозна, виважена програма.

Кінець 80-х — початок 90-х років час самоутвердження її як поета, формування світоглядних позицій, естетичних поглядів і літературних смаків. В цей період були написані поезії, що склали першу збірку віршів оповідання, завершена повість; особливо багато працює поетеса над перекладами (Гомер, Міцкевич, Гюго Тургенев, Гейне, індійські духовні гімни «Ріг Веди»).

В 1891 р., ідучи на лікування до Відня, Леся зупиняється на кілька днів у Львові, де зустрічається з М. Павликом, В. Гнаткжом, Н. Кобринською.. знайомиться з І. Франком, домовляється з ним про видання своєї поетичної збірки «На крилах пісень», яка виходить у Львові 1893 р.

Живучи в Софії, пізніше — рік на селі, «поміж скелями високої Витоші», Леся створює низку поезій, що згодом склали цикл «Невільничі пісні», високі зразки медитативно-філософської лірики. Більшість із них було опубліковано в галицьких журналах «Народ», «Житі і слово».

Зими 1895—1896, 1896 -1897 поетеса знову перебуває в Києві, де триває її робота в літературних гуртках, а згодом у літературно- артистичному товаристві. М. Зеров, згадуючи про цей період у жити Лесі Українки, відзначив момент публічного виступу поетеси: «Літературна вечірка, упорядкована в товаристві з приводу століття українського письменства, де прочитане було знамените «У кожного люду, у кожній країні» принесла Лесі один із її небагатьох авторських тріумфів»10. Та в ці ж напружені, сповнені творчої праці роки київські сирі, холодні зими призвели до новою загострення туберкульозного процесу. Операція в Берліні 1897 р., виїзди до Криму на деякий час зупинили розвиток хвороби, але остаточно її не зліквідували. Леся знову й знову змушена була виїжджати на лікування у сонячні південні краї: Італію, Єгипет, Грузію, до Криму, жити на курортах і кліматичних станціях «життям оранжерейної рослини, відірваної від рідного ґрунту, а мусила жити, і живучи там, далеко від свою краю, думкою лишалася в нім»11, — як згадувала Л. Старицька-Черняхівська.

У 1899 р у Львові виходить друга поетична збірка Лесі Українки «Думи і мрії». На початку 900-х, крім поезій, що склали третю збірку, здійснено ряд перекладів («Неминуча» М. Метерлінка, «Ткачі» Г. Гауптмана), написано грунтовні літературознавчі статті.

А в 1902 р. у Чернівцях опублікована третя збірка поетеси — «Відгуки», до якої ввійшла і перша драматична поема — «Одержима», написана у Мінську в ніч смерті Лесиного друга і коханої людини Сергія Мержинського. Саме йому присвячено й глибоко інтимні поезії, які поетеса життя не хотіла друкувати, «Порвалася нескінчена розмова», «Все, все покинуть, до тебе полинуть.. » та ін. Ці поетичні твори побачили світ лише у 1947 р. завдяки М. Деркач.

Знайомство поетеси з С. Мержинським відбулося в 1897 р. ) Ялті, де води обоє перебували на лікуванні (Сергій від туберкульозу легенів). Листовно Леся представляє нового знайомого матері — з гумором, легкою іронією. Мержинському не подобається ялтинський побут. Дружні, щирі стосунки молодих людей (Лесі в цей час — 26, Мержинському 30 років), їхнє взаєморозуміння, духовна близькість перейдуть у поетеси в почуття кохання. Та Сергій любить іншу жінку і не криється з цим. Леся і Сергій листуються, а в потому 1900 р. поетеса по дорозі до Петербургу відвідає Мінськ, де живе С. Мержинський, і пробуде з ним аж до його смерті.

Пережита трагедія відбилася на здоров'ї, туберкульоз уже загрожує легеням: за наполяганням батьків Леся їде в Карпати. Побувала поетеса у Львові і Чернівцях; познайомилась із В. Стефаником, О. Маковеєм, Є. Ярошинською, художником М. Івасюком. Її тепло вітають у народному домі, де відбувся вечір на її честь. У Чернівцях Леся зупиняється в О. Кобилянської. Від цього часу починається дружба двох талановитих письменниць, яка триває до кінця Лесиного життя. В листуванні їх розкривається з усією глибиною і щирістю найзаповітніше: творчі плани й задуми, міркування щодо вже написаного, особисті почуття й переживання. Разом з С Кобилянською, у супроводі І. Франка, літературознавця і фольклориста В. Гнатюка, молодого фольклориста-музикознавця К. Квітки поетеса відвідує Кімполунг, Криворівню, Вижницю, Яворів, Бурку. Казкова краса Карпатських гір, вкритих смерековими лісами, цілюще повітря добре впливали на здоров’я, — фізичне і моральне. «Карпатське літо» допомогло — туберкульоз на легені не поширився.

Восени 1903 р. Леся Українка разом із матір'ю побувала на святі відкриття пам’ятника І. Котляревському у Полтаві. «Провінціальне свято, зазначав М. Зеров, — що набуло значення всеукраїнської демонстрації і стало знаменною подією українського життя громадського, — особливо велике значення повинно було мати в жити поетки, такому бідному під той час та і взагалі на українські враження»12

1904 р. у Києві виходить друком ще одна поетична збірка Лесі Українки під старою назвою «На крилах пісень». Це були вірші, написані раніше, підсумок попередньої поетичної творчості. Та на цьому діяльність Лесі Українки-лірика не припинилася, і далі в екзотичних сюжетах постають теми філософські («Нюбея», «Бранець», «Напис в руїні», «Було се за часів святої Германдади», «Ізраіль в Єгипті»), створюються цикли політичної, пейзажної лірики, сатира.

В цілому ж ліричні форми поезії дедалі частіше, починаючи з середини 90-х років, поступаються місцем драматичним монологам, діалогам. Основними жанрами Лесі Українки стали драматична поема, драматичний етюд, діалог, драма.

Революційний 1905 рік Леся прожила в Тифлісі, де була свідком розгону військами демонстрації, про що писала О. Кобилянській: «Калюжі людської крові стояли на тротуарах до вечора». І додавала. «Не до спокійних тем при таких обставинах» (лист від 1 ї березня 1906 р.) І дійсно, її творчість відгукнулася в цей рік поезіями, сповненими революційного пориву й пристрасті: «Мріє, не зрадь!..», «Упоєні на бенкетах кривавих...», «Пісні про волю». З драматичних поем «Осіння казка» і «В катакомбах» поставав герой, що бореться за волю «не в покорі, а завзято», почуваючи себе нащадком Прометея, Спартака. В листі до того ж адресата від 16 березня 1906 р. з Києва Леся звіряється у своєму внутрішньому сприйнятті подій: «Ми ж тепер всі знервовані тут у всіх якось «душа не на місці». Се такий був тяжкий, і грізний, і величний рік, стільки було в ньому страшних контрастів «вершин і низин», буйних надій і трагічних розчарувань, великих перемог і незагойних ран... »13

Зима 1906-1907 р. у Києві розпочалася з обшуку у квартирі Лесі Українки і вилучення у неї ряду видань соціал-демократичної літератури. ї навіть було заарештовано. Хоча арешт був короткий, однодобовий, після нього за поетесою було встановлено гласний нагляд поліції. Леся продовжувала багато писати, із захопленням працювала у товаристві «Просвіта», навіть проводила практичну роботу: збирала книжки, впорядковувала книгозбірню. І в цьому ж 1907 р. на околиці Києва, у маленькій Деміївській церкві Леся Українка і Климент Квітка без жодних урочистостей, скромно й тихо повінчалися, повернувшись додому трамваєм.

І знову кліматичні умови київської зими погіршили слабке Лесине здоров’я. «Коли життя до 1906-1907 років часом видавалося їй «кривавим змаганням», то опісля воно було таким ненастанно, — зазначав М. Зеров. — Змагання йшло тепер межи творчістю, що дійшла свого зеніту, найбільшою своєї дозрілості, і хворобою, що в цих саме роках прибрала найтяжчих форм»14. Туберкульоз перейшов на внутрішні органи, захопив обидві нирки.

Леся Українка виїжджає з чоловіком, К. Квіткою, на південь. Вони зупиняються в Ялті (1907—1908 рр.), де Климент Васильович, також хворий, одержав посаду в суді.

Берлінські хірурги не зважилися на нову операцію і порадили сухе повітря Єгипту. Три зими, починаючи з 1909 р., Леся прожила в Гелуані, на межі Лівійською пустелі. Це підживлювало її сили, давало можливість жити і творити. Тут, у Єгипті, вона з інтересом і захопленням вивчає культуру народу, країни, її художні багатовікові пам’ятки. Вона стала одним з перших митців, що познайомили українського читача з Єгиптом, його минулим і сучасним: перекладала давньоєгипетські пісні, що розкривали «ясність і радощі духу великого загадкового народу», обдумувала прозові сюжети на єгипетські теми.

Останні роки життя поетеса провела на Кавказі (Телаві у Кахетії, Хоні в Імеретії, Кутаїсі). В ці останні роки написано багато, і все твори першорядної ваги «Ізольда Білорука», «Лісова пісня», «Камінний господар», «Адвокат Мартіан», «Оргія». Леся ніби відчувала, що їй відпущено вже зовсім мало часу, і працювала з неймовірним, нелюдським напруженням. Великий талант вимагав виявлення, творчі задуми рвалися у світ. Це підтверджує вражаюче з точки зору психології творчості зізнання поетеси, зроблене в листі до Л. Старицької-Черняхівської. 3 гіркою іронією, характеризуючи свою творчість останнього періоду як «припадки умопомешательства», вона пояснює їх тим, що «тоді тільки може боротись (чи скоріше забувати про боротьбу) з виснаженням, високою температурою і іншими пригнітающими інтелект симптомами, коли мене попросту гальванізує якась idee fixe (нав’язлива ідея (франц). — Ред), якась непереможна сила. Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, - отоді вже приходить демон лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу zusammengeklappt (розслаблена (нім.) — Ред.) як порожня торбина. Отак я писала «Лісову пісню» і все, що писала остатнього року»15

Ранньою весною 1913 р. Леся Українка побувала у Києві, де клуб «Родина» влаштував вечір на її честь. Було здійснено постановку діалогу «Айша та Мохаммед», прочитано поезії. Леся Українка виступила з промовою-відповіддю.

І знову Кавказ, Грузія, кліматична станція між Кутаїсі і Тифлісом — Сурамі, де Леся надиктовує матері план нової драматичної поеми «На передмісті Александрії’» яку вже так і не було написано.

Померла Леся Українка 1 серпня (19 липня) 1913 р. у Сурамі (Грузія). Тіло її було перевезене до Києва і поховане на Байковому кладовищі. Та хоч життя поетеси обірвалося, рух її творчості у «вселенські простори» не припинився, він впливає на нові покоління читачів, митній, формує духовність нації.

1 Якубський Б. Лірика Лесі Українки на тлі еволюції форм української поезії. Вст. стаття // Українка Леся. Вибрані твори. В 12 т — К., X, 1931 — С 7

2 Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів — Львів, — 1999 — С. 40

3 Там само — С. 41

4 «Листи так довго йдуть» Знадоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці. — Прага —Вид. Союзу українок Америки [Спонсор — докт. Іванна Ратич] — К., 2003

5 Зеров М. Леся Українка // Твори У 2 і— К., 1990 — Т.1. — С. 361

6 Старицька-Черняхівська Л. Хвилини життя Лесі Українки — ЛНВ — 1913— X — С. 11

7 Зеров М. Леся Українка // Твори У 2 т — К., 1990 —Т. 2 — С. 363

8 Там само — С. 361

9 Пчілка Олена. Лист до Ом. Огоновського від 25 лютого 1892 р // Денисюк І. Скрипка Г. Дворянське гніздо Косачів — Львів. 1999 — С 23

10 Зеров М. Леся Українка // Твори У 2 т — .К, 1990 — Т. 2 — С. 361

11 Старицька-Черняхівька Л. Хвилини життя Лесі Українки — ЛНВ — 1913 — X — С. 4

12 Зеров М. Леся Українка // Твори У 2 т. — К., 1990 —Т. 2 — С. 367

13 Українка Леся. Зібр. творів У 12 т. — К., 1979 — Т.12 — С.157 Далі, посилаючись на це видання, зазначаємо в дужках том і сторінку

14 Зеров М. Леся Українка // Твори У 2 т — К., 1990 — Т 2 — С. 368

15 Українка Леся. Лист до Л. М. Старицької-Черняхівської (початок червня 1912) // Зібр. творів. У 12 т — К , 1979 — Т.12 — С. 394