Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Біографія: життя, діяльність, творчість
ГРИЦЬКО ГРИГОРЕНКО (Олександра Євгенівна Судовщикова-Косач) (1868—1924)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

«Ні, не палай, мій друже, не падай душею!

О, як я добре розумію тебе, бо ти — то я.

Ще трохи, ще одно силкування, ще один помах крил і ти —

на неосяжній висоті!

І тоді нехай кленуть там унизу,

нехай сміються чи нехай заздрять, нехай поклоняються, —

тобі байдуже те, як Богові!

Я стежу кожний твій крок, я живу твоєю мукою,

твоїм щастям, мій брате, мій друже любий,

бо ми обидва отруєні однією отрутою»1

Біографія: життя, діяльність, творчість

Грицько Григоренко (справжнє ім’я Олександра Євгенівна Судовщикова-Косач) народилася в середні 1868 р. в м. Макар’єві Костромської губернії у дворянській родині. Незважаючи на шляхетне походження, вона не зазнала зручного побуту, шо мали люди її кола. Їй не треба було, як декому із старших побратимів-письменників, навмисне шукати бід і подій. Судовщикова була учасницею драм з народного життя і не сказала про них жодного легковажно і о слова, тому твори її ґрунтовні і чесні.

Батько, Євген Васильович Судовщиков, мав родинний хутір у Пирятинському повіті, недалеко від містечка Яготина. «Був він чоловік великою розуму й дуже високої освіти, після закінчення попередніх шкіл на Україні, вищу науку проходив за границею, в Германії в Гейдельберзькому університеті. Скінчивши там філологічно-філософський факультет, багато подорожував по різних європейських краях, потім повернувся на Україну й оселився в Києві»2.

Політикою не займався, на державну службу не вступав, жив на кошти з маєтку і зароблені приватними лекціями. Проте зближення з радикально налаштованою студентською молоддю, особливо з М. Драгомановим, затягнули його у вир громадської праці. Він бо ре активну участь у створенні недільних шкіл, вступає до київської національно української громади молоді, займається етнографією, складає книжки для народу, починає писати граматику української мови.

У 1866 р. за «возмутительные речи» на вчительському зібранні його заарештували и «адміністративно» заслали до Костромської губернії. На (вислання поїхав з молодою дружиною, Ганною Іванівною Хойшщькию, колишньою ученицею приватного пансіону (тут читав лекції Євген Васильович), а після закінчення його — вихователькою молодших класів того пансіону. Там, у російському місті Макар’єві і народилася майбутня українська письменниця.

Суворий російський клімат убив Євгена Васильовича, осиротивши однорічну дівчинку. В 1868 р. вдова з дитиною повернулися до Києва й оселилися в родині М. Драгоманова, до якої часто навідувалася його сестра Олена Пчілка з дітьми Лесею і Михайлом. Діти подружилися і відчували невимовне щастя, коли дорослі влаштовували їм далекі прогулянки. Згодом Ганна Іванівна Судовшикова придбала окремий будиночок.

Дружні стосунки не переривалися й після еміграції М. Драгоманова за кордон (1876 р.). «Приятелюючи з молодими Косачами, — згадувала Олена Пчілка, —Олександра Судовщикова пізналася з цілим гроном київських молодих письменників, до цього часу приходяться перші спроби літературні (перші вірші, а потім оповідання) самої Олександри Судовщиковоі, мовою теж українською»2. Вихована на гуманних і волелюбних засадах, О Судовщикова, вступаючи в самостійне життя, прагнула використати набуті знання «для загального добра» (скінчила Київську міністеріальну гімназію в 1885 р. і Київські Вищі жіночі курси в 1889 р. (історично-філологічний факультет), а також юридичний факультет цих самих курсів у 1911 р , державні іспити при Університеті Св. Володимира здавала в 1913 р. (диплом І ступеня). Тим більше, що й обставини, оточення та й Михайло Косач, дружба з яким переросла в кохання, підтримували її громадські і творчі починання. Олександра стала членом творчого гуртка «Плеяда», душею якої були Леся і Михайло Косачі, Михайло і Людмила Старицькі — студенти Київського університету. Запозичена з французької ренесансної поетичної школи XVI ст., назва літературного гуртка вже сама по собі орієнтувала на засвоєння світових мистецьких досягнень. У планах гуртківців було передбачено створення бібліотеки перекладів українською мовою класичних творів від Гомера до Короленка, видання книжок для народу з різних галузей знань, а також публікації збірників та т ворів.

Багато робили плеядівці у плані пожвавлення громадського українського життя, практичної культурно-просвітницької роботи: «Чи не могли б ви, — писала синові Олена Пчілка, — устроїти теж маленького приватного концерту чи взагалі мистецького вечора з співами, читанням віршів і гранням на фортеп’яно... А зібрані гроші ви могли б повернуть на ваше видання, при тім могли б ви зацікавити людей, показали б, що у вас єсть молода мистецька сила»4.

Члени гуртка засвоювали ази літературної творчості. Часто організовували конкурси-експромти на одну із буденно-абстрактних тем. Називалося одне слово, скажімо «понеділок», «чашка», «навіщо», що мало стати темою художнього твору, переважно прозового. Такі конкурси розвивали навички імпровізації, привчали до лаконічного письма, вміння користуватися деталлю; примушували відмовлятися від старої манери письма з неодмінним етнографічним описом, заштампованими фольклорними формами. У плеядівських конкурсах брали активну участь Леся Українка — прозаїк і М. Косач (Михайло Обачний); на засіданнях «Плеяди» читалися перші твори початківців — О. Романової, О Судовщикової та ін. «Плеяда» стала доброю школою у формуванні естетичних смаків та світогляду майбутньої письменниці, яка під криптонімом О. С. опублікувала два вірші в галицькій «Зорі» (1890).

У 1893 р., вийшовши заміж за М. Косача, разом з чоловіком — професором фізики Юр’євського університету (нині м. Тарту в Естонії) переїхала до Юр’єва, де, заохочена чоловіком, продовжувала писати. Скромна, потайна і надзвичайно вимоглива до себе, вона скептично оцінювала свої писання. «Шура… пише мало і навіть поговорює, що, мовляв, писать їй взагалі не варт, до чого воно і т і., — писала Леся Українка сестрі, але я думаю, що то так тільки на якийсь час така «меланхолія чи мінор» напали, а вже як хто втягнеться в писання, так як вона, то навряд щоб міг покинути. Не хоче мені ні за що своєї драми ні прочитать, ні показать, я було домагалась, але тепер залишила, всякому своя воля!»5. Грицько Григоренко, справді, нікому, крім чоловіка, свої твори не показувала. Михайло Петрович був улюбленим, «головним натхненником», рецензентом і критиком. Володіючи талантом (друкувався під псевдонімом Михайло Обачний), він умів оцінити талані інших. «Я певний в тому, — писав матері 16 листопада 1897 р., — що своїм змістом та й талановитістю вони (оповідання Гринька Григоренка. — Авт.» зроблять велике враження на критику російських журналів. Шурині оповідання далеко вище по таланту стоять багатьох речей котрі видані киянами»6 Далеко пізніше, в іпостасі відомо письменниці, заповнюючи автобіографічну анкету для видавництва, Грицько Григоренко напише, що перша книжка під заголовком «Наші люди на селі» вийшла 1898 р. у Дерпті «коштами і по наляганні чоловіка моєго, дуже прихильного до мого таланту».

1901 р. М. Косач обійняв посаду професора у Харківському університеті, проте викладав недовго, через два роки він помер. Олександра з маленькою дочкою повернулася до Києва, де проживала тоді родина її чоловіка. Після закінчення у Києві юридичних курсів і юридичного факультету тих же курсів при Університеті Св. Володимира працювала в суді, брала активну участь в громадському літературному житті. Упродовж 1917-1923 рр. разом із Оленою Пчілкою та її дочками мешкала у Могилеві-Подільському на Вінниччині. У різний час відвідувала Жмеринку та Немирів. Тяжка хвороба (рак шлунку) ускладнювала і так нелегке життя письменниці. Дві складні операції, зроблені в Київській лікарні, не врятували її життя. 27 квітня 1924 р. вона померла.

1 Григоренко Грицько «Од серця до серця» // Твори: У 2 т — X , 1930 — Т. 2. — С. 301. Далі, посилаючись на це видання, у дужках зазначатимемо лише том сторінку

2 Пчілка Олена. Грицько Григоренко (Олександра Євгенівна Косачева) Біографія // Григоренко Грицько. Твори. У 2 т. — X, 1930 —Т.1 — С.5

3 Там само —С. 7

4 Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т Шевченка НАН України — Ф. 28 — Од зб. 470

5 Українка Леся. Лист до О. П. Косач (сестри) від 13 березня 1900 р // Зібр. творів. У 12 т — К., 1978 — Т. 11 — С. 170

6 ВР ІЛ Т. Г. Шевченка НАН України — Ф. 23 — Од. зб. 902