Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Біографія: життя, діяльність, творчість
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864—1913)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

«Він сполучив у своєму таланті і глибокого психолога, що потрапить збагнути глибини душевних переживань, що уміє якось обережно і надзвичайно дотикатись до ран душі, і яскравого пейзажиста, що чутливо реагує на красу природи і майстерно володіє таємницею відтворення її. І коли такі твори його, як «Persona grata» дають підстави поставити ім’я М. Коцюбинського поруч великих митців-психологів світової літератури, то, як творець у світі краси природи, Коцюбинський є чи не найбільша величина в українській літературі: такі твори його, як «Intermezzo», «На камені», «Тіні забутих предків» або з останніх — «На острові», це шедеври пейзажної літератури, цінність яких підвищується ще тим, що до яскравости й барвистости малюнку додається музичність, пестлива мелодійність стилю. Його, згадане вже нами «Intermezzo», крім змістовности, значущої і бадьорої з громадського погляду, це симфонія звуків і симфонія барв» 1

Симон Петлюра

Біографія: життя, діяльність, творчість

«Про життя своє я міг би написати або дуже багато, або зовсім мало»,

— так відповів М. Коцюбинський першому своєму біографові С. Єфремову на прохання написати свою автобіографію, зупинившись на другому варіанті. Аналогічне прохання В. Гнатюка, М Могилянського, М. Мочульського закінчувалося такою ж самою делікатною, але рішучою відмовою «Не думаю, щоб вони (біографічні відомості — Авт.) були комусь цікаві»»2, «це було б зайве, для мене трудне й для читачів нецікаве»3. Недостатність автобіографічного матеріалу призвела до різнотлумачень фактів біографії (соціальне походження, навчання, окремих дат тощо), фальсифікацій, а врешті-решт — до відсутності наукової біографій, багатої на події, що знайшли відбиток у його творах.

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р у м. Вінниці, на Подільщині, в родині дрібного чиновника, хоч «вдачею, як зовнішньою, так і духовною, своєю культурністю він відрізнявся від демократичної української інтелігенції і нагадував собою польського родовитого аристократа»4

В автобіографічних матеріалах письменника рідко згадується ім’я батька. «Для Коцюбинського з його виразним нахилом до аристократизму не тільки духового та з дуже делікатною амбітністю, — вважав С. Єфремов, — могло прикрою бути згадкою невисоке, та в очах громадянства й непочесне, становище службове його батька» [277]. Натомість матір — Ликеру Максимівну Абазу, яка вражала сучасників манерою поводження, своєю «світськістю» й «аристократизмом». Коцюбинський згадує дуже часто з гордістю і незмінним пієтетом.

Ликера Максимівна вишила заміж у 18 років проти волі своїх батьків за вдівця з двома дітьми. Шлюб її не був щасливим. Безперервні мандри чоловіка дратували й тривожили її серце, сіяли невпевненість у завтрашньому дні. А «Михайло Матвійович чимдалі все більше замикався в собі, пиячив», згадує свого дідуся Ірина Коцюбинська, а підвипивши, ставав нестриманим і лютим зрештою, він кинув сім’ю напризволяще й оселився в селі Тростянець, Брацлавського повіту. Там він і помер в 1886 році»5

Всю свою любов мати віддавала первістку, Михаиликові, Мусі. Їй належить значна роль у формуванні естетичних смаків сина. Від матері успадкував «психічну організацію, чутку і вражливу», «нахил до всього гарного та любов і розуміння природи» [308]. Вона ризвинула в нього інтерес до мистецтва, літератури й народної пісні, почутої з уст старого кобзаря Купріяна, якому мати, на його прохання, часто давала притулок. «Згуки пісні... лягали перед очима фарбами, малювали... з дивною яскравістю цілі образи. Я перелітав на крилах пісні в давно минуле, я жив у минулому, я бачив, чув, з тріпотінням сердечним відчував смуток, радість та всі перипетії тих почувань» [1, 178]. Народна пісня, легенда, переказ визначили стилістику, образний лад, а відтак і систему заманіфестованих твором ідейно-естетичних цінностей

Початкову освіту Коцюбинський отримав удома під керівництвом домашнього вчителя Я. Богачевського, який підготував хлопця зразу до третього, випускного, класу початкової школи в м. Барі (1875). Свій талані до навчання Коцюбинський підтвердив і в наступні чотири роки (1876-1880), будучи учнем Шаргородського духовного училища (бурси), де він вирізнявся не тільки прагненням до знань, гармонії й краси, а й своїм аристократизмом: «Він мав вигляд паненяти і взагалі вирізнявся з околишнього гурту буруватих хлопчаків, що повиростали на сільському просторі, серед демократичних обставин попівських та дяківських родин»6, — згадував його шкільний товариш О. Саліковський

Тут, в училищі, у Коцюбинського утвердився нахил до красного: «Вже на 12 році я писав велику повість з фінського життя (по-російськи, правда)» [309], — оскільки українську мову чув з уст няньок, сільських дітей і народних пісень, але не розмовляв нею. Інтерес до української мови прокинувся в нього за дуже дивних обставин. Приблизно в дев’ятирічному віці він захворів запаленням легенів і в напівпритомному стані (через високу температуру) заговорив по-українськи. Здивовані цим фактом, рідні ще довго обговорювали його, «і це збудило в хлопцеві вже свідоме до рідного слова зацікавлення, писав С. Єфремов — Зацікавлення це було таке велике, що 9-10 років хлопець почав був складати пісні українською мовою на зразок народних. Ще кілька років мине і на зміну дитячому зацікавленню прийде й справжня вже свідомість національна, що позначить життьовим шлях — письменника і громадянина українського» [218]. Це сталося на 13-му році життя, коли йому до рук випадково потрапило кілька томів «Основи», оповідання Марка Вовчка, «Кобзар» Шевченка. Вони безповоротно спрямували юнака «на свідомий український шлях» [309].

1881 р. Коцюбинський вступає до Подільської духовної семінарії, де зближується з членами таємних народницьких організацій «Подільська дружина» і «Подільська група партії «Народна воля». Гуртківці «ковтали нелегальну літературу й напам’ять виучували революційні гімни, збирались потай та виробляли плани, як запровадити в Росії соціальну справедливість і політичну волю поза національними розмежуваннями, бо про них ніхто з нас і гадки не мав»7.

Під час розгрому цих організацій (1883) у Коцюбинського було зроблено обшук і встановлено над ним таємний нагляд поліції, який провадився до останніх днів його життя. Проте юнак і даті підтримував зв’язки з членами народницького гуртка «Немирівська ліга», хоч бурхливою «революційною» діяльністю не відзначався. Так, О. Саліковського, наприклад, дивувала індиферентність сприйняття Коцюбинським модної тоді серед семінаристів «занадто революційної поеми», і водночас прояв неприхованого запалу при читанні «Посланія» Шевченка. «Чим пояснити прокид у М. М. зацікавлення до української літератури, та ще такого потужного, що воно визначило всеньку його життьову путь прийдешню, — я не знаю, зізнавався О. Саліковський. — Скажу більше. І досі, переносячись у минуле, до наших дитячих і перших юнацьких років, я з недомислом спиняюсь перед метаморфозою М. М. Не інакше, а таки метаморфозою»8

У семінарію Коцюбинський прийшов світоглядно сформованим українцем, для котрого народовольська ідея впорядкування соціальної справедливості Росії, коли такої нема на Україні, не могла бути прийнятною. «І тоді вже, мабуть, з його був той «аристократ», що не йшов разом з гуртом, а осторонь, на самоті пив з власної чарки, викликаючи нерозуміння, здивування, а іноді то й глум од людей, що утертими звикли ходити стежками. То була не метаморфоза, а неспостережений процес, перебіг та етапи якого заховані лишились од очей спостерігача, дія одбувалась немов за спущеною завісою» [223], - зазначав С. Єфремов.

Духовної семінарії (з невідомих причин) Коцюбинський не закінчив, хоч прагнув учитися далі, мріяв скласти іспити за гімназію і вступити до університету. Та цій мрії не судилося справдитися. Багатодітна родина, в якій, крім нього, було ще четверо молодших братів і сестер Ліда (1869— 1916), Хома (1870—1956), Льоня (1872-1907), Ольга (1877—1922), потребувала опіки і захисту: «Незабаром мене спіткало велике горе: любима мати осліпла. Скоро після того батько втратив посаду і утримування цілої родини впало на мене, як на найстаршого. Я мусив учитись і заробляти.. Про якусь урядову або й громадську службу нічого було й думати, і я заробляв хліб приватними лекціями (на що теж не мав права як піднадзорний)».

1 Петлюра С. Пам’яті Коцюбинського// Петлюра С. Статті. — К., 1993 — С. 87

2 Коцюбинський М. Лист до В. Гнатюка // Коцюбинський М. Твори: В 7 т. — К., 1974 — Т. 5 — С. 257. Далі, посилаючись на це видання, в тексті й дужках зазначаємо том і сторінку

3 Коцюбинський М. Лист до С. Єфремова від 18 листопада 1902 р // Єфремов С. Вибране: Статті. Наукові розвідки. Монографії — К., 2002 — С 278. Далі, посилаючись на це видання, в тексті в дужках зазначаємо сторінку

4 Чикаленко Є. Спогади (1861-1907) — К., 2003 — С 162.

5 Коцюбинська І. Серцем сина // М. М. Коцюбинський Збірник 4. — К., 1960 — С. 10

6 Саликовскии А. Из воспоминаний // Украинская жизнь —1916. — Кн IX. — С. 52

7 Саликовский А. Из воспоминаний // Украинская жизнь — 1916. — Кн IX. — С. 53

8 Там само — С. 54