Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Коцюбинський — новеліст
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864—1913)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Творчість Коцюбинського ввібрала в себе культурні здобутки двох століть, на переломі яких він творив. У цей час особливого розвитку набуває прадавня тенденція до синкретизму мистецтв. Великим культурним завоюванням у цьому сенсі було малярство ранніх імпресіоністів. Їх заклик до сучасності, звернення до природи, до сонця, до краси землі імпонували письменникам-реалістам, зокрема і М. Коцюбинському.

Серед неопублікованих прижиттєвих нотаток Коцюбинського зберігся уривок «Був на виставі», в якому чи не найвиразніше висловлено заповітні думи великого письменника про смисл життя митця, про його роль у громадському житті.

«Був на виставі й приходжу до думки, що мороз талановитий художник. Для вистави він покористувався головною вулицею города й зайняв під картини всі вікна крамниць. Чудова галерея вийшла. В своїх полотнах — або краще вітражах, бо це малювання по склу, він виявляє декораційний смак. Його спосіб малюнку — blanc et noir. 3 того, як художник трактує свої мотиви, можна пізнати його душу. Хоч сам холодний, душа його рветься на південь. Він уявляє собі пальми й третичну рослинність, якої ніколи не бачив, стилізуючи будяка та другу подібну рослинність, яку знаходить по смітниках... В цьому він правдивий модерніст» [3, 247]

Представником нової школи був і сам М. Коцюбинський, який швидко виріс із старої прози, відмовившись від традиційних типів старої белетристики, етнографізму та сентиментального бідкання над селянським горем і став імпресіоністом. Вихований у кліматі культурних здобутків свого часу, Коцюбинський не міг ігнорувати культурним завоюванням ранніх маляр в імпресіоністів їхній за клик до сучасності, звернення до природи, сонця, до краси землі, почуття буйньої радості від краси життя все це імпонувало й письменникам-реалістам.

Українські літературознавці 70-80-х років минулого століття, знайшовши у творчому методі Коцюбинського зародки соцреалізму, навідліг відкинули експресіонізм автора «Цвіту яблуні» (не ми же Коцюбинський, революціонер-демократ користуватися «буржуазним методом».

Після виходу монографій О. Черненко, Ю. Кузнецова1, художній статус Коцюбинського як імпресіоніста став чи не хрестоматійним. На початку XXI ст з’явились переконливі опоненти, насамперед в особі глибокого дослідника художніх методів, напрямів і стилів постмодерної епохи М. Моклиці, яка цілком слушно визнала парадоксальність такого однозначно-безапеляційного визначення творчого методу митця. «Імпресіоністом називають митця, яким послідовно, від початку й до кінця творчого шляху є соціально орієнтованим! Коцюбинський не лише обернений до соціуму, не лише занурений у його болі й проблеми, він постійно маніфестує таку орієнтацію»2 А, як відомо, типологічною ознакою імпресіонізму є асоціативність, антисоціальність, що імпресіонізм «достатній і потужний метод (і напрям) лише в живописі, в літературі він виявив себе як стильовий рух, поєднуючи з іншими самодостатніми методами, в першу чергу з символізмом»3.

Зрештою, листи, художні твори Коцюбинського вміщують цікаві роздуми самого письменника про те, що кожний митець, засвоюючи метод, стиль, напрямок «з чужого поля», мусить зберегти власний національний характер, почавши від літератури, музики, мистецтва аж до політичних питань за ідеологій. «Питаєш, чи пишу. Не пишу ще, моя рибочко, маю багато роботи (...) Колись таки почну, тільки не бійся, що я піду далі реалізму, далі Мопассана. Як-не-як, і мені здається, що я маю здоровий смак і знаю межі реалізму» [15, 183], читаємо в листі до дружини за 7 лютою 1898 р.

Натомість уплив інших літератур він побачив уже в ранніх оповіданнях Коцюбинського: «На крилах пісні» нагадує нам Тургенєва, «Поєдинок», безперечно, одбиває вплив Мопассана, а в двох-трьох картинах «Лялечки» можна відчути сліди читання так званих «ліберальних» оповідань Чехова, як «Стен» або «Мужики». Ці сліди не такі виразні, щоб можна було говорити про наслідування, — видно тільки, що ці письменники лежали повсякчас на письменному столі нашого автора і його власна манера, стиль і художній смак вироблялись головним чином на них4.

Сам Коцюбинський визнавав, що на вироблення його літературного смаку найбільший вплив мала європейська література (Е. Золя, А. Шніцлер, Дж. Верга) і скандинавські письменники (Ю. Стріндбері, А. Гарборг, К. Гамсун, Ґ.-Й Від), які на рубежі XIX i XX століть вели наполегливі художні пошуки в напрямку збагачення реалізму прийомами й засобами імпресіоністичної поетики.

Під сильним впливом модерністських естетичних віянь розвивалася в цей час творчість австрійського прозаїка Артура Шніцлера та італійського письменника Джованні Верги. Не кожний митець спроможний засвоювати чуже. Для цього потрібно щонайменше виробити своє власне «я», свій означений характер, щоб із різного матеріалу вибрати потрібне для розбудови власної особистості, ідеологічно сформувати свій, «український світ». Тільки тоді можна стати знову гідними давньої, славної традиції та великих предків своїх, які, за словами Д. Віконської, жили європейською культурою ще тоді, коли північний сусід був «зборищем жорстоких, необтесаних варварів»5

Коцюбинський за традицією українства органічно став європейцем, не підпорядковуючи український дух чужині, не нехтуючи своїм, а підносячи себе й свою індивідуальність до європейських висот. Усвідомлюючи, що без засвоювання чужих здобутків годі й думати про культурний розвиток у культурних ділянках національного життя, він радив молодим вчитися і від своїх, і від чужих, оскільки самі не спромоглися «закласти свого власного варстату модерної техніки та науки»6

Крім нового матеріалу Коцюбинський робить спроби глянути на речі уважно і пильно, зсередини. У результаті «місце поверхового натуралізму заступає психологізм, психологічний інтерес витісняв етнографічний і в цьому сенсі Коцюбинський є піонером нової літературної школи, на чолі якої тепер сяють імена Кобилянської та Стефаника»7

За десять років навчання, 10 років спроб і 10 років «роботи майстра» Коцюбинський пройшов еволюцію «від етнографічного реалізму, імпресіонізму до модернізму, а в кінці життя до їхньої синтези та неоромантизму»8.

Коцюбинський глибоко відчував естетичні відношення людини й суспільного життя та природи. Для нього принцип розгляду особистості в її прямих чи опосередкованих зв’язках із середовищем був непорушним, він керувався критеріями об’єктивної зумовленості суб’єктивних настроїв, прагнув до розкриття поворотних моментів у людській долі. Тому й ставив акценти на нових формах детермінації характеру й обставин, брав характер у безперервниму русі, у постійному виборі, закликав до художнього дослідження морально-етичних проблем внутрішнього життя людини, проблем вічних, що мають загальнолюдське значення.

«Вихований на кращих зразках сучасної європейської літератури, такої багатої не лиш на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й од рідної літератури ширшого поля обсервації, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної якої верстви суспільності, бажав би зустрітись у творах красного письменства нашого з обробкою тем філософічних, соціальних, психологічних історичних і ін.» [5. 280-281]. — писав М. Коцюбинський Панасові Мирному, запрошуючи його до участі в альманасі «З потоку життя».

Митець, за концепцією Коцюбинського, покликаним передати все розмаїття дійсності, відтворити її багатство і красу, адже він має «трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку». Бездоганно молодіючи новими художніми прийомами, пов’язаними і досягненнями імпресіоністичного мистецтва, Коцюбинський «схоплював» весь комплекс внутрішніх побудників поведінки персонажів. Тому й психічний процес особистості постає в діалектичній взаємодії свідомості, самосвідомості й підсвідомості. Звідси — та настроєвість, глибинний підтекст, які характеризують художній світ новеліста.

1 Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця XIX початку XX ст (Проблеми естетики і поетики) — К, 1995.

2 Моклиця М. Михайло Коцюбинський (1863—1913)// Моклиця М. Модернізм творчості письменників XX століття — Луцьк, 1999 — С. 52.

3 Моклиця М. Михайло Коцюбинський (1863—1913) // Моклиця М. Модернізм у творчості письменників XX століття — Луцьк, 1999 — С 53

4 Зеров М. Пам’яті М. Коцюбинського // Микола Зеров / Упор. М. Сулима — К., 2003 — С 139-141

5 Віконська Дарія. Європа і ми / /Жіноча Доля — 1939 — Ч. 7-8 — С. 5

6 Там само

7 Зеров М. Пам’яті М Коцюбинського // Зеров Микола / Упер. М. Сулима — К., 2003 — С. 141

8 Там само