Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

«З глибини»
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864—1913)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Цикл «З глибини» (1903-1904) складається з чотирьох поезій у прозі («Утома», «Хмари», «Самотній», «Сон»). Задушлива політична атмосфера цього часу позначила психоідеологію демократичної інтелігенції, представником якої був Коцюбинський. Авторові хочеться побути наодинці із самим собою, заглянути в глибінь власної душі. Оцей стан заглиблення у власну психіку найкраще ілюструє цикл поезій в прозі «З глибини», в якому М. Коцюбинський звертається до художнього розв’язання філософських питань, використовуючи при цьому світ природи.

У «Цвіті яблуні» чудова природа допомагає героєві зрозуміти власні відчуття. Зіставивши свої переживання з «радістю природи», митець усвідомлює, що навіть велика особиста втрата не може розірвати зв’язки людини з природою. Любов до природи, признавався Коцюбинський в одному з листів, рятувала його в хвилини розчарування та розпуки. «Якось так організм пересякся ароматами моря, квіток, так переповнився красою, що забуваєш, що ти людина, доволі нечисте створіння, і сам собі здаєшся запашною рослиною. Весь час душа співає, достроюється до загальної гармонії. Тільки тут розумієш вираз dolce far niente, бо справді спочинок ніде не буває таким солодким» [7, 57].

У мініатюрі «Хмари» (1903) природа — джерело художніх образів, якими письменник малює внутрішній портрет митця-громадянина. Пластичність досягається розгорнутим порівнянням: хмара — «душа поета». Невеликий малюнок передає широку гаму почуттів настроїв художника. Темпераментні обриси хмар, накреслені персоніфікаціями, яскраво відтворюють глибину і щирість почуттів чесного митця. Весь етюд написаний ритмізованою мелодійною мовою. Ритмічність підсилюють своєрідні анафори, з яких починається характеристика того чи іншого стану поета: «Я впізнаю її», «Я бачу її», «Я знаю її», «Я розумію» [2, 150].

Природа заспокоювала поета і давала йому моральне і фізичне здоров’я Психологічне самозаглиблення, шукання серед природи відповіді, гармонії, творчості — ось риси, що поєднують цей твір з «Хмарами». Тут ми бачимо теж самозаглиблення, глибоке сприймання краси природи, надзвичайну художню насиченість образів з деяким соціальним забарвленням. В образах хмар автор втілив свої переживання. Легка, прозора хмара «з рожевим усміхом на устах» —безжурне творче поривання, «бажання пісні», темна хмара, що клубочиться темними хвилями, — тужлива душа поетова, «вагітна всіма скорботами світу». Неспокійна грозова хмара, що несе блискавку, грім, підганяє ліниву землю вперед», — велике обурення в психіці поетовій, заклик до боротьби, «щоб ніхто не спав», поривання вперед до пішого життя. Нарешті, мряка, дощова хмара осіння — сумний пригнічений настрій, вічні шукання «нащо?.. до чого?», інтелігентське пасивне самозагпиблення. Твір, як бачимо, багатий на метафори, персоніфікацію, епітети, синоніми. Чиста біла хмара має рожеві уста; велика, важка, темна від жалю хмара дихає, ховає лице від сонця, плаче теплими сльозами. Вся палаюча праведним гнівом, хмара мчиться шалено по небу, гукає так, аби всі прокинулись. Вічно невдоволена хмара спустила сірі крила, сіє дрібну мряку суму. «Мене гнітить сіре, одноманітне життя, а мені хочеться життя яскравого, блискучого, щільного... А тим часом мушу скніти й волочити скучне життя без надії на краще!.. » Соціально-політичні причини напередодні 1905 р. сприяли розвиткові в інтелігента індивідуалістичних настроїв. До цього додамо тяжку нудну службу на посаді статистика та його важкий стан здоров’я. Праця в земстві не давала матеріальних засобів, а сил відбирала багато. Писав свої твори поспіхом, нервова хвороба, безсоння, слабе серце потребували певного спокою. «По цілих днях ні з ким слова не говорю й так мені краще, нерви спочивають Тихо, наче нема людей. Тепер я певний, що можу поправитись»; «я так думаю, що для здоров'я духа мені часом потрібна самотність (з листів до дружини 1909 р.).

Коцюбинський переживая і моральне почуття самотності серед людей. «Я почуваю себе самотнім, як тільки може бути самотньою людина. Я скрізь самотній... Щоб я не робив, про щоб не думав, з ким би не був» (з листів до Чернявського). Отже, були причини загальнополітичні й особисті, що допомагають нам зрозуміти трагедію самотності Коцюбинського. Письменник спромігся піднятись до розуміння того, чим живе, що переживає людська маса часів 1905 р. і зв’язався з нею.

Трагедію самотності переживала інтелігенція, що не змогла докласти свої сили «для загального добра», виявити свої громадські прагнення, знайти шлях до низів, де пробивались паростки нового. Коцюбинському тяжко від цієї самотності: «Душа моя розкрита для чужого горя, як квітка для роси… Тепла рука простягнена для дружнього стиску… З серця ллється струмок людського горя… А з глибини встає, як вічне прокляття Ха-ха! Ти все ж самотній!» [2. 152].

Трагедію самотності громадянської людини ілюструє поезія «Самотній» (1904). З глибини поетових переживань виникли мотиви перевтоми («Утома»), прагнення спокою («Хмари»), почуття самотності («Самотній»).

Найглибший, найінтимніший мотив шукання звучить в поезії «Сон» (1904) «Снилося мені — чи ж снилося мені? — що в грудях у мене половина серця». Усе своє життя він шукав другої половини, рідної половини. Між натовпом людей, серед потоку життя, скрізь ввижалась йому ця рідна половина. Але він помилявсь, краї не зростались, він обривав скривавлене серце й все чув голос: «шукай!». Друга рідна половина серця було все те, до чого йшов, бажаючи знайти свій шлях в житті, знайти й виявити себе як людину, письменника, громадянина.

Жадібно прагне поет розділити своє серце з другим, як ллє свою найкращу кров у другу, здавалось, знайдену половину. Але знов трагедія самотності панує над серцем поета. «І так було довго, і так було завжди . І коли він нарешті знайшов те, чого шукав, його серце не здобуло сил, він почуває себе «зацькованим звіром», прагне заснути навіки».

Мотивом моральної й фізичної перевтоми закінчує автор цей твір. Невже кінець? Повний занепад художніх сил письменника? Свіжих сил і творчої наснаги він черпає у природи, намагаючись розвіяти самотність, перевтому, розтанути хмаркою в небесних просторах. Але й там, далеко від землі, загрозлива хмара нагадала йому життя земне, реальне; ця хмара підганяла «швидше, в мільйон раз швидше ліниву землю». Вона розрядила насичену атмосферу передреволюційної доби. Герой новели «В дорозі» носив цю атмосферу «з собою, як квітка запах». У цих словах маємо цілий ідеопсихологічний комплекс інтелігента, який не міг уже дихати цією атмосферою, ні позбутися запаху її. Звідси — загальний песимістичний настрій на межі з відчаєм циклу поезій в прозі «З глибини», тяжіння до темного, потворного, байдужість до краси в природі і людях.

Революція 1905 р. не тільки дала Коцюбинському тематику, а й змінила ідеологію і стиль. Коцюбинський остаточно пориває з народництвом і переходить на революційну тематику, найглибше виражену в творах революційного змісту («Сміх», «Bін іде!», «Persona grata», «Подарунок на іменини», «Невідомий», «В дорозі», «Іntermezzo» та ін.). Усіх їх єднає ідеологія демократичної інтелігенції, що прагнула усвідомити події революції та реакції, визначити своє ставлення до таких актуальних проблем, як національне питання, релігійне питання, смертна кара, методи й конкретні форми участі інтелігенції в боротьбі.