Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Михайло Сергійович Грушевський (1866—1934)
РЕЧНИКИ ТА ІДЕОЛОГИ САМОСТІЙНОСТІ УКРАЇНИ
І. УКРАЇНСЬКЕ НАРОДОЗНАВСТВО КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ. В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ

Учений-енциклопедист, організатор наукових досліджень, фундатор української етнополітики. власне етнополітології, автор близько 2000 друкованих праць; політик і публіцист, письменник і літературний критик, громадсько-політичний діяч, він був одним із лідерів українського національно-визвольного руху першої чверті XX ст.

Народився в м Холмі (нині територія Польщі). «Рано набравши охоту до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від грунту, я виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдьком», - писав в автобіографії М Грушевський. 1880 р. він навчається у тифліській (тепер тбіліській. Авт.) гімназії. Багато читає з історії, літератури й етнографії України, удосконалює знання української мови, робить перші спроби в белетристиці прозі і віршах. Написане надсилає (1884) І Нечую-Левицькому «Заохочений ним, я далі працював над виробленням своєї мови й белетристичного хисту; з сих часів надруковані були мої оповідання «Бех аль-Джугур», написане на початку 1885 р. під впливом справоздань з тодішньої Суданської кампанії, підогрітих близшими кавказькими вражіннями (друк, в «Ділі», літом 1885 р ) і «Бідна дівчина» — написане на тлі близьких мені з батьківських оповідань обставин сільського учительства (вони передруковані в збірці моїх оповідань, тим часом видруковані проти моєї волі и відомості перші проби з 1884 р. не були в нім повторені). Моєю мрією в тих часах стає зробитися з часом українським літератором, видавцем і ученим. Українознавство являється для мене будущою спеціальністю лише я вагався, з котрого боку підійти до нього: чи від славистики, чи від історії. Монографії Костомарова, Записки о Южной Руси Купила, збірники Максимовича і Метлинського, Історія Січи Скальковського, Історія слов’янських літератур Пипіна, перші річники Київ. Старини, перечитані мною в 1881- 885 роках, послужили провідними нитками моїх інтересів і планів»1.

Історія взяла гору над літературою. В коло інтересів гімназиста V—VII класу потрапляють різні теорії княжої Русі, полеміка про початки Русі, теорії початків козацтва, спори українофілів з централістами про оборону і заперечування прав української літератури і національного розвитку «Я читав з сеї сфери багато, виробляючи собі з сеї літератури, без чужого проводу (між учителями чи знайомими в Тифлісі не було кому його дати в сій сфері) певні провідні ідеї історії, і збираючися в університет, розпоряджав солідним запасом знання фактичного і теоретичного»2.

1886-1890 роки він студент історико-філологічного факультету Київського університету Св. Володимира. «Перші роки університету я віддав праці в семінаріях (...) і викладам; з тих семінарійних праць була видрукувана потім одна (писана 1887 р , а кілька разів потім перероблена). «Южно-русские господарские замки в половине XVI века» - моя перша історична «праця» (перед тим було кілька історичних і історично-літературних статей і рецензій у журналах і газетах» 3. На третьому курсі він працює над темою, запропонованою проф. Антоновичем «История Киевской Земли от смерти Ярослава до конца XIV века». «Праця дістала золоту медаль і я був зоставлений при університеті професорським стипендистом по кафедрі історії Се була вже робота досить дозріла: викінчена в 1890 р. й потім видана (Київ, і 891». вона викликала дуже похвальні відзиви в наукових сферах»4.

1894 р., захистивши магістерську дисертацію, очолив кафедру історії Східної Європи Львівського університету і «був найбільшим українським істориком. Більшого не було - і ніхто ніколи не сказав шо десь був більший… »

Людина дивовижної працездатності, «...він вставав о годині 4-й ранку, щоб працювати. О годині 10 йшов на службу, до бібліотеки чи архіву, повертався о годині 5-й після обіду. Сидів над паперами до дванадцятої - першої ночі. Весь час носив з собою рукописи, гранки, пробні відбитки. Писав, писав, писав...»5

19 років (1894-1913) життя М. Грушевського було пов’язане з Львівським університетом, де він очолював кафедру всесвітньої історії і спеціальним оглядом на історію Східної Європи і суспільно-політичне життя, з Науковим товариством ім. Т. Шевченка, в якому поєднував посаду голови історичної секції та археологічної комісії і голови Товариства їм Т. Шевченка (1897); проводив інтенсивну науково-організаторську видавничу роботу, що дала поважні результати (збільшено книжкові фонди бібліотеки Товариства; створено музей і різного напряму наукові комісії; започатковано видання «Записок наукового товариства» за його редакцією (вийшло 116 томів), під його ж редакцією регулярно виходили джерелознавчі праці «Жерела до історії України-Руси», «Український архів», «Збірник» та ін.

М. Грушевський є одним із засновників Національно демократично» партії в Галичині, а згодом Товариства українських поступовців (ТУП). Неодноразово був заарештований царським урядом, відбував заслання в Сибіру.

«Повертаючись з заслання до Києва в 1917 р (його обрали головою Центральної Ради заочно), вискочив з палаючого вагона (вагон загорівся, згоріли стародруки і рукописи, які він віз з собою, та в білизні з накиненим пледом прийшов додому, на Паньківську).

В березні 1918 р , коли війська більшовиків під командуванням Муравйова (…) замість того, щоб розстрілювати позиції вірних Центральній Раді військ, обстрілювали будинок Грушевського, де згорів музей українських старожитностей і бібліотека Грушевського та загинула його мати, він зовнішньо спокійно переніс цю втрату, — розповідає Я. Дашкевич. У ніч з 27 на

28 квітня 1918 р близько години 4-ї ночі, коли на Малій Раді виступав бундівець (Грушевський двічі припиняв його, але делегат Бунду не зійшов з трибуни, щоб не дати можливості закрити засідання), до залу увірвалися німці. Лейтенант, вимахуючи револьвером перед обличчям Грушевського, кричав «Hande hoch!» Усі присутні піднесли руки догори — всі, крім Грушевського. Він залишився непорушним у своєму фотелі. (Німецьке командування вибачилося, що це «прикра помилка», але наступного дня було проголошено гетьмана, а новоявлені гетьманці захопили будинок Центральної Ради, втративши трьох вбитих — єдині жертви перевороту)»6

У квітні 1919 р Грушевський залишив Україну і виїхав до Праги, зосередившись на науковій праці та пропаганді ідей українства серед впливових кіл зарубіжного політичного та академічного світу. Заснував у Відні Український Соціологічний Інститут першу українську наукову інституцію в еміграції. У березці 1924 р. Грушевськии назавжди повертається в Україну, його обирають академіком АН СРСР та АН УРСР Учений плідно працює в галузі історії, історіософії та історіографії. 3 1929 р почалося скажене цькування Грушевського, яке він, затиснувши зуби, переніс гідно, не промовивши жодного слова покаяння. Був мужній, втриманий і принциповий. Помер, перебуваючи на лікуванні у Кисловодську

М. Грушевський постійно наголошував на тому, що повна самостійність та незалежність є послідовним логічним завданням запитів самого національного розвитку та самовизначення будь-якої народності, що займає певну територію і має достатні задатки та енергію розвитку. Грушевський пов’язав державотворчий період 1907-1918 рр. з попередніми періодами державності України, а саме з українською княжою середньовічною державою (Київська і Галицько-Волинська) та козацько-гетьманською з її засновником Б. Хмельницьким.

Своєю працею «История Киевской Земли от смерти Ярослава до конца XIV века», написаною в студентські роки (1887 -1890), М. Грушевський «…довів тяглість українського історичного процесу від Київської Русі аж до сучасности, через Галицько-Волинську, Литовсько-Руську та козацькі держави. Середньовічна княжа Русь — занедбана народницькими істориками та привласнена російською історіографією, — за оцінкою І. Лисяка-Рудницького, знову ввійшла як інтегральний складник в українську традицію. Це, без сумніву, підносило національне самопочуття, бо чейже древня Русь була періодом великодержавности Києва та його гегемонії у всій Східній Європі»7.

Так, він обґрунтував неперервність українського державотворчого процесу, що, зрештою, завершився новою державною формацією — Українською Народною Республікою. Грушевський писав з цього приводу: «Ми вважали потрібним скінчити гру з федералістичним терміном, під яким приховувалося фактичне заперечення в теорії чи фактичне нищення в дійсності всякого реального самовизначення українського народу, його державності і державного самопорядкування». Він наголошував на тому, шо «Україну повинен будувати власними руками її трудовий народ без сторонніх впливів і втручань, і в процесі цього будівництва вона в будь-якому випадку повинна залишатися окремішньою»8. М. Грушевський і очолювана ним Центральна Рада не лише спричинилися до національного самоусвідомлення українського народу, а й надали Україні відповідну легально-державну структуру.

Надрукована в Києві 1890 р. «История Киевской Земли от смерти Ярослава до конца XIV века» спричинила до справжнього перевороту в українській історичній свідомості та мала широкий резонанс в наукових колах України та поза її межами. Без ідей Грушевського не можна уявити незалежної України, першим президентом і великим літописцем якої він був. Відродження української державності, національний розвій — запорука воскресіння його ідей, історіософського бачення ним України, зокрема гострої потреби реформування економічних і соціальних відносин відповідно до нових умов, аби пов’язати це реформування «з національним будівництвом так, щоб воно було органічним випливом її, а не зовнішньою українофільською приставкою» Все це, звичайно, на його думку, потребує багато часу та великої, динамічної, акумульованої й концентрованої енергії. Саме тому Грушевський наголошував: «Мусимо згромадитися коло сієї мети всі, скільки є свідомих і відданих інтересам нашої батьківщини Збиратися в тісну й компактну фалангу»9.

1 Грушевський М. Автобіографія // Україна — 1989 — Вип 23 —С 202.

2 Грушевський М. Автобіографія // Україна — 1989 — Вип 23 — С 202.

3 Там само С 203-204

4 Грушевський М. Автобіографія // Україна — 1989 — Вип 23 — С. 204

5 Хто такий Михайло Грушевський? Розмови з Ярославом Дашкевичем // Там саме — С. 198

6 Хто такий Михайло Грушевський? Розмова з Ярославом Дашкевичем // Україна — 1989 Вип 23 — С 198-199

7 Лисяк-Рудницький І. Модерністична доба (Від 1890-х років до першої світової війни) // Лисяк-Рудницький І. Історичне есе — К , 1994. — С 186—187

8  Римаренко Ю. Грушевський М. С. // Мала енциклопедія етнодержавознавства — К, 1996 — С 838

9 Там само.