Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

«Як ми їздили до Криниці»
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864—1913)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Злободенна проблематика революційної дійсності порушується в нарисі «Як ми їздили до Криниці» (1908). В основу твору покладено дійсний факт: спільна поїздка з Є. Чикаленком на ярмарок у с. Криниця Лубенського повіту. Здавалися б, аж ніяк автор не може обминути етнографічну мальовничість цієї картини, адже ж матеріал сам ішов до рук. Проте, як писав Коцюбинський в листі по Є Чикаленка від 2 грудня 1908 р. «Не знаю, наскільки робота вдалася мені, бо голова в мене зараз така, що нічого не розбираю, але щире бажання було чим зможу поповнити Ваш редакційний матеріал.

З свята у Криниці я зумисне не робив етнографічної картини, бо такий спосіб оброблювання сюжетів мені не подобається Я дав кілька суб’єктивних записів, старався бути щирим от і все» [6, 104-105].

Ці суб’єктивні враження мали знову соціально-політичним присмак. Перед читачем постає образ сільського багатія, який не приховано радіє, що нова «панська» Дума тепер «слава Богу» не дбатиме «про саму тільки голоту», що «развратний» депутат, обраний раніше до першої Думи, тепер сидить у тюрмі. Звертає увагу відверто висловлена авторська неприязнь до глитая. «Я почав міркувати! коли б він знав, що я так само «развратний», завіз би мене він на ярмарок чи кудись інше? Признаюсь, мені більше хотілось на ярмарок. Розмова урвалась. Стало холодніше. Дядькова спина не гріє вже його плеча».

Ще огидніша постать сина хазяїна намету, де опинився оповідач. Підпитий парубок, «звощик на три повіти» (має два фаетони і четверо коней), розпатякує й про свою іншу роботу, «за яку дістає двадцять вісім рублів» — він «тайний агент» поліції. Хизуючись, «він стає важним, гугнявить, розсовує ноги і руки, займає більше місця на лаві» і з неприхованими хвастощами розповідає про свою провокаторську діяльність, ділиться з нами подробицями свого ремесла».

«Нам сього всього вже доволі. Тут немає чим дихать, спішимо на свіже повітря», — вустами оповідача резюмує автор творі.

Отже, новели Коцюбинського, написані на теми, висунуті революцією, відзначалися не тільки злободенністю, а й художньою довершеністю, що виявилося в надзвичайній концентрації подій, гострій конфліктності, психологічному вмотивуванні дій і вчинків персонажів, ліричній наснаженості, свіжій образності, багатстві й красі мови.