Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Повість «Fata morgana» (З сільських вражень)
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864—1913)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Революція 1905 p. не тільки дала Коцюбинському тематику, а й змінила ідеологію і стиль. Коцюбинський остаточно пориває з народництвом і переходить на революційну тематику, найглибше виражену в повісті «Fata morgana» (3 сільських вражень).

Над повістю Коцюбинський працював впродовж семи років (1903-1910). Це були часи глибоких суспільних змін, які відбивалися в суб'єктивній свідомості Коцюбинського у формі певних ідей настроїв, прагнень. Глибокий і тонкий спостерігач, уважний аналітик соціальних і психологічних моментів, Коцюбинський дав унікальний твір, в якому широко розкрив глибини соціальних процесів, що вилилися «у криваве бунтарство нашого села 1905-1906 років. Навіть більше, — вважав М. Грушевський. — Жоден науково-публіцистичний трактат, що детально вивчає всі тодішні події і ситуації, не дасть так багато для правдивої аналізи передреволюційних настроїв селянства, як це робить художня «хроніка» Коцюбинського»1.

Невелика за обсягом та винятково багата змістом, актуальністю порушених і розв’язаних питань, повість «Fata morgana» сприймається як епопея революційної боротьби українського селянства за «землю і волю». Перша частина повісті «Fata morgana» була завершена на початку 1903 р. І через рік опублікована в журналі «Киевская старина» як цілком закінчений твір.

Однак революційні події 1905-1907 рр., активна участь у них трудящого селянства змусили письменника знову повернутися до долі своїх героїв, показати їх у нових умовах, так протягом другої половини 1909 і початку 1910 р. було написано другу частину твору. «Пишу продовження «Fata morgana», повідомляє Коцюбинський Є. Чикаленкові у листі від 20 грудня 1909 р. — Це буде частина друга. Хочеться змалювати село за часів революції і аграрних рухів. Є думка написати і третю частину — «заспокоєння» та здичіння села в останні часи» [6, 161].

Задум першої частини повісті виник у письменника ще в 1902 р. Добре знайомий з життям і працею селянства з попередніх років, Коцюбинський під свіжими враженнями від селянських заворушень на Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині знову звертається до цієї традиційної теми, поставивши завдання розкрити сільські настрої під час наростання визвольної боротьби в країні.

В основу другої частини твору лягли як безпосередні враження письменника від революційної боротьби українського селянства та впливів чернігівського революційного оточення, так і різноманітні суспільно-політичні джерела і документальні відомості про специфіку селянських заворушень. Копітка підготовча робота Коцюбинського, що передувала написанню цієї частини повісті, його ретельне використання джерел досить докладно висвітлені в нашому літературознавстві.

У роботі над повістю «Fata morgana» Коцюбинський використав судові обвинувачувальні акти у справах розгрому поміщицьких маєтків і економій під час селянських рухів на Чернігівщині. Справи про розгром маєтків Б. Зороховича в селі Бурівці Городнянського повіту, Ліделя Мортона в селі Бігачі Чернігівського повіту та інші, акт звинувачення і матеріали попереднього слідства про самосуд над п’ятнадцятьма селянами в селі Вихвостів Городнянського повіту переконливо засвідчують уважне вивчення письменником документальних матеріалів, які розкривають «секрети» творчої праці письменника

Композиційно повість складається з сорока невеличких розділів, кожний з яких являє собою окремий, виразно окреслений малюнок сільських настроїв». Разом з тим усі розділи міцно зцементовані ідейним задумом письменника, єдиними принципами у підході до зображення дійсності. Хоч перша частина повісті була викінчена як художньо самостійним твір, як окреме оповідання, але згодом письменник зумів майстерно продовжити намічені сюжетні лінії, пов’язані з розвитком образів головних героїв, і друга частина стала органічним продовженням першої.

Коцюбинський надавав великого значення динамічності розвитку сюжету, природності появи того чи іншого персонажа в окремих епізодах. Про це свідчать підготовчі матеріали до твору, де автор зазначає: «Перемішувать картини. То Андрій, то Гафійка, то Маланка. Пора ввести Гущу, Ґудзя» [3, 357-468]. До того ж, це «перемішування» епізодів повинне було сприяти загостренню конфлікту повісті, висвітленню певних сторін дійсності крізь призму сприймання різних персонажів, що водночас усувало одноманітність викладу.

Майстерність композиційної побудови твору виявилася не тільки в погрупованні персонажів, а й у показі тих багатьох епізодів, де героєм у буквальному розумінні слова виступає маса, колектив. Картини сходки в хаті Прокопа, страйку в панській економії, тривожно-радісних передчуттів селян біля зборні, демонстрації й читання маніфесту, переходу панського маєтку до селян, розгрому будинку фабриканта і ґуральні, куркульської розправи є важливими композиційно-організуючими чинниками другої частини повісті. Саме через них показано й різні форми революційної боротьби селян, і піднесення визвольного руху, і його спад, із психологічною переконливістю з’ясовано силу й слабкість селянських виступів.

Коцюбинський зовсім не прикрашує своєї героїні, чимало місця в повісті відведено відтворенню її сварок з Андрієм, викликаних важким, злиденним життям, прагненням захистити свої сподівання. І все ж постать Маланки оповита щирим ліричним почуттям. Кожна побутова деталь, найдрібніша, намнезначніша, підпорядкована широкій ліричній темі й існує не стільки сама по собі, скільки в якості одного з її елементів.

Не можна без хвилювання читати про радощі жінки, викликані появою землемірів на панському полі, її підготовкою до наступної весни, коли Маланка, полючи в багатія, «не хотіла брати грошей, а прохала відсипати пшеничним зерном»; коли вибрала зернятка з яблука і сушила на вікні, коли потай, при всій своїй чесності, зривала на чужому городі маківку чи жовтий огірок, щоб мати «насіння на розвід»; коли ходила в ліс оглядати готові зруби, «вибирала кращий матеріал, розмірковувала і розпитувала про ціни в лісників». Настрої сільського пролетаріату розкриваються й через образ Хоми Ґудзя. За своїм соціальним становищем він мало чим відрізняється від Андрія й Маланки, однак за рівнем свідомості стоять на цілу голову вище за них. Панський пастух Хома змарнував своє життя — тільки «хвости бачив замість людей; бабрався у гною, у гною спав, на гною їв...» [3, 18]. На панській роботі втратив силу, здоров’я, посивів парубком і тепер кипить гнівом і на гнобителів, і на німих рабів.

«Таку злість у собі почуваю, аж душа пашить. Як запече, як запече — так узяв би в руки довбню та й перебив би усіх Ходив би від хати до хати — та й по голові та й по голові. Одного за те, що п’є людську кров, а другого — що не боронить» [3, 18]

Похмурою, гнітючою картиною довгих осінніх дощів закінчується перша частина повісті. Тонко психологізований пейзаж символізує втрату рожевих сподівань, що поманили героїв твору і, як марево, щезли:

«Міріади дрібних крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками. Нема простору, нема розваги. Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над умерлим…» [3, 32].

У повісті показано різноманітні політично організовані, свідомі форми боротьби селянства: поширення революційних прокламацій, читання нелегальної літератури, спільні розмови про безправне становище і шукання виходів до кращого життя, підготовка й успішне проведення економічного страйку в панській економії, зв’язок селян-демократів з революційно настроєним містом, демонстрація під червоним прапором, перехід панського маєтку до рук народу і громадське господарювання в ньому під керівництвом обраного комітету, спрямовуюча роль представника робітництва в організації селянських виступів тощо.

Паралельно з масою Коцюбинський дав закінчені диференційовані індивідуальні характеристики типових індивідів революційного авангарду (Марко Гуща, Прокіп і Гафійка). Марко — свідомий робітник, з революційним досвідом. Працював на фабриці в Одесі, за революційну роботу його було вислано на село, де через деякий час його заарештували й закинули до в’язниці.

В першій частині повісті Марко Гуща — позакулісний герой, тобто відсутній. Про нього довідуємося з непрямих характеристик інших людей. Проте брак соціальних спостережень змушував Коцюбинського впадати у повістярську манеру Нечуя-Левицького («Не було на селі парубка сміливішого й правішого за нього, ніхто не вмів так палко танцювати, ніхто так вигадливо не міг говорити, зате дівчата та парубки просто подуріли. Особливо дівчата гинули за ним. Вони приклали йому прізвище «орел», і воно найкраще личило йому»). Коцюбинський, очевидно, розуміючи фальш між типом, що складався в його уяві, і тим, що він міг відтворити, скоротив до мінімуму місця, пов’язані з Марком, і в другій частині.

Готуючись до другої частини, Коцюбинський написав докладну характеристику Марка: «Довго сидів у тюрмі, але коли повернувся на село, він добре знає, чого хоче. Соціаліст. Погромами нічого не вдієш, тільки організація й спільна робота поможуть ділу. Говорить в лісі. На мітингах. Читає маніфеста й пояснює. По його думці конфіскують, а не руйнують економіку, його вибирають управителем. Націоналізація землі» [3, 365]

Така характеристика свідчить про добру теоретичну уяву Коцюбинського про робітника-соціаліста і повну відсутність особистих вражень власних спостережень. До того тип робітника-соціаліста не був вироблений й українською літературою З цієї причини, очевидно, образ Марка і в другій частині повісті не знайшов розвитку. Так про читання и пояснювання маніфесту сказано тільки: «На рундуцi читав щось Гуща. Він вже втомився, захрип, але ті, що надійшли теж хотіли чути» [3. 74].

Не менш яскравий зразок маємо на сцені конфіскати. Зазначивши, що «Гуща прийшов раніше що він тривожно блукав під ґанком і все виглядав», і, відчуваючи потребу заповнити якось прориви в показі Марка, Коцюбинський тільки й спромігся на публіцистику:

«Але Гуща й Прокіп перемогли/ Вони довели людям, що не треба палити й руйнувати народне добро/ Не пан ставив будинки/ Мужичі руки складали до бруса брус, й до балки балку і все те мусить тепер служити на користь людям»» [3. 78]

Так обмеженість соціальних спостережень Коцюбинського детермінувала публіцистичний елемент в художній структурі «Fata morgana».

Поруч з Марком виведено постать іншої соціальної формації Прокопа Кандзюби, вірного спільника Марка. Вони так згуртовані ідеологічно, що навіть невдале кохання Прокопа до Гафійки не може їх розлучити. Прокіп, як і Марко, здійснює вплив на село революційного міста. Працюючи на заробітках, він набуває досвіду революційної боротьби. Не здобувши роботи, Прокіп повернувся на село без грошей, зате з революційним настроєм і вмінням гуртувати коло себе молодь. Узимку вечорами читає книжки і поширює листівки серед селян, добре розуміє значення підготовчої підпільної роботи і намагається збудити свідомість у селян. Задумавши писати його як пролетаря, Коцюбинський весь час згадує про нього, як про хазяйського сина. Маланка, очевидно, мала реальні підстави, уявляти Гафійку за Прокопом, мріяти про хазяйнування на доньчиній землі.

Прокіп бере активну участь в усіх акціях, однак, характеризую чи його роботу, Коцюбинський в художніх образах більше розкриває його господарчу суть. Наприклад, у спеці наради у Прокопа, Коцюбинський не згадав навіть його імені, не зазначив його при сутності, зате розпорядливість та діловитість, його хазяйновитість згадуються не раз. Цe він посилає хлопців на панський двір погодувати худобу під час забастовки: «худоба нічого не винна». Після конфіскати

«Ніхто так щиро не дбав про народне добро, як Прокіп. По цілих днях він вештавсь од стодоли до стайні, од обори на тік, видавав челяді харч, людям обрік та зерно птиці. Скрізь сам доглядав, скрізь робив лад» [3, 81].

Прокіп хазяйнував на панськім полі, орав на зяб, кінчав сівбу, як символ його хазяйновитості Коцюбинський кількаразово згадує про «білу книжку». Але, показуючи селянську суть Прокопа у вираз них побутових формах, під час спроби дати йому ширшу характери стику, Коцюбинський впадає в публіцистику. Мрії Прокопа про майбутнє оформлені в сухі, логічні кістяки речень:

«Життя до людей повернулося лицем. Справедливість глянула в вічі, не буде більше бідних й багатих, земля всіх нагодує. Народ сам скує собі долю аби тільки не заважали. Осі будинки, покої, про яких перше блукала одна несита загребуща людина, тепер підуть під школи. Тут будуть збиратись люди, там будуть, читання» [3, 81].

Третій представник революційної групи — Гафійки — це той живий ґрунт, який так жадібно всмоктував нові слова Марка, на якому так глибоко вкорінились нові ідеї. Підготовлена своїм соціальним походженням, дочка безземельного незаможника, сама наймичка, Гафійка зливається в одне ціле з революційним гуртом. Любов до Марка є певним збудником для Гафійки в її революційній роботі. «Хто любить вірно (каже вона), той хтів би весь світ засіяти милого словом». Проте основна увага Коцюбинського звернена не на кохання Марка та Гафійки, а на їх революційну діяльність. Гафійка бере активну участь у підпільній роботі, поширює листівки, вишиває червоний прапор, рятує Марка тощо. Свої соціальні симпатії письменник виявив чітко й глибоко. Він — на боці революційної молоді.

В доборі основних груп ми почуваємо безперечний паралелізм цих поколінь: Андрій і Хома, — Марко Гуща і Прокіп, Маланка — Гафійки. Той же паралелізм проходить у розв’язці Прокіп і Андрій гинуть, Марко й Хома тікають, Гафійка й мати лишаються. Коцюбинський провів індивідуалізацію Марка й Прокопа. У трьох постатях старого покоління Коцюбинський втілив типові настрої й надії селянської бідноти. Маланка втілює споконвічні мрії селянина про землю («Яка ти розкішна, земле, — думала Малайка, — весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами. Весело обробляти тебе, тільки тим ти недобра, що не горнешся до бідного. Для багатого пишається красою, багатого годуєш, зодягаєш, а бідного приймаєш лише в яму» [3, 16]).

Майбутня революція для Мапанки це революція вузько-аграрна — поділ землі. В ідеології Маланки втілено наді: селянства на той час, коли їх руки будуть «обробляти свої ниви, свої городи, свої садки». «Поділять тебе, земле, ой, поділять», — вірить Маланка. Від самої віри-мрії співало серце, «співала колосом власна нива, співали жайворонки над нею». А коли конфіскували економію, «Маланка мало не пробі кричала, щоб швидше ділили», і «закатавши спідницю та вся зігнувшись, мов чапля, переставляла ноги по глеюватій ріллі» [3, 11].

Її чоловік Андрій, навпаки, почував відразу до хліборобської праці («Тричі тьху на твою землю. Хай вона, тобі западеться. Не наймуся я і не буду в землі ритися. Вона витягла з мене всі сили та й пустила на старість голого... Тьху, ще раз на неї» [3, 11]). Всі свої надії він пов’язує з фабрикою («Думка була: підросте й Гафійка, найметься на фабрику. Де б вона заробила стільки?!.. І швидше віддалася б. Авжеж.. Таже по гурт, — знайшовся б такий, щоб посватав. Апаратчик або й слюсар» [3, 8]. «Нехай стара не дурить голови ні собі, ні дівці, хазяйський син не візьме убогої, — не такий світ тепер. Авжеж» [3, 8].

На долі Андрія Коцюбинський ясно показав, що мрії пролетаря на фабрику, як добробут — це тільки мариво. Фабрика скалічила Андрія, вигнала його на призволяще.

Третій тип цієї групи Хома — анархіст, носій темного, сліпого, безщадного сільського терору. Панський пастух, що «ціле життя хвости бачив замість людей, бабрався у гною, у гною спав, на гною їв», Хома сам «худобиною став». Праця забрала в нього всю силу, молоді літа, не дала й не лишила йому нічного.

Повість «Fata morgana» — твір глибоко новаторський і темою, і її художнім втіленням. Змальовуючи життя селянства напередодні революції, висвітлюючи настрої і показуючи виступи селян у період піднесення загальнонародної боротьби проти самодержавства, Коцюбинський підійшов до цієї важливої теми як митець, що перебував у тісному зв’язку з народом, як художник, що твердо стояв на поступових позиціях сучасності. Новаторський підхід до теми і способів її реалізації, мистецька досконалість у засобах типізації дійсності у відборі й узагальненні життєвого матеріалу, гармонія змісту й форми забезпечили повісті Коцюбинського одне з найвизначніших місць серед творів про події першої народної революції на селі.

Показуючи революційні виступи селян, підкреслюючи їх намагання «викурити» гнобителів із «засиджених гнізд», Коцюбинський правдиво змальовує й розгромні форми боротьби. В повісті передано масовість стихійних заворушень: пожежі були щоночі — то «пан в переорках горить», то згоріли клуні й економія в гуті підпалено поміщиків у млинищах і рудні, «горять все пани, генерали, великі «члени», що й поступиться до них не можна було, і ніхто спинити не може...»

Саме в розгромі будинку фабриканта й гуральні знаходить свій вияв одвічна зненависть трудящих по панства, саме в них епізодах розкривається сила гніву Хом Гудзя. Він, що не міг спокійно дивитися на «багачів, дуків» тепер, коли настав слушним час, закликає зруйнувати, знищити все, що нагадує панів. Хома не задумується над тим, що будинки, ґуральня, економія, колиці сіна створені працею рук трудівників, для нього це лише «папське багатство» яке мусить бути знищене, щоб залишився «сам попілець», тільки вугілля». Підпалюючи панське сіно, він із зловтіхоювідзначає про себе, що все це багатство за одну мить може знищити одна людина. А згодом Хома піднімає селян на розгром панської гуральні, перший подає приклад у зруйнуванні будинку панича. Гнів і обурення панського пастуха не мають меж: з однаковою люттю він трощить і рояль, і брудний кухонний ослінчик, бо вони «панські». В образі Хоми втілено гнів і ненависть мільйонів, сконденсовано той стихійний протест, що роками, століттями визрівав у народі.

Отже, за семантично-синтаксичним багатством, розмаїттям поетичних фігур, яскравістю тропіки, стилістичною різноманітністю, ліричною схвильованістю, музикальністю мова повісті «Fatamorgana» стала зразком художньої прозової мови початку XX ст.

А сама повість — одне з найбільших досягнень української реалістичної літератури.

1 Грушевський М. Сумний Великдень // ЛНВ — 1913 — Т. 5 — С. 179