Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Редакторське ремесло і письменницька кар’єра
ОСИП МАКОВЕЙ (1867-1925)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Тривалий час не знаходив роботи. У найскрутніші дні його знову підтримує І. Франко. «Шість днів я в нього обідав, — читаємо щоденниковий запис. — Більше сам не хочу: він не багатий, а я не дід; годі надуживати чужої доброти»1 3 протекції І. Франка Маковей улаштувався репортером у «Кур’єрі Львівському». 3 березня 1891 р. до травня 1892 р. він — співредактор «Діла». «Працюю для зарібку, а не для того, щоб я був борець за «народовську» політику, яку веде «Діло»2 3 червня 1892 р. до березня 1895 р. обіймає таку ж посаду в редакції «Народна часопись» — українському додатку урядової «Газети народової», що видавалась польською мовою. «Доля заглузувала собі з мене, — писав він в Автобіографії, — я був по симпатії радикал, а прийшлося заробляти на прожиток у «народовців», і навіть в урядовім часописі... Щоправда, і в «Ділі», і в «Накидній часописі» я не писав ніяких політичних статей, тільки перекладав фейлетони, писав новинки і т. п. При тім я писав і для «Життя і слова», і для «Народу» та «Зорі», — пояснював сам письменник, ніби виправдовуючись перед опонентами, які дорікали йому за співпрацю і ненависним урядом, що, мовляв, компроментувала опозиціонера до влади. Однак праця й у проурядовому часописі принесла користь. Саме там Маковей давав, або запрошував інших «давати речі хосенні, за котрі не потребував соромитися»3. У «Народній часописі» Маковей надрукував оповідання «Заробок на свята», низку фейлетонів та нарисів; у «Зорі» — цикл ліричних поезій про нещасливе кохання «Seinper idem» («Завжди те саме». — Авт.).

За два роки співробітництва в «народовських» виданнях Маковий покращив свої матеріальні справи, допоміг родині і закінчив університет (1893). Свою давню мрію стати письменником Маковей реалізує в «Зорі», де обіймає посаду помічника редактора і веде розділи «Фейлетони» (1894), «Світло й тіні» (1895). Під псевдонімом «ОМ», «Ом-ей» він друкує десятки фейлетонів під загальною назвою «З життя», «Світло і тіні», які принесли особливу популярність Маковеєві та його журналу серед читачів і критики. Високо оцінив їх І. Франко, використавши один з цих фейлетонів («Нема грошей!») в оглядовій статті «Наше літературне життя в 1892 році».

Крім «Зорі», його публіцистичні статті, дотепні фейлетони, рецензи, літературно-критичні нариси (про Лесю Українку, Т. Бордуляка, П. Грабовськогота ін.); ліричні й сатиричні вірші, поеми («Новик», 1894), казки («Чортова скала», 1893), оповідання («Оферма», Весняні бурі», останнє премійоване на конкурсі «Зорі» 1895 р.), систематичні огляди поточного культурно-громадського і літературно-мистецького життя з’являються у журналах «Зеркало», «Літературно-науковий вісник», газетах «Буковина», «Руслан», альманахах, збірниках, календарях тощо. То ж цілком закономірним видається пропозиція посла австро-угорського парламенту, власника чернівецької газети «Буковина» професора С. Смаль-Стоцького обійняти посаду відповідального редактора (квітень 1895 — листопад 1897), обов’язком якого було забезпечення літературного опрацювання матеріалу і регулярного виходу газети.

Період становлення нової «Буковини» потребував від редактора неймовірних сил та ентузіазму. Політичні опоненти, а найбільше москвофіли, зустріли його зливою бруду, анафем і погроз. «Мої політичні противники повторяли безнастанно, що я не лише редактор, але й панський лакей, котрий найбільше вдоволення знаходить у лизанні панських лаб і ніг... що я чийсь підніжок, неписьменний письменник, глупий патріот, зрадник, що свій народ хоче доконче втопити в ложці води, що я наймит ізуїтів, агент польської шляхти… що я гадюка, яничар, донощик, блягер (брехун — Авт.) і т. д.»4.

Почав свою працю з реформування газети, збільшив періодичність (газета стала виходити чотири рази на тиждень (замість одного). а в 1896-1897 рр. щоденно (крім неділі і свят), створив літературний додаток до газети під своєю редакцією «Неділя», поширив коло проблем, близьких усій читацькій спільноті, поліпшив редагування. підвищив критерії підбору матеріалу тощо.

Москвофільська і народовська партії бойкотували газету та редактора, повертаючи її з такими красномовними надписами: «Счезни лихо злополучное! Отрекнися сатаны и всех дел его»5.

У такій ситуації на особливу допомогу годі було сподіватися. Доводилося самому «усе писати: і політичну, і економічну статтю, і оповідання, і вірш, і рецензію і просто все, чого треба було для газети»6 Toму, більшість статей у «Буковині» письменник друкував під різними псевдонімами, криптонімами, а то й взагалі без підпису. Маючи вже чималий досвід редакторської роботи, Маковей швидко досяг повного взаєморозуміння з читачами за рахунок сумлінної праці та досконалого знання їхніх уподобань і смаків, здобутого засобами чесного, відкритого діалогу з передплатниками; залучення професійної, без огляду на соціальний статус, партійну чи національну приналежність, автуру. Хоч умови, в яких довелося Маковеєві редагувати «Буковину», були дуже скрутні, але ж саме йому вдалося залучити до співпраці чільних письменників Галичини, Буковини і Придніпрянщини і перетворити газету на український друкований орган.

Значну увагу приділяв Маковей-редактор пропаганді досягнень різних галузей науки, обстоював необхідність поширення освіти серед народних мас, потребу піднесення їх соціальної і національної самосвідомості. Він не лише друкує лист-протест проти встановлення пам’ятника Катерині (1896) маловідомого на той час М. Коцюбинського, а й у кількох числах газети вміщує працю Віри Устимівни про сільську кооперацію, розуміючи, що ця ідея ще не дозріла в Галичині. "Високоповажний добродію! «Хліборобські спілки в Херсонщині» надруковані в ч.ч. 143-145 «Буковини», річ була цікава — спасибі за ню в[исоко]п[оважній] д[обродій]ці Вірі. Думаю, що й читачі мої радо се перечитали, хоч чи прийде кому охота у нас таке почати, я сумніваюся. Правда й те, що маємо багато сільських пролетарів, але тим думка про спілки зовсім чужа, они не дозріли до неї, тим-то й добре, що стаття д[обродійки] Віри К|оцюбинської] порушить думку хоч у декого з інтелігенції, а через того й в декотрім селі...»7

Особливо цінною у діяльності Маковея була допомога молодим письменникам увійти в літературу (О .Кобилянській, Марку Черемшині, Є. Ярошинській, Д. Лукіяновичу, Г. Яричевському, Т. Галіпу, Івану і Антону Синюкам, В. Масляку і ще понад двом десяткам авторів, більшість з яких почали й закінчили свої літературні біографії в «Буковині»). Газета гостинно надала свої сторінки, незважаючи на віковий, творчий ценз співробітника, автора, дописувача, якщо їхня праця сприяла розвиткові національної культури і відповідала ідеології газети та її завданням. Саме ця особливість редакції впала в око І. Франкові, який вже 1896 р. визначив неабияку роль «Буковини» та її редактора у суспільно-політичному житті всієї України. «В її останніх часах, без сумніву, найбільше гомону на українсько-руській землі робить черновецька газета «Буковина». Редагована живо й талановито, вона сильна, особливо в критиці старого, а головно народовенцкого шлепдріану (рутенства — Авт.) і з того погляду певно заслуговує на повне признання. Її редактор, д. Маковей, талановитий белетрист, бувший співробітник «Діла» і редактор «Зорі», чоловік щирий і правдомовний…» і, головне, «не боїться нікого з русинів...». У неї нема ні свата, ні брата, ні авторитету, ні заслуги: кому найде потрібним що сказати, тому й скаже»8

Прихильно відгукнувся про редакторську працю Маковея і М. Коцюбинський. «За останній час «Буковина» під кермуванням такого талановитого й рухливого редактора (…) стала цікавійшою, живійшою й вартнійшою газетою»9. Не менш прихильно М. Коцюбинський відгукнувся про літературні праці Маковея, відзначивши в них гарну ідею, здоровий гумор, сприт і красу форми. М. Коцюбинський з незмінною повагою ставився до Маковея, шанував його талант і запрошував узяти участь в альманасі «Дубове листя», присвяченому пам’яті П. Куліша (К., 1903).

Таким же високим і доброзичливим було ставлення до газети та її редактора в М. Лисенка. М. Павлика. Б. Грінченка. К. Степаненка, родини Косачів (Лесі Українки та її матері Олени Пчілки), родини Старицьких (Михайла та Людмили Старицької-Черняхівської), Ольги Кобилянської, В. Стефаника, Марка Черемшини і загалом демократично настроєних кіл української інтелігенції.

Актуальність порушених проблем, образність мови, простота форми викладу робили часопис доступним демократичному читачеві. Пізніше, згадуючи про свою працю в «Буковині», Маковей писав: «Веселим фейлетоном, балаканиною, пересипаною дотепами, часом посоленою та приперченою, можна було далеко більше осягнути, ніж найповажнішою статтею»10

І мав повну рацію. У великій кількості нарисів, статей і фейлетонів Маковей обстоює думку про потребу праці інтелігенції серед селянства для піднесення його національної самосвідомості, критикує панів-«політиків», фальшивих народолюбців, «котрі занадто покладалися на ласку згори, а замало займалися освідомленням народу». У «Неділі», літературному додатку «Буковини», створеному і редагованому ним же, письменник друкував популярні статті для селян під заголовком «Для науки і забави» (за підписом «Стефан»), спрямовані на консолідацію творчих сил всієї України та пробудження почуття цієї єдності і самосвідомості в селянства. Його фейлетони висміювали міщанський побут, рутенство інтелігенції, її байдужість до громадських справ і хамське ставлення до найбільш заслужених співвітчизників, які стали гордістю нації.

Наприкінці 1897 р. О. Маковея запрошено до Львова на посаду одного з редакторів «Літературно-наукового вісника», де він пропрацював до весни 1899 р. За угодою О. Маковей зобов’язався вести листування з авторами, коректувати матеріали, а також давати щомісяця близько двох аркушів своїх статей чи художніх творів. До редколегії журналу входили, крім нього, І. Франко та М. Грушевський. «Страх мені подобається моя кімната, стіл і крісло, і без начальства просто приємне життя»11, — не приховував свого задоволення Маковей. Працювати з Франком — велике щастя, навіть при такому навантаженні. Працездатність Маковея була така могутня, що він готовий був звільнити свого знаменитого колегу від чорнової роботи: «Радше вам за той час походити собі по світі, ніж сліпати над коректурою. Може б, тілько з ваших статей посилати нам другу коректу, а може б, і без того обійшлося? Я коректи пропильную сам, дві і три зроблю, аби тільки обійшлося без зволікання друку, бо часу справді не багато, а Довгополе (там перебував Франко —Авт.) не близький світ»12.

У звертанні до читачів, підписаному М. Грушевським, І. Франком і О. Маковеєм, редакція виклала ідеологію журналу та засади її формування: «Не пристаючи до жодної літературної «школи», не присягаючи ні на яку теорію, запевняла редакція, — держачися критично супроти всяких політичних і соціальних напрямків, редакція радо отворить свої шпальти для всякої думки, що буде поперта річевими доказами і виложена талановито. Редакція бажає, щоб поле літературної і загалом духовної творчості і продуктивної думки було тим спільним ґрунтом, на якому б могли єднатися всі, розрізнені партійними суперечками, — всі, кому дороге наше рідне слово, хто вірить в будуччину Т. Шевченка, Марка Вовчка, І Франка, М. Коцюбинського та ін.».

Необхідність посилення впливу публіцистики на громадську думку, суспільне життя загалом як надзвичайно важливі просвітньо-пропагандистські чинники спонукала «ЛНВ» оглянути пройдений українською пресою Галичини шлях розвитку, відзначити головні віхи цього поступу, щоб розпочати якісно новий етап. «Пропала давня романтика! Та вже була й пора їй пропасти! — писав О. Маковей. — Сто літ жила, досить з неї і досить нам. Пора нам тепер злізти з неба і робити так, як інші народи роблять, що ходять по землі»13.

Журнал надавав публічну трибуну свіжим, неординарним думкам і творам, здатним об'єднати навколо провідних ідей свідомих українців на всіх теренах, без поділу й пріоритетів народовців, радикалів чи українофілів, дбаючи про розвиток однієї, спільної для всіх повнокровної національної літератури.

1898 р. українська громадськість відзначила дві знаменні дати: 25-річчя літературної діяльності І. Франка і 100-річчя нової української літератури. Як член обох ювілейних комітетів О. Маковей бере активну участь в організації свят, виступає з доповідями, публікує статті («Ювілей 25-літньої літературної діяльності Івана Франка» (докладний звіт про вшанування письменника у Львові), «В столетнюю годовщину «Энеиды» И. П. Котляревского» (С.-Петербург) «Відродження малоруської літератури» (Берлін), «Столітні роковини виродження українсько-руського письменства» (в ЛНВ «Народній часописі», «Записках Науковою товариства ім. Т. Шевченка»). Його статті про Франка дають чіткий портрет українського Мойсея та визначають його місце і неоціненну роль у всеукраїнських змаганнях народу за свободу і незалежність. «Від наймолодших літ рвалася його душа до праці над рідним, прибитим злиднями на родом... від наймолодших літ стояв він в ряді перших борців за волю думки, слова, за свободу совісті, він борової неустанно проти всяких заходів темноти, шарлатанства і неуцтва. Він любив правду і терпів за неї, він при найтяжчих умовах життя тримався вірно вселюдських ідеалів і ніс їх стяг завжди високо. Він перший у нас в Галичині сягнув думками поза границі нашої вітчизни і своїми творами вказав шлях до широкої європейсько культури. Він причинився найбільше до розбудження нашого духовного життя і зв’язав своє ім’я якнайтісніше з історією нашого письменства . Отсі всі прикмети, як і незвичайні духовні спосібності, розум, бистрий критицизм були причиною, що його моральний вплив розтягнувся на величезну більшість нашої молоді»14

У ЛНВ О. Маковей опублікував низку праць про Т. Бордуляка15 А. Чайковського16, П. Куліша та багатьох інших чільників української літератури та науки, хто сповідував «ідею нашої самосвідомості на полі думки і чуття»17, хто стояв в обороні прав і свобод нації, шанував свою мову, культуру, історію, хто свято беріг і примножував традиції, звичаї й духовність народу. Про кожну особистість він мав свою думку, основану на ґрунтовних наукових студіях суспільних обставин, які формували світогляд митця, його сприйняття світу — часто непослідовне, мінливе, суперечливе аж до самозаперечення, як у П. Куліша.

О. Маковей пильно придивлявся до зусиль П. Куліша, спрямованих на захист українського народу, зокрема, у численних історико-етнографічних студіях, оригінальних літературних творах, популярних виданнях для народу, а його розчарування земляками через бездіяльність і зневіру у власних силах, різкість у їх оцінках пояснює обставинами життя, особистим характером, розчаруванням в учасниках і в бажанні служити «правді», щоб осягти ідеал довершеної людини. Такі обставини не тільки самого Куліша, а й інших поетів доводили до гіркого оклику, подібного Кулішевому: «Народе без пуття, без чести і поваги…». «Чоловікові, що не працює для народу, а так собі тільки дивиться здалека на народне життя, можуть здаватися такі думки єретичними; але письменникові, що десятки літ живе тільки працею для народу, бореться безнастанно з обставинами, розчаровується і знову береться до роботи, можуть приходити до голови такі єретичні думки...»18

Окремо слід відзначити нарис з історії української журналістики —«П’ятдесятилітній ювілей руської публіцистики» О. Маковея, в якому вперше проаналізовано діяльність українських часописів і зроблено спробу періодизації розвитку їх. Українська періодика, за Маковеєм, пройшла три етапи: 1848-1861 (від виходу першої руської газети «Зоря галицка» (1848) до «Слова» (1861), 1861 р.-1873 р (від віче у Галичі за участе М. Драгоманова та М. Павлика, на якому сформульовано завдання національної роботи — до періоду активізації національної ідеї); 1873-1900-ті роки - заснування нових друкованих органів. «Батьківщина», «Діло», «Зоря», які послідовно утверджували фонетичний правопис, українську мову, літературу і мистецтво, обстоювали консолідацію українців в австрійській, угорській та Буковинській Русі19.

О. Маковей, активний учасник громадського життя, виступає на вечорах, присвячених видатним діячам культури (І. Котляревському, Т. Шевченкові, І.. .Нечую-Левицькому, П Кулішу, М Лисенкові, І. Франкові та ін.)20, публікує критичні статті про А. Чайковського, С. Ковалева, Т. Бордуляка, О. Кобилянську, здійснює переклади творів зарубіжних письменників — М. Прево, М. Твена, К. Майєра, С. Жеромського та ін. Його творча активність і багатогранність літаратурної праці поступається хіба що Франковій. Та працювати разом трьом гігантам творчої думки, як виявилося, не так легко, якщо зважити, що один з них найголовніший з головних — видавець і редактор М. Грушевський часто обмежував творчу свободу двох інших. Спершу покинув редакцію Франко, пізніше О. Маковей. «Так скінчилась моя редакторська кар’єра. Рівно вісім років життя посвятив я їй. Одне велике вдоволення мав за сей час, що порятував свою родину. Сам жив зовсім скромно», — писав Маковей в автобіографії, підсумовуючи свою редакторську діяльність. Пізніше, в іпостасі автора художніх, літературно-критичних та науково-педагогічних праць, Маковей друкуватиметься в «Літературно- науковому віснику», «Буковині», «Промені» та інших газетах і журналах, редагуватиме твори Григорія та Сидора Воробкевичів, Корнила Устияновича та інших, але «з доброї волі», за покликом серця і власним бажанням, в ім’я служби всьому народові, а «не окремій кліці».

1 Іван Франко у спогадах сучасників. — Львів, 1956. — С. 216

2 ВР ІЛ ім Т. Шевченка НАН України. — Архів О. Маковея — Ф. 59 — № 2755. — С. 87

3 Маковей О. Лист до В. Лукича від 28 грудня 1894 р // ВР ІЛ ім. Т. Шевченка НАН України — Ф. 61 — №. 130

4 Маковей О. Як я видавав газету // Маковей О. Твори В 2 т — К , 1990 — Т.1 Художня проза / Упоряд. та авт. прим О. Мишанич — С. 15 Далі, посилаючись на це видання, в тексті в дужках зазначаємо том і сторінку.

5 Маковей О. 3 життя. Поучаючі переписки газетні // Буковина — 1895 — №42

6 Буковина — 1909. — Додаток до № 6 — С. 4-5

7 Маковей О. Лист до М. Коцюбинського від 23 липня 1896 р. // Листи до М. Коцюбинського / Упоряд. та коментарі В Мазного — Ніжин, 2003 — Т. 3 — С. 321-122

8 Франко І. Реалісти чи кар’єристи? // Житє і слово — 1896 — Кн. 11 — С.74-75

9 Коцюбинський М. Лист до О Маковея від 10 (22) серпня 1896 р // Коцюбинський М. Твори: В 6 т — К, 1961 — Т. 5 — С 94-95

10 Маковей О. Роки 1895-1897 в історії Буковини // Буковина —1909 — № 5 — С 4-5 (додатка).

11 Маковей О. Лист до І. Франка від 17 липня 1898 р. // Рад. літературознавство — 1958 — № 2 — С.124

12 Там само

13 Маковей О. 3 життя і письменства: Хрестини «Літературно-наукового вісника» // ЛНВ — 1898 — Т.1 — Кн. 1 — С. 37-39

14 О. М. Ювілей 25-літньої літературної діяльності Івана Франка // ЛНВ —1898 — Т. 4 — Кн. 11 — С. 118

15 Маковей О. Тимофій Бордуляк (Т. Ветлина) Літературно-критичний нарис // Там само — Т. 3 — Кн. 8

16 Маковей О. Андрій Чайковський. Літературно-критична студія // Там само — Т. 1 — Кн. 3 — С. 152 -175

17 Маковей О. Панько Олелькович Куліш. Огляд його діяльності // Там само — Т. 10 — Кн. 6 — С. 181, 182.

18 Маковей О. Панько Олелькович Куліш Огляд його діяльності //ЛНВ — 1900 —Т. 10 — Кн. 6. — С. 114

19 Див. Маковей О. З життя і письменства. Про фейлетони українсько-руських політичних часописів в р 1898-1899 // Там само — Т. 6 — Кн. 4 —С 38-53

20 Ільницький М. «Найпопулярніша постать на галицькому ґрунті // Лепкий Б. Твори: В 2 т — К., 1991 — С. 11