Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

«Подорож до Києва» (1897)
ОСИП МАКОВЕЙ (1867-1925)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Коло тем, образів, настроїв, ритмомелодика його поезій не виходила за рамки побаченого, пережитого, переболеного, осмисленого, тому більша частина його поезії має автобіографічний характер. Особливо це стосується збірки поезій «Подорож до Києва». Тогочасний Київ — один із адміністративно-урядових центрів Російської імперії, місто жандармів, поліцейських, чиновників, купців, духовенства, чернецтва та піших станів і прошарки — справив на Маковея подвійне враження. Древнє, золотоверхе місто вабило своєю споконвічною красою і багатством: «Ціла Україна її сьогодні така, як здавна, була романтична» [1, 152], але шокує розмахом тотальної русифікації, амнезійно-індиферентною інтелігенцією, анемічністю духу, лінивством мозку патріотів-демагогів, байдужих до народних справ, «потомків старих запорожців», які

Не вірять нікому, не вірять собі,

не вірять в будучність народу

боронять язиком народне добро,

а дбають про власну вигоду

[Розмова з могилою — 1,153]

Щоправда, і до приїзду в Київ Маковей не мав особливих ілюзій щодо української інтелігенції, про що довідуємося з його листа до М. Коцюбинського, датованого 1996 р.: «Господь там збагне «українофілів» Ваших — се якась дуже смішна порода людей. З превеликого українофільства як вструже котрий «патріотичне діло», то хоч сядь та й плач, коли б се на що здалося Українці-інтелігенти — очевидно, з виїмкою свідомих людей, — а тих, бачу, дуже а дуже мало, здаються мені звідси, «с прекрасного далека» великою чередою (даруйте за слово) баранів, і котрих кожний як вдарить головою об теоретичний спір, так світ йому й замакітриться, дістає мотилиці і крутиться відтак в кружок без виходу. Люди розповідають, що наприклад, в Києві ціла купа лицарів словесних, фразерів, до діла якого-небудь цілком неохочих і несподобних. Сто свариться, як і що робити, а один чи двох справді робить. Якби-то рух український був живим джерелом і сильним, то хоч би його й як всякі утиски і цензура закидувала камінням і забивали, джерело би найшло собі вихід на світ божий. Се правило природи. Та, на жаль, сей рух такий не є.і Тим-то й смутно тутешнім нашим робітникам в Австріє що нема, на кого числити, що у Вас справдешніх робітників вельми на обмаль»1

Характеристика українофільської інтелігенції «с прекрасного далека» могла здатися компліментом зблизька — у Києві, де

Кожний поет страх воює пером

і поклики пише та й пише —

А на Україні над синім Дніпром, —

Все тихше і тихше… [«В дорозі» — 1. 154],

де люд заліз у свою хату-печеру

І в ній залишається, спить, і мовчить,

та молиться Господу Богу,

щоб тілько не витяг його хто на ту

тернисту, народну дорогу [«В лаврі» — 1. 157-158]

Утрачено віру, надію,

…ті думи, ті мрії чудові,

що серце втішали колись,

затихли, як птахи в осінній дуброві,

туманен уже розплились [«Думка» — 1, 156],

замовкли співи, пропав ідеал, нема й маяка-орієнтира, що просвічував би шлях заблудним. А тепер —

Де віра кріпила завзяття, бувало,

Там повно розпуки, невдач,

надії на ділі так мало так мало,

І серце задавлює плач [там само]

замість борців за правду і свободу — лжепатріоти, хамеліони, плаксиві боягузи — співці, в яких «тільки вуса старих козаків, а вдача старих носорожців» ]«Розмова з могилою» — 1, 152], а замість серця, ясного зору —

рожеві дали окуляри на ніс,

Убрали в картуз і шинелю,

ордери пришили і повно рублів

набили в комори портфелю [«На Лисій горі» — 1, 161]

Русифікація охопила всі сфери суспільства, владу, військо і навіть Києво-Печерську лавру, в якій

архімандрити, як архібандити,

єреї, як прості євреї,

тут власть. щоб красти, невинних судити

за божі і людські ідеї («В лаврі» — 1,158]

Чи не єдиною радісною подією під час перебування Маковея в Києві була зустріч з Миколою Лисенком. У вірші-згадці про неї поет з почуттям палкої любові висловив захоплення чарівною музикою великого українського композитора.

Нагадую се несподіване свято,

і спомини любі у мене сегодня

нема в нас такого добра забагато,

як славний Лисенко і пісня народня [«У Миколи Лисенка» — 1, 166]

Композиційно збірка складається з цілої низки сюжетних і безсюжетних віршів, пов’язаних між собою сюжетом, місцем і часом дії. Застосована поетом різностильова тональність, іронічно-сатирична (казка про двох братів «Принципіально»), урочисто-величальна («У Миколи Лисенка»); ритмічно-легка, танцювальна (пісня-вірш «Вечір на Дніпрі»), піднесено-патетична («Воскресения»).

Життєствердним настроєм сповнена пісня «Надлетім тиха мрія», народним гумором іскриться поезія «Кам’яна епоха», чарами кохання сповнені поезії «Ти — як сон, ти — як тиха весняна казочка», «Візита» («От, моє серденько, славно зробила ти»), «Птах літає — крильми має», «Ой дівчино-дівчино», «Одна весна», «Хоч сплетуться на ніч віти», «Питалася матуся», цикл «Строфи» («Ой кувала зозіуленька». «Ой закрий, закрий, місячик блідий», «Ой не гнися, не хилися» та ін.). Цe кращі зразки любовної лірики в українській класичній літературі.

1 Маковей О. Лист до М. Коцюбинського від 23 липня 1896 р // Листи до М. Коцюбинського / Упоряд. та коментарі В. Мазного Ніжин, 2002 — Т. 3 — С. 325