Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Ліро-епос. «Терновий вінок» (1900-1911)
ОСИП МАКОВЕЙ (1867-1925)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

З 900-х років до першої світової війни Осип Маковей надрукував у різних виданнях чимало сатиричних і гумористичних творів, фейлетонів та пародій, у яких відгукувався на животрепетні питання сучасності. Тоді ж з'явилися його два ліро-епічні твори: філософська драматична поема «Терновий вінок» (інша назва «Пилат»); сатирична поема «Ревун».

«Терновий вінок» (1900-1911)

В основу поеми покладено євангельську легенду про засудження і страту Ісуса Христа. Вона має цілком реальний сюжет, спроектований на критику державної тиранії й сваволі, і направлена проти Австро-Угорської монарха та її урядових інституцій. Перший варіант твору, написаний 1900 р., не задовольнив поета, і він тривалий час продовжував працювати над його удосконаленням. Особливо «мучив» його образ, що дав заголовок твору «Уже три роки лежить він («Пилат» — Авт.) у мене, — читаємо в листі О. Маковея до І. Франка 27 січня 1903 р., і я ще досі не міг заглянути у всі закутки його крутої грецько-римської душі. Майте ж терпеливість і прочитайте сю поему, позначіть мені збоку, що в ній зле і яке загальне вражінє робить, може, я її поправлю, а потім нехай би вже ішла у великодну книжку «Вісника»... Я бачу, що своєю головою уже нічого тут не придумаю, а так за вашою порадою, може, без великого заходу й виратую претора із «Вірую», де він стільки літ карається»1.

У ЛНВ поема не з’явилася. Аж через 8 років її було опубліковано у газеті «Руслан» (1911, 18—21 квітня) під назвою «Терновий вінок» (Легенда). Це була смілива і загалом успішна спроба Маковея перенести євангельську легенду про розп’яття Ісуса Христа в цілком реальний план життєвих взаємин людей у суспільстві.

Головне місце в поемі відведено характеристиці Пилата, його дружини Прокли і намісника Римської імперії в Єрусалимі — тетрарха Антипи. В зіткненнях цих трьох персонажів, у їхніх думках і поведінці Маковей розкриває головну ідею твору там, де панує сваволя необмежених у владі диктаторів, де народні маси перебувають у безправному рабському становищі, сумирні проповідники людинолюбства, волі й соціальної справедливості виглядають фантазерами-диваками і приречені на вінок із колючого терну, на неминучу передчасну загибель.

Христос у зображенні Маковея звичайна земна людина. Закоханий у життя, він «не знав ні зради; ні облуди»; любив усіх, як рідних, і хотів бачити людей вільними й багатими. За це його на Голгофі розіп’яли на хресті, увінчавши терновим вінком.

Научав, любив усіх, як різних,

І бажав усім добра і мира,

Бачити хотів людей свобідних,

Не неволених, не бідних [1, 254]

За це його розіп’яли.

Пилат — готовий за найменший вияв непокори римським завойовникам скарати всіх, навіть пророка («Нехай на хрест іде пророк...»). Він не лише відпускає засудженого на страту розбійника Варавву, а й нагороджує його як героя («дістав за розбишацтво нагороду»), узаконюючи тим самим розбій, грабунки знищення, убивство:

Отже, не дбай, кажу тобі, ніколи,

лиш бий і убивай грабуй і ріж,

вали і божі, і людські престоли

бо кращі від любови бук і ніж!

Хай пропадають чоловіколюбці,

а празники святкують душогубці! [1, 264].

Так в особі Пилата поет розвінчав удавану непокору ставлеників римських завойовників у здійсненні жорстоких розправ над підкореним народом, показав їм людиноненависницьку мораль. Сама рабовласницька система, яку запроваджувала Римська імперія на завойованих землях, убивала в свідомості її носіїв природні почуття гуманності й. урешті-решт, робила їх лютими катами-пилатами.

Кращими своїми якостями поема Маковея перегукується з такими творами, як «Марія» і «Давидові псалми» Т. Шевченка, «Смерть Каїна» І. Франка та «У катакомбах» Лесі Українки. Проте перед згаданими творами поема «Терновий вінок» поступається і чіткістю та ясністю ідеї, і силою викриття релігії, і майстерністю художнього вираження авторського задуму.

1 Маковей О. Лист до І. Франка від 27 січня 1903 р. // ВР ІЛ НАН України — Ф. 59/1 — № 2415