Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Повісті. Повість «Залісся»
ОСИП МАКОВЕЙ (1867-1925)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Надрукована в газеті «Буковина» (Чернівці, 1897). Головний персонаж, Славко Левицький, задумувався як образ позитивного героя-просвітянина, що готовий працювати для народу. Та це йому не зовсім вдалося. Твір вийшов надто розтягненим, композиційно слабким, із млявим, не дуже струнким сюжетом. Славко Левицький «не є герой, що щось робить, він лиш пробує то тут, то там, аби міг усе показати, а саму роботу пічне аж до скінчення повісті». Повернувшись у Залісся «окінченим богословом», зневірений, розбитий невдалим жениханням, Славко мав багатий вибір: вигідно одружитися й осісти на багатій парафії, віддатися громадським справам; стати вчителем і просвіщати власний народ. Обставини життя примусили Славка відкинути химерні думки, і після коротких самозаспокійливих роздумів він висвятився «безженним» священиком і посів після смерті батька його місце в Заліссі. Все повернулося в попереднє річище з поправкою на час та інші умови.

За намірами працювати для народу Славко Левицький нагаду є Павла Радюка з повісті «Хмари» І. Нечуя-Левицького, Семена Жука з повісті О. Кониського «Семен Жук і його родичі»; за реалізацією намірів він поповнив галерею образів «зайвих людей» мертвих душ» у галицькому суспільстві на зламі віків, як Ходьцьо з повісті М. Павлика і Славко Матчук з повісті Л. Мартовича «Забобон». «У викритті засобами сміху буржуазно-клерикальної інтелігенції як провідної теми твору автор різною мірою розвиває традиції повістевої форми І. Франка («Основи суспільності», «Великий шум»), М. Павлика («Пропащий чоловік»), Д. Лукіяновича («За Кадильню») та інших різних за обдарованням митців, творчість яких об’єднувалась принципом реалістичного відображень і явищ дійсності»1, — справедливо відзначив Ф. Білецький.

У трьох героїв є чимало спільного: поповичі із соціальним станом вони усвідомили своє становище «зайвої людини» у цьому застиглому від бездіяльності світі. Микольцьо вчиняє самогубство, Славко Левицький і Славко Матчук лишаються живими духовними трупами. М. Павлик у повісті «Пропащий чоловік», О. Маковей у повісті «Залісся», Л. Мартович у «Забобоні», С. Тудор у романі «День отця Сойки» кожен по-своєму і в міру своїх сил і таланту показали антинародну роль частини галицької інтелігенції та духовенства на західноукраїнських землях останньої чверті XIX і перших трьох десятиліть XX ст.

Ґрунтовний аналіз повісті зробила О. Кобилянська. Найбільшим прорахунком автора вона вважала те, що він не скрізь виступає як митець-артист, що поряд із блискуче написаними сторінками подибуються сторінки з сухим, малообразним описом подій, людських взаємин Осип Маковей — «не артист, а обсерватор-поет, — писала вона. Він віддає життя і людей крізь призму свого спокійного, гумором випосадженого єства, безпретенсіонально і виразно, надумуючися .. майже засухо, се його головна хиба, але і без кокетерії з публікою о з’єднання симпатії на кошт штуки. Він не грається ані словами, ані символікою, не шукає за ефектами і за всякими прикрасами не раз дуже підозрілого артизму нових літературних стремлінь»2.

Позитивною стороною повісті «Залісся», на думку О. Кобилянської, є реалістичні картини життя галицького села, його страшна економічна злиденність, темнота земельних і безземельних селян. Обтяжена податкам, пограбована і розорена війтом, писарем, шинкарем, помішицтвом селянська біднота пролетаризується, втікає від видимої голодної смерті світ за очі, емігрує за океан. В таких обставинах народжуються, страждають і помирають знедолені мешканні Залісся. «Життя селян, їх самих і їх відносини до всяких змагань зі сторони інтелігенції поліпшити їх бит, — писала О. Кобилянська, — змалював автор дуже вірно. Маковей знає мужика і мужицькі зворушення (...), і хто би хотів пізнати руського селянина з книжки, нехай візьме в руки «Залісся»3.

М. Грушевський у рецензії на повість (ЛНВ —1898. — ЗНТШ – Кн. 8 і 9) докоряв авторові за недостатню виразність програми дій головного героя і його пасивність. Значно пізніше, перед смертю, Маковей пояснить, що в повісті він намагався дати аналіз села: «Критики, оскільки я їх зрозумів, бажали синтези, щось немов програми, як рятувати село (а Іа «Грішники» Кониського). Вийшла би утопія а не правда, — я того не хотів»3

Програми, зрозуміло, Маковей не дав, але й образи радикалів-демократів —селянина Головатого, учителя Горошинського і студента Петра Дороша із скінченою «філософією» у Львівському університеті, шкільного товариша Славка Левицького залишилися на рівні цікавого задуму.

1 Білецький Ф. Жанрова своєрідність реалістичної повісті. На матеріалі української сатири кінця XIX початку —— XX ст. Навч. посібник — Дніпропетровськ, 1979 — С. 16

2 Кобилянська О. «Залісся» Осипа Маковея // Кобилянська О. Творі: У 5 т — К., 1963. — Т. 5 — С. 169

3 Там само — С. 166

4 ВР ІЛ ім. Т. Шевченка НАН України. — Ф. 39 — № 10.