Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Перший період творчості
ВАСИЛЬ СТЕФАНИК (1871-1936)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Перший період творчості охоплює 1897 -1901 рр. За цей час написано 39 новел, які увійшли до чотирьох збірок: «Синя книжечка» (1899і) «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905). Остання укладена новелами, написаними раніше.

Форма новел Стефаника — це «форма душі» героя з усім комплексом його роздумів, міркувань, багатством емоційного світу. Гуманістична за своєю суттю подія в сфері почуття не менш значна, змістовна під пером Стефаника, ніж історична, тим більше, що вона просякнута вірою письменника в людину, любов’ю до неї. Ця любов прихована, але досить відчутна і в розповідній тональності, музичному ритмі, в силі і простоті художнього зору, бездоганній формі, у світлі і тінях селянського життя. «Маленькі образки д. Стефаника, писала Леся Українка, чорним колоритом, виразністю і вкупі недбалістю письма нагадують малюнки пером, Стефаник не любить ліричних акордів та поетичних прикрас, він зовсім ховає свою авторську особу. Він уміє віддавати настрій в розмовах і ситуаціях, і до того, малюючи свої персонажі в дуже неприкрашеному виді, вміє будити у читача симпатію до них, ніде не вдаючись до «характеристики від автора»1.

Глибокий психологізм і драматизм новел Стефаника, винятковий лаконізм і прихований ліризм, окрему організацію душі і високу культуру серця відзначив І. Франко. За характером основних зіткнень і засобів змалювання персонажів деякі новели Стефаника можна назвати маленькими ліричними драмами. Тут важливий не так сам конфлікт, як сфера роздумів про нього. Спокійний плин життя в новелі такого типу виключений. Навіть у скупих словах автора, якими починається переважна більшість новел, відчуваються тривожні нитки якоїсь біди або трагічної події

Сферою дії Стефаник обрав село (виняток становлять новели «Стратився» і «Такий панок»), героєм — селянина. Подія відбувається переважно в теперішньому часі, на очах у читача, як у драмі. Звідси — відсутність коментуючого вступу, розгорнутої експозиції, заокруглених фіналів, розкріпачення новели від тиску сюжету, від традиційних «зав’язки» і «розв’язки» дії. Тому й переважає в Стефаника новела-монолог, що відбиває динаміку почуттів, перебіг емоційних станів героя і відзначається внутрішнім сюжетом, як у ліриці.

Прагнення розкрити загальнолюдське багатство і красу духовного світу селянина, трагедію його душі і «музику нервів», утвердити його людську гідність, духовну основу та громадянську рівноправність — означало новий підхід у художньому розв’язанні селянської теми.

1 Василь Стефаник у критиці та спогадах — С. 135