Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Перший програмовий документ українського націоналізму
РЕЧНИКИ ТА ІДЕОЛОГИ САМОСТІЙНОСТІ УКРАЇНИ
І. УКРАЇНСЬКЕ НАРОДОЗНАВСТВО КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ. В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ

Після закінчення університету Св. Володимира (1898) М. Міхновський їде до Харкова, де відкриває адвокатську контору, не полишаючи і політичної роботи. Тут він сходиться з Д. Антоновичем, Б. Камінським, В Липинським, Л Манцієвичем і О. Русовим проводить активну пропагандистську роботу серед студентської молоді, робітництва та селянства. Його світогляд еволюціонує від українофільства до українства, до революційною націоналізму; від «регіоналізму» і федералізму — до самостійництва; від культурної єдності — до духового розриву з москалями, до революційної боротьби.

Офіційно ж РУП було засновано у січні 1900 р у Харкові на так званій раді чотирьох. На з’їзді були присутні представники соціал-демократичних гуртків та інших кіл українства з Полтави, Харкова и Киева. РУП об’єднала в собі одразу декілька течій: драгомансько-федеративну, соціал-демократичну, народницько-революційну і націоналістичну. Тому перші три-чотири роки існування РУП несла на собі відбиток боротьби цих течій.

Члени «Братства Тарасівців» мали до неї прямий стосунок. М Міхновському було запропоновано написати програму для РУП, що він і зробив, і підготувавши й видавши під назвою «Самостійна Україна»1. У ній стверджується існування боротьби між нацією «затребованою» й нацією-гнобителем. Тези програми Махновський виголосив 19 лютого у Полтаві на конспіративному Шевченківському святі, влаштованому місцевою студентською громадою. Говорив «з і им великим запалом, про терористичну акцію, бомби, що старий О. Русов, що був на зборах, іронічно спитався, що це за артилерійський офіцер»2. 26 лютого Міхновський виступив на аналогічному святі в Харкові, де й зачитав уперше «Самостійну Україну». «Ми відродишся з грунту, наскрізь напоєного кров’ю наших предків, шо лягли в боротьбі за долю України, ми виссали з молоком наших матірок стародавню любов нашої нації до Вітчизни та і свободи і ненависть до насилля над нами. Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні, бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що сама свої кайдани, прокинувшись до життя»3

«Самостійна Україна» палила мозок, від неї в мене кипіла кров», - згадував один із присутніх В. Андрієвський. «Повернення нам прав, визначених переяславською конституцією 1654 р., з розширенням у впливі на цілу територію українського народу в Росії»4, політичне визволення нашої нації такий ідеал і кінцева мета рупівців. «Коли справедливо що кожна нація з огляду на міжнародні відносини хоче вилитись у формі незалежної, самостійної держави коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим необмежовану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріального гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуальності можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальності єсть метою, юді стане зовсім зрозумілим що державна самостійність є головна умова існування наші, а державна незалежність ость національним ідеалом v сфері міжнаціональних відносин»5.

Програма завершувалася закликом, сповненим вірою й оптимізмом:

«Ми не хочемо більше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України! Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Україні, і кожний в кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось!

Нехай страхополохи та відступники йдуть, як і йшли, до табору наших ворогів, їм не місце поміж нами і ми проголошуємо їх ворогами Вітчизни.

Усіх, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя І пам’ятаймо, що слава і побігла — се доля борців за народну справу»6

М Грушевський рішуче виступив проти гасла «Україна для українців». «Ми думаємо, писав він, якраз навпаки Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе на України, а живучи — любить її, а люблячи — хоче працювати для добра краю і його людності, служачи їй, а не обирати, не експлуатувати для себе»7

Та «чужинці» Міхновського не визначалися ні любов’ю до України, ані бажанням працювати «для добра краю і його людності». «Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано «Смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації»8

Се не є самі слова зміст їм відповідає. Коли в української держави відібрано право бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних політичних прав людини. Колишній український республіканець має менше прав, ніж нинішній найостатніший московський наймит Правительство чужинців розпоряджається на території колишньої української республіки наче в завойованій свіжо країні, висмоктує останні сили, висмикує ліпших борців, здирає останній гріш з бідного народу. Урядовці з чужинців обсіли Україну і зневажають той люд, на кошт якого годуються. Непокірливі тубільці погорджуються невимовно, а небезпечні з них засилаються на Сибір. Законами російської імперії зневажається право совісті, погорждується право свободи особистої, ганьбиться навіть недоторканість тіла. Колишній протектор української республіки перемінився нині на правного тирана, якому належиться необмежене право над життям і смертю кожного з українців»9

Свої ідеї РУП головно поширювала серед українського селянства в основному за допомогою літератури, випуск якої започаткували 1900 р. дві брошури «Самостійна Україна» . Міхновського (1 тис прим) і «Дядько Дмитро» (10 тис прим) Д Антоновича. Гасло «За самостійну Україну!» в останній брошурі обмежено боротьбою за соціально-економічне полегшення життя українців. Цeбула ознака переходу РУП з позиції національної ідеї на пріоритети соціальні.

Рік виходу «Самостійної України» (1900) не без підстав вважають роком народження нової державницької, цілком угрупованої ідеології, роком переходу від українофільства до українства, до революційного націоналізму, від культурної єдності з росіянами - до духовного розриву і визволення від опортунізму, до революційної боротьби і протистояння московським царям, культурі, мові, московській психології в українстві, московській демократії.

Саме ця праця була духовною основою для формування ідеологи організованого українською націоналістичного руху, який став авангардом національно-визвольної боротьби українського народу, особливо на західноукраїнських землях, у Галичині у міжвоєнний період.

Дискусії всередині партії катастрофічно загострилися після «Відкритого листа до міністра Ситягіна» (1900), написаного М. Міхновським від імені РУП з приводу заборони напису українською мовою на пам’ятнику І. Котляревському в Полтаві, який закінчувався так

«Українська нація мусить скинути пановання чужинців бо вони огижують саму душу нації. Мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія! Мусить добути своє визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крови»10

Лист Д. Сипягіну ознаменував появу нового українського політичного руху, який об’єднував українців по обидва боки кордону усвідомленням необхідності боротьби за національну свободу.

«Цей рух мав свою специфіку в різних регіонах. В Галичині почала підніматися масова хвиля національного піднесення. Слідують пам’ятні віча студентів у Львові. Маніфестації, страйки, сецесії, дальші заяви і програми. Широкі відгуки у пресі. Селянські рухи, страйки й повстання 1902 року»1 1

Широка амплітуда переконань, ідей, ідеологій представників різних політичних течій у РУП внесли певний дисонанс, який призвів до внутрішніх конфліктів. Каменем спотикання стало сповзання окремих членів РУП з позицій національної ідеї до пріоритетів соціальних: «Світогляд «Самостійної України» не є тепер типовим для нашої партії»12 — проголосила РУП 1903 р. й заявила про перехід на марксистські позиції, прийнявши назву Українська Соціал-Демократична Робітнича Партія (УСДРП).

Міхновський з однодумцями назвав це зрадою національної ідеї і разом з націоналістичною фракцією вийшов із РУП та заснував Українську Народну Партію (1902-1917), продовжуючи справу, почату РУП, визнаючи її ідеологію і революційну тактику.

«М. Міхновський не знає компромісів, він і не бачить і не знає іншої форми національного відродження… «Самостійна Україна» — його віра, боєве гасло, його самоціль. І цю думку скрізь він агітує за неї бореться з денаціоналізуючими впливами Москви і своїм доморослим кретинізмом та політичною імпотенцією»13.

1 Голубицький О. Український націоналізм як політичний рух // Розбудова держави — 1993 — № 26 — С 47

2 Кухар Р. Філософські основи українського націоналізму // Визвольний шлях — 1963 — Т VІІІ — С. 741

3 Міхновський М. Самостійна Україна. — К. 2003. — С 42

4 Міхновський М. Самостійна Україна // Українська суспільно-політична думка в XX ст — Мюнхен, 1983 — Т. 1 — С. 68

5 Міхновський М. Самостійна Україна — К, 2003 — С. 28

6 Там сами — С 43

7 Римаренко Ю. Грушевський М С. // Мала енциклопедія етнодержавознавства — К„ 1996 — С. 837

8 Махновський М. Самостійна Україна К., 2003 — С. 43

9 Там само С. 41—42.

10 Міхновський М. Одвертий лист до міністра Сипягіна // Міхновський М. Самостійна Україна — К , 2003 — С. 46 -47

11 Андрусяк Т. Микола Міхновський та його вплив на українську політику та правову думку в Галичині // «Самостійна Україна» Миколи Міхновського та її роль у формуванні державницької ідеології. Матеріали наук.-практ. конференції до 100-річчя її видання — Львів — 2000 — С. 46

12 Гасло — 1903 — № 1 — С. 5

13 Волинець А. Міхновський М. (у другі роковини трагічної смерті 3.V.1924 року) // Міхновський М. Самостійна Україна. — К. 2003 — С. 70