Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

Другий період творчості
ВАСИЛЬ СТЕФАНИК (1871-1936)
ІІ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПЕРСОНАЛІЯХ

Перша світова війна стала новим тяжким випробуванням для населення західноукраїнських земель, де точилися запеклі бої. Смерть мирного населення, грабунки, звірства, терор стали повсякденними. Влітку 1915 р. австрійська військова жандармерія заарештувала Стефаника, звинувативши його у шпигунстві на користь Росії. Від смертної кари його врятували клопотання М. Черемшини та статус депутата австрійського парламенту. Залишатися в Русові було небезпечно. Стефаник їде до Відня (1916), де після 15-літнього мовчання знову починає писати.

Пророцтво скептиків, що творча пауза призведе до зниження художньої майстерності Стефаника, на щастя, не збулося. Щоправда, за період з 1916 по 1933 рік написано всього 20 новел, що ввійшли до збірки «Земля» (1926) і книги «Твори» (1933). Та причина тут не в «дискваліфікації» письменника, а в несприятливих умовах, в яких він жив і працював. Смерть дружини, двох братів і батька, загострення хвороби, упадок господарства, імперіалістична війна, переслідування й арешти синів, його самого, цензурні утиски — все це, безперечно заважало новелісту повністю віддатися творчій праці.

Та суть не в кількості написаного, а в його високій довершеності. Новели Стефаника другого періоду так само філігранно відточені, наснажені соціально-політичним змістом. У центрі уваги знову покутське село в умовах імперіалістичної війни і польсько-шляхетської окупації. Та сама уваг до складних колізій у душі людини і бездоганне володіння прийомами внутрішнього мовлення, діалогу, та ж простота викладу в поєднанні з розмаїтістю композиційно-сюжетних засобів, та ж «ювелірна» обробка думки, слова і образу. «Те, що говорите в «Землі», — писав В. Морачевський 16 квітня 1926 р., — є знову та ясна і чиста правда, що родиться на світанку, коли «червоне сонце кидає довгі тіні на землю». Як той кінцевий образ, так і Ваша думка доступна лише для тих, що оглядають світ не з одного року або одного місяця, але зі становища непроминаючої й незмінної вічності»1.

Понили другого періоду творчості засвідчують й істотні новаторські риси. Епохальні зрушення, зумовлені імперіалістичною революція 1918 року, утворення ЗУНР наклали відбиток на настрої і психологію українців, які, вдихнувши свободу, зрозуміли національні права, відчули свою силу; ставши громадянами, борцями, вони не дозволять собою попихати, «як бидлом, як черню».

Естетичним ідеалом письменника стає національно-активна особистість, свідомий борець за національне визволення, жінка-мати пробуджена революцією. Якщо в новелах першого періоду («Катруся», «Сама-саміська», «Святий вечір», «Лан», «Кленові листки») жінка повністю залежала від обставин, то в післявоєнних («Марія», «Вовчиця», «Дурні баби») вона скидає з себе тягар минулого, сама впливає на обставини, сприяючи утвердженню нових суспільних засад, збагатився арсенал художніх засобів, поглибився інтересів до моральних проблем, зміцнилося дослідницьке аналітичне начало.

1 Костащук В. Володар дум селянських — Ужгород, 1968 —С. 170