Історія української літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 1 - О.Д. Гнідан 2005

«Десять заповідей Української Народної Партії»
РЕЧНИКИ ТА ІДЕОЛОГИ САМОСТІЙНОСТІ УКРАЇНИ
І. УКРАЇНСЬКЕ НАРОДОЗНАВСТВО КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ. В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ

Так назвав нову, виразно націоналістичну програму УНП М. Міхновський, визначивши мету боротьби і шлях українського народу, передусім, українського націоналіста - члена УНП у визвольній боротьбі. «Одна, єдина, неподільна від Карпат аж до Кавказу, самостійна, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей — отсе національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал»1, - це перша заповідь, що виражає суть усієї політичної і соціальної програми молодого українського націоналістичного руху.

Незалежність держави — головна умова існування нації, — вважає Міхновський. Тільки в незалежній державі можливий усебічний розвиток духовного й осягнення матеріального гаразду, розквіт індивідуальності. Звідси — необхідність організації народу до боротьби за утвердження «одної, єдиної, неподільної від Карпатів аж до Кавказу самостійної, вільної України» є ключовим завданням її національно-визвольного руху взагалі і УНП зокрема.

Ідеї «декалогу» М. Махновського підсилює стаття «Робітницька справа в програмі УНП». У ній автор теоретично обгрунтовує мету її — донести широкому загалу завдання програми новоствореної партії. «Усі сили, усю працю, усі жертви віддамо виключно на самостійну Україну. Українські робітники повинні мати на оці повне вигнання з України чужинців, бо на Україні, як ніде в світі питання соціально-економічне є заразом питанням національним. Через що вищі верстви українського суспільства чужі; московські або польські чи угорські, а націю складають тільки селяни м робітники.

Отже організування усіх українських робітників з метою вигнання з України усіх зайд, хто б вони не були, і захоплення в свої руки усієї української промисловості, націоналізації її, чи шляхом права, чи шляхом примусу — се становить ціль УНП в сфері робітницького питання, яка всюди і завсігди тримається сього правила: Україна з її добрами тільки для Українців, а не для чужинців»!2

Солідно доповнена політико-соціальна програма, прийнята УНП, включає боротьбу за політично-державну незалежність України, яка дискурсувалася Міхновським як «республіка українських робочих людей, тобто селян і робітників». У низці праць («Десять заповідей УНП», «Самостійна Україна», «Робітницька справа в програмі УHП», «Справа української інтелігенції в програмі УНП» опублікованих у часопи сах «Хлібороб» і «Самостійна Україна» (1905), «Запоріжжя» і «Слобоанщина» (1906), «Рада» (1908), «Сніп» (1912) та ін.) виразно звучать ідеї соціал-націоналізму, введені Міхновським на вимогу доби.

Українство ще не готове було сприйняти радикально-самостійницькі ідеї його програми. Щоб не залишитися на маргінесі політичного життя, М. Міхновський «модифікує» програму, залишаючи, проте, незмінною стратегію партії: «самостійна соборна українська держава від Сяну до Дону». «Ця гра в соціалізм була досить несерйозною демагогією, якою Міхновський, доведений до страшної розпуки невдалими способами захопити українською національно-самостійною ідеєю ширші кола активної молоді, намагається своєї мети під покришкою соціалізму таки осягнути»3— так дискурсує співзасновник УНП С. Шемет «соціалістичні мотиви» партійної програми націоналіста-самостійника Міхновського.

Правильність цього дискурсу підтверджує проект Конституції України М. Міхновський, опублікований у створеному восени 1905 р. УНП часописі «Самостійна Україна» (вийшов тільки один номер) та брошура «Справа української інтелігенції в програмі УНП», в якій причину нещастя нації М. Міхновський пов’язує з відсутністю націоналізму серед ширшого загалу.

«Націоналізм — це велетенська і непоборна сила, яка надто яскраво почала проявлятися з XIX віку. Під її могутнім натиском здається, ламаються непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з’являються до історичного життя нові народи, що до одного часу покірно несли свої рабські обов’язки проти чужинців-переможців. Націоналізм єднав, координував сили, гнав до боротьби, запаляв фанатизмом поневолені нації в їх боротьбі за свободу »4

На жаль, через тотальний вплив московської культури і суспільства, націоналізм в Україні припізнився.

“Українська інтелігенція, подурена і запоморочена усякими московськими теоріями вважала нічого не вартою дурницею на радість москалям і на свою і на народа свого погибіль. Дорогою ціною довелося їй платити за своє духовне рабство.

Українська нація мусить йти тим самим шляхом, як і поневолені народи Заходу, перейде його і повалить все те, що стоятиме перепоною на цій дорозі»5

Приймаючи соціал демократичну програму, Міхновський відкидав марксистське гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», бо він не вважав за можливе поєднання інтересів пролетаріату панівної і поневолено нації. Не принесе порятунку поневоленій нації також перемога демократи в нації поневолювача, бо тоді, як зазначав він, «коли демократія пануючих націй виб’ється на свободу, коли вона шанує, коли вона стане при державній владі, тоді сподіватися на співчуття до поневолених націй можна ще менше. Тому треба знести національне панування на цілому світі вже до того часу, поки розв’яжеться соціальне питання, поки демос виб’ється на свободу»

Передумовою встановлення на українських землях справді справедливого соціального і політичного ладу, знесення всяких форм експлуатації є ліквідація чужонаціонального поневолення, — постійно стверджував М. Міхновський.

Вдало поєднавши національне з соціальним, Міхновський закликає робітників поневолених націй єднатися в боротьбі проти народів-поневолювачів за національну волю та здійснення соціальних ідей.

З огляду на те, що національний інтерес може бути цілковито убезпечений лише у власній, ні від кого не залежній державі, націоналістична ідеологія М. Міхновського виходить за межі виняткового примату нації та національного інтересу в загальній системі соціополітичних цінностей: визнаючи єдиним принципом справедливого укладу міжнародних відносин національний принцип, Міхновський заперечує право будь-якої нації поневолювати іншу націю, вимагаючи політичної незалежності для кожної нації у світі; у політично-державній та соціально-економічній організації нації Міхновський визнає соціалістичні засади демократичною ладу здатного оптимально забезпечити інтереси широких народних мас у незалежній державі, у боротьбі за політично-соціальне визволення нація спирається виключно на власні сили.

М. Міхновський багато зробив для того, щоб проблема нації та націоналізму стала надважливою, а захист національних прав українського народу його мови і культури справою честі. Завдяки своїй діяльності він вважається основоположником українського націоналістичного руху, першим, хто накреслив засади українського націоналізму як ідеології, і першим, хто зробив спробу започаткувати окремішню українську націоналістичну організацію, яка ставила собі за мету боротьбу за українську самостійну соборну демократичну державу.

Праці М Міхновського є духовною основою для формування ідеології організованого українського націоналістичного руху — авангарду національно-визвольної боротьби українського народу, особливо на західноукраїнських землях у міжвоєнний період.

Наприкінці 1916 р М. Міхновський запросив до клубу «Родина» кількох майбутніх діячів Центральної Ради (М. Єремієва, В. Коваля, В. Липинського, О. Степаненка Ф. Крижанівського) і виклав власний план створення українського війська. План, за словами М. Єремієва, зводився до того, «що кожний вояк російської армії, який є родом українець, мусить вважати себе вояком майбутньої української армії». З початком революції М. Міхновський доклав чимало зусиль для реалізації цього задуму. За його ініціативи у Києві в березні 1917 р організовано три військові віче. На першому Українському військовому установчому віче (16.ІІІ.1917 р) було започатковано створення Першого українського «охочекомонного» полку ім. Гетьмана Б. Хмельницького, створено товариство «Український військовий клуб ім. гетьмана Полуботка». Того самого дня військовики-українці київського гарнізону обрали Український військовий організаційний комітет, до якого увійшов і М. Міхновський. Комітет став першою центральною установою для здійснення українізації в армії. Проте віра в соціалістичні ідеали та солідарність трудящих, сповідувана лідерами Центральної Ради, згодом звела нанівець всі заходи М. Міхновського з організації власного українського війська6.

Українство не було готове прийняти його націоналістичні ідеї. «Наші люди замало ще є українці, з болем писав М. Міхновський, а забагато полтавці, кияни, галичани, буковинці і т. д. Великою нацією і то нацією в справедливому значенню цього слова стануть українці лишень тоді, коли в кожному з нас до решти загине полтавський, галицький і т. д. провінціал, а в цілому зродиться та зросте Всеукраїець, якого думи і змагання обнімають усю Україну зарівно і неподільно як нерозлучну і єдину цілість»7.

Не зрозумілий близькими, переслідуваний окупантами. М. Міхновський відходить від активного політичного життя і їде на Кубань (1918). Весною 1924 р повернувся до Києва, де незабаром був на кілька днів заарештований органами ДПУ. Його ідеї самостійництва в більшовицькій Україні не тільки не мали перспективи, а й зажали переслідування. Самотній, морально розчавлений, М.Міхновський 3 травня 1924 р попрощався з цим світом навіки.

Праці М. Міхновського, особливо «Самостійна Україна», стали «духовною основою для формування ідеології організованого українського націоналістичного руху» та нової генерації літературної молоді, названої І. Франком «Молодою Українцю»

1 Міхновський М. X заповідей УНП // Політологія. Кінець XIX - початок XX ст Хрестоматія / За ред. акад О. І. Семківа — Львів, 1996 — С. 141

2 Робітницька справа в програмі УНП — Чернівці, 1902. — С 33-34

3 Шемет С. Микола Міхновський // Хліборобська Україна, 1924-1925 — Кн V — С 11

4 Міхновський М. Справа української інтелігенції в програмі УНП // Міхновський М. Самостійна Україна — К., 2003 — С. 16

5 Міхновськиіій М. Справа української інтелігенції в програмі УНП // Політологія. Кінець XIX — початок XX ст. Хрестоматія. За рад. акад О. І. Семківа — Львів. 1996 — С. 154

6 Андрусяк Т. Микола Міхновський та його вплив на українську політичну та правову думку в Галичині // «Самостійна Україна» Миколи Міхновського та її роль у формуванні державницької ідеологи Матеріали наук-практ конференції до 100-річчя її видання — Львів, 2000 — С. 47

7 Міхновський М. 3 закордонної України // Політологія. Кінець XIX — початок XX ст. Хрестоматія / За ред акад. О І Семківа — С. 156