Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006
Петро Карманський
ІІІ. Мовою поетичних образів
Одне з чільних місць серед поетів «Молодої музи» належить Петрові Карманському — творцю нового стилю художнього мислення в Україні. Будучи одним з лідерів «Молодої музи», П. Карманський, може, найяскравіше схилявся до модерністичного світобачення
Народився П. Карманський 1878 р. у містечку Чесанів, що на Любешівщині (нині належить до Республіки Польща), у багатодітній родині (шестеро дітей) селянина. Пізніше батько став ремісником-заробітчанином. Незважаючи на матеріальні нестатки, П. Карманський потрапляє на навчання до знаменитої Перемишльської гімназії. Як поет Петро Карманський дебютує, будучи учнем восьмого класу гімназії, викладачі якої причетні до вихованій цілої плеяди видатних представників української інтелігенції. Хоч український дух завжди був визначальним у творчості П. Карманського, перше місце у його творчості посідають мотиви, що заполонюють європейську лірику рубежа XIX—XX ст Ліричний герой мучиться сумнівами всесвітньої кризи. Люті гадюки методично «серце спивають без впину». Фатальний кінець стане актом розв’язання наболілих проблем.
В останній рік XIX ст. П. Карманський дебютує збіркою «З теки самовбивці» (1899). На цей період припадає навчання його на філософському факультеті Львівського університету та праця в кредитно-страховому товаристві «Дністер», яке мало значні заслуги у матеріальній підтримці незаможного українського студентства. Атмосфера взаємопідтримки, що панувала у «Дністрі», спричинилася до широких знайомств серед української студіюючої молоді у Львові, а серед них з Михайлом Яцківим, який описав діяльність страхового товариства у романі «Танень тіней».
Цими ж ідеями просякнута й уся поетична збірка П. Карманського «З теки самовбивці». Як характеризує її сам автор, ідеї книги навіяні «поетичним романом на зразок Ґете «Страждання молодого Вертера».
Зовнішня композиція збірки цілком нагадувала Франків спосіб компонування «Зів’ялого листя» (1896). Як і ліричний герой драми І. Франка, герой П. Карманського може заявити: «Sei еin Mannund folge mir nicht nach» («Будь мужчиною і не наслідуй мене»).
У передмові автор просить передати щоденник самогубці коханій з надією, що вона прочитає «відгомін його важких страждань». Драматизм переживань, спричинений втратою надії на взаємність посилюється у душі ліричного героя кожного дня:
Здорова будь! Пора розстатись...
Прощай мій гаю, свідку муки,
Любви, зітхань пустих розпуки,
Прощайте всі! Пора розстатись
Душа ліричного героя П. Карманського оповита «чорним смерком», що «йде полями, веде за руку скорбну тугу». Саме тому настрої невіджалуваної туги стають головними не тільки для ліричного героя П. Карманського, а й для всієї модерної літератури того часу
Ідуть бліді, німі, спокійні,
Калічать по кремінню ноги
І розпучливо, безнадійно
Підходять під сільські пороги.
Як діти, що шукають мами,
Ідуть з плачем все далі й далі
І розсівають між хатами
Пекучі сльози і печалі.
І жаль мені, і я прохаю,
Щоби в моїм спочили домі
Ввійшли. Дивлюся… Я їх знаю!
Та се ж мої старі знайомі!
Літературознавство знаходило у ранніх віршах П. Карманського поєднання декадентських мотивів, елементів символістської поетики та неоромантичного звеличення почуттів та емоцій. «Альтернативно-містичне сприймання світу ліричним героєм раннього Карманського має характерний для модернізму принцип: створення нової реальності замість відтворення дійсності. У його ліриці того часу виразно відчувається відгомін «Квітів зла» Ш. Бодлера. Обігрується, зокрема, бодлерівський мотив конфлікту людини зі світом, і відтворюється він у фантасмагоричних картинах всесильного розгулу сатани-диявола, повсюдного торжества жорстокої підлості й мороку. Ця особливість ранньої поезії П. Карманського стане індивідуальним стилем мислення в молодомузівський період творчості»1.
Богдан Рубчак, відомий американський україніст, вважає, що з поетів «Молодої музи» найбільше зближається з тематикою Ш. Бодлера саме П. Карманський. Водночас дослідник побачив у його поезії «також сліди німецького романтизму, резиґнацію типу Ленау і жовчну іронію типу Гейне. Його мотиви розпачливої самоаналізи, трагічного світогляду, час від часу гротескові образи, такі зацікавлення, як проблема самогубства, вуличне будні гріх і погорда до життя могли великою мірою епатувати тодішнього галицькою читача»2
Наступні збірки П. Карманського «Блудні вогні» (1907) та «Пливем по морі тьми» (1909) — є знаковими поетичними збірками, у яких автор знову толерує настрої задуми, самотності, смутку й болю. Власне, літературна критика того часу справедливо зауважила, що П. Карманський та О. Олесь (збірка «З журбою радість обнялась») найкраще репрезентували молоду поезію України початку XX ст. Можемо сміливо стверджувати, що згадані книжки були певним викликом смакам суспільності, яка дбала насамперед про вжитково-патріотичне читання художніх творів. «Щирий порив молодих не зрозуміли. Книжок їхніх не купували. Підходив фінансовий крах групи «Молода Муза». Деякі молодомузівці переорієнтувалися на суспільно-громадську тематику (Б. Лепкий, В. Пачовський), а то й зовсім відійшли від поетичних ідеалів юності (О. Луцький. В. Бірчак, С. Чарнецький)»3
Звертаючись до всіх своїх близьких і далеких, П. Карманський намагається огорнути пеленою співчуття кожного, кого життя відкидає за свій обрій:
Пливем по морі тьми човнами горя й скрути,
Як сіра тінь імли, що йде безкраєм піль,
За нами, гей упир, несеться змора смути
І кличе: все пусте —
Святий лиш людський біль…
Символізм поезії П. Карманського виявився й у пейзажних картинах збірки «Пливем по морі тьми». Особливо яскраво це виявилось у циклі «Над срібним плесом моря», в якій мариністичні мотиви характерні для інших молодомузівідів (Б. Лепкии, В. Пачовський), проступають особливо яскраво. Причому морські пейзажі П. Карманського завжди персоніфіковані, вони співзвучні настроям та мріям поета. Кинутий вітром у море «лисі магнолії» все гнався
На гривах хвиль
До острих скиль
І бився все до краю
До острих, сірих скиль
Відчуваючи настрій ліричного героя, природа у П Карманського наче закликає його ховатися в гори, йти до моря.
Над хвилями скелі дрімають мов урни,
Повиті сніжною, сріблистою тканню,
А далі над плесом, над сонною хланню
Пливе голосіння сумного ноктюрну
Ти чуєш, кохана? Се жаль мій банує,
Се біль мого серця до тебе говорить .
В’ялить мене смута, тоска мене морить,
А разом зі мною весь золив сумує
Як поет П. Карманський уміє себе знайти, коли заглиблюється у свою душу. Тому його поезія не має ширшого ґрунту, вона залишається віддзеркаленням лише індивідуальних переживань, смутків. Патріотичні мотиви його лірики тільки ледь помітні. І тому патріотизм, якого найчастіше шукав у молодомузівців Микола Євшан, видається дослідникові штучним, оскільки П. Карманський не умів вдихнути в нього життя, а дав суто голу риторику. З’ясовуючи основні вади лірики П. Карманського, Микола Євшан зазначав: «Головні хиби лірики Карманського мають своє джерело в тому, що забагато в ній міркування, а мало тої вічно свіжої струї, яка чинить кожного лірика новим у кожному творі...». І далі «Правдивий лірик не може знати, які почування обхоплять його душу завтра. Як він почуватиме себе серед даних обставин і настроїв, але лице виявить у своїх завтрашніх творах. Він пише про те, що тепер, в даний момент, говорить його душа»4.
Водночас проникливий критик М. Євшан побачив у творчості П. Карманського риси нової естетики, яка характеризувала всю поезію «Молодої музи». Він писав, що, незважаючи на певні застійні явища, помітні у збірці «Пливем по морю тьми», у поезії П. Карманського є світлі моменти, коли поет творив нову візійну картину життя. З усіма хибами критик визнавав П. Карманського як поета, що «переростає цілу фалангу сучасних українських поетів»5.
Петро Карманський був одним з найскрупульозніших літописців «Молодої музи». Атмосферу творення літературної організації передає не тільки його книга «Українська богема», а й недавно опублікований роман «Кільці рож»6, який значною мірою доповни «Українську богему». У «Кільцях рож» автор в художній формі відтворює документальні події, що відбувалися на західноукраїнських землях у перші два десятиліття XX ст. «Роман складається з двох частин, які суттєво різняться між собою. Перша частина має типово романну структуру із чітко окресленими персонажами і сюжетною інтригою, в другій переважає хроніка Першої світове і війни та історія виникнення і поразки Західно-Української Народної Республіки, подана очима безпосереднього свідка й учасника боротьби за українську державність на теренах Галичини. Водночас і перша, і друга частини роману містять виразно виявлене документальне начало — документальне в тому сенсі, що зображені у творі ситуації і епізоди, якщо вони витворені уявою автора, густо насичені конкретними спостереженнями.. »7
В образі головного героя «Кілець рож» виразно проступають риси П. Карманського з його аналітичним розумом, симпатіями до італійської літератури та мистецтва та тонкими натяками на основних діячів короткого періоду Західно-Української Народної Республіки.
Життєва доля П. Карманського пов'язана з боротьбою за український університет у Львові, за що він відбув місячний арешт у 1907 р. У 1908-1912 рр. П. Карманський працює учителем у гімназіях Золочева, Львова і Тернополя. У 1913 р. «Крайова шкільні рада» запрошує його до Канади у Вінніпег, де він читає лекції з української історії та літератури, проводить культурно-освітню роботу
серед українського населення. Ідеї молодомузівців П. Карманський намагався перенести на канадський грунт, де працював до 1914 р., проте на знайшов у тамтешньому середовищі своїх однодумців. Це середовище автор їдко висміяв у низці фейлетонів, які було надруковано на сторінках українських періодичних видань Канади. В наш час канадський професор Мирослав Шкандрій зібрав ці фейлетони і видав у Вінніпегу в 1998 р. під назвою «Мавп’яче дзеркало».
З початком Першої світової війни П. Карманський живе у Австрії, де разом із Б. Лепким, В. Пачовським, скульптором М. Парашуком співпрацює у Союзі визволення України, активно друкується у виданнях цієї організації. У 1918-1920 рр. П. Карманський «проживав у Римі, у Відні, у 1918 р. їздив по Україні й викладав у Херсоні, головував у Тернопільській національній раді й був депутатом Української національної Ради — парламенту Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) та очевидцем проголошення злуки УНР і ЗУНР на Софійському майдані й на Трудовому конгресі в Києві, учасником Чортківської офензиви й відступу за Обруч Української Галицької Армії, перебував у чотирикутнику смерті, затиснутому з усіх боків більшовицькою, денікінською, польською й румунською арміями»8.
Саме з цим періодом і пов’язана поява збірки «Аl fresco» (1917), у якій автор у формі «віршованої прози» відкидав раніше культивований ним песимізм і розчарування, проповідуючи «оптимізм та моровий патріотизм» (М. Рудницький). Ця «книга портретів» — річ зовсім нова й актуальна, а на переломі, коли доводиться кидати старі шляхи, навіть конечна (як це бачимо скрізь — от хоч би в Італії в половині XIX в )»9.
Сатиричні типи збірки «Аl fresco» взяті автором з українською еміграційного середовища у Відні, постійні суперечки яких призводили до розколу серед українців, взаємних провокацій.
У галереї сатиричних портретів збірки найважливіше місце посідають образи «земляків», які складають збірний ментальний тип українського емігранта. Цей одіозний образ земляка осміяно ще в народній «Думі про трьох братів Азовських», поемі Т. Шевченка «Сон», посланні І. Франка «Сідоглавому», поезіях В. Самійленка «Твердий русин» та «Патріота Іван», в яких виявилися риси облесної, хитрої, ненадійної людини.
У П. Карманського цей тип доповнюється новими мазками, які передають колорит еміграції «Тип свого «земляка» поет зустрів й Італії («Земляк у Венеції»).
У поезії «Ессе vir» власне тип такого ура-патріота виступає я найяскравіше:
Замовк і очі звів вдумливо на постелю,
Підпер низьке чоло і довго щось думав…
Потім нараз здригнувсь — розперся у фотелю —
Обтер з чуприни піт — зітхнув — і задрімав…
Після невдачі національно-визвольних змагань українського народу П. Карманський їде до Бразилії, де прожив 10 років (1922-1931). У 1923 р. П. Карманський видає там збірку «За честь і волю», в якій на зміну пародійним мотивам збірки «Аl fresco» виступає урочистий тон, зумовлений справжнім непідробним патріотизмом народу, що піднявся з колін, хоч і не здобув своєї держави. Поезія П. Карманського того часу своєю патріотичною настановою близька до художніх полотен його молодших друзів — поетів Січового Стрілецтва: Романа Купчинського, Миколи Голубця, Левка Лепкого, Олеся Бабія, Юрія Шкрумеляка та ін.
П. Карманський, живучи у Бразилії, редагує газету «Українським хлібороб». З бразильського періоду П. Карманського збереглися тільки поема «Плач бразилійської пущі» та низка віршів, які друкувалися переважно на сторінках журналу «Світ». М. Ільницький стверджує, що «Б.-І. Антонич, доволі стримано оцінюючи нові твори колишніх «молодомузівців», відзначив у статті про українську поезію для польського читача, що Карманський «опублікував у періодиці низку чудових віршів на бразильські теми. Вони нові для української поезії передусім тематикою. Після орієнтальної лірики Агатангела Кримського в нас не було такої повнокровної соковитої поезії про далекі невідомі краї»10.
Важливою сторінкою творчої спадщини П. Карманського є його перекладацька діяльність. Це передусім його переклади з Данте Аліг’єрі й Мацціні, Ф. Ґрільпарцера, Е. По. На особливу увагу заслуговує його переклад «Іфігенії в Тавриді» Й.-Ф. Гете.
Під час німецької окупації у Львові П. Карманський творив інтимну лірику. Як зазначає племінник поета Степан Ярема, «більш уявним, аніж дійсним приводом для неї була молода дівчина Світлана, з сім’єю якої, що приїхала зі східної України, поет подружився»11. І справді, написані у зрілому віці інтимні поезії П Карманського є чудовим свідченням нев’янучої душевної молодості поета
Як цвіт троянди, повен аромату,
Люблю тебе і радуюсь тобою
І як тебе, кохана, не кохати,
Коли у тобі все цвіте весною?
Мені байдуже, що у серпі твому
Для мене місця залишилось мало,
Вже так складалось, що в житті усьому
Мій дім, бувало щастя оминало
Та я від долі мало вимагаю
Й мені до щастя небагато треба
Лиш усміхнися, і зречуся раю
Та подарую всі розкоші неба
Петро Карманський, як і Василь Пачовськии, мали чималий вплив на творчість поетів-наддніпрянців П. Тичини та М Рильського. Водночас П. Карманський наприкінці 30-х років наочно побачив усю трагедію творчого шляху П. Тичини, про яку ще раніше Є. Маланю писав: «Від кларнета твого пофарбована дудка зосталась».
Такі ж мотиви звучать у присвяті П. Карманського «Тичині» (1941):
Сміх перламутровий веснів у тобі.
Тобі косичилася вся природа
І ти — щаслив, закоханий у собі —
В космічному оркестрі звуком бродив
І вдарив грім, і дисонанс закрався
В симфонію космічного оркестра.
І понехавши мрійні ритми Штрауса,
Ти став зразком радянського маестра.
З приходом радянської влади на західноукраїнські зeмлі П. Карманський працює викладачем у Львівському університеті. У 1941 р. виходить його поетична збірка «До сонця», вступне слово до якої написав Максим Рильський. Праця директора меморіального музею Iвана Франка у Львові у 1944-1946 рр., активна участь у друкованих виданнях, а далі…— виключення зі Спілки письменників у 1947 р. як «запеклого буржуазного націоналіста» — такі етапи життя П. Карманського у післявоєнному Львові.
Одна з трагічних сторінок життя П. Карманського — поява трьома виданнями книги «Ватикан — натхненник мракобісся і світової редакції» (1951, 1952, 1953). Як доводить племінник П. Карманського Степан Ярема, старий письменник не писав і не міг написати такого антипапського пасквіля. Прикріплені до П Карманського московські та львівські журналісти, що спеціалізувалися на виконанні політичних замовлень, сфабрикували книгу, підписавши її його іменем. «Звичайно, можна 74-річному поетові закинути, що не протестував, але в ті сталінські часи для цього треба було неабиякої мужності, а прогресуюча хвороба, що прикувала його до ліжка, довговічне цькування та злидні зламали його: він став до всього байдужий»12.
Один з яскравих молодомузівців П. Карманський виявив себе й у ранніх передсимволістських творах як представник молодомузівської богеми, поет-пілігрим, уся творчість якого була яскравою ілюстрацією трагічної долі талановитої особистості в умовах жорстокого XX ст.
1 Ляшкевич П. Петро Карманський — Львів, 1998 —С. 10
2 Рубчак Б. Пробний лет // Розсипані перли поети «Молодої Музи» — К., 1991 — С. 38.
3 Ляшкевич П. Петро Карманський — Львів, 1998. — С. 21
4 Євшан М. Критика, літературознавство, естетика — К., 1998 — С. 180
5 Там само
6 Див . Дзвін — 2002 — № 1 — С. 21-82; № 2 — С. 22-75
7 Ільницький М. Повернення із забуття // Дзвін — 2002. — №1 — С. 22
8 Ярема С. Таємниця віденського куферка П. Карманського // Дзвін — 2002 — № 2 — С. 78
9 Карманський П. Ой люлі, смутку — Ужгород, 1996 — С. 388
10 Ільницький М. Епос болю (Петро Карманський) // Ільницький М. Від «Молодої Музи» до «Празької школи» — Львів, 1995 — С. 34-40
11 Див. Карманський П. Із недрукокованої спадщини // Дзвін — 2003 — № 5-6 — С.138
12 Ярема С. Таємниця віденського куферка П. Карманського // Дзвін — 2002 — №. 2 — С. 78
