Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006


Спиридон Черкасенко
ІІІ. Мовою поетичних образів

Всі публікації щодо:
Черкасенко Спиридон

Мій край — краса, зачарування,

Народ мій — геній і творець, —

Їх вільні пориви й змагання

Для нас — початок і кінець!

С Черкасенко

Найвища краса

Постать Спиридона Черкасенка — поета, драматурга, прозаїка — органічно злита з його епохою помежів’я століть, і, особливо, початку ХХ-го. Злети, боротьба, пошуки і трагізм цього часу відлунює й усій його творчості. Сучасник О. Олеся, В Винниченка, М Чернявського, М. Вороного, Ґ. Чупринки, із суголосною їм долею, він повною мірою розділяв з побратимами і трагічне для митця замовчування його творчості з ідеологічних міркувань. Останнє (харківське) видання творів письменника датоване 1930 роком, після чого його твори не видавалися, книги попередніх років підлягали списанню й знищенню. В інструкції радянських ідеологів 1954 р. звучала «керівна» вказівка: «Підлягають списанню в макулатуру також всі інші книги цього автора»1.

Повернення творів письменника українському читачеві відбулося аж у 1991 році, коли вийшов об’ємний двотомник С. Черкасенка (вид-во «Дніпро», упорядкування, передмова, примітки О. В. Мишанича). Творчість митця сьогодні перевидається, вивчається, активно досліджується, розширюючи наші уявлення про літературний процес кінця XIX — початку XX ст.

Народився Спиридон Феодосійович Черкасенко (псевд. Петро Стах) 24 грудня 1876 р. в селянській родині у містечку Новий Буг на Херсонщині (тепер Миколаївська область). Закінчивши дворічну початкову школу, навчався далі у Новобузькій учительській семінарії, яку скінчив у 1895 р., і від цього часу працював учителем. Семінарія, звичайно, була російськомовна; знання українсько мови хлопець виніс із дому, зі свого оточення. Ознайомлення ж з українською літературою почалися пізніше, десь у 1900 р., коли юнак прочитав антологію української літератури «Вік», «Кобзар» Шевченка та інші книги.

Провчителювавши кілька років у народних школах Катеринославщини, Черкасенко був переведений на Лідіївські копальні (селище Юзівка на Донбасі). Тут він жив і працював дев’ять років — з 1901 по 1910: навчав шахтарських дітей грамоти, провадив культурно-освітню роботу. Тут прокинулася й потреба у власній творчості: він пише вірші, оповідання, де використовує добре знану йому тему шахтарського життя й побуту, тяжкої моторошної шахтарської праці. Вслід за І. Франком, Б. Грінченком, С Черкасенко гідно розвиває далі тему робітництва, малює виразно-сильний, романтизований образ робітника-шахтаря.

Шахтарську тему було відтворено у збірці дитячих творів «Маленький горбань та інші оповідання» (1910-1912) та в збірці «Вони перемогли» (1917). Низку прозових творів були присвячено й долі учительства.

На початку 1910 р. письменник переїздить до Києва, співробітничає в педагогічному журналі «Світло», газеті «Рада», товаристві «Українська школа», в журналах «Літературно-науковий вісник», де веде рубрику «З українського життя», та «Дзвін», пише статті, оповідання, фейлетони («Жарти сатира», 1913). Початок Першої світової війни перервав активну журналістську роботу С. Черкасенка: українські періодичні видання були закриті.

Згодом починається робота в театрі М Садовського, де митець посідає різні адміністративні посади, здійснює режисуру, організовує театральне життя Києва. В театр С. Черкасенко прийшов не випадково — він уже був автором кількох оригінальних творів: драм «Хуртовина» (1908), «Земля» (1913), драматичних мініатюр «Жах», «Повинен» (1908), драматичних поем «Про що тирса шелестіла… » і «Казка старого млина» (1913-1914), комедій, сценічних переробок.

У 1917 р., а особливо у 1918, в часи УНР, дбаючи про розвиток української школи як педагог, С. Черкасенко займається укладенням читанок і букварів («Читанка» I, II Ш, IV, «Буквар», «Рідна школа», «Найпотрібніші правила правопису», «Граматка» та ін.)

А в 1919 р. разом із урядом УНР письменник у складі театру М. Садовського переїздить до Кам’янця-Подільського, а звідти за відрядженням до Відня з освітньою метою. Tут він видає українські книжки, працює у еміграційних видавництвах «Дзвін», «Українська школа», «Земля». Проте ці видавництва поступово припиняють діяльність. Українську політичну еміграцію роз’їдає групова боротьба, ворожнеча. С. Черкасенко невдовзі залишає Відень і переїздить до Ужгорода, що після розвалу Австро-Угорщини увійшов як головне місто Підкарпатської Русі до складу Чехо-Словацької республіки. В Ужгороді С. Черкасенко зустрічається і співпрацює з М. Садовським, який очолює просвітянський театр на Закарпатті. Спиридон Федосійович стає театральним референтом товариства «Просвіта», пише ряд п’єс для учнівської молоді, зокрема про спортивну організацію скаутів (пластунів): «Вечірній гість», «Сміх», «Лібуша в таборі», «Хай живе життя» та ін. Захопившись пластовою формою виховання, він підносить життя у єдності з природою, вчить любити й прославляє такі моральні риси, як чесність, взаємодопомога, доброта. Заслуговує на високу оцінку виразна, яскрава мова, якою написані ці п’єси — вона в цілому сприяла розвиткові української літературної мови на Закарпатті.

В цей період створив Черкасенко і ряд п’єс зі складною історичною й філософською проблематикою, вишуканою поетикою: драми «Коли народ мовчить» (1927), «Северин Наливайко» (1928), «Ціна крові» (1930), «драмований роман» «Еспанський кабальєро Дон Хулі і Розіта» (1931).

В Ужгороді С. Черкасенко жив досить довго, по 1929 р. Громадськістю Закарпаття було відзначено його 50-річчя (1926). Критик письменник В Гренджа-Донський присвятив Черкасенкові велику статтю, опубліковану в журналі «Наша земля», в якій прихильно схарактеризував творчість ювіляра (січень 1927 р.). Та громадська творча активність і зростаюча популярність письменника занепокоїла владу, Черкасенка звинуватили у зв’язках із комуністами (незважаючи на емігрантське становище, антибільшовицьку спрямованість поетичної творчості). Йому було запропоновано протягом трьох діб покинути межі Закарпаття.

Письменник виїхав до с. Горні Черношіце у Чехії. Там хворий під доглядом ченців, він у неймовірних злиднях доживав віку. Боляче вражали звістки з України — про голодомор, масові репресії нищення культури. Страшним ударом для митця стала звістка одержана в березні 1939 р., про загибель сина, який брав участі боротьбі за українську державність на Карпатській Україні. Помер С. Черкасенко 8 лютого 1940 року, похований на Ольшанськомх, кладовищі у Празі поряд з могилами О. Олеся, С. Русової, В. Немировича-Данченка.

1 Зведений покажчик застарілих видань. — X., 1914 // Черкасенко С. Твори: В 2 т — К., 1991 — Т. І — С. 5







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.