Історія літератури - Кінець XIX— початок XX ст. - Книга 2 - О.Д. Гнідан 2006

Лірика
Спиридон Черкасенко
ІІІ. Мовою поетичних образів

Всі публікації щодо:
Черкасенко Спиридон

Творчість С. Черкасенка розмаїта за родами і жанрами: поезія проза, драматургія, публіцистика, сатира, критика. Скрізь він сказав своє слово, скрізь були у митця свої злети й осягнення. Почав традиційно з поезії. Перші поетичні теми — спадковість поколінь, вірі в те, що сини продовжать справу батьків, ствердять їхні бажання і надії («Батьківська бандура», «Огні»), віра у молоді сили, у товариську єдність, у працю сіячів добра («Товаришам», «Сіячі») — теми, характерні для лірики Б. Грінченка. М. Старицького, І. Франка. Ширший поетичний діапазон мають цикли «Настрої» (1905), «В царстві праці» (шахтарська тема, 1906-1919), «Тихої ночі» (1906 1914), «На весняний мотив» (1906-1913). Чільне місце в ранній поезії посідає інтимна лірика (цикли «Кохання. Недоплетений вінок» «Симфонія ночі», «Серенади», «Романси» (1905-1913)).

В поетичних рядках постає конкретно-почуттєве бачення життя, в якому сплітаються радість кохання, трепетне відчуття молодого щастя з картинами пробудження весни, присмерку вечірнього та усміхів зір; «тихе зітхання», «тіла тремтіння», «сльози в очах» — з «ранком в тумані», з образом «заснулого мрійного саду», пахощами троянд, риданнями-співами солов’я...

Нас троє там було в гущавині дрімливій.

Я, ти, коханая й щастя вкупі з нами —

Далеко од життя, далеко од людей.

«Зустріч»1

Та безпосереднє відчуття життя становить і сум, і плач, крик одчаю й серця муки: «чарівну казку забуття заллє бридотою життя...» (Серенади», 1, 81).

Згодом у молодого поета розмаїття любовних, ліричних настроїв змінюється відчуттям передгроззя, журливими тонами («Осінні настрої), похмурими сценами, міськими враженнями, героїкою й трагізмом революційної боротьби. Далі — почуттями болю поразок і оман (цикли «Революція», 1917; «До верховин». 1901-1919; «На варті», «В біді наш край», «Відгуки», «На бойовики», «Братам галичанам», 1919).

В інтимний лірично-настроєвий світ С. Черкасенка дедалі потужніше входить тема революційного пориву, боротьби за волю: утвердження в перемозі розкутого, звільненого духа:

Ми не раби, хоч у ярмі

Стогнали цілими віками,

Ми не раби, хоч у тюрмі

Бряжчали вічно ланцюгами.

Не скутий був наш вільний дух,

Із чорних ям та улоговин

Його огневий сильний рух

Виносив нас аж до верховин

«До верховин!» [1, 126]

Образи меча і молота, хмар і блискавиць, дужого дзвону, міцних, щільних лав однодумців — вся ця патетична, грізна лексика революції передає напругу боротьби за волю, за своє людське право, за нею державу. Та знов приходять сумніви, все частіше падають герої, що йшли вперед «в огнях свавільних» [«Вперед», «Бенкет смерті», 1, 128].

Врешті приходить усвідомлення найстрашнішого:

Працю зруйновано праці нема,

Що ж ми без неї?

Нащо ж у крові купали дарма

Наші ідеї?

Всюди руїна. У пустці німій

Голод никає, —

Знов на кривавий розлючений бій

Нас закликає

Годі нам крові, доволі оман!

В хаті, вже рідній,

Вільно спочинем від сліз і від ран

В праці свобідній!

«Вільна праця» |1, 129]

Надії на виборене право бути господарем на своїй вільній землі нещадно зруйновані. Борці знову відчувають себе на роздоріжжі, страждають через ганебність рабського становища («На роздоріжжі», «Позір!..»). Та все ж іще поетові віриться у можливість перемоги, в те, що державна незалежність України буде здобута. Черкасенко створює свій вершинний цикл «На варті», де з небаченою силою закликає, застерігає, благає (це був 1919 р.) — не втратити здобуте тяжкою ціною, зберегти свій край, волю від нового «вавілонського полину» («Україна», «Не спіть», «Україні», «За рідний край», «Наша міць», «Вартуймо!», «На варту всі!», «На руїнах «Не вгашайте духа», «Воля»). В поезії «На руїнах» автором свідомо вводяться численні ремінісценції з творів Лесі Українки, починаючи з назви: «Розбито наш Єрусалим», «Сіонські святощі в руїнах», «Зміцниться наш Єрусалим», «проклятий Вавілон», «буяють ще пісні пророчі» та ін. Виступаючи як прямий послідовник ідей великої української поетеси, митець вірить що новий крок до волі було зроблено саме в його час його побратимами: «Ганьбу московської труни Колись скрашали тільки мрії, — Тепер ми вільнії сини І їй підхилим більше виї» [«На руїнах», 1, 136].

Та впевненість у визволенні передчасна. З падінням УНР, еміграцією її уряду зростає тривога, поета опановують жах, зневір’я. Трагічними настроями пронизано цикл «В огні наш край» (1919-1920), де з’являються образи «краю в пожежі», «потоптаних розвіяних квітів», «вражих вітрів», спустошеного серця в диких хуртовинах [«На хреснім шляху», 1, 144]

Та віра поета в здобуту вже волю ще не згасла — її живить героїчна пам’ять козацьких звитяг («Козацька пісня», цикл «Bідгуки»). Образи козака Байди, Івана Гонти (з присвятою повстанцям Залізняка, запорожців, гайдамак — все це могутні патріотичні сил минулого, які зливаються із сучасним, обороняючи свій край і народ («На бойовищі», «Шляху назад для нас нема», «Наша доля»). I є вища святиня: «народ — Антей, народ Титан» («Народ», «Найвища краса», «Sententia»). Поет палко вірить, що

…з попелу страшних пожарів

Як фенікс, встане Рідний Край,

Країна вільних господарів!

«Народ» [1, 145]

Окремий цикл поезій цього періоду присвячений «Братам галичанам»: в першому, однойменному, циклі та другому — «З гір — орлята», де вперше уславлено мужню боротьбу січових стрільців, їхню самопожертву, героїзм у боротьбі за волю й незалежність свого краю: «Стрільці», «Стрілецький марш», «Хресна путь», «В Карпатах».

Життя в еміграції посилює у поезії С. Черкасенка смутні мотиви, гірке відчуття поразки, помилок, прагнення повернутися на батьківщину («На чужині», «Пісні крові», «Додому», «Омани»). Болючий сум за Україною виплеснувся у вірші «Молитва осіння». а духовні метання від зневіри до надій і все глибший сум безпорадності, видіння «московської навали», «сну голодної смерті» вдома, на батьківщині, прозвучали у циклі «Спрут», вірші «Requiem».

Є в еміграційній ліриці поета, проте, й світлі мотиви, весняні настрої («На тихі води, на ясні юрі», «Зелений шум», «Молоде сонце»). Весняна краса природи, коли «парує збуджена земля», «прозорим золотом горить небес безодня» відроджує давні мрії й надії, світлі спогади, розбурхує «зелений творчим шум» у крові.

Радісні настрої відживила і значна культурна подія: відкриття Вільного українського університету у Відні, на честь якого С. Черкасенко відгукується захопленою поезією «На свято відкриття Вільною Університету у Відні» [1, 289].

А вірші присвяти «Франкові», «Шевченкові» (триптих) підносять образи двох геніїв України, їхній кровний зв’язок із долею народу. В другій половині 20-х років, перебуваючи в Ужгороді, С. Черкасенко створив поетичну мозаїку «В бурі білій», іронічно присвячену «апостолам большевизму», з характерними епіграфами, один — з московських пісень свободи» «Эх, яблочко, сбоку красное! Украине конец — дело ясное!»). І другий — з поеми О. Блока «Двенадцать», що закінчується словами: «В зубах цыгарки, примят картуз, На спину б надо бубновый туз».Використовуючи блоківську манеру, С. Черкасенко-поет виразно показує, як «Найближча ленінська дорога До пролетарського нового бога» пролягла Україною, принесла руїну, пустку, трупи, могили… 3 уст поета звучать гнівні звинувачення-інвекгиви:

Мисли шахрайства й авантур.

Вони в ярмо вас впхнуть — тирани!

Хіба ж на те розбито мур,

Розтрощено старі кайдани? [1, 311]

Ліричні цикли «Біла Панна», «Зелені руна», «Смутки» передають почуття самої пості, болю й жалю через нездійсненність мрії — прагнення повернутися додому, аби хоча б вмерти на Вкраїні. Образність символів — прозора, ясна, вона легко прочитується в контексті вірша: Біла Панна — поетова «печаль неподоланна», «Лицар Лютий» — голод; «зелені руна», як і «зелений шум» — весняні дні, світлі спогади, пробудження надій… В цих образах поет вияв глибоке відчуття народної пісні, народної поетичної символіки. Проте це не імітація фольклорних форм, а оригінальне поетичне мислення, що розвинулось на його основі.

Останнім сплеском поетичного таланту С. Черкасенка позитивний цикл «Наша твердиня» (1935-1936), в якому як найбільший скарб підноситься, уславлюється рідна мова — (тема, до речі, дуже актуальна і сьогодні):

Нехай гнобить за роком рік

Надій нездійснених наруга —

В тобі міцна моя потуга.

На всі скорботи певний лік [1, 336].

Чар слова приносять «пророк жаданий», уста Матері, «найсвятішої з святих»; рідна мова — препишний рай у цім світі квітник, великодній дзвін…

В останні роки творчого життя С. Черкасенко звертається до тем історичного минулого, зокрема визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького («Триліси», «Іскри великої пожежі, 1648-1654»). Поет використав окремі епізоди війни, зокрема ті, що згадувались в історичних працях М. Костомарова. Билинно-оповідна манера, стиль зближує ці поезії і з «Панськими жартами» І. Франка.

Лірика С. Черкасенка цікава й різноманітна. Але за значної широти тематики, відточеності стилю вона не стала визначним художнім явищем. Цьому перешкодив деякий риторизм і публіцістичність, що відзначав О Мишанич: «…Розповідно-епічна дикція вірша змінюються на риторичну; тон ніжного і м’якого лірика трансформується в тон трибуна й пророка, особливо коли йдеться про громадянську позицію автора. — ...В таких випадках можна говорити про риторичність його поезії, перехід його образу із емоційної категорії в розумову»2. Спостереження за поетикою Черкасенка інколи породжує й відчуття «вторинності» — поетичні образи, алегорії й символи нагадують ті, що вже з’являлись у літературі. Йдеться переважно про відгуки-ремінісценції з поезії Лесі Українки, І. Франка, О. Блока, О. Олеся.

1   Черкасенко С. Твори: В 2 т — К., 1991 —Т. 1 — С. 74. Далі, посилаючись на це видання, в дужках зазначаємо том і сторінку

2   Мишанич О. В безмежжі зим і чужини… (Повернення Спиридона Черкасенка) // Черкасенко С. Твори: В 2 т — К., 1991 —Т. 1 — С. 18







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.