Основи літературознавства - Ференц Н.С. 2011

Міфологічна школа
Основні напрями зарубіжного літературознавства XIX-XX століть

Всі публікації щодо:
Літературознавство

XIX століття було багатим на різні літературознавчі школи і напрями. На початку XIX ст. у німецькій фольклористиці та літературознавстві виникає міфологічна школа, яка ґрунтувалася на естетиці Ф. В. Й. Шеллінга та братів А. і Ф. Шлегелів. Вони дотримувалися думки, що міф — основне джерело поезії. У міфологічній школі було два напрями:

1) демонологічний (порівняння подібних за змістом міфів);

2) етимологічний (лінгвістична реконструкція міфу за допомогою "палеолітичної" методології). Представниками міфологічної школи були А. Кун, В. Шварц (Німеччина), М. Мюллер (Англія), Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв (Росія). Ідеї міфологічної школи використовували українські літературознавці: І. Срезневський, М. Максимович, О. Бодянський, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, М. Костомаров, А. Метлинський, О. Потебня.

У XX столітті міфологічну теорію розвиває швейцарський вчений Карл Густав Юнг, який вважав, що в людській психіці незалежно від зовнішнього середовища виникають першообрази або архетипи. Вони мають вплив на формування естетичних поглядів людини.

Продовженням міфологічної школи у літературознавстві та фольклористиці став неоміфологічний напрям, який оновив інструментарій міфологічних студій. Сучасні дослідники використовують здобутки психоаналізу, теорії архетипів Юнга, результати антропологічних досліджень Дж. Фрейзера та К. Леві-Строса, досвід архетипної критики Н. Фрая. У праці "Анатомія критики" Н. Фрай розглядає історію світової літератури як рух замкнутим колом, як циркулювання ідей. Він стверджує, що, відмежовуючись від міфу, література знову повертається до нього.

Успіхи сучасного міфологізму пов'язані з вивченням проблеми "біблія і література" в працях І. Бетко, В. Сулими, В. Антофійчука, А. Нямцу. Результативність прийомів цього напряму зумовлена універсальністю і позачасовим характером міфу. Міф — універсальна модель, яку можна легко спроектувати на будь-який етап у житті суспільства. "Міф, — за спостереженням М. Моклиці, — стає метафорою суспільних процесів, використовується для постановки своєрідного психологічного експерименту, в результаті якого зазвичай міф стає несподівано актуальним".