Основи літературознавства - Ференц Н.С. 2011
Літературно-критична думка в епоху класицизму
Історія розвитку теоретико-літературної думки
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Традиції античності і Відродження знайшли своє продовження в мистецтві класицистів (XVII ст.), теоретиком класицизму став француз Н і кола Буало (1636—1711 pp.). Його "Мистецтво поетичне" (1674 р.) — кодекс, збірник законів класицизму. Зразковим, класичним мистецтвом Буало вважав античне. Він розділив види літератури на "високі" і "низькі", від драматичних творів вимагав трьох єдностей (єдності часу, місця і дії). Серед ознак краси називав чіткість, ясність, гармонію, міру, простоту. На думку Буало, немає краси поза істиною, закони мистецтва — вічні. Мистецтво має бути підпорядковане суворій регламентації з боку розуму. Письменники-класицисти не завжди дотримувалися строгих правил, сформульованих теоретиками класицизму.
У різних країнах естетика класицизму мала свої особливості. Про це свідчать праці російських учених В. Тредіаковського і М. Ломоносова.
В. Тредіаковський (1703—1769 рр.) переклав на російську мову книги "Поетичне мистецтво" Буало і послання "До Пісонів" Горація. Тредіаковський і Ломоносов (1711—1764 рр.) реформували російське віршування. Відповідно до поетики класицизму Ломоносов розробив теорію трьох "штилів".