Основи літературознавства - Ференц Н.С. 2011

Постмодернізм
Проблеми типологізації літературних творів

Всі публікації щодо:
Літературознавство
Теорія літератури

Постмодернізм (лат. post — після, за і франц. modernisme — сучасний) — напрям, який прийшов на зміну модернізму. Постмодернізм з'явився на Заході у другій половині XX століття і став визначальним напрямом в естетиці. Цей термін уперше вжив Р Ранвіц у праці "Криза європейської культури" (1917 p.). А. Тойнбі використовував його в працях з історії для характеристики періоду після модернізму. Наприкінці 50-х років XX століття постмодерністами називали представників "чорного гумору" (К. Кізі, К. Воннегута, Д. Геллера).

У західноєвропейському літературознавстві термін "постмодернізм" вважають синонімом деконструктивізму і постструктуралізму. Постмодерністська література пройшла етапи нової критики, нового роману і драми абсурду.

У розробку теорії постмодернізму значний внесок зробили французькі філософи-постструктуралісти М. Фуко, Ж. Дерріда, Р. Варт і американські письменники В. Гасе, Д. Бартельм, Дж. Барт. Не залишаються осторонь проблем постмодернізму й українські літературознавці. Свідченням цього є статті Лілії Лавринович, Р. Семківа, Марти Коваль, Світлани Руссової, опубліковані на сторінках журналу "Слово і час" протягом останнього десятиліття. "Постмодернізм сьогодні, — відзначає Світлана Руссова, — це химерний феномен, ані зміст, ані термінологія якого поки що не з'ясовані остаточно.

Під знаком питання — хронологічні межі цього явища. Різні дослідники зараховують до постмодерністів Пушкіна, Гоголя, Достоєвського, Булгакова й Набокова. По-різному й оцінюють феномен постмодернізму. В той час, як одні вчені переконані в тому, що цього явища не існує взагалі, інші наголошують на важливості боротьби з ним". Д. Дроздовський зауважує, що постмодерна ситуація у своїй онтології не є ані позитивним, ані негативним явищем. "Я не схильний вважати, що ця ситуація — щось на кшталт вибуху, катастрофи, а швидше криза". Кризовим явищем другої половини XX століття називає постмодернізм П. Іванишин: "Постмодернізм та схожі доктрини нагадують радше малохудожню, але маргінальну гру в літературу, яка навряд чи загрожує екзистенції цих народів. У контексті ж глибоко поруйнованої радянським режимом української культури (візьмімо хоча б стан української мови), яка ще й досі, на мою думку, перебуває під дамокловим мечем бездержавності, такі кризові явища загрожують не просто виродженням естетичних пошуків чи деформацією літературних способів пізнання, а й чимось значно болючішим і нищівним". Мистецтво постмодернізму на рівні інтенції спрямоване, за словами П. Гванишина, "в бездуховність, нігілізм, спустошення".

Лілія Лавринович вважає, що "мистецький постмодернізм, попри свою зовнішню епатажиість, самоіронію та подекуди веселі ігри, — не криза культури, а закономірна реакція на кризу людини, втрату нею самобутності і духовного осердя".

За словами Т. Денисової, "постмодернізм не є кінцевим продуктом людської свідомості, це певний етап у процесі розвитку людського духу". На думку Т. Гундорової, постмодернізм виконує функцію нового іронізму, здійснюючи переоцінку усіх дотеперішніх "словників" культури. Він з'явився після модернізму, і не є ні запереченням, ні продовженням модернізму.

Розглянемо особливості постмодернізму. За В. Пахаренком він виявляється па онтологічному, гносеологічному та естетичному рівнях.

Онтологічний рівень. В. Пахаренко, порівнюючи постмодернізм з модернізмом, слушно відзначає: модерністи вважали, що якимись філософськими концепціями (комуністичною, фашистською, фройдівською, "філософією життя", неокантіанством тощо), можна осягнути та поліпшити світ, і силкувалися перебудувати, перевести його з "нерозумного", на їхній погляд, у "розумний стан", а "постмодерністи завдяки гіркому історичному досвідові зробили висновок, що предмет (світ) чинить опір людському впливові; на всяку дію відповідає протидією... Таким чином, межа між модернізмом і постмодернізмом — у ставленні до ідеології. Якщо модерн визначала наскрізна ідеологізація (найяскравіші її вияви — комуністична та фашистська моделі держави, суспільства), то пост-модерн є відчуттям універсальної порожнечі, після втрати ідеологічних ілюзій".

Гносеологічний рівень. Постмодерністи переконані, що людина не здатна ні змінити, ні пізнати світ. Вони заявляють про стирання опозицій: прекрасне — потворне, добре — лихе, комічне — трагічне, реальність — вигадка, зміст - форма, ціле — частина, наука — мистецтво, високе — низьке. На думку постмодерністів, світ - щось аморфне, розпливчасте, невизначене, отже — ірреальне, незрозуміле, наші знання — відносні.

Естетичний рівень. Постмодерністи вважали, що усі сюжети, мотиви, образи використовувалися в літературах попередніх епох, отже художній твір — це алюзія, ремінісценсії, колажі, цитати, а письменник - конструктор, який творить свою реальність не підпорядковуючись ідеологіям. Постмодернізму властивий еклектизм (еклектик - людина, яка поєднує різні суперечливі погляди, стилі; еклектика — напрям античної філософії II ст. до н. е., для якого характерне поєднання різних філософських систем, тенденція до стирання відмінностей між учнями і школами, поєднання несумісних ідей, тенденцій, оцінок).

Усе це визначає особливості світосприйняття постмодерністів:

1. Вони захоплюються колективним позасвідомим, міфологією, пропагують культ незалежної особистості.

2. Намагаються поєднати різні філософські релігії і культури, їх твори відзначаються надмірною ерудованістю.

3. Постмодерністи сприймають реальне життя як театр абсурду, апокаліптичний карнавал, у якому людина втрачається, перетворюючись на маску, маріонетку.

4. Постмодернізму властивий ігровий стиль. Постмодерністи обігрують старі класичні і неокласичні зразки творів, пародіюють, травестіюють здобутки літератури попередніх епох.

5. Поєднання, гібридизація різних стилів (класичного, сентиментального, натуралістичного, гумористичного). У художні твори включаються наукові трактати, звіти.

6. Сюжети постмодерністичних творів — це алюзії на сюжети творів минулих епох.

7. Іронічність і пародійність — характерні ознаки стилю постмодерністів. "Митець-постмодерніст, — відзначає В. Пахаренко, — постійно переймається пошуками витоків звичного, непомітного для суспільного, абсурду. Ця мета вимагає від нього особливих принципів естетичного аналізу: тут стає в пригоді не логіка, не лінійні причинно-наслідкові зв'язки, а чудернацький колаж. Свідомість ліричного героя (часто оповідача) за всієї історичності стає справді карнавальною свідомістю, яка робить відносними, ілюзорними всі цінності, що здаються загалу сталими, незворушними. Саме така свідомість виявляється напрочуд продуктивною, для осягнення таких суспільних стосунків, коли попередні форми життя, моральні устої та вірування перетворюються на "гнилі мотузки" й оголюється прихована досі амбівалентна незавершена природа людини й людської думки. У лицедійстві й пародії немовби відбувається звільнення людини від хаосу історії".

8. Постмодерністи висунули високі вимоги до митця — аж до відмежування від навколишнього життя. Вони відмовилися від традиційних способів характеристики, причинно-наслідкових зв'язків, вдаються до складної метафоричності, домінування суб'єктивного досвіду над суспільним. Постмодерністи створили образ оповідача, який, представляючи різні історії, події, акцентує на суб'єктивності, відносності оцінок, ілюзорності життєвої реальності.

Лілія Лавринович, аналізуючи творчість українських постмодерністів (Ю. Андруховича, В. Винничука, В. Неборака, О. Ірванця, Ю. Іздрика, Т. Прохазька) доходить висновку, що українському постмодернізму притаманні такі риси:

1) втрата віри у вищий сенс людського існування;

2) заперечення пізнавальності світу, релятивізм;

3) розгубленість індивіда перед власною екзистенцією;

4) погляд на повсякденну дійсність як на театр абсурду;

5) орієнтація на ідеологічну незаангажованість:

6) поглиблена рефлексивність;

7) іронічність та самоіронічність;

8) епатажність (з погляду традиційно-обивательського);

9) інтертекстуальність, діалогізм, амбівалентність (як світоглядні позиції);

10) елітарність.

Має рацію Л. Лавринович, що український постмодернізм різний за тематикою, стилістикою, рівнем рецептивної спроможності. Він — унікальне явище української культури. Т. Гундорова називає постмодернізм завершенням українського модернізму і водночас "чинником, який продовжує і розвиває авангардистські тенденції 20—30-х років... Прикметно..., що неоавангардистські та постмодерністські інтенції в українській літературі 1990-х збігаються" У цьому особливість українського постмодернізму, який з'явився в середині 1980-х років. У рамках українського постмодернізму Тамара Гундорова виділяє "карнавальний" варіант (група "Бу-Ба-Бу", твори Юрія Іздрика, Тараса Прохазька, Євгена Пашковського), феміністичний (Оксана Забужко), "київську іронічну школу" (Володимир Діброва, Богдан Жолдак, Лесь Подерев'янський) і неоавангард 1990-х років (Сергій Жадан, Андрій Бондар, Володимир Цибулько).

Література

1. Абрамович Г. Л. Введение в литературоведение. — М., 1975.

2. Андреев Л. Г. Импрессионизм. — М., 1980.

3. Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994.

4. Бовсунівська Т.Ф. Феномен українського романтизму. — К., 1997.

5. Борее Ю. Б. Художественные направления в искусстве XX века. Борьба реализма и модернизма. — К., 1986.

6. Борее Ю. Б. Эстетика. — М., 1988.

7. Боротьба нового і старого чи витіснення національного? (Постмодернізм — український варіант сьогодні й завтра) [Учасники полілогу В. Дончик, Д. Дроздовський, П. Іванишин] // Слово і час. — 2008. —№ 6.

8. Буало. Поэтическое искусство. — М., 1957.

9. Введение в литературоведение / Под. ред. Г.Н. Поспелова. — М., 1983.

10. Виппер Ю. Поэзия барокко и классицизма // Европейская поэзия XVII века, —М., 1977.

11. Волинський П. К. Основи теорії літератури. — К., 1967.

12. Волков И. Ф. Творческие методы и художественные системы. — М., 1978.

13. Вступ до літературознавства: Хрестоматія/Упоряд. Н. І. Бернадська. — К., 1995.

14. Ггник-Березовська З. Грані культур. Бароко. Романтизм. Модернізм. — К., 2000.

15. Головенченко Ф. М. Введение в литературоведение. — М., 1964.

16. Гончар О. І. Просвітительський реалізм в українській літературі: жанри та стилі. — К., 1989.

17. Гройс Б. Рождение социалистического реализма из духа русского авангарда // Вопросы литературы. — 1992. —№ 1.

18. Гундорова Т. Проявления слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. —Л., 1997.

19. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. — К., 2005.

20. Естетика / За ред. Л.Т. Левчук. — К., 1997.

21. Ермилов Е. В. Теория и образный мир русского символизма. — М., 1989.

22. Затонський Д. Про модернізм і модерністів. — К., 1972.

23. Затонский Д. Что такое модернизм? // Контекст. — 1974: Литературно-теоретические исследования. — М., 1975.

24. Зверев A. M. Модернизм в литературе США. — М., 1979.

25. Ільницький О. Український футуризм (1914—1930). — Л., 2003.

26. Історія української літератури: У 8 т. — К., 1968. — Т. 5.

27. Історія української літератури XIX ст. / За ред. М. Яценка: У 3 кн. — К., 1995. — Кн. 1.

28. Історія української літератури XIX ст. / За ред. М. Яценка: У 3 кн. — К., J 995. — Кн. 2.

29. Історія української літератури XX ст. / За ред. В.Г. Дойчика: У 2 кн. — К., 1998. — Кн. 1.

30. Калениченко Н. Л. Українська література XIX ст. Напрями, течії. — К., 1977.

31. Камінчук О. Поетика української романтичної лірики: Проблеми просторової орієнтації поетичного тексту. — К., 1998.

32. Кларк К. Сталинский миф о Великой семье // Вопросы литературы. — 1992. — Вып. 11.

33. Копенгагенская встреча деятелей культуры // Вопросы литературы. — 1989. —№5.

34. Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. — М., 1971. — Т. 6., / 972. — Т. 7.

35. Кузнецов Ю. Б. Імпресіонізм в українській прозі кінця XIX — поч. XX ст. — К., 1995.

36. Кухар-Онишко О. С. Індивідуальний стиль письменника. Генезис. Структура. Типологія. — К., 1985.

37. Лавринович Л. Сучасний український постмодернізм — напрям? стиль? метод? // Слово і час. — 2001. — № 1.

38. Левчук Л. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика. — К., 2002.

39. Левчук Л. Т., Панченко В.І., Оніщенко О./ Кучерюк Д.Ю. Естетика. — К., 2005.

40. Літературознавча енциклопедія: У 2 т. / Авт.-укладач Ю.І. Ковалів. — К., 2007.

41. Литературный энциклопедический словарь. — М., 1987.

42. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. —К., 1997.

43. Лукач Д. Социалистический реализм сегодня // Вопросы литературы — 1991. — №4.

44. Макаров А. Світло українського Бароко. — К., 1994.

45. Малахов Д. Модернизм. Критический очерк. — М., 1986.

46. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників XX ст.: Навч. посіб. — Луцьк, 1999. — Ч. 1: Українська література.

47. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників XX ст.: Навч. посіб. — Луцьк, 1999. — Ч. 2: Зарубіжна література.

48. Наєнко М. К. Художня література України. Від міфів до модерної реальності. —К., 2008.

49. Наливайко Д. С. Искусство: направления, течения, стили. — К., 1985.

50. Наливайко Д. С. Французький символізм як зміна метамови європейської поезії // Слово і час. — 1993. — № 7.

51. Наливайко Д. Замітки щодо генези й типології соціалістичного реалізму // Слово і час. — 2008. — № 9.

52. Неврлий М. Українська радянська поезія 20-х років. Мікропортрети в художніх стилях і напрямах. — К., 1991.

53. Неизученные страницы европейского романтизма / Редколлегия: Ю. А. Кожевников, Н. Г. Неупокоева, А. П. Саруханян. — М., 1975.

54. Обломиевский Д. Д. Французский символизм. — М., 1973.

55. Орлов П. А. Русский сентиментализм. — М., 1977.

56. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — К.,1999.

57. Павличко С. Теорія літератури. — К., 2002.

58. Пахаренко В. Художнє слово. Порадник для вчителів української літератури // Українська мова та література. — 2001. — Ч. 29—32 (237—240).

59. Петров С. М. Реализм. — М., 1964.

60. Петров С. М. Основные вопросы теории реализма. — М., 1975.

61. Петров С. М. Критический реализм. — М., 1980.

62. Поліщук В. Мандрівник на сонячних шляхах (Андрій Чужий) // Слово і час. — 2001. — № 3.

63. Полііцук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Літературознавчі студії. — Івано-Франківськ, 1998.

64. Померанц П. С. Открытость бездне: Встречи с Достоевским. — М., 1990.

65. Поэтические течения в русской литературе конца XIX — нач. XX века: Хрестоматия. — М., 1988.

66. Ревякин А. И. Проблемы изучения и преподавания литературы. — М., 1972.

67. Руссова С. Постмодернізм у сучасній поезії, або Набоков — автор "Трікстер" // Слово і час. — 2000. — № 6.

68. Савенець А. Літературна школа — один із "блукаючих" термінів // Слово і час. — 2000. — № 4.

69. Сакутт П. Ф. Филология и культурология. — М., 1990.

70. Соколов А. И. Теория стиля. — М., 1968.

71. Театр французского классицизма. — М., 1970.

72. Тетеріна Д. Романтизм — стиль української літератури. — К 1997.

73. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. — К 1998.

74. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX століття: В 4 кн. — К., 1994. — Кн. 3.

75. Фролова К. Цікаве літературознавство. — К., 1987.

76. Чижевський Д. Історія української літератури. — Тернопіль, 1994.

77. Чижевський Д. Реалізм в українській літературі. — К., 1999.

78. Шаповал М. Класицистична поетика: Аспекти й шляхи розвитку // Слово і час. — 2000. — № 5.

79. Экспрессионизм: Драматургия. Живопись. Графика. Музыка. Киноискусство. — М., 1966.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.