Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Література на полі медій - Гундорова Т. І. 2018
Наталя Висоцька (Київ). Електронна текстуальність як виклик: від «Галактики гутенберга» до «Галактики інтернету»
Література в системі мистецтв
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Метою статті є вивчення сучасних теорій електронної літератури, включаючи кібертексти / технотексти, а також ширші наслідки повної цифровізації у сфері літературознавства. Спираючись на праці провідних експертів у цій галузі, таких як Е. Аарсет, М.-Л.Райян, Дж. М.Ганн, Р. Лангем, К. Гейлз та ін., у роботах висловлюється думка, що електронна обробка текстового виробництва та його функціонування, далеко не сигнал про смерть літератури, а свідчить про її життєздатність та пошук нових форм вираження.
Ключові слова: електронна література, цифровий, кібертекст, наративний контроль, нелінійність, фрагментація, варіативність.
The paper aims at looking at present-day theories of electronic literature including cybertexts /technotexts, as well as broader implications of total digitalization for the sphere of literary studies. Drawing upon the writings by leading experts in the field, such as E.Aarseth, M.- L.Ryan, JMcGann, R.Lanham, K.Hayles and others, the papers sets out to argue that electronization of text production and functioning, far from signaling the death of literature, rather testifies to its viability and search for new forms of expression.
Key words: electronic literature, digital, cybertext, narrative control, non-linearity, fragmentation, multiple versions
На початку 1990-х рр. Ричард Лангем розпочав свої міркування щодо місця літературних студій у добу цифрової революції не дуже оптимістичною заявою: «Можливо, справжнє питання, яке повинні наразі ставити перед собою викладачі літератури, полягає не в тому, чи читатимуть наші студенти Великі Класичні чи Гарні Сучасні Книжки, а в тому, чи читатимуть вони книжки взагалі» [7: 3]. Наприкінці того ж десятиліття один з найавторитетніших теоретиків кібертекстуальності, норвезький дослідник Еспен Аарсет стверджує: «Традиційний книжковий формат (codex) - одне з найпотужніших та найгнучкіших інформаційних знарядь, винайдених досі, з іще не вичерпаною здатністю до змін, і я особисто не очікую його виходу з моди у найближчий час» [2: 9]. Хоча б як - райдужно чи песимістично - трактувати перспективи літератури і відповідної галузі академічної гуманітаристики у недалекому майбутньому, поступове формування нового медійного ландшафту в останній третині минулого століття (що його іспанський соціолог Мануель Кастеллс у 1999 р. визначив як «Галактику Інтернету» [3]) поставило під сумнів сталі уявлення про природу художньої словесності та пов’язані з її продукуванням та рецепцією соціокультурні практики. Мета цієї статті - узагальнити деякі теоретичні підходи до ситуації, в якій опинилася література через, сказати б, агресивне вторгнення «жорсткого» технічного прогресу у «м’яке» поле її функціонування. При цьому наголос робиться, насамперед, на можливих наслідках поточних процесів диджитизації усіх сфер сучасного життя для самої літератури.
Серед розмаїття граней, якими обертається означена проблема під перами філософів, культурологів, літературознавців, можна виділити ті, що постійно фігурують у дискурсі: спроби визначити специфіку «кібертекстів» (термін, вживаний Е.Аарсетом у вищезгаданій розвідці) або «технотекстів» (термін К. Гейлз [5]); проведення / порушення кордонів між різними варіантами текстуальності; зміна позиції реципієнта у напрямі дедалі більшої її активізації в силу інтерактивності новітніх технологій; питання «влади / контролю над текстом», пов’язані з його авторством, інтелектуальною власністю, копірайтом тощо; жанрові різновиди кібертекстів. Якщо одні дослідники акцентують увагу на зсуві з традиційної тріади «автор / відправник повідомлення - текст / повідомлення - читач / одержувач повідомлення» на спілкування між учасниками / частинами «текстуальної машини», то для інших на перший план виходить руйнування дисциплінарних кордонів між різними видами мистецтва, з вербальними включно, спричинене спільною для них всіх опосередкованістю цифровим середовищем.
Пафос значної частини написаного про новий статус літератури в електронній культурі полягає у бадьорому заклику визнати той факт, що саме поняття «література» історично рухливе і може істотно змінювати своє наповнення з плином часу. Тоді кіберпростір (поняття, впроваджене в широкий обіг фантастом В. Гібсоном в його кіберпанкових творах), постає свого роду новим фронтиром, завоювання котрого служитиме ad majorem verbi gloriam, тобто вящій славі художнього слова. Заспокоюючи читача-гуманітарія статистикою, яка свідчить про гідну подиву життєздатність друкованої книжки, автори відповідних праць, тим не менше, оперують терміном «electracy» («комп’ютерна грамотність»), створеним за аналогію з «literacy» («письменність»), і аж ніяк не виключають сценарію розвитку подій, за якого перша геть витіснить другу. Власне, викладач літератури, що працює у будь- якій ланці громадської освіти, щоденно спостерігає невтішні ознаки руху саме у цьому напрямі... Втім, дослідники закликають відійти від нав’язливого і непродуктивного питання «Чи замінить комп’ютер книжку?» і зосередитися натомість на нових інтелектуальних обріях, що їх відкриває перед гуманітаріями поточний історичний момент.
Вочевидь, важливу проблему під час обговорення окресленого кола питань становить вживання термінологічного апарату в його різномовних варіантах. Зрозуміло, що термін «кібертекст» походить від назви «кібернетика», запропонованої Норбертом Вінером ще 1948 р. для позначення нової дисципліни. Принципово підкреслити, що у сферу її інтересів увійшли не лише «розумні машини», а будь-які системи (з органічними включно), що мають на увазі наявність зворотного зв'язку. Таким чином, йдеться, насамперед, не про «залізо» як таке, а про змінене бачення стосунків між об’єктом і суб’єктом, в нашому випадку, між текстом та реципієнтом, не в останню чергу зумовлене способом продукування та споживання тексту в його фізичній формі.
На цьому етапі особливої ваги набуває поняття “medium”, що через свою полісемію вперто опирається перекладові за допомогою якоїсь однієї лексичної одиниці. З одного боку, у вступі до репрезентативної збірки «Текстуальність кіберпростору: комп’ютерні технології та літературна теорія» (1999) її упорядниця Марі-Лор Райян вживає це слово у значенні «види мистецтва», на які чинять вплив їхні «матеріальні носії (material support)» [11: 10]. З другого, більшість дослідників під медіа мають на увазі саме ці матеріальні носії, що також не полегшує завдання перекладача, оскільки йдеться не просто про «засіб», «спосіб» чи «середовище», а й про неминуче опосередкування тексту його матеріальним продуцентом /передавачем.
Протягом останньої половини століття проголошене Маршаллом Маклюеном ще у 1960-і рр. гасло «medium is the message» набуває дедалі нових обертонів з подальшим технічним ускладненням і вдосконаленням матеріальної частини того, що сьогодні називають «текстуальними машинами». На мою думку, цей процес знаменує не суцільний розрив з попередньою традицією, а радше логічну екстраполяцію назовні внутрішньолітературних і внутрішньомовних тенденцій минулого століття. Їхній вектор спрямований від наївного «небачення» мови літературного твору з її позірною прозорістю (метафори мови як «вікна» або «кришталевого келиха для вина», тобто змісту), до дедалі яснішого усвідомлення її аж ніяк не безневинного в ідеологічному плані і не прозорого характеру, що виявилося у мовному повороті філософських, культурних і літературних студій. Науково-технічний прогрес поширює визнання активної ролі «оболонки смислу» - мови - у породженні смислів висловлювання і на технічні пристрої, задіяні у процесі створення цифрової літератури.
Щодо самого поняття «електронної» або «цифрової» (digital) літератури, дослідники, як правило, класифікують її різновиди згідно з мірою участі комп’ютера в її створенні. Відтак, до першої категорії відносять традиційні тексти, що відтворюються і розповсюджуються за допомогою цифрових технологій; другий має на увазі видання так само традиційних текстів у гіпертекстуальному форматі з дослідницькими чи освітніми цілями; і, нарешті, до третього типу належать цифрові тексти per se, програмовані і засновані на комп’ютерному коді («кібертексти», «технотексти»). Останній з цих різновидів має свої жанри, які на сьогодні вже докладно розглянуті у багатьох працях.
Одним з найавторитетніших джерел саме з електронної літератури як такої є на сьогодні робота К. Гейлз під такою ж назвою [4]. Прикметно, що сам спосіб її видання - з посиланням на відповідний сайт та у супроводі CD, який містить перший том Зібрання електронної літератури - є ще досить незвичним у книговидавничій практиці і привертає увагу до її змістового фокусу. У першому розділі вперше надано найповніший огляд творів електронної літератури, систематизовано напрацювання у галузі її вивчення, визначені її основні жанри та породжувані нею теоретичні питання. Другий розділ окреслює теоретичні координати, в яких електронна література трактується як «практика, що виступає посередником між людським та машинним пізнанням» (на її позначення дослідниці пропонує термін «інтермедіація»). Далі розглядаються контексти, в яких створюється, споживається, інтерпретується та викладається електронна література, її вплив на комп’ютерні практики, а також потенційні майбутні шляхи поступу красного письменства загалом. У ході своїх теоретичних побудов К. Гейлз залучає для ілюстрації найзначніші вербальні та візуальні електронні тексти. В цілому, автори комплексу розглядають його як навчальний посібник, здатний надати викладачам і студентам змогу пережити новий естетичний досвід, що його пропонує саме електронна література.
Проте для нас, як для дослідників і викладачів переважно «традиційної» літератури, не менш суттєвий інший аспект проблеми. Я погоджуюся з М.- Л.Райян у тому, що для літературознавця рух у бік електронізації важливий, насамперед, з двох перспектив: «він ставить під сумнів знайомі поняття і розсуває межі мови» [11: 10]. Навіть побіжне знайомство з цариною електронної літератури свідчить про те, що в ній під знак питання потрапляють геть усі звичні літературні категорії, семантичний обсяг котрих, як правило, розширюється. Так, «текст» може визначатися не тільки як набір лінгвістичних знаків, призначених для прочитання, а як «будь-який об’єкт з первинною функцією передання вербальної інформації» (Е. Аарсет) [2: 62] або як «комплект для різних видів діяльності, низки можливих операцій, однією з яких може бути й читання» (М.-Л. Райян) [11: 5].
До самого ж поняття «читання» залучаються дії, нестандартні для цього виду діяльності, з фізичними рухами включно. «Письмо», своєю чергою, інкорпорує в себе процеси програмування і кодування. При цьому у всіх видах текстової комунікації зберігається звичний для герменевтичної перспективи асимптотичний рух між текстом і прочитанням (друге ніколи не покриє повністю обсяг першого), але конкретні читацькі стратегії, тобто способи, якими реципієнт має надавати текстові (принципово неможливої) завершеності, залежать від організації тексту.
У зв’язку з електронною літературою теоретики постійно наголошують на потребі переосмислення класичної, некласичної і навіть пост-некласичної поетики хоча б через те, що в такій словесності не може бути «остаточного монтажу», фізично завершеної версії тексту. Водночас, як нагадує у своїй праці «Сяюча текстуальність. Література після «світового павутиння» (2001) знаний американський літературознавець Джером МакГанн, оскільки наша естетична свідомість ґрунтується, насамперед, на текстуальних моделях, було б нерозумно не звернутися до них у пошуках інструментів для роботи з новими (електронними) формами текстів. «Наша свідомість мислить текстуальними кодами. Оскільки найрозвиненішими текстуальними кодами є так звані поетичні коди, вивчення та застосування цифрових кодів спонукає нас до подальших досліджень нашого текстуального спадку» [10: ХІ].
Не менш цікавими є й нові мовні та загальнокультурні горизонти, що їх відкриває кіберпростір. Один з них - перспективи формування універсальної між-мистецької «мови», про яку мріяли митці минулого (скажімо, Р.Вагнер з його концепцією Gesamtkunstwerk). У цій точці два проблемні поля - кібертекстуальність та інтермедіальність - взаємно накладаються, бо йдеться про десубстанціацію творів мистецтва в електронному середовищі, в результаті чого вони (art objects) трансформуються на цифрові коди, набуваючи, на думку Р.Ленгема, онтологічного статусу слів. А це, своєю чергою, тягне за собою руйнування міждисциплінарних кордонів. «У цифровому світлі нових технологій кордони між дисциплінами, які нині визначають параметри академічного вивчення різних видів мистецтва, поступово зникають у нас на очах, так само, як адміністративні структури, що забезпечують непорушність цих кордонів. Сходять нанівець не лише відмінності між творцем і критиком, але й стіни між малярством та музикою і скульптурою, між музикою, архітектурою і літературою» [7: 13].
Іншими наслідками електронізації мови стають її полісенсорність та фізична багатомірність; ймовірність схоплення думки у мить її вербального оформлення чи навіть дословесного життя мозку; нарешті, можливість створення, сказати б, Супертексту, що містив би у потенції всі можливі тексти. Як гарно каже про це М.-Л.Райян, кожна доба має своє бачення такого тотального «тексту»: у Середні віки цю функцію виконував Собор (до цієї аналогії звертається і згаданий вище Дж. МакГанн [10: ХІІІ]), в епоху Просвітництва - Енциклопедія, для символізму і модернізму ним стала Книга, що розумілася як Собор [11: 14]. Сьогодні цю роль із зрозумілих причин бере на себе гіпертекст.
На відміну від більшості своїх колег, Е. Аарсет пропонує оперувати терміном «ергодична література». Норвезький дослідник підходить до розв’язання проблем, що їх ставить перед творцями та дослідниками літератури кібер/реальність, з позицій теорії комунікації, рецептивної естетики, генології. Він визнає корисність наратологічних, риторичних та інших літературознавчих підходів для аналізу кібертекстів, але вважає їх недостатніми. Його розмисли мають за мету ствердити потребу у створенні особливої системи координат для розробки теорії кібертексту або, за його термінологією, ергодичної літератури. Відмовляючись від спрощеного поділу всіх можливих текстів на «паперові» та «електронні», він обстоює власну концепцію - належність до «ергодичної літератури» визначає, за Аарсетом, не medium, а тип роботи, яку необхідно виконати під час сприйняття тексту. Термін «ергодичний», запозичений науковцем з фізики, змонтовано з двох грецьких коренів («spyóu» - робота, «odоß» - шлях). Відповідно, ергодична література - це така, де «для перетину / подолання (traverse) простору тексту читачеві потрібно зробити додаткові (nontrivial) зусилля у порівнянні зі звичайними» [2: 1].
Їхні форми включають вибір «маршруту» серед наявних гіпертекстових посилань, установку параметрів генерування тексту, прийняття на себе активної ролі всередині репрезентованого фікційного світу тощо - в будь-якому разі, ключовими залишаться поняття гіпертекстуальності, інтерактивності, програмування. Таким чином, вододіл, на думку дослідника, проходить не між літературою у паперовій та електронній формах, а між текстами різної внутрішньої природи.
Відтак, термін «кібертекст» позначає, згідно з Аарсетом, не якусь нову, революційну форму тексту, можливості для існування котрої з’явилися завдяки винаходові цифрового комп’ютеру, і не розрив з попередньою текстуальністю. Це радше перспектива, точка зору, манера бачення, обрана для «опису та дослідження комунікаційних стратегій динамічного тексту» [2: 5]. Вона надає можливість розширити обрії літературних студій, щоб вони змогли охопити явища, які раніше виключалися з території цих студій або перебували на їхніх маргінесах. При цьому прийнята нині в теорії літератури як даність принципова неоднозначність лінійного тексту протиставляється недоступності певних потенцій тексту нелінійного, які так і не реалізуються, якщо інстанція, що сприймає, обере інші шляхи просування текстом.
Попри те, що у сучасному літературознавстві констатація зростання ролі читача у конструюванні смислів тексту стала мало не трюїзмом, ця роль, гадає Аарсет, залишається суто інтерпретаційною, коли йдеться про «традиційну» літературу. На думку дослідника, позиція читача, не здатного вплинути на перебіг подій у «звичайному» тексті, контрастує з його активним втручанням у кібертекст, де він долучається до боротьби за наративний контроль. Це вже не пасивний глядач на трибуні, а діяльний гравець на текстуальному полі.
І тут на передній план виходить питання «демократизму» - справжнього чи позірного - новітніх технологій, яке фахівці трактують по-різному. Адже можливість вплинути на хід розгортання оповіді створює відчуття (бодай ілюзорне) звільнення від диктату наративу, котрий, своєю чергою, асоціювався в теоретичних побудовах культурних критиків другої половини минулого століття з владним дискурсом і диктатом суспільства. Так, Ричард Лангем, промовляючи зсередини суспільно-культурної ситуації у США 1990-х рр. з їхнім захопленням ідеями мультикультуралізму та плюралізму, пов’язує технічний прогрес із демографічними змінами. Він вітає, зокрема, розширення освітніх можливостей для меншин, що їх надає кіберпростір. Позиція американського науковця виражена у твердженні, що «електронне слово демократизує світ літератури і мистецтв» у різні способи, причому політична спрямованість цих процесів очевидна і недвозначна: «структури цінностей, ідеологічні, фінансові та теоретичні маркери - все це підлягає переоцінці» [7: 23]. М.-Л. Райян більше акцентує увагу на егалітарних опціях активної участі читача у творчому процесі, тоді як Е.Аарсет вважає, що «демократизм» кіберлітератури є радше уявним, ніж реальним, оскільки кожний крок гравця / читача достатньо суворо запрограмований від початку самими «текстуальними машинами», що являють собою симбіоз техніки з людиною.
В Україні дослідження електронної («ергодичної») літератури взагалі та її поетологічних вимірів, зокрема, лише починаються. Серед «перших ластівок» у цій галузі слід згадати дисертацію К. Рітц-Ракул «Поетика гіперроману у культурологічній та літературно-критичній перспективі (М.Джойс, С.Моултроп, Ш.Джексон, М.Каверлі)», захищену 2009 року [1]. Звернувшись до найвідоміших творів такого плану і спираючись на солідну теоретичну базу, дослідниця успішно акцентує увагу на принципових ознаках гіпертекстової літератури - її нелінійності, множинності, фрагментарності, структурній і семантичній варіабельності тексту, змінах у статусі автора і читача тощо. У процесі аналізу очевидною стає потреба у постановці ширших питань, породжених «електронним зсувом», таких як стирання цілої низки культурних опозицій, взаємини нового типу літератури з традицією, з національною включно, кореляція світоглядно-поетикальних констант гіперлітератури із загальними постулатами постмодернізму та ін. Сподіваймося, що ці та інші аспекти кіберлітератури й надалі привертатимуть увагу вітчизняних літературознавців.
Ще один важливий для нас наслідок електронізації літературної сфери полягає у нових перспективах, які цей процес - за умови неупередженого і зацікавленого ставлення до нього - відкриває для оптимізації гуманітарної освіти. По-перше, йдеться про фундаментальні методологічні позиції, про місце гуманітарних студій у сучасному суспільстві. Міркуючи на цю тему, Р. Лангем порівнює їхній теперішній статус з консервним заводом, де людські цінності зберігаються як надто тендітні та непридатні для зовнішнього світу. Жорсткий світ мріє про існування гармонічнішого світу, і ми (гуманітарії) прикидаємося, що живемо саме в ньому. «Проте наші студенти і суспільство, з якого вони родом, не дозволять і далі насолоджуватися цією ілюзією; не дозволить цього і розвиток технології, що ефемеризує друковане слово; не дозволимо цього й ми самі, думаючи про себе і свої задачі на майбутнє» [7: 25]. Всі ці чинники спонукають до переосмислення навчання літератури, до пошуків відповіді на питання, «яким чином гуманітарні студії гуманізують людину». Навчаючи і вивчаючи, відповідає автор, і таким чином підтримуючи хиткий баланс, що утворює серцевину західного «я». Підґрунтя західної цивілізації складає припущення, що якщо ми зрозуміємо цю небезпечну й винахідливу серцевину людського життя, ми поважатимемо його і намагатимемося зберегти. «У цих зусиллях електронне слово на нашому боці, і за це ми маємо бути йому вдячні» [7: 25].
По-друге, на порядку денному вужчі, конкретніші завдання щодо використання неймовірно широких можливостей «павутиння» для викладання літератури. Як правило, на цьому етапі більшість з нас обмежується лише більш-менш тривіальними формами, тоді як нині у світовій практиці з’являються інноваційні творчі знаряддя. Так, разом зі своєю колегою Джоанною Друкер Дж. МакГанн впровадив в університеті штату Вірджинія своєрідний варіант онлайнового вправляння в літературній інтерпретації, що отримало назву «Гра Айвенго» (оскільки вперше було застосовано саме до цього роману В. Скотта). До розробки цієї гри її творців спонукало невдоволення рутинністю традиційних літературно-критичних методологій, бажання надати інтерпретаційній діяльності більш креативного характеру, співвимірного з творчими зусиллями письменника. Гравці працюють у дискурсивному полі тексту (розуміючи під цим останнім текст у всій його повноті плюс історію його сприйняття та передання). Гра заснована на припущенні, що художній текст несе в собі не лише багато смислів, а й множинність латентних версій, які реалізуються у процесі інтерактивної взаємодії гравців з текстом і між собою. Інтерпретація у цьому випадку набуває виразно перформативного характеру. При цьому заохочуються найрізноманітніші види інтерпретаційних операцій (власні літературні відгуки, критичний аналіз, наукові коментарі, візуальні артефакти, застосування інших медій). Таким чином, цей підхід має на увазі радше динамічний процес, ніж статичний виклад, що зумовлює його евристичну і творчу природу [9; 10].
Стратегії використання цифрових технологій з освітніми цілями активно розробляються в північноєвропейських країнах. Наприклад, фінський вчений і викладач Райне Коскімаа пропонує такі види роботи, як рольові дискусії онлайн, де студенти обговорюють історико-літературні питання, виступаючи від імені авторів чи персонажів певних текстів; візуалізація текстуальних структур (семантичних, синтаксичних, фонетичних тощо) на екрані комп’ютера, що сприяє поглибленому розумінню нюансів тексту; а також краще знайомі і нам дискусійні форуми, блоги тощо. Коскімаа бачить цінність цих останніх і в тому, зокрема, що вони «дозволяють студентам вступити у дискусію з авторами, чиї твори вони вивчають, а також з фахівцями чи людьми, зацікавленими у певних літературних темах, а ще отримувати неформальні відгуки своїх товаришів щодо власних, поки що неясних ідей з конкретних питань» [6].
Підсумовуючи все вищесказане, можна сказати, що відчай через потрапляння нашої «планети Гуманітарії» у нову Галактику - Галактику Інтернету досить перебільшений. По-перше, гутенбергів винахід поки що не збирається здавати свої позиції. А по-друге, переструктурування літературного дискурсу у «цифрових туманностях» - це знак того, що література жива і перебуває в активному пошуку нових форм вираження. Отже і всім, дотичним до її потужного поля, слід бути готовими до сюрпризів. Як зазначає Пьєр Леві, «жодна ситуація не може бути гіршою, ніж та, коли освічені, культурні чоловіки й жінки замикають себе на території алфавітного тексту і залишають мову завтрашнього дня в руках технарів та торговців» [8].
ЛІТЕРАТУРА
1. Рітц-Ракул К. Поетика гіперроману у культурологічній та літературно-критичній перспективах (на прикладі романів М.Джойса, С.Моултропа, Ш.Джексон, М.Каверлі) / Катерина Рітц-Ракул - Автореф. дис... .канд. філол.. наук. Дніпропетровськ, 2009. - 20 с.
2. Aarseth E. Cybertext. Perspectives on Ergodic Literature / Espen J. Aarseth. - Baltimore: The Johns Hopkins Univ. Press, 1997. - P.9.
3. Castells M. The Internet Galaxy. Reflections on the Internet, Business, and Society / Manuel Castells. - Oxford: Oxford Univ. Press, 1999. - 304 p.
4. Hayles K. Electronic Literature. New Horizons for the Literary / Katherine Hayles. - Notre Dame, Indiana: Univ. of Notre Dame Press, 2008. - 192 p.
5. Hayles K. Writing Machines / N.Katherine Hayles. - Cambridge, MA & L.: The MIT Press, 2002. - 22[p.
6. Koskimaa R. The challenge of cybertext: teaching literature in the digital world / Raine Koslimaa [article online]. - UOC Papers, Iss.4. UOC. Електронний ресурс. Режим доступу: <http: //www. uoc. edu /uocpapers/4/dt/eng/koskimaa. pdf>
7. Lanham R. The Electronic Word: Democracy, Technology, and the Arts / Richard A.Lanham. - Chicago: The Univ. of Chicago Press, 1993. - P. 3.
8. Levy P. Toward Superlanguage / Pierre Levy ; [trans. R.Stewen]. Електронний ресурс. Режим доступу: http:// www. uiah. fi / bookshop / isea- proc/nexgen /o1.html
9. McGann J. & J.Drncker, The Ivanhoe Game. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www2.iath.virginia.edu/jjm2f/old/IGamehtm.html
10. McGann J. Radiant Textuality. Literature after the World Wide Web / Jerome McGann. - N.Y.:Palgrave, 2001. - P XI.
11. Ryan M.-L. Introduction / Marie-Laure Ryan // Cyberspace Textuality. Computer Technology and Literary Theory. Ed. by M-.L.Ryan. - Bloomington, Indiana: Indiana Univ. Press, 19
