Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Ліда Палій
Частина перша

ЛІДА ПАЛІЙ (1926)

Поезія:

Країна самотніх неділь (Land of Lonely Sundays), англомовна збірка трьох поетес:

Л. Палій, Ґ. Купченко-Фроляк та X. Гнатів, Торонто, 1988

Дивовижні птиці, Торонто, 1989.

Проза:

Мандрівки в часі і просторі, оповідання і нариси, Торонто-Едмонтон, 1973

Світла на воді, оповідання і нариси, Торонто, 1985

Ліда Палій народилася в Стрию, в Західній Україні, але ввесь час жила у Львові, де й закінчила середню освіту. Після Другої світової війни студіювала в Мюнхені, а у 1948 році емігрувала до Торонта, в Канаді. Тут закінчила студії в Онтарійському коледжі мистецтв, і працювала як графік і проєктувальник.

Крім прози й поезії публікувала також рецензії на літературні появи, мистецьку критику, нариси та спогади.

*

Поезія Ліди Палій підкреслено інтимна, меланхолійна і ретроспективна, її лірична потужність зумовлена вишуканою образністю, а синтаксична манера, хоч і підпорядкова віршовій дисципліні, не скута канонічною прозодією. її словник вільний від новотворів, зате використаний неконвенційно, незвично. Монодрами цієї поезії в більшості представлені елегійно, погідно, без емоційних згущень. У фокусі цих драм — туга за тим, що не збулося і що не могло збутися. У їх дійстві, як у казці, заанґажовані всі наявні явища й істоти. Всі вони наділені людськими прикметами і здатностями, і разом створюють оказковану, ненормативну дійсність.

Всі вірші Ліди Палій, включно з віршами-мініятюрами, відбивають її тягу до нарративної організації тексту, цебто до визначення часових меж даної теми чи сюжету. Мабуть, і тому більшість її віршів, як і її прозові твори, знаходяться у просторі минулого часу, в якому — і тільки в якому — таке визначення можливе. Це посилює їхню епічність і дещо загальмовує їхню ліричність, хоч одночасно зумовлює потребу, скоріше, верлібру ніж ритмічно оркестрованої строфи.

Ліда Палій — поет повторного самотворення. Вона не спостерігач довколішнього світу — вона сама мікросвіт, який реалізується у власному слові.

І. Ф.

*

Хмари чавлять бузок,

він олов’яно важко пахне.

Несу тверді китиці на плечах

разом із спогадами чужих садів

із мряковинного прасвіту дитинства.

(Сучасність ч. 11, 1970)

Магнолії

Старинна хата східнього побережжя

всотала чорну м’якість плюшу ночі

і тільки, коли ведеш мене по старих сходах,

світла стрибають у дзеркалах і скляних оздобах

античних меблів.

Ми підхмелені, а за вікном вже засвіт

і важко пахнуть магнолії

пружкі, мов тіло молоде.

Тоді то ранні птахи нагадують про кінець

того, що ще не почалося.

(Сучасність ч. 6, 1974)

Провесінь

Верби помили русяві голови дощівкою,

цнотливі гілки

перешіптувались про те,

що в каштанових бруньках

повіддималися фартухи.

(Сучасність ч. 6, 1974)

*

Ти човен.

Торкаю твої гладенькі борти,

але ти невловимий,

гойдаєшся тихо на хвилях ночі.

Коли прийму тебе,

щоб стати рікою?

(Сучасність ч. 2, 1979)

*

Коли ми йшли містом,

ти держав мене одною рукою,

а другою відломив пів місяця

і сховав у кишеню.

А тепер я болію,

що більш не побачу повні.

(Сучасність ч. 2, 1979)

Ждучи тебе, наломила жасмину,

і вставила в грудях моїх у флякон.

Жменями начерпала запаху квітів,

держала для тебе.

Вчора, як ти не прийшов,

розгорнула долоні у розпачі,

розвіялись пахощі,

на місці зів’ялих квітів загніздився біль.

Прийди, як колись,

розсотай цей болючий клубок,

бо у тебе в руках ще кінець прядива,

тоненького, мов павутиння.

(Сучасність ч. 12, 1980)

*

Позавчора ти обіцяв приїхати,

приготувала літо й сонце, а тебе немає.

Вчора ти обіцяв приїхати,

найняла хор пташиний і виростила квіти,

а тебе немає.

Сьогодні ти обіцяв приїхати,

я приліпила незабудьки до зіниць і погарнішала,

а тебе немає.

Завтра ти обіцяв приїхати,

сльозами красу змила,

не зосталось ні уст ні очей на обличчі,

а тебе немає.

Післязавтра ти обіцяв приїхати,

я впала на дно криниці болю в моєму саду,

бо вже не вірю, що ти приїдеш.

(Сучасність ч. 12, 1980)

*

Яким правом столочив ти квітник,

що вирощувала під вікном моїх очей?

Яким правом сягнув рукою в душу

І вибрав усі мрії, які засіяла весною?

Скажи, що мені тепер діяти

із грядкою паперових квітів?

(Сучасність ч. 12, 1980)

Осінні листи

(фрагменти)

Грайливий місяць виссав прозолоть дерев

й напужено коливався над нами.

А ми, мов діти, підняли долоні,

даремно ждучи ряхтливих краплин.

Місяць засміявся

і сховав голову під хмару.

Коли ти клявся, що залишився навіки,

я не збагнув, що ти говорив про тінь свою.

Іду шукати слідів наших на стежці,

та їх сніги замели.

Іду шукати облич наших в ставу,

та став льодом зашерх.

Іду шукати розмов наших у лісі,

а там тільки віття тріщить на морозі.

Усе, що нам зосталося,

це наші почування,

писані синім чорнилом

і складені вчетверо.

Наймім поштових голубів,

щоб швидше обмінятись ілюзіями.

А може, самі складемося вчетверо,

щоб полетіти з вітром?

(Сучасність ч. 3, 1984)

Хмара лизнула місяць,

і він почав виблискуватись.

(З архіву)

*

Місяць, мов старий єнот

у чорній масці,

волочиться помалу

по соннім небі.

(З архіву)

Дощ тупими цвяхами

розпинає кленове листя

на чорнім бруку.

(З архіву)

На ржавих циферблятах дерев —

тільки декілька хвилин до зими...

(З архіву)

Осінні листи ІІ

Над опустілими столами

парасолі оперлися на лікті

й тужили за літом.

Туго напняте небо

пахло геранню.

Ніччю

ти прийшов крізь білі стіни,

як колись.

Погасивши

тремтливе світло реальности,

не питаючи

про завтра,

шукаючи

загублених днів,

місяців і років,

ми пройшли крізь дзеркало

у світ ілюзій.

Спершу місяць глядів скоса,

а тоді сковзнувся в кімнату

і мирно поклав голову

на нашу подушку.

Коли мені примарилась

чорноволоса жінка,

що завжди наводить лихо,

я несподівано втратила тебе.

Тоді на підвіконні між квітами

загніздився великий чорний птах.

Оставшись сама, я бачила,

як люди стали деревами

й показували на мене

костистими пальцями.

Я бачила совині очі,

що осуджували мене.

Упавши на коліна,

наділа шерстяну сорочку,

Тієї ночі місяць плакав

сльозами отруйної ртуті.

І знову наші стежки

тільки на мить перехрестились.

Цвітний пилок у мене на устах

перетворився в тлінь.

Тепер

окружена дзеркалами на білих стінах,

бачу тільки себе,

повторювану в безконечність.

(з архіву)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.