Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Юрій Коломиєць
Частина перша

Поезія:

Гранчасте сонце, Нью-Йорк, 1965

Білі теми, Мюнхен — Нью-Йорк, 1983

Юрій Коломиєць народився в Кобеляках, на Полтавщині. Після війни перебував спершу в Західній Німеччині, а від 1947 року жив у Бельгії, де працював шахтарем, а потім учився в інженерно-технічному інституті. Після переїзду до США, Коломиєць закінчив технічну освіту в Чікаґо, де живе по сьогодні, працює інженером-винахідником і творить.

*

Творчість Коломийця, зокрема віршів у Білих темах, попри всі її інші поетичні вартості, цікава тим, що часто, хоч не завжди, процес її виникнення спричинений не так логічними вимогами мовної організації, як сонорними якостями, вільною асоціяцією словосполуки, наявним роз’єднанням мовного потоку від знайомої нам дійсности. Внаслідок такого процесу, нормальне семантичне передбачування його поетичної мови або відсутнє або неясне. Отже, сприймання його віршів залежить, в першу чергу, скоріше від зовнішньої, ніж від семантичної структури їхнього змісту. Приклад: „Він був ровесником Адама, невдала пам’ять — душогуб. Задушений дощами камінь. Амінь, і безхребетний вуж.» Ця, ямбом скомбінована строфа, з тактометричною перервою поміж „камінь» і „амінь,» безперечно, вагітна зумисним змістом, який, при незначному зусиллі, дешифрується. В первісному сприйманні цей зміст, однак, неодночасний з його значимими. Зіставлення за сонорним ключем таких слів, як „Адама, камінь, амінь, дощами, душогуб, вуж» деавтоматизує синтаксичну конвенцію поточної мови і переставляє увагу читача на незвичність цього зіставлення. Вірш, у первісному сприйманні, виступає як предмет сам у собі, а не як засіб предмету поза ним.

Так скомпонована більшість поезій Коломийця. Було б помилково твердити, що така неконвенційна комбінаторика його поетичної синтакси цілковито фривольна. Фактично, вона надто узгоджена, тільки не за розмовними штампами, а як вище було сказано, за фонологічними якостями мови, з одного боку, та мнемонічними потребами поета, з другого. В деяких віршах, як наприклад „Чернетка із біографії,» „Дитинство,» „Батьківщина,» „Живоглаз» — зрівноважене сполучення внутрішньої експресії та зовнішного опису.

Коломиєць, в основному, поет ліричний. Епічних переказів, філософських міркувань, абстрактних роздумувань в його поезії немає. Вірш „Абстрактний речитатив,» наприклад, нічого абстрактного в собі не містить. Навпаки, лексично він глибоко вкорінений в сільський пейзаж. Коли б визначити тематичну спрямованість Коломийця за перевагою урбаністичного чи сільського словника, то вона, без сумніву, тяжіла б до другої категорії. Таке твердження звучить дещо дивно, бо за формально-структурним профілем його поезія демонстративно сучасна.

Основним ритмічним засобом Коломийця є ямб та павзник. Традиційними катренами у Білих темах написано тільки два вірші.

Поезія Коломийця цікава ще й тим, що будучи наглядно ліричною, а тим самим зосередженою на моментах сьогодення, живиться, однак, ретроспективними запасами пам’яті. Оригінально, часто надто закодовано, вона усучаснює минуле поета.

І. Ф.

Із білих тем VIII

Наче почате літо,

а решта

так просто:

каміння теплим бути

проситься.

Скільки солодкої у весни

сили:

і вітер білий,

і земля вміла,

і волосся не проситься

бути сивим.

(Білі теми)

Добриня

У падаль обвинуться

літа.

Повернеться в падаль

трава,

а вітер залишиться

вітром

у пазусі саду до дна.

І сонце, вигране

в карти...

Репіжаться губи

й слова.

Вже папороть вереснем

пахне,

з нами запахне земля.

(Білі теми)

Дощовий настрій

Знову дощ латає черепицю

при місяці,

а ліхтарі носять синці

по вулиці.

Кажуть: мокра весна.

Гілля дерев похоже на

загорожу,

і там мучиться

вітер.

(Білі теми)

Мій Христос

Напередодні було

свято.

Я тихо ніс Христа

до храму.

Його привично знов

розп’ято

серед недільної

програми.

Де люди, ринок й

барахло,

де доживання цього

світу, —

і мою душу занесло

в благорозумний

стук копитів.

І наче я бешихи

частка,

а щастя в дереві

Христа.

Яке просте моє

причастя

у чашці білого

вина.

(Білі теми)

Наше спасіння

Ми наче всі

з одного дерева,

але

наше спасіння —

коли

зненавидимо

проститутку

старшого брата.

Тоді покуштуємо

тіла

власної гідности.

(Білі теми)

Пропасниця

Ціпи насукані з волосся

грому.

На бантинах завізна

осінь.

Чоло на цеглі. Місто

спить.

Блищить асфальту

постіль.

Все під рукою, на

руках.

Мерці дощу в ярах

долоні.

Кудлата ніч і мокрий

птах,

на кленах храп вервистих

коней.

Все під рукою, на

грудях...

Як тяжко мруть пщалі

грому!

(А мруть і падають чаклунні

птиці).

Простерся місяць, мов

мертвяк,

на друшляку каплиці.

Усе на вікнах, на

очах,

немов життя все на

долоні:

свічки та духи, ворожбит

і ніч убита громом.

(Білі теми)

На другий день

Я бачив, як буланий

вітер

в дощі вечірнім гриву

прав;

ламав ще голі віти,

а в мене очі випивав

червоний місяць.

І шпортавсь шелест

уст:

я хочу бачити

весну,

неторкану

ніким,

нічим,

пречисту!

Хоч буйна

буйна

ніч.

А він шалів —

баский

і норовистий

із ніздрів хмари

пряв

і прудко

натягав

весняні віжки

в галоп

об березень

беріз

і берег

лісу.

Я вранці тільки

вздрів

набряклі груди

верб

і думав —

дівчину-весну

побачу,

та вітер уночі

у сад

привів

вагітну жінку.

(Білі теми)

Осіння тема

І

Листок чолом на осінь

божевілля,

і гілля править утреню

зимі.

Дощі і дощ. Галуззя й трухле

зілля,

і ти ще раз позичений в землі.

Ударять дзвони зябом об

зіниці,

з дзвіниці бевкне совість

і сльоза.

І що дала землі твоя

правиця,

тебе ж тоді землиця

віддала.

ІІ

Але про інше я:

про вулиці й асфальти,

намисто вікон,

про любов...

Ця ніч тобою грає, наче

в карти,

ще раз позиченим в землі

добром.

Це не прощання з кленом,

ані з літом.

Волає осінь тихим

рукавом.

І все життя спирається на

лікті

і п’є думки розчиненим

чолом.

І наче стигнеш каменем

і димом.

На диво зріє пам’ять

і трава.

В пучках роки ростуть

годинами.

Мов вбитий птах під п’ятами

земля.

В грудях голоморозь і осінь

всюди.

І мажі стін. І вікон повна

ніч...

І ліхтарі, немов торішні

зміни,

нізащо місяць змили з віч.

Облудою на камінь ляжуть

скроні.

Остання рунда.

Умруть петунії на підвіконні

і ти признаєшся, що ти

секунда.

(Білі теми)

Мій Єрусалим

На моїх долонях

плаче

білий голуб.

З очей упала гілочка

мірти

під самісінькі ноги

Воскресіння.

Ніхто не торкнувся

твоїх

уст

на Великдень.

Бог облачив тебе

у поезію,

за яку ще раз

розіп’явся б

Христос.

Та сусіди,

із чорними ротами,

з’їли тебе

на забавах

солодких оргій.

Тоді розібрали твої

золоті ворота

попід пахви

і без них тепер

голо,

як на долоні.

Нема на твоїй землі:

ні ослиці,

ні клечання з пальмових

віт.

Голою вербою

звикли вітати

свята.

Калина стигне

тільки у глибокі

морози,

на вцілілім камені

мого Єрусалиму.

(Білі теми)

Батьківщина перша

Хоч не часто

витаєш

у покоях моєї самотности,

а таки

найсолодша пам’ять

твого тіла.

Радили розстріляти

солов’я,

а куди тоді діти

спомини

твоїх блідих, але теплих,

уст?

Ворон кряче про

сумління

після смерти,

а добро чайки

тільки при битій

дорозі.

(Білі теми)

Коловорот ока

(Фраґменти)

І

Все неповторно

вигоріло

в латах, —

(перед дідами ще

старого роду).

Невгіддя,

в хаті пелехатій

не покидало

мене зроду.

А сонце

преобразилось

і пішло:

поза посохи кривди

і гірчиці,

де втоптане на місяці

більмо

на перекір закоханим і

птицям.

Підкриллям вигрілась

зелена глина, —

то корінь пив

живу отруту.

Чи довго віку

ця причина

у світі птиць

заставить бути?

Той світ:

(причілок біленої

хати)

її, як сон,

вікном нелегко

стерти.

Життя,

мов птах,

край прірвища

ізняте...

Ні сонць моїх,

ні тем

ніхто не стерпить.

III

До райдуги

присів причілок

річки,

де в позолоченій

позором

ноші

ти з долею —

з наперсток

вбільшки.

А око било

зранку

до узлісся, —

переполох зажуреного

поля.

Палахкотіло жменями

волосся

в преображеннім вітрі

долі.

І чей же світ, немов

гніздо лелеки, —

торішньої западини

рогозу.

Із м’яти плід

невймовний,

далекий,

заплетений у сині

грози.

Прощай

несамовита пошесть

пнів,

щоб шелест уст

тихцем

пішов в успіння,

бо ще до вас

в манишці прадід

млів

на здивачілім полі

піднебіння.

(Сучасність ч. 5, 1987)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.