Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Марія Ревакович
Частина перша

МАРІЯ РЕВАКОВИЧ (1960)

Поезія:

З мішка мандрівника, Нью-Йорк, 1987

Шепотіння, шепотіння, Нью-Йорк, 1989

М’яке Е, Польща, 1992

Марія Ревакович народилася в Лідзбарку Вармінськім, у Польщі. Середню освіту здобула в Ліґницькому ліцеї, де вчать українську мову й літературу. Вищу освіту почала на факультеті української філології Варшавського університету. В 1981 році виїхала з Польщі до Італії, а звідти, у 1982 році, емігрувала до Канади, де спершу студіювала в Саскачеванському університеті в Саскатуні, а з 1984 року — на факультеті слов’янської лінгвістики в Торонтонського університету. В 1988 році переїхала до Нью-Йорку, де в Колюмбійському університеті закінчила студії бібліотекарства.

Ревакович працює в галузі поетичного перекладу.

Чим знаменна поетична творчість Марії Ревакович і чим вона переступає межі української поетичної традиції? В контексті сучасної поезії, яка або розходиться з канонічною прозодією, або притуплює зумисну чіткість семантичного донесення, або закривається в ідіосинкратичному світі поета, — її вірші, напевне, належать до першого гатунку. Не зв’язуючи їх римо-ритмічною системою, вона звільняє свою поетичну мову від фонічної реґляментації, від системного словаря і від непередбачених змін змісту, які часто нав’язує традиційна форма. В параметрах такої свободи, вона пише вірші подиву гідної ліричної інтимности.

Отже, за своєю формальною будовою, її вірші нетрадиційні, хоч за їхньою увагою до смислової комунікативности — прямі. Вірші 3 мішка мандрівника - наче натюрморти, метафорично згущені і предметно статичні. Натомість, вірші другої збірки, Шепотіння, шепотіння, завдяки своїй спрямованості до визначеного адресата, стансовані і прозаїчні, не стільки стверджувальні як розповідні. Адресатом першої частини є батько, якому поетеса пише „листи», долучує „фотографі?’ й „листки з календаря», тобто спомини, і в цей спосіб створює композиційний коляж емоційної історії переселених родин у Польщі. Адресатом другої частини є Бог, до якого вона намагається проникнути шляхом метафізичних інтроспекцій. Образна, часто на самій собі зосереджена мова віршів першої збірки уступає тут місце прозорій, майже епістолярній мові. Любовна й еротична лірика М’якого Е подана не фронтально, а приховано, лірично. Позначена проникливою уявою й загостреною спостережливістю, вона знову повертає до творчої манери першої збірки, але в ще більше згущеній, здебільшого у мініятюрній формі.

Марія Ревакович — майстер деталі та вишуканої форми. Либонь, невипадково приваблює її увагу японське гайку. Досьогочасна її творчість зосереджена на загадковості власної персони та її повсякчасному спілкуванні з безпосереднім оточенням. Сміливих порушень нормативної мови вона не допускається. Діяфоричної випадковосте уникає.

І. Ф.

*

корабель змінив курс

а ти стоїш

безлистим деревом

на березі сліз

самотність вітру

заплелася в твоє волосся

і стрічка стомленого дня

хвилюється

хтось пройшов мимохідь

простягнувши

клапоть

дірявого милосердя

(З мішка мандрівника)

*

Сонце спливло

на поверхню осени.

Осиротілі дерева,

простягнувши кістяки пальців

до синього неба,

ридають золотими сльозами,

благають зеленого Воскресіння.

(З мішка мандрівника)

мандрівки

зав’язують вузли

на шнурках стежок

аж намисто досвіду

загойдається на шиї

прилипне до горла

й задушить спомином

зелених трав

(З мішка мандрівника)

*

сірники домів

запалили горизонт

і погасли

а місяць зареготав

прикурив цигарку

пустив жмутик

синьосивого диму

збаламутив небо

розлив чорнило

та ліг спати

(З мішка мандрівника)

Третя картка з календаря (1956)

На волю

хтось

зігнув куги

твого життя

й кинув

як засмальцьовану картку

в смітник

ти

був засуджений

на довічне мовчання

твої слова

відбивалися глухо

від стін і стелі

і верталися

у в’язницю

твого тіла

ти збагнув

що таких стін

таких грат і стель

ніколи

тобі

не побороти

не кожному

помилування

відкриває

двері на волю

(Шепотіння, шепотіння)

Як молитва

точка

що містить у собі

всі дороги

якими мандрують

тисячі облич

несучи

у долонях

ланцюжки сліз

точка

що містить у собі

дім

вагітний голосами

що бачать Тебе

як сонце

що торкають Твій віддих

як цілющу воду

в надії

що видужать

і

не видужують

точка

в якій Ти

об’являєш себе

в сплетенні дерев

мовчазних

що тільки часом

вишіптують Тебе

своїми спрацьованими

кістлявими руками

точка

яку сприймають

як тишу

що зроджує

раннє і вечірнє

світло

як молитву

на цей

останній

супокій

(Шепотіння, шепотіння)

Шепотіння, шепотіння...

проникаєш

у мої клітини

таким тихим шепотом

що хочеться мені

вирізьбити в собі

вухо

і повісити його

як образ

на стіну серця

мої очі

перестали б бачити

лише відчували б

найтонші звуки

накладали б

шепотіння на шепотіння

як фарби

у пошуках

правдивого

світла

(Шепотіння, шепотіння)

Гість

якщо колись

почуєш

що хтось стукає

тихо у двері

не відкривай

скажи —

мед ще не зібраний

тоді

годуй бджоли

найкращими своїми

споминами

наче квітами

якщо колись

почуєш

що хтось стукає

тихо у двері

не відкривай —

бджоли

відкриють їх квітами

і

заліплять

своїм медом

(Шепотіння, шепотіння)

*

Чи хтось коли-небудь

взяв доторк

у руки,

мов зернятко,

розлупив його

на дві частини

й витягнув

сім’я ніжности?

Це — я

збираю твої доторки,

мов зернятка,

розсипую їх на

лице, волосся, груди...

Кожне зроджує хвилю,

що розходиться

круглим променем і сягає

непорочних місць.

Я хочу заповнити їх

сім’ям

твоєї ніжности.

(М’яке Е)

*

в день весни

купи мені

кусень синього неба

й зроби з нього

стелю

над моїм ліжком

хай зеленіє

тоді я

принесу тобі дарунок:

рожеву квітку

з твоїми очима

(М’яке Е)

*

говориш до мене

музикою

гірського потічка

тому я ціла

мокра

(М’яке Е)

*

розтулюю для тебе

спрагу

але місяць

не ти

скривленою лійкою

вливає в мене

трохи

срібної роси й засипаю

вогко

несповнено

(М’яке Е)

*

коли пристрасно

цілуєш

моє тіло

не знаєш що

у ньому пливе

ніч

замість крови

тому я

(М’яке Е)

Стилізовані гайку

*

припливи до мене

на росі ока й звогчи

мені уста

*

у вусі — шкірка

твоєї пісні прилипла

і голубить

*

мою шовкову нагість

прикриваєш

ранковим віддихом

пробуджуюся

в музиці твого тіла

я — його струна

*

в моєму лоні

кругліє твоя мрія

мені вагітно

*

без тебе — ніч

заходить мені у вічі

й заливає зір

(М’яке Е)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.