Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Андрій Винницький
Частина перша

„ДЖАВЕГ» [АНДРІЙ ВИННИЦЬКИЙ] (1963)

Андрій Винницький народився в Монтреалі, у Канаді. Студіював англійську літературу й політичні науки в Торонтонському університеті. Живе в Торонті, займається перекладацькою роботою. Виступав у виставах Авангардного Українського Театру (АУТ). „Джавег» друкувався в Термінусі, де Винницький був одним з редакторів. Готує до друку збірку Саффади.

*

„Джавег», як пише Андрій Винницький, „це не псевдо, а ім’я персони, яка говорить коли „містер Винницький» собі відповідно радіо наставить і почує на етері якийсь балак у формі вірша.» Коли б читати поезію „Джавега» з наміром розкрити в ній чітке і логічне об’єднуюче значення, то її зовнішню, цебто синтаксичну структуру, треба було б обов’язково піддати складному семіотичному декодуванню. Але, подібно до аналізи снів, таке декодування не обов’язково виявило б її остаточне значення. В чому ж тоді річ? Поезія „Джавежа,» як і всі асоціятивно творені тексти, не унапрямлена кінцевим чи телеологічним донесенням і тому очікувати від неї певного узагальнюючого змісту чи сенсу навряд чи можна і чи треба. Натомість, її семантична вагомість є розкинена випадково по всьому тексті без будь-якої зумисної стратегії. Тим то вона позбавлена семантичного сподівання, і тим вона незвична. Це, однак, не значить, що семантично вона порожня, що вона тільки принагідна сполука несумісних слів і фраз. Навпаки, вона густо насичена різноманітним змістом, який виявляється не за принципом лексичного додавання, але радше за принципом фразеологічного поділу. Ось приклад із довшого вірша „Відкриття.» У першій стансі поет мріє про те, щоб зробитися білим і, як таким, почав говорити не словами, а казками; у другій — він передчасно з’явився з нареченою у церкві, де хлопчаки й дівулі закидали їх льодом; у третій — він відбивається від напасників білим крилом, що виросло з рамена; в четвертій — оглядає пораненого хлопця, якому він пом’яв чуприну. А в решті вірша мова тільки про химерні самоперетворення то у качан у горлі, то у м’ясиво яблука, то тільки в голос, що кликав „один-два, один-два».

Психоаналітичний критик обов’язково старався б дешифрувати цей текст чи за ключем кастрації, чи — колективних архетипів. Можливо, таке „відкриття» і було б співзвучним із „Відкриттям» поета. Справа тільки в тому, що його „Відкриття» є віршем, а не психоаналітичною сповіддю, і що, крігевентуального травматичного змісту, він наділений зумисною поетичною реторикою і структурою. На його „зміст» треба подивитись як на творче заперечення насилля логіки, як на тріюмф поетичної мови над ясно сформулюваною думкою, як на словесну гру, яка не підпорядковується вимогам семантичної прагматики.

Поетична мова „Джавега», не дивлячись на її онеіричний характер, далеко не сюрреалістична. Фактично немає в ній ніяких діяфоричних словосполук, властивих сюрреалізмові. Його речення „логічно» представляють „нелогічну» і сноподібну дійсність.

„Джавег» пише виключно верлібром. Конвенційна ритмічна система, коли така і є наявною („Мріяв раз, що став Я білим») не застосовується в його поезії методично, а, радше, спорадично. Інтертекстуальність його віршів — сучасна, переважно англо-американська. За своїм тематичним спрямуванням, образністю та напруженим зосередженням на суб’єктивних переживаннях ці вірші, без сумніву, понадетнічні, а тим самим у контексті української поезії - оригінальні.

І. Ф.

Білий сон

Снилось чорним вечором, що сидів при ріці,

виловлював рибу і клав назад приятелем.

Трусив рукавом, бо щось прилипло,

а то смерть в рукаві, як вугр із річки,

притаїлась.

Рубає руку на пні,

щоб смерті в вічі глянути,

сорочку з пня піднявши.

А там тільки біль і біль

і з рукава ріка текла.

(Термінує ч. 2, 1987)

Відкриття

...but it is impossible that it came to be other than

I plus the new I of mating of something and nothingness of two or

love...

— Charles Mingus

Мріяв раз, що став Я білим.

Таким білим, що не говорив більш слів, лише казки.

Таких слів-казок тоді наплів Я,

що й причащатися не потрібно було —

лиш слухати.

Таким білим,

що Дантова сатанва стелилась килимом

для непотрібного вже плоду Еви...

З’явився на порозі церкви, куди привів наречену

передчасно, на Понеділок,

і хлопчаки і дівулі

розлючені, що ліз із щастям в хату,

кидали на неї льодом.

Я вибіг ізза дверей церкви

на відсіч хлопцеві з льодом в кулаці

і замахом крила, що біло виростало з рам’я,

здув його з ніг.

Він скорчився

і здивовано схопився за бік.

Розгублений, Я підніс кістку льоду,

а вона м’яко їздила по пальцях

і морозила їх.

Я зігнувся, капаючи над хлопцем

і бадав його очима.

„Нічого,» сказав той спокійно.

Пом’яв Я йому чуприну —

„Ти ранений вояк,» шептав.

„А ти, ранений ангел,

не уцілений, хоч ціляєш.

Клячиш і втираєш кров свою в моє волосся.»

Не знати, чи тоді Я йому ввічі подивився,

чи тільки голову назад закинув,

бо побачив таку блакить,

що став качаном у горлі,

натягнутим до сонця.

Червонів Я в світ, білів Я в світ,

як вкушене яблуко.

Білів так, що ставав укусом, зубами,

м’ясивом яблука.

Став таким білим,

що Дантова сатанва стелилась килимом

для непотрібного вже плоду Еви.

І чорне небо сіяло в зорях,

без зернини і без болю.

Я танув у яскравій пустинній млі над водами.

Став тільки голосом

і кликав

Один

Два

Один

Два

і пізнав парадокс односкладового Слова

Два

Два

кликав

Сміявся і білів

бо всі загадки відгадіні

(Термінує ч. 1, 1986)

Scissere

All your damn horses climbing to heaven

— Kenneth Patchen

Правдо:

Будеш стояти сама при білім вікні,

обнімати світ м’язистими раменами,

забудеш дні, коли вони худо теліпались від ліктя,

бо в голосі гратиме оргія бубнів і плес обпінених...

Послухаймо, щоб почути пісню червів,

концертово, без кашлю;

забудьмо про тисячі вмираючих сонць,

і замкнімо очі...

На капаючій пащі міста,

на обсніженім даху палаючого будинку,

пожежник танцює.

Глибокий повільний голос мікрофонно скалить

ікли в’язниць позичених:

— в злодія на затриманім трамваю футер і годинників;

— в ґвалтовника, пійманого в гаражі і задушеного у зимній оливі.

Правдо:

Забудеш про жінку

яка вийшла ізза зеленого листя.

А вона якраз мала поцілувати дитину...

З білого вікна буде видно сліди,

де колони пари тремтіли,

гриміли й свистали,

простягались в далечінь,

немов пальці Геракля, які вже не дозволять

Антеєві торкнути землю.

(Термінує ч. З, 1988)

Henry МіllеrЛіто

I am merely a receiving station

transmitting to the blue

-Henry Miller

У псячі дні

наліпки крутяться в пальцях,

падають, липнуть до підлог серед трачиння

і крики побитих здіймаються над бійками.

Перед царями являються ллами —

монахи у вовняних спідницях,

у високих обцасах, розмальовані шмінками —

і б’ють поклони безвісті.

Вміжчасі, пишу епоси недосказання.

Мені потрібні тільки фароси

які міняються з грец ких

на сині,

на червоні,

на білі, на стіни, до яких їхнє світло липне,

на крісла, об які стіни спираються,

натягаючи вигнуті спини і сфінксові руки зложені на столах.

Більше вказівок не потребую.

Вже ніколи не вгаватиму крику слів,

зліплених з не-мов посинілих муринів при мікрофоні.

Маститиму голову мови оліями

доки не обросте густо рудим волоссям

і вже ніхто її не впізнає.

Братів не пізнаватиму —

цуратимуся вночі післядовгоїрозлукиприїзду,

бо такі сльози

вже давно у себе випивав,

вп’явшися іклами чесності.

Тепер, ссу корені блискавок

і вжилними голками шию вишивані сузір’я.

(Саффади — з архіву)

*

При дорозі

Бог з болота виліпив глека-небелицю

і поставив глек догори ногами наповнений водою.

Жінка прийшла, підняла глек,

і слухала як ревів з нього водопад

аж поки врешті

в глеку Божих слів

і без води

ревло при дорозі порожне море.

(Термінує ч. 2, 1987)

Епіфаламіон

Руті, Микиті

Водня день, лиця палають.

Нафтовий дощ помжичив по тліючому щастю,

й полум’я зриваються із річищ:

танцює Венера.

День днем

дзвонами випийте водень

з плес океанів.

З добра світу

салтатимуть блискавки

й-із-за-Пах-у електроненого кисню

спливатимуть із вас

нові води

Диште вибухами.

Вкривайте світ потопом щастя.

(Саффади — з архіву)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.