Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Теофіль Ребошапка
Частина друга

ТЕОФІЛЬ РЕБОШАПКА (1935)

Поезія:

Крила мовчання, Букарешт, 1986

Біль коріння, Букарешт, 1989

Теофіль Ребошапка народився в Дарманештах Сучавського повіту, в Румунії. Закінчив філологічний і філософський факультети Букарештського університету і працює професором філософії при Академії сільськогосподарських наук „Ніколає Билческу» в Букарешті.

*

Поетична біографія Ребошапки така ж скупа й таємнича, як і його особиста біографія. Десятками років він не друкував своїх віршів у періодиці і нікому їх не показував, лише в своє п’ятдесятиліття видав першу збірку Крила мовчання. З її появою, критика заговорила про Ребошапку як про дозрілого й вартого уваги поета. Михайло Михайлюк казав, що стиль поезії Ребошапки „чіткий і строгий... раціональна пристрасть, з якою обстоює в системі розгорнутих символів та метафор роздуми над сенсом буття, неминущими категоріями-полюсами добра і зла, правди й неправди, над субстанцією часу, життя і смерти, — породжує значущість, глибину художнього бачення й образного мислення».

Назовні Ребошапка — раціональний поет, але під поверхнею його рядків нуртують болючі й драматичні струмені, де „говорить вічність землі», „ходять предки ... до своїх синів», „віддзеркалюються світлом причини нашого існування». У поезіях Ребошапки наявне болюче намагання людини знайти дорогу до себе через себе, відчувається відчайдушне шукання себе в минулому, в „глибині земної душі», у переродженнях природи і навіть у незбагненності вічности. Однак, у той же час, поет вірить у вічне відродження й переродження природи, й тим самим — людини як частини тієї природи: „коріння горить, сяючи у глибину земної душі, щоб відродити її»; листок пробуджується борозною, „де впало зерно його життя, щоб народитися знову».

Ребошапка не вживає ні метричної ритміки, ні римування. Його поезії викликають враження білих віршів, хоч такими вони не є. Таке враження зумовлюють, мабуть, зрівноважено пливуча дикція, ваговитість думки та речитативний хід ритміки. Метафори Ребошапки скупі, згущені й семантично трудні не лише своєю складною асоціятивністю, але й тим, що в них завжди інкрустована нелегко зрозуміла думка. Грім, наприклад, тріскає „у свою білу надію», сік дерева людини „тече в глибину своїх літ», а в стіни гірко плаче тиша, немов чекання.

Ребошапка має особливу здатність, за словами Михайла Михайлюка, „пильним зором бачити підтекст, філософську суть кожного явища».

Б. Б.

Ту прозоро-білу тінь

Ту прозоро-білу тінь

я виряджав

у першу дорогу, до першого порога,

до тебе.

Це приблизно правда.

А в мені квітує щастя білої ночі —

воно раз на день покриває мене,

немов лелеча тінь,

але не може доторкнутись мене

своїм крилом.

Хтось сповіщає мене:

„Ти моя жива тінь!» —

і питає мене знову:

„Хто ти?»

Відповідаючи, подих у мені каже:

„Благослови мене в серці

твого безсмертя!» —

криниця, з якої я буду добувати

і пити чисту воду

серед моїх зелених лісів,

які чекають нас,

щоб ми вирядили в першу дорогу

білу тінь —

птаха твого в моє я.

(Крила мовчання)

Нічний птах

Нічний птах настійливо

клює серце своє

серед білого дня,

око викльовує ночі

і не може доклювати

останню її мить.

Чути в тиші,

як шукаються

очі пташині

серед небес,

а птах,

вертаючись в минуле,

ніби свій час несе туди,

де я з тобою шукаємо його.

(Крила мовчання)

Білі бруньки моїх дум

Якщо вас ще не болить

Глина живої душі,

Прислухайтесь,

Як ріжуть споконвіку

Садівничим ножем

На чорних гілках

Білі бруньки моїх дум.

Б’ють несподівано вони

У небесний дзвін весни

Руками всіх дерев,

Бо їх коріння знов горить,

Сягаючи у глибину земної душі,

Щоб відродити її знову.

(Крила мовчання)

Ніч у білій сорочці

Ніч у білій сорочці

збирає своє родюче поле

серед плечей моєї долі

і щохвилинно ховає

зернину моєї душі

під своєю борозною,

щоб не згасло на небі

їхнє сузір’я.

І, немов ті очі дівочі,

у зеніті моєї, зіниці

випурхають опівночі

серед неба наді мною

окаті зірниці —

аж співає життя

душі кожного зерна пшениці.

(Крила мотання)

Приростання

З твоєю долею

навіки я зростаюсь,

неначе мить, серед якої

народилася правда.

Я вже пустив коріння в грунт

твоїх плечей,

і наслухаю твої руки, —

як розростаються

й розтягають в мені

яскравобілу кість твою —

аж росте молод-ліс.

Я навіки приріс

до плечей до твоїх

червоним цвітом

болючого часу.

Вічна земле моя,

я проріс плодом в серці

родючих борозен,

щоб ти зустрічала мене

різноцвіттям року

в зорепадах весни,

проростати навчала,

щороку цвісти.

(Крила мовчання)

Сік дерев

Сік дерев мого тече

в глибину своїх літ,

мовби життям твоїм у себе затікає.

Заплакане його дитинство

жадає послухати хоч раз

тебе й твої бажання,

в які сік мого дерева тече

і палахкотить у жилах

моє я поруч з тобою.

(Крила мовчання)

Сон

На білих мурах свідомості

дрімає предобрий бог:

і сниться йому, що молодіє.

Мабуть, диво у мені

перетворює його в зірку мого віку

і світить, щоб снилося йому безжурно.

Якась сила вдаряє мою думку крилами

і грозить їй, як непокірний білий день.

Тому богу приснилася правда,

що б’ється в оці білого дня.

Той білий сон — блукання в мить.

(Крила мовчання)

Коли

Коли лягаю горілиць

на груди ночі,

бачу серед сузір’їв

твоє обличчя.

Падуть,

запалюючись у серці,

буковинські зорі,

а я мовби забув,

що мій крок

у всесвіт увійшов

їхнім голубим полум’ям.

(Крила мовчання)

Вийди

Вийди на роздоріжжя.

Біля забутої криниці я чекаю тебе.

Можливо,

підемо дорогою ночі

до кріпості ночі,

щоб там захопити

той час,

що пробуджує день

і запускає в небеса сонце

над зеленими скронями землі.

(Крила мовчання)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.