Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Степан Гостиняк
Частина друга

СТЕПАН ГОСТИНЯК (1941)

Поезія:

Пропоную вам свою дорогу, Пряшів, 1965

Лише двома очима, Пряшів, 1967

Вірші, Пряшів, 1972

Букет, Пряшів, 1979

Сейсмограф, Пряшів, 1982

Анатомія другого обличчя, Пряшів, 1987

Степан Гостиняк народився в селі Збудський Рокитів уменської округи, на Пряшівщині. Середню освіту здобув у Міжлабірцях, а вищу — на філософському факультеті університету ім. Шафарика, в Пряшеві. Крім поезій Гостиняк писав також художню прозу. Тепер працює в Музеї української культури в Свиднику.

*

В першій збірці Пропоную вам свою дорогу Гостиняк, з одного боку, випробовує радянські рецепти для „поета-речника народу», а з другого — захоплюється публіцистикою й політичною реторикою. Йому також імпонують моралізування („сантехніком своєї совісті будь! Епохи бруду будь смертельним катом») та „філософські» повчання („Є різні дороги. Найважча дорога — крізь життєві перипетії»). Все це не було органічним голосові поета, але в той час мало якесь відношення до його захоплення світом буденности.

Паралельно з цим у цій збірці вже наявню ті властивості його творчости, які він посилить у наступних збірках. Це, передусім, вміння схоплювати нюанси щоденностей, розмовна манера вислову („два дні реалістично падав дощ») та іронія. Ці властивості найкраще синтезуються в вірші „Душа Т. Г. Шевченка за моїм нічним столом», в якому він фамільярно звертається до Шевченка: „Товаришу Тарасе! Їй-богу засмієтесь, мов дитина, коли скажу...». Викристалізовується також цій збірці метафора („На хрест світання півні ніч повісять»), якою поет щедро послуговується, хоч і не робить її основним засобом свого стилю.

В наступній збірці Лише двома очима наголос пересувається з суспільно-політичної сфери на людину та її щоденне життя. Ця збірка написана виключно прозопоезією, тому стилем вона найсуцільніша. Поет трактує солдатсько-казармений побут, любовні взаємини і сільський чи міщанський побут в усій їх буденності. На помітне місце висуваються гумор, іронія та суперечлива грайливість, коли, наприклад, переконливі доведення доходять до самозаперечення чи сумніву. Поет часто висловлює свої спостереження розмовним тоном у формі казки.

Помітне місце в поезії Гостиняка займає еротика. Чи то байдужими репліками („не будь скупою, ну — додай себе до пива, пишностегна»), чи детальним описом жіночого тіла поет витворює еротичний настрій.

У збірці Букет Гостиняк робить різкий зворот до публіцистики й політичної заанґажованости, з усією системою реторично-повчальних прийомів: від сриймання Леніна і революції — до буржуазних безпорядків, чілійських піночетів та африканських преторій. Від збірки відганяє казенністю, яка в той час заіснувала в Чехословаччині.

Подібні мотиви продовжуються й у збірці Сейсмограф, хоч у ній Гостиняк уже не цілковито на послугах політичної заанґажованости. В ній найефективніше виходять любовно-еротичні вірші, тонко пропущені крізь призму іронії, як і роздуми про світ, життя та щоденні турботи людини. Юрій Винничук твердить, що Гостиняк намагається проникати в світ мітів і леґенд, „відділяючи гострою іронією казковий запис від пересічної уяви... хоче повірити в чудо, а коли це не вдається, тоді іронія перетворюється в автоіронію, міт осучаснюється, а світ функції осмішується завдяки його уреальненню».

Остання збірка Анатомія другого обличчя написана під цілковитим впливом публіцистики. В розділі „Сліди, або ж печатки домашнього сміття» домінують мотиви хабарництва, шахрайства, бюрократизму, підлабузництва та економічного нездужання. Подібні мотиви виповнюють також розділ „Зацні сторінки з історії міжнародного зброду». Помітно відсутня у цій збірці метафорика та іронія, а наявна публіцистична реторика.

Від першої до останньої збірки Гостиняк користується регулярним і вільним віршем, регулярною метричною системою, хоч вільно розбиває рядки, витворюючи враження вільного вірша. Це створює різкіші контури для окремих віршів і не дозволяє „буденним», антипоетичним елементам безформно розпливатися. Назагал, стилеві Гостиняка характерна розповідна дикція, буденність образів і „непоетичність» ситуацій.

Поетичний світ Гостиняка нагадує нам світ Нікарона Парри, з тією, однак, різницею, що Парра у своїх антипоезіях виключив почуття, і тим зробився темним, трагічним, безвиглядним; Гостиняк, натомість, ясний, життєрадісний і емоційно многогранний.

Б. Б.

Душа Т. F. Шевченка за моїм нічним столом

Товаришу Тарасе!

Завдання виконано:

Царі і царенята відійшли в казки.

Ну, іноді у спогадах пливуть ще,

Немов у горі вік ваш плив.

Життя кімната стала досить чиста,

Підкреслюю, не зовсім, тільки досить, —

Занадто накопичилось у хаті бруду!

Товаришу Тарасе!

Їй-богу засмієтесь, мов дитина,

Коли скажу: фундамент бозі

Тонами солі ми розбили

І бульдозером розуму. Їй-богу!

У нас в селі картоплю десь збирають,

А хмари з ластівками відлітають,

І тітці Ганні, тітці Зузці і Марії,

Дядькам Івану, Андрію, Михайлу

Ніколи в голову ніяк не влізе

Що є у світі важливіше щось,

за збір картоплі.

І ще ми язикаті стали дуже,

Питомої ваги словам не даючи.

Подумайте, „з ура!» готуємо атаки,

А на „ура!» самотнє сил не вистачає.

З великим правом всіх законів розвитку і смерті

Дерева роздягає жовтень,

Але з неменшим правом роздягали

в’язнів освієнцімських.

Погоджуєтесь, ні?

З великим правом на життя

Людина першим криком ріже голову повітря,

Але з неменшим правом ми собі

Присвоїли патент на розум! Ха-ха-ха!!!!

Товаришу Тарасе!

Мов яблука, довір’я до промови, опадає.

Знаєте,

Потрібно людям і живого слова, і живого діла.

Тарасе, я охочий на звання оскаженілого собаки,

Лиш змогу б мать гризти неправди тіло.

Подумайте, Тарасе,

Політику прядуть за спин кулісами народу!!

О, ще прийдеться вимітати хату!

Та й рукопотисків методику прийдеться ще опрацювати.

Товаришу Тарасе!

Не йдіть. Одну хвилинку.

Я вам забув сказати ну... та... неважливу річ,

Тарасе Григоровичу,

Вона мене лишила...

(Пропоную вам свою дорогу)

Літній вечір

Сором’язливість горизонту; хрущів найбільша швидкість;

і перша зірка у калюжі.

Палання горизонту — попіл дня. Що тополі роблять?

— Роздумують над нічним туалетом. Чому концерт не починают жаби?

— Напевно хворий контрабас. Куди із вулиці поділись голоси?

— Додому повели людей від праці п’яних.

Хрущів найбільша швидкість; друга зірка у калюжі; на роздоріжжі битого шляху й шляху в асфальтовій сорочці домінує самотність тітки Ракової.

Пасеться третя зірка у калюжі, тітка Ракова стрічається з: „Кого чекаєте, тітко?»; день остаточно схиляє світлу голову. На роздоріжжі битого шляху й шляху в асфальтовій сорочці засумував голос тітки

Ракової: „Кого ще ждать мені, окрім корови, синку?!»

Калюжа повна зір.

(Пропоную вам свою дорогу)

Про кермо і тих, що ним керують

Кермом зоветься все, чим (окрім іншого) і керувати можна. Зрозуміло, що топір або лоза в прямому слова значенні не є кермом.

Кермом керують руки, у які воно попаде, бо „...керуючим стає звичайно той, хто іншого керуючого вишле пасти вівці Аврааму чи його пов’яже у мотузочку» (цитата із ковбойки).

Можливість покалічення здорових пасажирів непрямо залежна від того, чи шлях керуючому кішка перебіжить.

О, не плачте — все іде та й буде йти нормально: хімік най собі культурою керує і надалі; агроном — коли вже так за тим ридає — най координує і керує запуском ракет; поет нехай дослідженням протонів трошки покерує (практику напевно в практиці здобуде); пастухові личить королівством керувати; філософією, думаю, найкраще керуватиме словобагач і т.п.

Керуючі з кермом в руках позначені старанням твердо довести, що задній хід неправом позабутий.

(Лише двома очима)

Читання за складами

Ду-же хо-чу по-зна-йо-ми-ти-ся з ка-том. Під-куп-лю йо-го, щоб дав мож-ли-вість як-най-швид-ше по-чо-лом-ка-тись зі смер-тю і пе-ре-ко-на-ти-ся на-оч-но, чи ї-ї ко-са гос-трі-ша, а чи мій я-зик. Суд-дя, я-кий ме-не сьо-го-дні з ка-том по-зна-йо-мить, зав-тра го-ло-сом чу-тли-вим із ме-не смі-ти-ноч-ку ос-тан-ню зні-ме. Жін-ці та діт-кам на ра-дість, роз-поч-ну я жи-ти ін ме-мо-ріям. То-ді — то ста-ну не-по-миль-ним і у то-му, в чім не по-ми-ляв-ся, і у про-чо-му.

(Лише двома очима)

Оце воно у нас

Ото, що звуть рівниною — тут без коріння. Це воно у нас.

А що торкається потоків: один до одного,

один до одного і стрімголов униз. Це воно таке.

Межа зустрінеться з весною — ненадивишся

на білу душу терня. Це воно, як є.

Із буком не розлучимось,

із ялівцем — так само. Це воно напевно.

І ярмарковий настрій не вміщається

до берегів ясного дня;

і розповіді вечорниць

женуть дівчат під парубочі крила;

і при допомозі лойової свічі

в півуставі бальзамує світ

рука монаша. Це воно давно.

Душа дивилася — дивилися на нашу дугову подобу

і сказала: „От, мій проводир!». Оце воно

наш здоровельний стан.

(Вірші)

Тиша

Між нічними гавкотами

номер сорок сім і сорок вісім,

між наказом й безхребетним морем,

між Марією і мною в часі гніву

простяглись кордони тиші.

Тиша.

Щойно вчора в гості місяць прикликала,

і грайливо думку в тіло одягла.

Це ж вона призначена

для грому п’єдесталом

у старому та новім завітах.

Ой на тиші зойкам сниться вічність

та й на ній розбійники

будують пам’ятник собі.

Я шалений:

між нічними гавкотами номер

дев’яносто сім і дев’яносто вісім

сподіваюся зустріти навіть

голос ангела із чистими вустами.

(Вірші)

Невідступні тріє царі

Тиждень тому (без одного дня)

лист мене покликав у чотирикінотеатральне місто,

де колись-то педагогіка вибринькувала

одноногу пісню.

Дим особи розчиняв, а збори плавали

у безбережних теревенях.

Ми весь день доходили до роздоріжжя,

щоб, нарешті, опинитися в нічному барі.

Абітурієнтки

щільним притисканням

перекреслювали всякі пута.

Неба не бажав ніхто;

лиш спраглих тіл. Це факт — незаперечний.

Тут і там сиділи грошовиті лиси,

ловлячи очима запах молодого м’яса.

Слово друга в темнім піджакові

плакало, мов дощ,

бо у просторі меду не було ні краплі.

Нас об’єднував не стіл, не зміст його пляшковий,

а степ, тополі і Дніпро, то значить — тріє царіє.

(Вірші)

В робочий час

Жага не знала, що це милосердя.

Василь був тої ж думки,

що від праці коні дохнуть.

Піддавшись впливу канцелярії, я призабув,

за винятком жаги, які на смак ознаки літа.

Не будь скупою, ну, — додай себе до пива

пишностегна,

щоб під місяцем

пливли травою білі риби. Хе.

Ей,

не співаєм, не співаєм, бо нема причини.

У склянках піниться універсальний лікар.

(Вірші)

Тебе у полі аж до йой

Ми підемо без того,

щоб нам хтось показував дорогу. Сонце буде

невідступним оком. Підемо.

Який би день не диктував листок календаря —

для нас це буде лиш неділя (та ще й першого гатунку).

Черешні на узбіччі у цей день добігнуть

аж до рівня меду чи, скоріш,

до рівня твоїх вуст.

Оселя раз у раз, неначе на драбині,

вилізе до нас лінивим півнем.

Перейдемо кордон: розлучимось із меблями,

технічним рабовласником, а головне,

із інквізитором — ура!

Крислата груша виконає роль шатра.

Трава, зелена ніби мавчин день,

визволити з трафарету ліжко,

у котрім я так тебе, я так, що аж до йой.

(Вірші)

Данина

Монетою,

не будь якою — золотою,

що не день розплачуюся ночі

за її гостинний прихід.

Недаремно,

бо безсонний час

безкомпромісно пише хроніку сплітання двох

контрастів.

(Вірші)

Дівчина моя нервується часто

Вона походить із сім’ї,

де три коти живуть, не нарікаючи на долю, —

чого не скажеш про сімейних членів.

Приїзди мої нейтралізують неспокійну атмосферу,

вчасно упіймавши перунів.

Державними коровами висмоктувана кров її вітця.

А мати, щоб не народитись одночасно з ним,

на кільканадцять літ пізніше вирішила народитись —

так постала прірва.

Голки, на які садовить прірва ця кохану,

з жалем незнайомі.

(Вірші)

Реферат но 1

Уяви,

мене тортурив сон до поту,

до голодної розмови гусенят.

Як-не-як, я страшно:

наче опинилася у місті, де ембріональні крила всіх

декорували,

де вода у роті не кричала,

де мій день хотів на гною вмерти.

Аж до поту, так, до поту сон мене тортурив.

О десятій колосився розбрат мами й тата.

Чув би ти, як падали мости!

Принеси мені хвилину без присутніх.

Принеси мені колишній смак до смаку.

Принеси мені, нарешті, хоч би прозу.

Тільки не зважай на слабосиле гальмування розпачі

моєї.

Господи ж, сусідонько ізнову

жер вишневі віти: бо його до небе, бо...

Дообіду я нічого не робила,

тільки з учорашньої розмови власну половину прала.

Ні, не сподівалася, що вернешся безхмарно.

Змайструвати шлункові твоєму щось хотіла —

щиро запротестував живіт із восьмимісячним коханням в ньому.

Я здалася. Окрім сторінок сентиментального романа

ще й сама не їла я від сонної тортури.

Чуєш? То на спині вітру йде до нас церковна липа.

Баба Грункалиха з вуйком Грицем стрілись

на словеснім фронті.

Лайки запасні участвували також. Папа в нашому

селі іще не помирився із московським патріярхом.

Гох, стривай же. А до нас приїхав неформальний

закордонний гість.

Він тебе чекає у конверті.

(Вірші)

Інтерв’ю з самим собою но 1

— Циганки припливають у містечко.

— Так, зарплата засійла серед дня.

— Ти ідеш краватку закупити?

— Ні, солідність.

— Кажуть, що справлятимеш весілля.

— Визволяю світ від дальшого гротеску.

— Куди прямуєш з цим дівчам?

— А я не знаю, факт.

— Куди, хотів би?

— В казку, та не можна.

— Два життя за неї віддаси?

— Лиш одне і більше ні одного.

— Оберігай її від вітрів злих.

— Я хотів би і від злого сну.

— Кого чи що бажаєш бачити, крім неї?

— Стару каструлю, повну листя, під старезним плотом.

(Вірші)

Границі піночетівських можливостей

Чи, може, хочеш стати членом тої або іншої комісії? — Ставай.

Іди собі і випий у пивниці двоє, троє, десятеро

пив, неоглядайся — можна.

А, може, полюбив ти всі подоби, всі обличчя

саду? Що ж, нічого в тім протизаконного — люби.

Ніхто тобі не заборонить щонедень чекати на

свекрушину поїздку у рогате царство.

Ніхто тобі не заборонить мати більше сорочок,

ніж кожен із сусідів.

Коли бажаєш, щоб на похоронах кожної з твоїх

надій дзвонили замість двох, скажім, чотири дзвони —

так воно і буде.

Для родичання з неуявним страхом теж не треба

спеціальний дозвіл.

Ти можеш вільно копирсатися в недоліках

закордоння.

Ніхто тобі не стане боронити їсти ковбасу, галушки

а чи власні нерви.

Але особа М дійшла аж до такого хамства, що

хотіла навіть власну голову носити — це вже ні!

(Сейсмограф)

Закодовано-відкодований вірш

В годину Г (котра є складовою частиною

командировки)

місті М (нейтральна зона)

у ліжку Л (службовім)

К (Катерина експортних пропорцій)

О (обіймала; так, спочатку

тільки обіймала...)

П (Петра не свого).

(Анатомія другого обличчя)

Емансипаційний протест жінок

проти народження дітей і догляду за ними

Чого лиш ми,

а чом не ви?

Не будемо,

не хочем вже терпіти.

А ви собі робіть, якщо вам треба.

Щоб верещали тут і спати не дали?!

Не хочемо,

не будемо,

навіщо?

Самі собі робіть і доглядайте,

ще й штучну цицьку прикрипіть собі,

а ми на збори йдем — союз жінок нас кличе:

програма буде там,

а після неї — танці.

(Анатомія другого обличчя)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.