Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Петро Мурянка
Частина друга

ПЕТРО МУРЯНКА, псевдо, [Трохановський] (1947)

Поезія:

Сухий бадиль, Новий Санч, 1983

Мурянчисько, Варшава, 1984

Як сокіл воду з каменя, Варшава, 1988

Петро Мурянка народився в Пархові Ліґницького воєводства, в Польщі. Закінчив у 1966 році православну духовну семінарію, а згодом студіював у Християнській богословській академії В 1973 році, по смерті батька, займався сільським господарством. У 1977 році переїхав у рідні гори, де спершу був диригентом церковного хору в Сяноці, а в 1982 році переїхав до Криниці, де працює диригентом хору церкви Св. Володимира. Був солістом хору „Журавлі», а після відновлення діяльности хору „Лемковина» став її членом і солістом. Організував концерти церковної музики, театральні спектаклі та „Лемківські ватри».

*

Перші дві збірки Сухий бадиль і Мурянчисько написані лемківською говіркою (Сухий бадиль містить також паралельні польські переклади). Всій творчості Мурянки властива одна тема — Лемківщина, тривога за її майбутнє й любов до її краси, її минулого, її душі. Ця прив’язаність до Лемковини, наче до матері пуповиною, — сильніша, ірраціональніша й екзистенціяльно трагічніша ще й тому, що Лемковина втрачена.

Найчастіше ця прив’язаність до рідних сторін передана образами природи: лемка виховували бескиди, „потік учив [його] бесіди, а „душу плекали ялиці», — тому-то лемко почуває повинність кохати Лемківщину, пам’ятати її й вірити в неї. Прив’язаність ця складна: вона — синтеза фізичних, духовних й емоційних властивостей. Ліричний герой, наприклад, тужить за своїм краєм, бо буки вже давно молитов його не шептали, „не грішив камінь [його] гріхом». Все це, ні в якому разі, не є втечею в тугу за минулим. Поет різко усвідомлює, що його „вимріяний світ — велика казарма», а він „над усе хотів би почути плач немовлячий народженої Лемковини». Він навіть у стилі „Слова о полку» звертається до сонця, щоб воно перше „виплекало квіти на рідній землі, вигріло його свобідний рід», а щойно тоді заходило. Отже, творчість Мурянки глибоко закорінена в ґрунт лемківської спадковосте.

Всі інші теми й мотиви поезії Мурянки теж випливають із тієї ж великої теми. Релігійні мотиви, наприклад, які займають помітне місце в його творчості, існують в єдности з долею лемків та їхньою природою; відірвані від цієї єдности, вони наче гублять свою вагомість.

Для Мурянки релігія — це, радше, життя і природа, а природа й життя — це релігія. Шум зеленого життя буків — це молитва людині й за людину.

Особиста лірика Мурянки теж сублімована загально-лемківською темою. Коли ж вона подекуди звільняється від цієї теми, тоді вона набирає дещо інших і глибших вимірів. У цій ліриці особливо ефективні образи природи, які віддзеркалюють душевний стан людини („зелена соснова тінь крилами яструба на душу падає,,).

Петро Мурянка іронічно схарактеризував своє поетичне кредо у вірші „Втікання від абстракції». Він хотів би, мовляв, писати про стіл, та його стіл „по хаті не ходить»; хотів би писати про крісло, та воно само не колишеться; писав би про білу картку паперу, та „вона до перс жіночих ніяк не подібна». Іншими словами, він хотів би позбутись метафоризації і вкорінити свої образи в „справжній» ґрунт життя людини й дійсности. Більшість його образів відбивають цю його настанову; наприклад: „бескид.., як доля, горбатий», церква — це „камінна вітців кирвавиця зі здутою людським конанням порожньою банею», а туга — „чорніша, ніж каче болото». Ці образи не лише тісно сплетені з дійсністю: вони також глибоко народні й часто виконують символічну функцію, що, в свою чергу, дозволяє йому дещо відійти від цієї народности. Саме такі метафори виходять в нього найкраще й найоригінальніше.

Мурянка, назагал, тяжіє до традиційних поетичних засобів: подекуди римує, хоч регулярних схем римування не зберігає; вкладає свої рядки строфічно, хоч строфи його часто міняються. Відчутна в його поезіях ритмічна одностайність, хоч регулярної ритміки він не дотримується, а визначує її силябічно.

Творчий процес Мурянки відбувається на грані між традиційною і сучасною поетикою, між фолкльорністю і новаторством. Факт цей посилює його творчі пошуки і відкриття.

Б. Б.

Вікно на світ

Через моє вікно в дверях

(котре є вікнодверями)

видно єден дах

з осмома коминами

За дверями з вікном

є дранчастий пліт

в котрим ніт отверанки

через котрий скачу другій рік

В моїм кутику три на штыри

мийниця відро і басчата

желізна постіль младна жена

Христос на стіні розпятий

На моїм столі згідно лежат

Гарасимович Драч Гораций

в моїм языку кости неє

Неє і рациї

(Сухий бадиль)

Двоюрідны

По шыбі слеза тече

осени перша

зелений іщы світ

літо от-от

лем што

Капинка смутку

і перша осени

по шибі тече

слеза

По лици капля воды тече

солена

затуманены очі

по шыбі

за тамтом

Бездоння смутку

і перша солена

по лици тече

воды капля

(Мурянчисько)

Заран

І знов мені не привезла

нічого пошта з України.

— Шевченко

Зас сіло сонце

на сині воды Сунду

іщы єден

надії ден

ґывтув пекупу гіркоту

як білий моря птах

крилами затрепотав

і гмер

А коли нічка згустне

втихне

зітхнеш

і думку вертаючу

диганяв будеш дармо

Што твій вимріяний

світ велика казарма

(Мурянчисько)

Серпен

Брату Ярославови

Помедже стіжки оранины смужка

Свіжого смутку чорна стужка

Попри тобі зерна жовты

попри тобі зерна златы

попри тобі чрева повны

За верхнього єс в стіжку

од спекы і зливы

Гузерями догоры

колосьом долину

(Сухий бадиль)

Лемківський крест

Розпятий на сім стран світа

з криком вітру в стрямбах

поза тридесят три літа

уж ждеш

І певно єс уж призабыв

де десне рамя твоє

де шує

ду отец

а де син

Єдно не сходит з памяти

Амин

(Сухий бадиль)

Кольоры

Стане над Вірхньом синій ден

зелена соснова тін

крилами астряба

на душу падат

Виросли роси з плаканя

борозды сухи почорніли

та думка як смуток завсе біла

ятрит ся і кланят

Зыйду уж дохыж при вечері

глядав буду в очах крадених дни стежкы

як завсе не найду

як завсе і ниґда

не воскресну

(Мурянчисько)

Преображеніє

До пеленки гмлистой молодости

тулю главу

ламлют мама голузку з яличкы

ангельского гласу слухам

С нами Бог

Мрій червене квітя арджавіє

джерельця жадно жданий черкіт

журбом жугре

С нами Біль

(Мурянчисько)

Молитва

Розвийте ся бучкы

вам не вшытко єдно

зеленым жытьом зашумте

Мі

і за мя

(Мурянчисько)

Жажда

Помедже пальці

водиця слів мі втіче

так жажду

так прагну

так хтів бым ся напити

Вытужам серця мязы

а все лем

єдна маленька

крапля остане

і тота ся

під языком

критика

розмаже

Повідж мі джерельце

повідж мі серце

зыйдут ся даколи

зомлілы нашы штырбелі

Напєме ся жменьом

до сыта

(Сухий бадиль)

Жовна

Клює жовна

в мої груди

дни приколысаны

болі

што жартом гмерли

будит

Може выжре

хробачыска білы

што ся розплінили

як жытьом

тілом цілым

Клює жовна

та та-та-та не чути

Може ма дзюбу тупу

а може то мягкьі груди

(Мурянчисько)

Верхы кучерявы

радосте боляча

проміньом душьі горячым

спечена

потоком дум выплескана

вітром мрій выпещена

Радосте моя кучерява

Доле горбата

онагре завзятий

Головосторч впівперек

стаєш

хащом тернинами

все під беріг

Доле моя

завзята

Небом болотом

роками милями

диганям за вами

правдом

як сокіл воды на камени

з серцьом як дзюба отвореным

не находжу спраглий

(Мурянчисько )

Гуманітас

Бескиде мій

як доля горбатий

як воля міцнійших

камянілий

Болит мя краса твоя

в найметы взята

на експо світу виставлена

а нам

што ме єй вірно в серцях плекали

без віки несли

до рівных дни

списами заставлена

Болит мя серце Бескиде

його битя

тобі

в книзі великій заказане

Імено їй

Гуманітас

(Сухий бадиль)

Мій верш

Гвойду до тебе мій вершу

і ворітцята затрісну

і нихто не буде видів

і нихто не зрозуміє

што ся в тобі діє

Роздертой души чуганю

на тебе зашмарю

Од назрячого ока скотины

і од щырого Людины

І будеш лем мій

І ничый інший

Од найбільшого болю

найбільший

(Мурянчисько)

Кєд діжду

Ігорчыку

Демку

маленькы моі лемчата

як даст вам доля

няня

ци тата

памятати

Команичка буде зеленіла

черешенка ся осыпле

квітьом білым

Плакав буду мої сыны

кєд нам серця вкраде

Лемковина

В потічок очы оберну

я

ваш няньо

кед діжду повісти даколи

Ігоре

Даміяне

(Мурянчисько)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.