Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Іван Негрюк
Частина друга

ІВАН НЕГРЮК (195?)

Поезія:

Металеві квіти, Букарешт, 1983

Золотий браслет слова, Букарешт, 1986

Балади і екстази, Букарешт, 1986

Іван Негрюк народився в селі Іпотешти Сучавського повіту, в Румунії. Працює ливарником на заводі.

*

Іван Негрюк, робітник металургійного заводу, звернув на себе увагу своїми „металевими квітами» („закувались ви, металеві квіти, глибоко в оранці моєї душі»), достигаючою матерією, верстатом „закопаним по коліна в стружках», — тобто намаганням перевтілити в поезію технічні елементи своєї праці. І коли прийняти тезу Магдалини Ласло-Куцюк, що поетичними координатами Негрюка є „взаємне пізнавання через взаємне віддзеркалення» себе і світу, то світ „металевих квітів» не є, справді, головним віддзеркаленням поета. Головним віддзеркаленням його творчості й у його творчості є природа і земля (в селянському сенсі), людина і рід. В поезії Негрюка перетинаються, чи, радше, сплавлюються пейзажі природи з пейзажами душі й минулого.

Найтісніше й найінтимніше пов’язаний Негрюк з природою, про що свідчать його автентичні, оригінально й глибоко відчутні образи природи. По долинах, наприклад, „іній страхає сон слив»; „місячний леміш на полях викопує криниці»; „пришивають дощі сіре небо до стерні»; а „місяць колише на розі нічне відро». Словник Негрюка скупий, як у селянина, „який, радіючи доброму ужинку, — як пише Михайло Михайлюк у передмові до першої збірки, — остерігається дешевої хвальби, аби не задіти необережним словом духа землі». Згадка про „духа землі» і селянина тут не випадкова. Психологічно Негрюк стоїть ще дуже близько до душі й системи вартостей селянина. Земля для нього є не лише джерелом урожайности, але й елементом тяглости, спадковости, коли людина, вертаючись у землю, стає ґрунтом для плуга нащадків: „можливо хтось пригадає собі про нас, і те, що ми у цій землі, та з любови встромить плуг глибше».

Тема людини й роду (отих „братів і предків») найглибше закорінена у творчості Негрюка. Попри всю свою увагу до модерности й оригинальности вірша, Негрюк, у першу чергу, пише для людини, хоче, щоб кожне його слово було болючим ударом у дзвін світу. В його світобаченні субстанцією життя людини є любов. Навіть немовля, народжуючись, „першим криком дає світові вістку любови». А глибока сила джерела і струмка житта ведеться від „предків, приколінених під борозною».

В останній збірці на помітне місце починають виринати патріотично-громадські мотиви, в яких поет трактує проблеми сучасности, тривоги й сподівання людини нашого часу та висловлює свої почуття до батьківщини. Хоч Негрюк висловлює ці мотиви здебільшого характерними йому „поетичними валентностями образу», громадська поезія не легко піддається поетичному перевтіленню.

Негрюк пише виключно вільним віршем, без ефвонічних аксесуарів; інструментує його з позірною невибагливістю. Його метафора складна, багатогранна, з великою „суґестійною силою», висловлена скупим, але згущеним словником. Він щедро черпає з багатства селянського побуту та українського фолкльору, але переплавлює це в горнилі власної уяви і виливає з цього оригінальні й наскрізь індивідуальні форми.

Сказане можна підсумувати словами Михайла Михайлюка: „поезія Івана Негрюка стисла, лаконічна, скупа на описовість ... від чого, на перший погляд, творить враження метафоричного скупчення без усталених (але не менш дисперсивних, атрофуючих) пояснювальних аксескуарів .... Але він уміє подати малюнок, найчастіше не барвами, а вагомістю вкладеної думки, промовистістю образу.» Тим-то поезія його особлива й до глибини зрушуюча.

Б. Б.

Уклін вам, високі гори

Уклін вам, гори

з вічною діадемою

сонця на чолі.

Світле небо

цілує струмочок,

з серця каменя розлитий.

Як гарно бути

у горах річкою,

піснею глибини.

Уклін вам,

сонячні гори душі і долі

моїх братів та предків!

Зелені свічники ялин

з вертикального старання

дрижать у водах.

(Металеві квіти)

Переконання

Пробивається через кріпость часу

світло історії.

Пшениця в борозні

повертається в напрямі сходів.

Уважаю,

що зорі вітчизни —

це поява з глибин насіння;

у сні посівів

округлюється хліб,

а дитя вимовляє „мама»,

а потім;

„принесіть білий рушник —

нинішний час застелити».

(Металеві квіти)

Можливо, хтось...

Можливо, хтось

пригадає собі про нас,

і те, що ми у цій землі,

та з любови

встромить плуг

глибше.

Коли маятники курантів

стирають в тиші мить,

надвоє розрізують сон

і ранки народжуються

із мутними очима,

тебе знайде

ранкова пісня,

шепочучи казку

про долю каменя.

(Металеві квіти)

Осінь

Скрипучі вози

привозять осінь у село

із дібров,

де жовто-червоними вогнями

лисиці загніздились у вітах.

Листя дубове

зберігає дощі у жменях,

а потім лагідно тече до землі.

Прибудуть порожні,

немов неописані аркуші

білого паперу,

ночі, які не зазнали

любовних слів.

Прибудуть ночі,

коли дощові сльози

вмиватимуть віконні шиби

і наше кохання...

Довга пора чекання

стане з часом засніженою стежиною.

(Металеві квіти)

Горе

Розплетеними косами

шмагають верби небо по обличчю,

вдаряють сильно

темно-сірий край світу,

звідки не прийде

ні грім, ні зоря.

Чорні коні

паслись на місячній стерні

навколо озера

і страхали моторошним іржанням

води.

Тінь твою хотіли випити,

чи нічне чорне вино,

налите ув озеро,

неначе в бокал,

щоб потім його вдарити копитами,

як матері вдаряються

кулаками у груди?

Цієї ночі

жоден предмет не має тіні,

тільки, люба,

смерть подвоює все,

хоч все є нашим і своїм,

навіть коні

і непорушність лебедів у сні,

А верби шмагають віттям береги озера...

(Металеві квіти)

Дзвони

Подеколи на полях

стоїть призабута дзвіниця

з велетенським висячим дзвоном...

І раз у раз —

під час бурі —

сильно дзвонять ним у небо

селяни.

Дощі ніколи

не голублять йому серце

своїми пгільцями.

Ніколи у дзвін

не затече хмара,

а серце вільного дзвона

не ржавіє ніколи.

Та не це головне,

а те, щоб він міг коливатись

і серцем своїм

ударяти в небесний бубон.

(Металеві квіти)

Весняний подих

Димчасті сади

плекають блакитність,

стукають у вічі

зеленооких див,

а по долинах

зірчастий іній

страхає сон слив.

Котиться зелена

сила у гілках,

місячний леміш на полях

викопує криниці,

а сп’янілі бджілки

падуть у польоті

яблуневим цвітом

у відкриті пригорщі землі.

(Металеві квіти)

Пастель І

Босоніж перебігає літо

через стерні,

залишаючи за собою

пелюстки цикорію,

мов краплини поту;

від туманно-сумного лету лелек

по долинах замрячів

срібний іній.

Стукає осінь вітрами у вікна,

вдаряють віти яблуками

у шиби,

немов кулаками.

Скриплять небесні мости

від переходу хмар

і березове полум’я

гнеться до землі.

(Металеві квіти)

Добридень!

Пробачте,

що не постукав у двері...

Та ні, руки не зайняті,

бо в мозолистих долонях ношу

душі два чемодани дрібних речей!

Там погляд матері

біля кросен,

тчучи рушники

із червоними краплями

достиглої калини;

батькова сокира, долота,

клапоть газети, де пишуть

про перевиконання ним плану

кількома тисячами кубометрів дерева,

на якім він закарбував

кількасот кубометрів

палкого бажання

здобути мені доброго досвіду;

є там дрібні кільця, на яких висять

кулі першої чи другої світових війн;

ключі від древньої прадідівської правди;

якась непотрібна камінна печатка

і всякого розміру коробочки.

Пробачте,

не можу так швидко описати вам кожну річ.

Та ні,

руки у мене не зовсім зайняті,

хіба що в лівиці несписані аркуші паперу,

а в правій — шкільний олівець.

Прошу?

Чи вмію працювати?

Хіба що вхопити місяць за ріг

і встромити його

глибоко в чорнозем;

гострим смичком

на струнах смерек

виспівувати,

сталь гарячу ритмічно товкти

аж до кулястої форми;

у моїх коробочках

лежать вивчені листи труда

з важкою печаттю

мозолистих долонь.

Ні, ні,

кави не питиму, —

мене ще не втомила розмова,

та, пробачте, я прибув

із душі двома чемоданами дрібних речей.

(Металеві квіти)

Сон матері

Мати розторочує самітність

при відчиненому у вічність вікні,

звідти — ніякої вістки, —

від батькової скрипки

залишилась лише німа пісня,

вона її чує,

вона кружеляє в її спогадах,

з нею ночує.

Каганець димить павукам під підошви

і тче на їхніх грудях хрести, —

все закарбувалось у пам’яті,

немов білого воску світло

дитячих ніг,

а лебідь синьої хмари

пливе під місячних серпом

і матері назустріч кидаються

алмази зірниць.

(Золотий браслет слова)

Туга

Так довго сніжить

у небозір круками,

що тополя стала

тужливою піснею,

приголубилась скрипкою

до обличчя стежини.

Із місяця

сріблом сіється пороша

під віконні каганці, —

на зернини світла

крізь стелю ночі.

Виття собаки

творить димар

між стінками твоєї душі,

а хата у наметах

тоне човнем.

Все більше й більше

вдаряються рибинами об паркани

занімілі звуки...

Із цього океану

ніхто не винесе нічого,

безсила думка

не встані вертатися криком.

Рамена дерев утомилися,

колихаючи мертвих птиць.

Від стільки снігу

я теж згорблений,

а журавель криниці

припав до небесних грудей,

мов голодне ягня.

(Золотий браслет слова)

Осінній візерунок

Б’ють підковані місяцем лошата

копитами у скроні моєї крові.

Зелень ридає, кидаючись кинджалом у ріки

та на розчесані віти верболозів.

Кружеляє орлами імла,

стає навколішки перед кругом сонця

і плутається в промінні,

мов у павутинні,

а поміж деревами

вітер мацає підсохлими пальцями листків

погляд зосенілих почуттів.

(Золотий браслет слова)

Балачка

Любове моя,

сьогодні запрошу тебе

на коротку балачку

у розкішний ресторан

весняного саду.

Нишком гратиме

бджільний оркестр,

нас огорне

зелений присмерк

і ми будемо прополювати

душевні грядки.

Ти лузатимеш

крихітні зернятка

любовних слів,

а я поливатиму

грудку заперечливого слова,

і невдовзі там

зійде барвінок.

(Золотий браслет слова)

Сиротою пісня...

Яка небезпека, тривога,

жахає полінне тіло флейти,

аж серце яворів

стає лебедем

і зморшки павутинять

воду дзеркал?

Цієї ночі сиротою пісня блукала,

торкаючись скронею

місячного рифа,

а каганця гадюче око

ще й досі горить...

(Золотий браслет слова)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.