Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Софія Сачко
Частина друга

СОФІЯ САЧКО (1955)

Поезія:

Пошуки, Білосток, 1982

Софія Сачко народилася в селі Булька на Більщині, в Польщі. Закінчила факультет російської філології Люблінського університету, а тепер живе в Більську Підляському, де працює вчителькою. Почала друкуватися у 1972 році в білоруській Ніві, згодом друкувалася в Нашому голосі.

Софія Сачко пише виключно підляською говіркою. її збірка Пошуки вийшла в перекладі на білоруську мову (лише один коротенький розділ у тій збірці поданий в оригінальній говірці).

Духовно й почуттєво поетеса тісно зв’язана з місцевим підляським світом, який вона трансформує крізь призму емоційносте, а подекуди й гумору. В більшості випадків Сачко по-прустівськи зображує світ, „який минає». Це пасторальний світ села, де дим з комина „ще відьмами пахне», де „за бандурою в косах цибуля тихенько плаче», де люди вгадують весілля і смерть з цвіту яблуні й черешні чи з кування зозулі. Суть людського життя в тому світі така ж невибаглива й пряма, як і його краєвиди; така ж самозрозуміла й пройнята селянською мудрістю, як схід сонця, як проростання трави чи готування жінкою сорочки на смерть; така, „як треба доїти корову, дати їсти свиням». Життя людини хоч убоге тут, але цілеспрямоване: люди обробляють поле, і навіть, коли вже не збирають з нього, „все ж наслухують дощу». А дитя, яке „несе листок осені», визначає смерть батьків.

Зображуючи цей пасторальний світ, поетеса одночасно віддаляє себе від нього: „боюсь спокою, який не тривожить, замкнений вечір у замкнених сім’ях». Шукаючи особистої свободи, вона, парадоксально, завжди вертається до особистої порожньої клітки, в яку „приятелі кидають кість, щоб гризла, і лікоть наніч під голову».

Внутрішньо поезія Сачко напружена й емоційно згущена: жінка, наприклад, хоч і свідома невірносте мужа, „бере тіло, як землю», тобто як субстанцію продовження життя, або спонтанно віддається коханню — „бери вино і тіло й люби!»

Хоч поетеса звертається до традиційних джерел і змальовує традиційно усталений світ, вона висловлюється модерними поетичними засобами. Пише вільним віршем, інструментованим на особистий лад, чи під народній мелос: „ой захіхочу і возом заїду, ой заїду в той сон». Її метафори свіжі й повно співзвучні з тим світом, який зображують: сорочка п’явкою впивається в плечі; нещире слово — „як добра протеза», а дні прості, „як мікстура з рецепти».

Підляська говірка, якою послуговується Сачко, чудово відповідає світові, про який вона говорить, і стилеві, яким вона пише. Прастарі властивості підляської говірки звучать свіжо й модерно в її віршах.

Софія Сачко черпає з вірогідних успадкованих мовних глибин, і тому творчість її має особливе значення в контексті української поезії.

Б. Б.

*

як в сколочонуой водіе

завтрашні день откриває вчорайший

єслі ти живи

допускаецьця кажда встреча

і кажда хітросьць

помовчиш

— тяжке слово

а у кого душа не ниє

день прости —

як з рицепти мікстура

ти віер як хоч

шукай собіе подобних

— ошукуйся

несі стішка п’яну думку

переходь в паметь

і в камень примі лад сьвіета

— і зойді с ума

(Наш голос ч. 3, 1985)

*

Як в сколоченій воді

завтрашній день відкриває

вчорашній,

коли ти живий,

допускається кожна зустріч

і кожна хитрість,

помовчиш

— тяжке слово,

а у кого душа не ниє

— день простий

як з рецепту мікстура,

ти вір як хоч,

шукай собі подібних

— ошукуйся,

неси стиха п’яну думку,

переходь у пам’ять

— і в камінь,

прийми лад світу

— і зійди з ума.

(Наше слово ч. 23, 1986)

*

боюсь спокою котори не тревожіт

замкньони вечур в замкньоних

сіем’ях

і день — як біели поєзд

мінавшим в око

— паперова натура тіела

голодним

— маска збратана з тваром

і слово як добра протеза

запасала на чорни лістопади

запах літнього сну

в вінках і медові

запасала — зберегала

(Наш голос ч. З, 1985)

*

гадаєш мою любоу

готови спроста осудіті

тут я не розберусь

куолько нас

і котора з тобою іде

тримауши руку на колишці

і вінець на головіе

пуод закритою церквою

ще десь лі сток пробігає тіхо

— вона уже

чи ще буде

дівісь — бачу а не росту

тіело беру — як землю

(З архіву)

*

шеж є віетьор

што одчиняє браму сада

і потаємно як в теплум снові

коло груді

вибігаєш ген в поля

би куонь по земліе пронесецьця

на весну

би жаворонок коб обняті небо

— не встилайся і плач

такая твоя піесня

слово невиважане несеш

злуосни

а не краснієш

твуой простор хай буде

як сон

в снові ти добри — ти свуой (З архіву)

Пісенька

про любов коротку

Як час біелий об’явлюся тобіе

як тобіе руовна в біеді і в кровліе

не приглєдайся

— сумленне понад намі

бери віно і тіело і любі

Як час біелий об’явішся мніе

як мні руовний в біеді і в кровліе

прозрачною розою махну

— тебе в день введу

бери тіело і йді.

(Наше слово ч. 23, 1986)

*

хто робіу ціеле жицє

неконечне лічит гроши

жиуши — якже не робіті

жиуши — якже не любіті

іх поле вироб’яне як масло

іх рукі пахнут хліебом

хоч не збірают

всьо ще наслуховуют дошчу

на лавочках пуод плотом

— осанна

(З архіву)

Вєршік бабці і внучці

з цвіета яблині і черешні

і з кованя шареі зазулі

гадаєте весіелє і смерть

напоуняюцьця сни неспокуойних

звони розколишут воздух

ще трохі

і всіе узнают

пока пальцьом читаєш

каменни крижиє діедуов

і не капне сльоза на зельони мох

ведеш за ручку

— в безовіе закружився чміель

(З архіву)

*

ще спіш

і кажда думка гріеє долоню

муцніей

ніж ідущи дньом

а вже розвіняє перше слово

розпучаним лістком

ти знаєш як подобии дніє

і не ждеш

нема тебе

в кругу пісень природи

омінуло розпятіє

і Восккресшого хвалівши — не хваліш

в твоюом домові

ни радосьці ни печалі

забота

— воздухом і хліебом

(З архіву)

*

рика би другі раз вступівши

несе дуом і віноградом оплєтає

як вслухатісь

і золотим лучом скрипкі...

випадаєш з круга

а природа всьо ж тая

на своє спасеніє — возвенисени обман

а тож смертельни ціели

в чиюом огньові

піднімалася нуоч

О як смерте льни

І чутке серце тупіцьця як нуож

ще б’ецьця

але вглєдішся — би вода мутна

соглашаєтся бо утечи не можеш

махаєш рукою мружиш очи

— ти біедни в своюой віери

провозчику луча

(З архіву)

*

є такі час

от которого не утечеш

і слово Саломона

напоуняє тебе огньом

чує его родяща

і страдавша взглядом над гробом

і нещасліво влюбльонним

здаецьця же то вони

(З архіву)

*

Дочціє Юстинці

їдем з сонцьом їдем

дорога спуод нуог

у діеда борода як їж

у мами пальці як шовк

туолько прасті тонку думку

як сіви швідконогі дерева

і ліес качнувся проважавши нас

ой віетьор віетьор — гультаїско

і небо широке

— а ви всьо з намі

(Наше слово ч. 23, 1986)

*

говору про свободу

а не признаюся до себе

люб’ю і жичу смерті

і тим мойє ворогі

довго живут і здорови

а я перестаю віериті в Бога

ворочаюсь до пустеї кліеткі

а приятелі вкідают кусьць

коб гризла

і луокоть на нуоч

пуод голов

(З архіву)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.