Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Олена Дуць
Частина друга

ОЛЕНА ДУЦЬ (1960)

Поезія:

В молитовнім блюзнірстві, Новий Санч, 1985

Олена Дуць народилася в селянській сім’ї в Уязді Ґурному, в Польщі. Закінчила факультети російської філології і психології в Яґеллонському університеті в Кракові, а тепер студіює історію мистецтва у тому ж університеті. Працює активно над розвитком лемківської культури в Польщі: підготовляє Словник лемківської бесіди, опрацьовує лемківську літературу та співредагує Лемківську ватру і Голос ватри.

Поезії Олени Дуць друкувалися в Нашому слові, Нашій культурі, Голосі ватри та в польських періодиках Politechnik і Zycie literackie.

*

Олена Дуць пише переважно лемківською говіркою, а останнім часом і літературною мовою. Її перша збірка В молитовнім блюзнірстві появилася, як і збірки інших лемківських поетів, в польській і лемківській мовах паралельно.

Духовний мікрокосм Олени Дуць складний і багатогранний. Деякі грані того світу накреслені у вірші „Вірую, Господи, і визнаю», в якому поетеса висловлює свою віру „в білість снігу, міряну тишею, вколисану в березовий лісок мрій», тобто віру у внутрішній духовний світ злагоди й інтимности, в якому поетесу особливо захоплюють нюанси порухів душі й почуттів, як і містерійні властивості природи. Все ж, у поезії Дуць не йдеться про злиття чи ототожнення людини з природою, але, радше, про її гармонію з нею, про вникання в природу й відчування її, зберігаючи при цьому свою ідентичність. Йдеться також про своєрідне поширення і посилення почуттів через природу, або, як висловлюється поетеса, про „затискання пальців на перлинці роси, щоб відчути, як серце ночі радіє в жмені». Але цей гармонійний світ поетеси може існувати й вібрувати тому, що в ньому є творчий неспокій, який вона береже, як найбільшу коштовність, і боїться, щоб він „не зник, впоперек перетятий логікою». До цього внутрішнього світу належить також дім, „побілений сивиною переживань», який є пристановищем, де немає зневіри.

Оберігаючи свій внутрішній світ, поетеса, однак, не відмежовується від зовнішнього світу. Вона ж бо бачить, що кожне лемківське слово котиться „на путь каменисту», і ступає тією дорогою. Вона не лише впутана в „барви творіння», але й у терпіння — її „болить життя, як даровизна». Болить її теж жорстокість і несправедливість історії, отой „крик бань ранених ... на хресті Візантії розп’ятих».

Олена Дуць — поетеса модерного звучання. її поетичне кредо схоплене в такому образі: „міцно стискаю розірване слово, як пацьорки... букви зв’язую ... гарячою весною потрачені мислі збираю». Значить, наголос у її поезії поставлений на стиль — на „стискання слова», на інструментацію звуків, на вплітання потрачених весною (тобто особливих, свіжих) мислей. Пише вона верлібром, у якому відчутна делікатна ритмічна тканина. Найголовнішим і найориґінальнішим засобом віршотворення Дуць є метафора. Поетеса однак не перенасичує свої вірші тропами, щоб втримати делікатну гармонію між образом і думкою. Метафори її — свіжі й точні. Поетеса може розтирати сон у долонях, у пригорщах туги нести світ чи поклонятися неспокою; самота може обмотувати місяць бабиним літом, вірність пахнути північним вітром, а годинник колихати жах „в порожнечі старих дзеркал».

Як було згадано раніше, Олена Дуць пише лемківською говіркою. Традиційно, письменники вживали діялекти, щоб відтворити льокальний кольорит і зобразити життя людини у відповідному контексті. Дуць робить навпаки, переставляє лемківську говірку з локальних рейок на універсальні, або, висловившись образно, переінструментовує цю говірку з лемківської ліри на електронну гітару модерної поетики. І цим її роля особлива.

Б. Б.

Осамітнені

Пасмо прокльонів

в молитовнім блюзнірстві

пригорблене

зворушеннями розцвітаємо

з недомовок

у творіння барви спутані

крик бань ранених

несемо

на хресті Візантії

розп’ятих

(В молитовнім блюзнірстві)

Сами

пасмо прокляцтв

в молитовним блюзнірстві

згорблене

зворушынями выквитаме

з недоповіджынь

в творіня кольоры

спутаны

крик бань раненых

несеме

на кресті Візантиі

розпятых

(В молитовнім блюзнірстві)

Блиск

Коли надходить ніч

в порожнечі старих дзеркал

годинник в хвилин каплинах

колише жах

такий чужий дім

проміння місячні збираєш

сумним думкам на добраніч

спиш визволена

одержимі бувають світанки

(Наше слово ч. 30, 1984)

*

ганяє за хвилиною перепочинку

втопленою в краплині надії

мешкає у вечоровій правді

у фосфоричних секундах горіння

побожними піснями

вітаючи схід сонця

думає про сумерк

(З архіву)

Місячна туга

Самота

бабиним літом

місяць обмотує

келихи долі

промінням наповнює

гірко струшує

меланхолію блідості

неспокій

тиша

світлотінь

три кроки

у яблуневий запах

долонями

у захват

поринаєш

така далека його самотність

а ти тут

малесенька

гіперболею сліз

потрясена

світ несеш

у пригорщах туги

до місяця

самітного

як ти

(Наше слово ч. 30, 1984)

*

Для мільйона похвал

— не буду

Для мільйона рацій

— не хочу

Для мільйона прохань

не зупинюся

обіпрусь об тишу

почекаю

може хтось

сумнівами вирубцьований

відчує як зранив

слова навіщо ж?

(Наше слово ч. 30, 1984)

Білянка ’84

Помочі крок наперекір

атоми гомону над свічкою

в припічку задуму сховану

обнажає дим сигарети

дім

над тишиною

розмотаний беззвучно

набрякає врослий в землю

чужий зневірі

побілений сивиною переживань

час

мученик подій

ми

(З архіву)

Поза межами вразливости

ставляєш кроки

в напружений час непевности

схиляєш голову нестямно

в ожиданні відгуку

вразливість розтягаєш

над імовірністю

всі захоплюються

вродливістю безглуздя

самітно числиш кожний порух

нагого нерва котрий відбирає

підсвідомість любови

— ви хворі на уяву

відповідає їм

вразливість тиші

(Наше слово ч. 30, 1984)

*

очі свічок

з ікони проникнули

в коливання хорової лавини

біль спалахів

із мертвих воскресший

голову схиляє

а не вміла ти

(З архіву)

Розмова якої не було

любов терпінням

терпінням любов’ю

годі

вкінці птахи

птахи вкінці

перестань

занепокоєння страшенне

пориви святі

не відходи залитися

(З архіву)

Зачаруваны

пізно уж

білчы птахы

лишают землю

вірніст наша

пахне

північним вітром

ближшіе пригорний

засмученіст далеку

веретено кроків босых

в лозинах

захисний пальці

на перлинці

росы

то серце ночи

так радіє в жмени

(В молитовнім блюзнірстві)

Ворожба

На долони

три свічкы

ляв ся вечер

в поломні чорнявом

ворожылам

на пут каменистий

катуляло ся

кожде

лемківске слово

пішлам

(В молитовнім блюзнірстві)

*

Вірую Господи

і визнаю

біліст снігу

міряну тишом

вколысану

в березовий лісок

мрій

де прикучла

змордувана душа

жебы з од дыхом

землі з

ышла

ярным жытом

зеленщькым

спокойом плывучым

(В молитовнім блюзнірстві)

эАпогей

перший раз

розспівала ся тиша

міцний акорд

зорваний блиску повньом

росний

в гадвабистій

мягкости ліса

в одуріню

молитовным

капель росы

одшмар свій спокій

ты дозріла

до крыл

(В молитовнім блюзнірстві)

*

міцно стискаш

розорване слово

як пацюркы

буквы звязуєш

вірна світу

в горячий весні

потратилас

мысли

корты гнеска

збераш

(В молитовнім блюзнірстві)

*

бідны люде

не знают

квитучых вышен

перед порогом

зберают застараніст

бідны люде

не звідуют ся

по што

бідны люде

подібньі до птахів

(В молитовнім блюзнірстві)

Місто

1

Слезы — ні

то в німоті дощ ся молит

Всевишньому дзвонит

Ніт ту дзвонів

і іконы такы новы

люди горстка смутна на цмонтері

місяць тишу — гір теплоти глядам

они жытя претужыли глядаючы

горстка капель

розпрыснених по улицях

дощ осінній слезы миє

горе сущыт

2

Вістка одлету ластівок

лечу в тоту страну

лапати засхлы травы

во вныны

най не вмерают

не втиглам їх шепту выслухати

може о них напишу поему

— каплі росы на травах блискучы

каплі поту

студит оссін в промияню

3

Отверам вікно

то не з той стороны

тот крик так болит

то „бабье літо» розпинают на кресті

а тот дрань смієся з мойой короны

зберам пристолы ягоды

сон розтерам в долонях

Биют дзвоны

не з той

3 тамтой стороны

на трывогу

4

За том гором

люде носят сонечника в серцях

малюваных на дзбанах

білены стіны мурчыньом кота грают

— мешкам ту

о єдну гору за блиско

штоденно крок дал

і з вершом під пазухом

спрагла

(З архіву)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.