Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Юрій Гаврилюк
Частина друга

ЮРІЙ ГАВРИЛЮК (1964)

Поезія:

В непроминакпому поході, Більськ, 1986

Негербовії генеалогії, Більськ, 1988

Юрій Гаврилюк народився в Більську Підляському, в Польщі. Середню освіту здобув у ліцеї в Більську, а тепер студіює на історичному факультеті Яґеллонського університету, в Кракові. Його поезії друкувалися в Нашому слот, Нашій культурі, Голосі ватри та в польському журналі Magury. Крім поезії пробує також сили у прозі.

*

Перша збірка Юрія Гаврилюка, В непроминаючому поході, написана підляською говіркою. Вглиблюючись у минуле, поет відкриває його надра, і цим встановлює місце підляшан в сучасній історії. Друга збірка, Негербовії ґенеалогії, написана літературною мовою. Гаврилюка, студента історії, найбільше цікавить інтроспекція в глибини пам’яті історії. Його творчу уяву притягають зрада, насильство й облуда, що приходили ззовні, як і зрада, що виходила з нашої колективної свідомости.

Гаврилюк — концептивний поет. В основу композиції своїх поезій ставить думку, інформацію. Думка ця висловлена або чіткою дикцією, або образами. Образи його сконденсовані і, як сільські ікони, діють безпосередньо, несподівано. Гаврилюк не уникає метафорноі мови, але коли метафора ускладнюється, стає надто абстрактною і починає послаблювати контури самої думки, він відразу заякорює 11 в конкретніший асоціятивний ґрунт.

Гаврилюк пише строго ритмізованим нерегулярним віршем. Крім сильного відчуття ритму, він компонує рядки в своєрідні ритмічні схеми: рядки часто падають один за одним, рвучко й каскадно, витворюючи враження регулярної прозодії.

Коли поет вдається до особистої лірики, його рядки м’якнуть, стають чуттєвими й контемплятивними. Те саме відноситься і до його лірики природи, яка, в додатку, має ще ознаки містерійности й казковости. Особливо вдало виходять Гаврилюкові поезії, в яких він вдумується в суть і закони життя („Положи на джерело камінь... змінять дорогу підземні течії більше з нього не зачерпнеш»), чи в самотність і тишу остаточности. Гаврилкж — поет-мислитель, який шукає за змістом і значенням речей і явищ. У пошуках нового поетичного вислову, він вглиблюється в символи минулого. Його поетичний шлях складний, але повноцінний.

Б. Б.

*

Зорі вимостили собі

Вигідне місце на небі

Коли тьма відступає

Бліднуть

Щоб не побачити землі

Сонце осліплює нас безугавно

На берегах чорноводяних каналів

І гниючих озер

Сидимо залякані в чужій одежі

Чекаємо Месії

А вітер насмішки

Шелестить у щілинах

Розколотої душі

(Негербовії генеалогії)

*

Про що ж співає птах

Коли гніздо спопеліло

Сіра пиль обліпила крила

Погасила очі — обірвався голос

Які ж будуть людські мрії

Коли засихаючи на піску руїн

Липка кров ллється

Замість цілющого вина

В золоті чаші Евхаристії

Чом і чим тавровані душі

Засуджених на безглузду смерть

Кому й навіщо судилася влада

Абсолют володіння

В державі тіней і руїн

Час феніксів і янголів минув

З перепаленої глини

Життя не воскресне

(Негербовії генеалогії)

*

В галяктичному городі

Серед жмутів існуванння

Тернослив життя розцвітає

В водограї

В галяктичному городі

Пливе час Наш час

І з-поміж зір блискотливих

На вікна хат наших

Янголи злітають

(Негербовії генеалогії)

Дорога через тишу

З настромленим на вершині

Ядром сонця

Сумна ялина

Обіймає тишу

Туман сріблистий

Вечірній

Стелеться м’яко

Біля її ніг

Вибоїстими дорогами

До лісу від смугу

В колії життя

Котиться серце чиєсь

А тиша по всіх усюдах

Зміїно

Повзе

Огортає

(Негербовії Генеалогії)

Віетьор

Шуміев і ревіев

Дер небеса

Штирома свіета криламі

Махав

Бури гнав

Ламав громи

Хмари спокуойни

Рвав вдвоє

Аж

Як з нас каждий

В ліета стариє

Ослаб

притіх

опав.

(Наш голос ч. З, 1985)

Я князь

Князь без земліе

Без народу

Цвінтаром володіею

І тіенямі

Нехрищоних

І хрестом значених

Всіех правовіерних

Істориї нашої

І земліе

(В непроминаючому поході)

*

Колодязь у гущі

Всіма опущений

Забутий

Які ж таємниці

Сховалися на його дні

Що під зотлілим

Мліє листям

Може зоря серпнева

Притаїлась

Або яриться

Лице комет

Може лісні

Задрімали казки

І слова

Що ждуть поета

(Негербовії ґенеалогії)

*

Від перегортання книг і слів

Я втомився пройняла мене журба

Проминув ще один день

Мішмою радості й журби

Втомилось моє серце

Холод його окутав

Проминуло ще одне життя

(Негербовії ґенеалогії)

*

Пішане узгір’я

Випадкова предвічна могила

Під плащаницею смерті

Окриває епохи

Пісок шелестить під ногами

Скреготить іржа застаріла

Не пристанувши

Не оглянувшись

Допчемо своє минуле

Земля по верху є тільки землею

Що зелену кормить траву

Не вглядаємо ж її глибину

Про своє боїмось заговорити

Відізватися мовою колишніх віків

(З архіву)

*

Книжок святих

Довкола

Хресним ходом

Останні з закону свого

Хрести хилились

Поринаючи

В століття що пройшли

Мішалась

Минулого гіркота

Надія

(Наше слово ч. 30, 1984)

*

Розмили наш берег

Нові хвилі часу

Піском він був тільки

І хвилини не стримав

Не тільки вода

Але й час

Не тільки пісок

Але й нас підмиває

Самі в собі

Піском ми є

Розсипним зерном

На життя площині похилій

Переконає ж нас про те

Ріка?

(З архіву)

Гетьманський триптих

Нескорений народ примовк

В ланцюгах тіло й дух його знітились

В кормизі рабства волів водить соб цабе

Зрабіла вся земля

Сонце слухняно лиже ґрати

Вітер наругою трусить в очі

Місяць роздзвонивсь мов карбованець

Трон величає

Сліз сіль гостра

Пожежу вихром розпалила

Схрестились шаблі подій

Кров сплила по лезах

Змивавши іржу страждань

Багрянородної козацької волі

Сліди її

На переяславській площі

Давно засипав сніг

І серця памороззю лжегеродоти вкрили

(Негербовії генеалогії)

*

Крин іржавов’ялий

Кривдою покритий

Морок кинув на лиця окрадених

Де край цього безмежжя

Де ділись

На іконі відрубані

Архистратигові крила

Перо повзе й рипить

По площинах паперу

Пергамен пожовклий

Блищить в пломінні напрестольнім

Мигаючи священний віск парує

Вино проймається соленим смаком

Виполоскує всі мрії

Обручання гостринню

Ржавливого заліза

Перекованого на спопелілому

Отчому порозі

Згартованого холодом надра вічності

Сповіщаної снігом кожнорічним

Скреготом криг на водах Дніпрових

Про мене не забудь

Під серпанком сірих димів

Пам’ятай прибрана в кумач

Палаючої стріхи

Обручання це вічне

Вінець спадає на всіх нащадків скроні

Родимося з тавром пекучим

Приносять нас хрестити

У церкви тризрубні

Де з-під порогів з тесаного дуба

Б’ють джерела незатроєної віри

Тяжіють винограду грона

На грані Космосу й земного світу

Напружені райдужні луки

Вистрілити наготовані у свічало неба

А воно байдуже

Не боїться грому

Подихом часу трощить

Куполи й арки

Кам’яні колони

Солом’яні стріхи

Крик рожевий в’яне

Кривди блякнуть у мряці

(Негербовії ґенеалогії)

Осет пам’яті

Кам’яний пень чотиригранний

Як палець минулого

Вказуючий в недосягле

Череп різаний

І крови краплі

А в верху Квітка

Осет залізний Хрест

Півмісяць найнижчий

Потоптаний

Як все що злом

Ногами Богородиці

На почаївській іконі

В церкві мельницькій

Над Бугом

Над ним сонце

Золотим волоссям

Оплітає світ

Іржавий образ свій

Між перехрестом рамен

Роздертих на весь світ

Встомлених

Кованим острієм

В минуле і майбутнє

Небо і душу

(З архіву)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.