Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Богдан Нижанківський
Частина перша

БОГДАН НИЖАНКІВСЬКИЙ, псевдо, [Бабай] (1909-1986)

Поезія:

Терпке вино, Краків-Львів, 1942

Щедрість, Реґенсбурґ, 1947

Вагота, Детройт, 1953

Вірші іронічні, сатиричні і комічні, Буенос Айрес, 1959

Каруселя віршів, Мюнхен-Нью-Йорк, 1976

Марципани і витребеньки, Детройт, 1983

Проза:

Вулиця, оповідання, Львів, 1936

Актор говорить, нариси, Львів, 1936

Новели, Київ, 1941

Cвятo на оселі, повість, Нью-Йорк, 1975

Богдан Нижанківський народився в Золочеві, в Західній Україні. Його батько, Амброзій Нижанківський, був актором галицьких театрів, тож у хлоп’ячі роки Богдан Нижанківський їздив з театром. Згодом жив з матір’ю у Львові, де закінчив освіту й був активним членом літературної групи „Дванадцятка». Після Другої світової війни перебував у Західній Німеччині, в таборі ДіПі в Берхтесґадені. На початку п’ятдесятих років переселився до Америки, де жив у Детройті й фізично працював на фабриці металу.

В літературу увійшов у 1933 році, друкуючи свої оповідання в газеті Неділя. На жаль, найкращі його оповідання — „Я повернувся до мого міста», „Полювання на львівському ринку», „Поминки» та інші — досі не зібрані в окреме видання.

Під кінець сорокових років поет Нижанківський почав перетворюватися в поета Бабая, автора вишуканих сатиричних віршів. Це перетворення спонукав Едвард Козак у берхтесґаденському таборі, замовляючи в Бабая вірші для свого журналу Лис Микита.

Перша збірка Нижанківського, Терпке вино, позначена впливами поетів Празької групи та українських радянських поетів двадцятих років. Але в тих поезіях, в яких він виявляє своє трагічне світобачення і коли стоїчно призадумується над марністю й проминальністю життя, над смертю та марністю кохання, — Нижанківський наглядно самобутній поет.

У збірці Щедрість зникають перегуки з радянськими поетами, але посилюється співзвучність з вісниківцями. Мотиви боротьби і помсти стають чіткішими, але, парадоксально, поряд з цим розвиваються мотиви самотности й порожнечі, жаху перед смертю та протесту проти анти гуманности світу.

Збірка Вагота — найбільш самобутня. В ній і далі продовжуються мотиви смутку, самоти, трагедії життя та всевідчутної смерти. Однак чи не найцікавішим у цій збірці є те, що після всіх цих пошуків поет приходить до своєрідного всеприйняття, до „гордої стоїчної резиґнації», як відзначив Б. Рубчак. Але з сьогоднішньої перспективи формальне трактування цих тем і мотивів навряд чи було в глибшій гармонії з Нижаківським-людиною. Його талант виявлявся далеко автентичніше в прозі, а згодом у сатиричних віршах.

Доробок Бабая (три збірки Вірші іронічні, сатиричні і комічні, Каруселя віршів та Марципани і витребеньки) — далеко більший і стилістично значно довершеніший, ніж доробок Нижанківського. Хоч філософські роздуми над життям, смертю і долею людини наглядні й у віршах Бабая, але вони проектовані крізь сочку своєрідного споглядального релятивізму. В українській літературі сатиричні й іронічні поезії Бабая відмінні тим, що вони доброзичливі, хоч їхнє витончене лезо йде глибоко в суть недомагань людини, і дуже гуманні. В них органічно поєднані, поруч з інтелектуальною іронією й сатирою, -- ліризм, почуттєвість і вдумливість. Другою помітною властивістю сатири Бабая є всеприймання: поет не судить і не осуджує, а тільки показує недомагання, слабості й неґативні властивості людини й життя як нормальний порядок речей. Третьою особливістю цих поезій є затирання меж між ремінісценціями й дійсністю, між живими й мертвими, між сучасним і минулим.

Композиційна манера Бабая — непряма. Він заспокоює читача грайливими поетичними засобами, вводить його в „несерйозний» настрій, а тоді несподівано пронизує його гострою пуантою. Поет також вміло вживає діялектизми, що вносять у вірш особливий кольорит і динаміку.

Нижанківський творить у регулярних чи півреґулярних формах. Першій збірці Нижанківського, Терпке вино, притаманна проста, але витончена словесна експресія; друга його збірка Щедрість складніша й сміливіша формою. В ній натрапляємо вже на цікаві, майже бароккові метафори, проте стилістичної зрілости досягає Нижанківський у третій збірці — Вагота. Наголос у цій збірці поставлено на ритміку, на ламання й фраґментування рядків та на гру словами і звуками.

Бабай не робить різкого формального відхилу від Нижакківського. Основна різниця хіба в тому, що його рядки більш плинні, без фронтальної контролі поета-Нижанківського.

Як було відмічено, сатира Бабая не висміює, а радше плаче сміхом над світом і долею людини. Б. Рубчак висловив здогад у Координатах, що, загостривши лезо іронії, „п’єро Бабай переживе серйозного поета Нижанківського». Його здогад, без сумніву, здійснився.

Б. Б.

Серйозна іграшка

Мій дім — не дім. Він, може, трохи інший.

У ньому просто: темнота і ясність,

і тиша встояна й глибокий крик,

широкий сміх і плач приглухлий,

тонка усмішка — лагода й гримаса,

і дві невловності — дві птиці вірні:

упертий гріх і боязка цнотливість.

Мій дім — не дім. Він, може, трохи інший.

У нім ні вікон, ні дверей нема.

Виходжу і входжу комином.

Заходьте.

(Каруселя віршів)

Непрагматична риба

Сумна ж ти на тарелі, рибо!

Ніхто допомогти не хоче.

Не встане в гніві море диба,

Не вдарить грім, не зарокоче.

Та все ж комфорт! Вигідне ложе:

Цибулька з перцем і томати.

Не мрій стихією, не гоже,

А гоже те, що можна мати.

(Каруселя віршів)

Починаймо від курки

Не скубайте живої курки!

Гуманним чейже бути треба!

Вже стільки воєн, стільки муки!

Вже так тріщали душі й ребра!

Що курка винна? Бідна тютька,

То яйця зносить, то кокоче...

Хіба ж це неймовірна чутка,

Що курка жити также хоче?

Хай чисті будуть ваші руки!

Не скубайте живої курки!

(Каруселя віршів)

Утеча

У клунку зілля, хустка, горщик,

Білизна, ложка, черевики.

А скільки на обличчі зморщок!

А серце! — для усіх велике!

Не знала - може, це приснилось?

Останній зав’язала вузлик.

Життя! Життя! От покотилось,

Як урваний

ґудзик!

(Каруселя віршів)

Нереальна вимога

Застрельте солов’я,

Застрельте сукинсина!

Бо що ж йому земля,

Що зветься Україна.

Під стінку — і прилюдно

Всі кулі з автомата!

Так робиться — і трудно.

Розстрілювалось тата,

Розстрілювалось свата,

Розстрілювалось брата.

Ех, ваша мать проклята!

Розвіє вітер пір’я,

Розвіє вітер кості.

Пливи до тих, що вірять,

О Дніпре високості!

(Каруселя віршів)

Думи мої, думи

Чи з нікуди, чи з нізвідки

Прилетіли пітьпілітьки.

А між ними пітьпілітько,

Ніби янгол, ніби дідько.

Він сказав мені: „Ви рідко

Нюхаєте євшан-квітку!»

Я відрік: „Бо вже, до дідька,

Знафталінилася квітка!»

Відлетіли пітьпілітьки,

Пітьпілітько теж — та й стільки!

(Каруселя віршів)

Втрачена ідилія політичного емігранта —

Містера Селепія Бербенички

Ти гицкавсь радісно у нецьках,

Маланина рябіла кецка,

Над лавою в страшної Бозі

Порепані чорніли нозі.

Настуня вишивала квітку,

На неї з печі зиркав дідько,

Мамуня штрик! гачком у зуби,

А він сміявсь, що вже не буде.

Тереня розплітала кіски,

Татуньо їли мух із миски,

А кіт на припічку, Мурлика,

Тебе до себе митись кликав.

Ти б ще погицкавсь, кожний знає, —

Та щастя тільки раз буває.

(Каруселя віршів)

Сукня

Мама шила сукню.

Не собі — а пані.

Гарну вшила сукню

На утіху пані.

Мама шила сукню.

Не собі — а пані.

Мама шила сукню,

Та не йшлось мамі.

Принесла для мами

Чорну сукню пані.

Вже не шила мама

Ні собі, ні пані.

(Каруселя віршів)

Те, що завжди

Я стрів її, не зупинивши миті,

І мовив я, не мовивши ні слова:

— Хто ви?

Спинилася, не зупинивши миті,

І мовила, не мовивши ні слова:

— Твоя любов, моя любове.

Я озирнувсь, не зупинивши миті,

І мовив я, не мовивши ні слова:

— Вернись, любове.

Спинилася, не зупинивши миті,

І мовила, не мовивши ні слова:

— Хто ви?

(Каруселя віршів)

Несвіжа страва

Горобчик на любовний віршик сів.

І зразу проковтнув дві крапки й кому.

Не вірите? Я, просто, остовпів!

Таке, либонь, не трапилось нікому.

Роздзьобував рядок він за рядком.

Коли ж добрався до слівця „кохаю»,

Цьвірінькнув — і заснув останнім сном.

Чи мучився? А мучився! Я знаю.

П.С.

Усякому, хто ще по світі ходить:

Несвіжу страву їсти — дуже шкодить.

(Каруселя віршів)

Верба і коропи

При кладці, де лоза похила,

Верба у річці коси мила —

І раптом скрикнула: „Ах, що се?»

Два окуні вхопили коси.

У глибину тягли щосили,

Ось-ось були б вербу втопили.

Ах, як вона, нещасна, мліла,

Дрібненько плакала й тремтіла!

Молодший окунь рік до брата:

— Пустім, вона стара й горбата.

Вода спливає по волоссі,

Верба тремтить і плаче досі.

(Каруселя віршів)

День, що тліє довго

...І хвилі, авт — і ні одної

Гіллячки із веселим листям,

І тиша, знуджена, в покої,

Де вицвілі фіранки висять.

У згарі мучиться повітря,

І чорт зна хто у небі сірім

Подерті простирадла вітрить

І сонце викачав у пір’ї.

Правдоподібно — кінські жарти.

Але не жарт невдовзі буде!

Вже виють поліційні авта

І злющі мчаться смерті в зуби!

Напроти вікон група негрів

Про бокс і про футбол клекоче.

Веселі, на прокльони щедрі.

Пішки б куди! Ніхто не хоче.

У бездеревнім соннім сквері,

Де скачуть горобці та діти,

На лавці три пенсіонери

Сидять, бо їм уже сидіти.

В провулку, там де сміття повно,

Де пси кусають пса старого

І друть брудну із нього вовну,

Дотліє день, що тліє довго.

А жити треба — хоч убого.

(Марципани і витребеньки)

А може буде чудо?

Іде в кальошах осінь.

Ворони крячуть — босі.

Пенсіонер худенький

Сіренькі їсть підпеньки.

Віконце дня не бачить.

Поплакало. Не плаче.

Над хатою поета

Летить стара газета.

Був день, зідхнув. Не буде.

А може буде чудо?

(Марципани і витребеньки)

Новина

З-під вій у неї смуток віє.

Хіба ж це новина? Усюди віє!

Крізь двері віє, з вікон віє.

Це, мабуть, час такий, що віє.

Лице щодня у неї в’яне.

Хіба ж це новина? Усюди в’яне.

У саді в’яне, в парку в’яне.

Це, мабуть, час такий, що в’яне.

Вона шепоче: „Зимно... Зимно...»

Хіба ж це новина? Усюди зимно!

В Нью-Йорку зимно, в Джерзі зимно.

Це, мабуть, час такий, що зимно.

Вона уже не буде з нами.

Ми так і знали! Амінь!

(Марципани і витребеньки)

Я, фіялка і корова

Ще смотриком, давно, так мовити, ізмалку,

Зустрівши у саду, я покохав фіялку.

І я тремтів увесь! — І теж вона тремтіла!

Аж раз — я бачив це! — її корова з’їла!

Це був страшний удар! Та хто ж не хоче жити?

Почав я молоко, примкнувши очі, пити.

(Марципани і витребеньки)

Дівчина з білого каменя

Під парасолькою місяця

Жде — та ніколи не стрінеться

З хлопцем, у серце не ранена

Дівчина з білого каменя.

Майстре, рукою умілою

Гріх ти з’єднав з безнадією.

Важко, ой важко цій дівчині

Жити невінчаній.

(Марципани і витребеньки)

Серенада

О, Донно Піндо довгольоля,

З’явися, вийди на балькон!

Срібляста місяця ґондоля

Пливе крізь неба тихий сон.

Я розіб’ю свою гітару!

Між нами — непрохідний мур.

Твій батько — грізний Попіярро,

А я — нещасний трубадур.

Твій наречений — Дон Хабалльо

На шпаги визове мене.

Хай станеться! Хай дзвонить сталлю

Остання ніч — і хай мине!

У парку коло Купідона,

Там, де веселий б’є фонтан,

Впаду, як звалена колона,

Я — підбальконний Дон Хуан.

О, Донно Піндо довго льоля,

Вже пізно, покладись до сну.

Срібляста відплила ґондоля...

Я теж засну.

(Марципани і витребеньки)

Історія

Прощав ліричний козаченько

(Під ним ліричний кониченько)

Свою ліричну дівчиноньку,

Бо на ліричну йшов війноньку.

Рубнув ліричний воріженько,

І вмер лірично козаченько.

Над ним ліричний кониченько

ржав лірично, потихенько.

Лірично сохла дівчинонька...

Ось українська пригодонька!

(Марципани і витребеньки)

Любов

Історія стара й коротка:

Трагічно згинула стокротка.

„Не любить — любить!» — себелюб

Пелюстки всі обскуб.

А потім кинув босу й голу.

Вона звела чоло угору

I долю визвала свою:

— А я люблю!

(Марципани і витребеньки)

Сходи

На стінах зморшки. Чорні близни.

Обсипавсь тинк. Скрипучі сходи.

Замовкли сміх і плач, і тризни.

Нема народин.

В куті мітла — останній свідок:

Жили тут довго добра Мері

Та Джан-Іван, що до обіду

Пив завжди чисту, часом чері.

Хай сплять спокійно там, де кожний.

Я тихо йду в нічній годині,

І бачу, як мені побожно

Киває навстріч павутиння.

Хоч я на світ — прийшов естетом,

Я, вибачте, я — до кльозету.

(Марципани і витребеньки)

Майже молитва

За що ж мене карати будеш?

Якщо Ти добрий — усміхнешся,

Нахилишся і приголубиш

І скажеш: бідна, бідна пе ся.

За що ж мене карати будеш?

Якщо Ти строгий — станеш хмурен,

Нахилишся, за чуб поцупиш

І скажеш: бідний, бідний дурень!

(Марципани і витребеньки)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.