Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000
Принципи вивчення біографії
Вивчення біографії письменника
Розділ ІV.
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
Вивчення життєвого і творчого шляху письменника — важлива ланка у системі викладання літератури в школі. Насамперед це пояснюється тим. що життя та діяльність визначного майстра слова є найкращим коментарем до його творів.
Часто й самі письменники вказували на нерозривний зв’язок творчості, з обставинами свого життя. «Про свої новели скажу тільки одно, — писав І. Франко, — що майже всі вони показують дійсних людей, котрих я колись знав, дійсні факти, на котрі я дивився, або про котрі чув від свідків, малюючи крайобрази тих закутків нашого краю, котрі я, як то кажуть, переміряв власними ногами. В такім розумінні, — всі вони частки моєї автобіографії.»1
Отже, вивчення життєвого шляху письменника повинне бути своєрідною психологічною та естетичною підготовкою учнів до розгляду його творчості. І не тільки підготовкою. Біографія великої людини — незвичайне явище. Справді, скільки повчальних фактів, гідних наслідування, можна почерпнути з життя видатних митців на уроках літератури.
Прогресивний письменник — голос нації, виразник її політичних ідеалів, совість епохи. Його життя — це приклад служіння народу. Українські письменники піднімали свій голос протесту проти нищення української культури, її святинь, боронили рідну мову, здійснювали велику організаторську роботу.
Пізнати життя митця — це значить пройнятися настроями епохи, в яку він жив і творив, зрозуміти політичні ідеали того часу, боротьбу ідей, психологію поколінь.
На матеріалах життєвого шляху письменника можна формувати у молодого покоління кращі моральні якості — любов до праці, рідного краю, свого народу, чесність, принциповість, високу ідейність. Ще в 1891 році визначний методист В. Острогорський, автор книжки «Двадцять біографій взірцевих російських письменників», адресованої молоді, зазначав, що ознайомлення з життям відомих митців допоможе підростаючому поколінню самовдосконалюватися, стимулюватиме його творчі сили, облагороджуватиме його.
Програмою з української літератури для середньої школи передбачено різний ступінь повноти біографічного матеріалу, який вивчається на уроках: в одних випадках — короткі відомості про письменника, в інших — огляд основних етапів його життя і творчості чи глибоке вивчення життєвого і творчого шляху.
У п’ятих-шостих класах не вимагається спеціального вивчення біографії письменника, однак, природно, вчитель не може обійтися без розповіді хоча б про якийсь епізод з його життя, розглядаючи згодом художній твір. Програма передбачає певне ознайомлення учнів з життям найвидатніших письменників уже з шостого класу.
У підручниках з літератури для старших класів біографія письменника найчастіше подається окремим розділом. Якщо учні знайомляться лише з короткими відомостями про життя митця, біографічні дані можуть вплітатися у ті розділи, де характеризується його творчість.
У середніх класах, на відміну під старших, життя і діяльність художника слова не розглядаються на фоні літературного процесу. Основне завдання, яке ставиться тут під час вивчення біографії письменника, — зацікавити учнів його особою, підготувати їх до сприймання твору, на матеріалі життя автора формувати у дітей високі моральні якості.
Біографію митця не можна вивчати у відриві від епохи, в яку він жив, і від його творчості. Великих людей завжди породжує епоха. Час накладає відбиток на їхню творчість, дії і вчинки. Не випадково Т. Шевченко в листі до редактора журналу «Народное чтение» писав, що історія його життя є часткою історії його батьківщини. Отже, важливо показати учням, як під впливом суспільних подій формувався світогляд письменника, які факти історії стали основними, вирішальними в його житті.
Слід пам’ятати, що великий письменник — не лише об’єкт впливу суспільного середовища, син тієї історичної доби, в яку він жив і творив, голос епохи. Він активна сила громадського і політичного життя багатьох поколінь. Навколо нього і його пам’яті розвиваються цікаві події, кожне покоління вносить щось нове у розуміння письменника.
Для правильного наукового пізнання біографії кожного митця слід намітити конкретні специфічні завдання, які випливають з особливостей його життя і творчості. Знайомлячи учнів з біографією Т. Шевченка, учитель поставить мету показати безмежну відданість Кобзаря народові, охарактеризувати його як поета-революціонера, мислителя, художника, політичного діяча і борця за свободу, що своєю творчістю відкрив нову епоху в історії української літератури. Епіграфом до уроку, на якому вивчається біографія Т. Шевченка, можуть бути слова Івана Франка:
Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа.
Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи і професорам, і книжним ученим.
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
Під час вивчення біографії І. Карпенка-Карого характеризуємо його як найталановитішого драматурга кінця XIX ст. - поч. XX ст., визначного режисера, фундатора українського театру.
Типовим недоліком під час вивчення життєвого шляху визначних майстрів слова є нівелювання їхньої неповторної особистості. Виробився певний стандарт, який призводить до того, що в уяві школяра всі письменники стають подібними один до одного: талановиті, великі, виступали за краще майбутнє, ненавиділи ворогів народу і т. д.
Звичайно, у письменників дореволюційного минулого є багато спільного, зумовленого тодішньою дійсністю, соціальною боротьбою, суспільними інтересами. Цю спільність слід підкреслювати, але й не забувати, що кожен письменник відзначається своїм темпераментом, характером, широтою діяльності, вдачею. Інакше кажучи, життєвий шлях кожного неповторний.
Нерідко в шкільній практиці ознайомлення учнів з біографією письменника зводиться до розгляду його літературно-громадської діяльності. Безперечно, кожен письменник — своєрідний рупор епохи, виразник громадсько- політичних ідеалів певних верств суспільства, тому охарактеризувати його як громадського діяча не тільки бажано, а й необхідно. Однак не можна залишити нерозкритими і деякі інші сторони життя митця, що характеризують його як людину. «Я називаю героєм лише того, хто був великий серцем... Якщо в людині нема величі душі, — писав Ромен Роллан, — вона не може бути великою людиною і навіть великим художником...»2
Потреба показати письменника як людину диктується насамперед тим, що навчання і виховання — нерозривні процеси. Чим яскравіше постане в уяві учнів майстер слова як людина, тим глибше, проникливіше сприйматиметься його творчість. Підростаюче покоління виявляє особливий інтерес до фактів із життя відомих людей. Що любив письменник? Чим захоплювався? Що ненавидів? Як складалося його особисте життя? Ці запитання дуже часто доводиться чути вчителеві від своїх вихованців.
Ознайомлюючи учнів з біографією митця, слід показати багатогранність, різнобічність його таланту, широчінь його діяльності. Адже не секрет, що в учнів дуже часто складається уявлення про І. Франка як про особу, що написала «Борислав сміється», окремі революційні поезії та й годі; про О. Довженка — тільки як автора «Зачарованої Десни», «Поеми про море» і кінорежисера. Так само звужено уявляють школярі й творчу постать Лесі Українки, Максима Рильського та інших визначних майстрів художнього слова.
Кожний справжній письменник — людина широкого обрію. Дев’ятикласникам слід знати І. Франка не лише як прозаїка, поета, а й як драматурга, літературного критика, прекрасного знавця народної творчості, філософа, перекладача, визначного громадського діяча, борця за народне щастя, титана праці в широкому розумінні слова.
Про автора «Зачарованої Десни», «Поеми про море» кінорежисера О.Довженка треба сказати, що він ніколи не вміщувався у рамки своєї професії. В молодості О. Довженко був учителем, художником, потім став кіносценаристом і кінорежисером, письменником памфлетистом, драматургом.
Максим Рильський зазначав, що в особі Олександра Довженка поєдналися найрізноманітніші інтереси, властиві людині. «...Коли він розгортав перед вами свої плани реконструкції міст, — пише М. Рильський, — зокрема так любленого ним Києва, свої проекти серії пам’ятників в історичних місцях України... ви могли подумати, що перед вами блискучий архітектор і скульптор. Коли він удавався в розмову про улюблене ним садівництво, то вам могло здатись, що маєте справу з першорядним спеціалістом садової справи. Коли він освітлював огнем свого натхненного слова безмежно дорогу йому тему — тему оновлення нашої природи, зволоження наших ланів і садів, впровадження нових культур, то він міг вам здатися і велетенського розмаху інженером, і глибоких знань агрономом... І ви починали, зрештою, думати, що справді — коли б цей чоловік працював чи в інженерній справі, чи в архітектурі, чи в історичній науці, чи в філософії, чи в біології, чи навіть, скажімо, в медицині, то скрізь би прокладав він свої сміливі шляхи, скрізь би виявив свій надзвичайний талант.»3
У розповіді про Лесю Українку, слід підкреслити, що вона була однією з найосвіченіших жінок свого часу, не лише обдарованою поетесою, драматургом, етнографом, знавцем багатьох мов, прекрасним перекладачем, а й виявляла неабиякі здібності до музики. В одному з листів до М. Драгоманова Леся Українка писала, що з неї вийшла б добра піаністка, навіть краща, ніж поетеса, та хвороба не дала можливості розвинути ці здібності.4
Високою ерудицією відзначався М. Рильський. Талановитий поет, він був і не менш талановитим фольклористом, краєзнавцем, перекладачем, ученим, громадським діячем. «Максим Рильський — то ціла установа, що працює ритмічно, чітко, в добрій напрузі. Тут безнастанно збагачується рідна культура. Цех поезії, цех прози, цех науки, цех публіцистики, цех перекладів... Щодня сюди надходило безліч листів. Вони адресовані поетові, вченому, депутату, визначному громадському діячеві, коротше кажучи — Серцю Золотому.
Заплющимо очі, і перед нами виникне його підпис — розбірливий, красивий підпис під віршами, під дружнім вітанням, під діловим документом голови Спілки письменників України чи директора інституту, під листом депутата.»5
Секретар М. Рильського — С. Майстренко, який щоденно міг спостерігати за працею поета, у своїх спогадах так характеризує масштаби роботи майстра слова в останні місяці життя: "В його голосіївському буднику до пізньої ночі не гасло світло... Передмови майже до всіх шевченківських видань, що виходили в Москві і Ленінграді до ювілею великого поета, монографія про Т. Шевченка на замовлення ЮНЕСКО. А на столі листи з Казані, Пензи, Івано-Франківська, Звенигородки та багатьох інших міст країни з проханням написати до ювілейного номера газети статтю про великого Кобзаря. На черзі — велика стаття до п’ятитомного видання творів О.Довженка... Листи йдуть і йдуть... Пишуть молоді поети і прозаїки, пишуть виборці з Житомирщини, пишуть з Луганська, Закарпаття, Криму, пишуть люди з виправно-трудових колоній, які випадково оступилися в житті і тепер просять поради й допомоги...
І не було листа, не було такого прохання, яке б залишилося не почутим».6
Важливе місце належить фактам, які допомагають учням зрозуміти суспільне середовище, в якому зростав письменник, історичні події, що визначили напрям його творчості, зв’язок з передовими людьми часу, розкривають секрети творчої лабораторії, визначають його місце в літературному процесі.
Наприклад, під час вивчення життя І. Франка в 10 класі дібраний до уроку матеріал може бути згрупований навколо таких питань: сімейне оточення, письменник у вирі людського життя, потяг до світла і прогресу, дружба з світочами культури, збирання фольклору, титан праці, вчений, людина всебічних обдарувань, всенародна любов до великого Каменяра, світова велич поета. Про широту наукових інтересів І.Франка свідчить те, що в його особистій бібліотеці налічувалось понад 6 тисяч томів, серед яких — 1300 літературознавчого характеру, 750 — з усної народної творчості, 1200 — з історії. Чимало тут було літератури з політекономії, соціології тощо.
Інший факт. «Батько, — згадує син І. Франка, Петро, — свобідно читав російською, сербською, польською, німецькою, французькою, англійською мовами. Окрім того, знав по-іспанськи, італійськи... чеськи, болгарськи, білоруськи і єврейськи. По-литовськи розумів сяк-так, бо коли раз до нас зайшов один молодий литовець і говорив з батьком, — ми не розуміли ані словечка, але батько переказав нам його слова.»7
Не можна перевантажувати учнів відомостями, зосереджувати їх увагу на дріб’язковому, тим більше такому, що спрощує образ митця. У відборі біографічного матеріалу повинно бути збережене почуття міри, наукова логіка.
Примітки
1 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 49. - С. 252.
2 Роллан Р. Собрание сочинений: В 14 т. -Т. 2. - С. 10.
3 Рильський М. Твори: В 10 т. - К.: Держлітвидав України, 1962, т. 9, - С. 364-365.
4 Див.: Українка Л. Зібрання творів: У 12 т. - К.: Наук, думка, 1978. - Т. 11. - С. 65.
5 Мартич Ю .Серце золоте // Незабутній Максим Рильський. - К.: Дніпро, 1968. - С. 146-147
6 Майстренко С. Останній рік //Незабутній Максим Рильський. - К.: Дніпро, 1968. - С. 388-389.
7 Спогади про Івана Франка. - К.: Дніпро, 1981. - С. 315.
