Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000
Вивчення творів різних жанрів
Розділ VІІ.
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
У середній школі учні знайомляться з творами різних родів, жанрів та їхніми різновидами. Відповідно до способу відображення життя і структури організації словесного матеріалу, художні твори поділяються на епічні, ліричні та драматичні. Вони мають свої особливості, які потрібно враховувати в процесі аналізу, адже методичні прийоми диктуються природою художнього твору. А тому, наприклад, окремі форми роботи, які успішно практикуються під час вивчення, скажімо, драматичних творів, не можна сліпо переносити на вивчення епічних чи ліричних.
Проте і в середині одного й того ж роду, виду є свої різновиди. Було б помилкою вивчати казку так, як оповідання, чи аналізувати твори навіть одного й того ж жанру за раз і назавжди визначеною схемою. У справжньому мистецтві, крім тяжіння до певних жанрових «взірців», відбувається процес постійного їх «переборення», з’являються такі форми, які важко вкласти в рамки вже існуючих структур. Історія мистецтва — це постійне розширення впливу його сфер на людину, народження і вічне оновлення жанрів, засобів художнього вираження.
Слід зважити і на те, що літературні роди не завжди існують у чистому вигляді. Учні знайомляться з багатьма творами, в яких виразно виявляються ознаки двох або більше літературних родів. Окремі байки Л.Глібова (наприклад, «Мальований стовп») більше тяжіють до лірики, ніж до епосу. Своєрідним синтезом лірики і епосу є поеми «Катерина» Т.Шевченка, «Слово про рідну матір» М.Рильського, «Червона зима» В.Сосюри. Якщо в поемі «Катерина» переважає епічний струмінь, то домінуючою основою «Слова про рідну матір» є розкриття думок і почуттів автора, викликаних Великою Вітчизняною війною, а в поемі «Червона зима» ліричні та епічні елементи представлені майже однаково. Поема Тараса Шевченка «Гайдамаки» — це сплав усіх трьох родів. Епічна розповідь про життя Яреми, повстання гайдамаків поєднується з ліричністю зображення, а окремі епізоди поеми відтворені у вигляді драматичних сцен.
Закономірно, крім якихось спільних критеріїв аналізу творів одного і того ж роду, виду, різновиду, матиме місце і такий підхід, який зумовлюється їх специфікою як неповторних явищ мистецтва. Відносячи твір до певного роду чи жанру, учитель аналізує його з урахуванням законів, що визначають специфіку цього твору, але бере до уваги наявність в ньому елементів іншого роду. Справді, не можна, наприклад, «Червону зиму» аналізувати тільки як епічний твір, у якому змальовуються події громадянської війни. Вся поема пройнята почуттями ліричного героя. Учні повинні простежити, чим викликані ці переживання, як поступово одна за одною виникають і змінюються картини, чим зумовлений їхній зв’язок у творі.
Сприймання художнього твору зумовлюється наявністю у читача відповідного естетичного досвіду. І якщо читач зустрічається з новими формами, жанрами, специфічними засобами художнього зображення, він може підходити до них по шаблону. Виробити в учнів звичку аналізувати художній твір з урахуванням його особливостей, навчити їх бачити жанрову розмаїтість, художню неповторність літературних творів — одне з найважливіших завдань учителя літератури.
Проте далеко не завжди у школі під час аналізу твору враховується його жанрова природа та своєрідність, особливості творчого бачення митця. Як відзначав у одній із статей академік Д.Лихачов, вивчаючи у школі «Слово о полку Ігоревім», переважно наголошують на розповіді автора про події, жанрова ж специфіка твору по суті ігнорується. «Між тим «Слово о полку...» — не розповідь про події, а геніальна лірична поема. Тут поєднані і плач, і радість, тут є цілий спектр авторських ставлень, що весь час змінюються. Варто вловити це, і стає зрозумілим: і чому похід для розповіді вибраний такий незначний, і взагалі, чому ми беремо саме «слово» як зразок літератури, а не уривок з літопису (також література, але документально-історична)».1
Врахування генеалогічної (жанрової) природи художнього твору — неодмінна умова аналізу твору в єдності змісту і форми.
Примітки
1 Лихачев Д.М. Ищу древних современников // Неделя. - 1973.-№ 33. - 13-19 авг.