Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах - Навчальний посібник - Пасічник Є.А. 2000
Прислів’я та приказки
Вивчення творів різних жанрів
Розділ VІІ.
Всі публікації щодо:
Методика викладання літератури
Тему «Прислів’я» учні вивчають у п’ятому класі. У молодших класах вони вже знайомилися з народними афоризмами, в яких розкривається мудрість народу, його спостережливість, життєвий досвід. Та і в повсякденному житті діти часто зустрічаються з прислів’ями, які побутують у розмовній мові.
Учнів не важко підвести до висновку, що прислів’я — це коротенькі, влучні народні вислови повчального змісту. Складність виникає в тому, що далеко не всі діти розуміють зміст багатьох народних прислів’їв.
Прислів’я, що вживаються у прямому значенні, наприклад: «Пильнуй кордон, як зіницю ока», «Розум — скарб людини», здебільшого зрозумілі учням. Значно важче усвідомлюють вони вислови, які вживаються і в прямому і в переносному значеннях. Не всі учні можуть збагнути широту того художнього узагальнення, яке містять у собі приказки і прислів’я. Так, прислів’ю «За двома зайцями поженешся — жодного не спіймаєш» вони іноді дають такі тлумачення: «Краще піймати одного зайця, ніж нічого», «Не треба бути жадібним. І одного зайця вистачить». На запитання, як розуміти вираз «Любиш їздити, люби санчата возити», учень відповів: «Якщо хочеш кататися, то не будь ледарем, тягни за собою сани». П’ятикласники схильні до конкретного мислення. Звідси напрошується висновок: у процесі вивчення прислів’їв необхідно в основному зосередити увагу на тих висловах, розуміння яких може викликати у них певні труднощі.
Оскільки в п’ятикласників ще слабо розвинене абстрактне мислення, вчителю необхідно практикувати такі види роботи, які дадуть можливість зіставляти зміст окремих прислів’їв з конкретними життєвими епізодами. Можна, наприклад, запропонувати учням дібрати народні афоризми до певних життєвих ситуацій.
З екскурсії діти поверталися додому. Уже стемніло. На пагорбі Микола побачив маленький вогник. «Вовк!» — схвильовано закричав хлопчик. Усі засміялися. Коли підійшли ближче, Микола ніяковіючи сказав: «Світлячок...»
— Що йому могли відповісти діти?
— У страха очі великі.
— Полохливий заєць і пенька боїться.
— Тобі що сіре — те й вовк, що куце — те й заєць.
— Що кажуть про тих учнів, які одночасно беруться виконувати багато завдань і нічого не можуть зробити?
— За двома зайцями поженешся, жодного не впіймаєш.
Саме шляхом зіставлень змісту народних прислів’їв з конкретними життєвими епізодами розкривається перед учнями їх велика узагальнююча сила.
Цікавий ілюстративний матеріал учитель може взяти безпосередньо з художньої літератури, яка адресована дітям. Наприклад, учням можна запропонувати прослухати такі рядки:
Вихваляється дружку
Хлопчик-задавака:
— Упіймав я у ставку
Червоного рака!
— Червоного? От так-так:
У ставку зварився рак.
Г.П. Бойко
Або:
...По закінченні уроків Віра Володимирівна залишила на нараду Яшу, Васю й Полю. Ще й Ніна зосталася як староста класу. Звичайно, нарада була секретна. Ніхто, ну ніхто не повинен знати, про що вони радилися.
Зрозуміло: коли четверо школярів дізналися, що вони нікому не повинні відкривати секрет, відразу Ніна надумала: «Це дуже цікаво мати якийсь великий секрет. Я скажу тільки Каті, щоб ніхто, ніхто більше не знав...»
Ясно, що Катя скаже по секрету тільки Любі, а Люба тільки Тоні, Тоня — Сані, Саня — Дусі, Дуся — Майці...
Поля вирішила сказати по секрету тільки Галі. Але Галя скаже тільки Ліді, Ліда — Кірі, Кіра — Лілі, Ліля — Тані... Всі тільки по секрету, щоб ніхто не знав.
Яша скаже по секрету тільки Толі. І більше нікому. Толя—Валі, Валя — Владленові, Владлен — Миті, Митя — Шурі...
А вся група завтра знатиме по секрету, про що радилась Віра Володимирівна з чотирма учнями.
О. І. Копиленко
Прослухавши уривок, діти обирають різні варіанти синонімічних прислів’їв. Так, до першого тексту вони можуть назвати такі з них: «Інший торочить, як дратвою строчить», «Вір своїм очам, а не чужим речам», «Намолов сім мішків гречаної вовни». До другого тексту: «Слово — не горобець, випустиш — не впіймаєш», «їж борщ з грибами, держи язик за зубами». Учні бачать застосування того чи іншого прислів’я в конкретних життєвих обставинах. Так поступово формується поняття про прислів’я як про згусток народної мудрості.
Слід загальними рисами охарактеризувати учням, що таке приказка. Практично п’ятикласники ще не вміють розрізняти приказку від прислів’я, а тому легко ототожнюють їх. Звичайно, приказки і прислів’я мають багато спільного, але є в них і свої особливості. Якщо прислів’я — розгорнуте судження, висновок, то приказка — лише образний вираз.
Важливо, щоб учні усвідомили, що приказки й прислів’я узагальнюють соціально-історичний досвід народу. З цією метою вчитель повинен на уроці використовувати народні вислови, створені в різний історичний час.
У кожного народу є характерні лише для нього ідіоматичні вислови. Саме такими є більшість прислів’їв і приказок. Вони не допускають дослівного перекладу з однієї мови на іншу.
Іноді вчителі дають завдання учням складати приказки й прислів’я. На наш погляд, така робота не може бути виправданою. П’ятикласникам не під силу створювати афористичні, гранично стислі, влучні вислови, сповнені глибокої думки і почуття.
Корисно для учнів писати твори на тему прислів’я: «Вірний приятель — то найбільший скарб», «Що посієш, те й пожнеш», «Не одяг красить людину, а добрі діла», «Вік живи — вік учись», «Під лежачий камінь вода не тече», «Який Сава, така й слава». Діти охоче розкривають зміст народних прислів’їв, придумують епізоди, пов’язані з життям класу, школи. Як приклад подаємо уривок з письмової роботи учениці на тему «Вірний приятель — то найбільший скарб»:
Була весна. Усе буяло навколо. А я лежала, прикута хворобою до ліжка. Моя подруга Таня часто бувала в мене. Ми читали книжки. Таня розповідала, що вивчали на уроках, які події відбулися в шкільному житті. І я забула, що хвора. Про Таню можна сказати: «Вірно приятелька—то найбільший скарб».